5. Профілактика шкільної дезадаптації.
Завдання попередження шкільної дезадаптації вирішує корекційно-розвиваюче утворення, яке визначається як сукупність умов та технологій, що передбачають профілактику, своєчасну діагностику і корекцію шкільної дезадаптації.
Профілактика шкільної дезадаптації полягає в наступному:
Своєчасне педагогічне діагностування передумов і ознак шкільної дезадаптації, проведення ранньої, якісної діагностики актуального рівня розвитку кожної дитини.
Момент вступу до школи повинен відповідати не паспортному віку (7 років), а психофізіологічного (для деяких дітей це може бути і 7 з половиною і навіть 8 років).
Діагностика при вступі дитини до школи має враховувати не стільки рівень умінь і знань, скільки особливості психіки, темпераменту, потенційні можливості кожної дитини.
Створення в освітніх закладах для дітей ризику педагогічного середовища, враховує їх індивідуально-типологічні особливості. Використовувати варіативні форми диференційованої корекційної допомоги в ході навчального процесу та в позаурочний час для дітей високої, середньої і низького ступеня ризику. На організаційно-педагогічному рівні такими формами може бути - спеціальні класи з меншою наповнюваністю, зі щадним санітарно-гігієнічним, психогігієнічним і дидактичним режимом, з додатковими послугами лікувально-оздоровчого та корекційно-розвивального характеру; корекційні групи для занять з педагогами по окремих навчальних предметів, внутриклассная диференціація та індивідуалізація, групові та індивідуальні позаурочні заняття з педагогами основної та додаткової освіти (гуртки, секції, студії), а також з фахівцями (психологом, логопедом, дефектологом), спрямовані на розвиток і корекцію вад розвитку шкільно-значущих дефіцитних функцій.
При необхідності використовувати консультативну допомогу дитячого психіатра.
Створювати класи компенсуючого навчання.
Застосування психологічної корекції, соціальних тренінгів, тренінгів з батьками.
Освоєння педагогами методики корекційно-розвивального навчання, націленого на здоровьесберегательную навчальну діяльність.
ІІІ. Психокорекційна програма
Програму корекційно-розвивальних занять розробила Цопа Олена Олексіївна (практичний психолог Харківської гімназії №23)
Корекційна програма для учнів 5-х класів з формування навичок спілкування та гармонізації стосунків з оточуючими (а як наслідок – підвищення рівня адаптованості).
Мета: сприяння психологічній адаптації п’ятикласників шляхом формування навичок спілкування та гармонізації стосунків з оточуючими.
Відповідно до мети формулюються наступні завдання програми:
– формування адекватної та стійкої позитивної самооцінки, почуття власної гідності;
– забезбечення почуття психологічної захищеності в учнів;
– зниження рівня тривожності;
– зменшення рівня емоційного напруження;
– розвиток комунікативних навичок та емпатії при взаємодії з однолітками;
– формування в учнів позитивного ставлення до однокласників, до школи;
– підвищення рівня соціального статусу учнів в класі;
– підвищення рівня згуртованості учнів класу.
Програма, що пропонується, спрямована на формування цих навичок та створення сприятливих умов для їх подальшого розвитку.
В програмі використовуються наступні методи:
– дискусії з питань, пов’язаних з темою заняття;
– рольові програвання різноманітних ситуацій;
– малювання емоційних станів та почуттів;
– навички релаксації;
– метафоричні історії та притчі;
– вправи з підвищення рівня саморозкриття та почуття безпеки при спілкуванні з однолітками шляхом обміну особистісним досвідом;
– вправи з підвищення рівня довіри шляхом використання фізичних контактів;
– прийоми з підвищення згуртованості групи (знаходження єдності, регламентована внутрішньогрупова діяльність; створення умов для фізичного контакту членів групи);
– вправи з використанням позитивного зворотнього зв’язку.
Спектр вправ:
Психологічна допомога включає навчання дитини управління власними емоціями, «підтягування» оцінки, яку очікує дитина з боку інших, до самооцінки, розвиток здатності більше довіряти власному самосприйняттю при самооцінці, навчання комунікативних навичок та збагачення досвіду спілкування. У роботі за кожним напрямком використовуються відповідні методи та прийоми.
Навчання дитини управління власними емоціями:
1. Релаксаційні техніки: візуальні образи, м'язова релаксація, вільні рухи під музику.
2. Програвання діалогів, у яких сором'язлива дитина спілкується з казковим героєм, з мамою, молодшим братом (сестрою), старшим братом (сестрою), знайомим однолітком, однокласником, знайомим дорослим, вчителем, а потім - за вибором з будь-якою іншою людиною або казковим персонажем. Діалог проводять, спираючись на певний текст або ж на основі імпровізації. На будь-якому етапі роботи кожний співрозмовник може використовувати маску.
3. Відпрацювання терапевтичних формул на кшталт «Я впевнений, що ця людина (учитель, однокласник) помічає мої успіхи (радіє моїм успіхам)»; «Посміхнуся й у вчителя (сусіда, однокласника) підніметься настрій. З радісною людиною легко спілкуватися».
4. Настанова-застереження від недоречної самокритики: коли щось робиш, головне зібрати волю в кулак. Переживання можуть завадити справі.
«Підтягування» оцінки, яку очікує дитина від інших, до самооцінки:
1. Ігрові вправи, де дитина може дізнатися, як оцінюються її дії стороннім спостерігачем, почути негативні та позитивні відгуки.
2. Завдання на аналізування потрійної оцінки (самооцінки, оцінки вчителя, оцінки однокласника) ігрового або навчального завдання, виконаного дитиною. Розглядаються варіанти збігів та відмінностей в оцінках. Корекційна ідея включає два моменти. Необхідно переконати сором'язливу дитину, що певна різниця в оцінках - звичайне явище. Важливо показати, що дії дитини оцінюються однією й тією самою людиною по-різному, а це свідчить про відсутність негативної тенденції оцінювання, чого, можливо, дитина боїться. 3. Прийоми позитивного зворотного зв'язку: позитивні оцінки за виконання учнем навчальних завдань, у які включений елемент загальної оцінки («Як я й очікувала, ...», «... тому я думаю, що тобі під силу більш складне завдання»). Органічне включення у контекст навчального спілкування із сором'язливим учнем зауважень, що виявляють оптимістичні очікування, віра в його успіх.
Розвиток здатності більше довіряти власному самосприйняттю при самооцінці:
1. Аналіз реальних ситуацій та настанови, в яких закладена ідея, що при зовнішній оцінці можуть бути не враховані якісь важливі, але не відомі іншій людині умови. Тому зовнішня оцінка не завжди адекватна. (Приклади: ситуація, коли вчитель не знає, скільки насправді зусиль доклав учень на виконання домашнього завдання; відповідь учня на уроці була перервана через брак часу й основні знання учень не продемонстрував). При власній оцінці такі обставини враховуються значно більше.
2. Використання елементів казкотерапії, художніх творів із яскраво вимальованими обставинами та явним вирішенням проблем оцінювання.
Навчання комунікативних навичок та збагачення досвіду спілкування:
1. Рольові ігри, що включають ситуацію, яка провокує дитину на спілкування. Гра містить підказки потрібних комунікативних прийомів. (Наприклад, гра «Зіпсований телефон». Завдання: передати ланцюжком інформацію, трохи змінивши її. Відомі номер телефону й коло учасників гри. Пропонується приблизна схема розмови: привітатися - назвати себе - з'ясувати ім'я співрозмовника - сказати про наміри - транслювати інформацію - уточнити, чи зрозумів співбесідник. Фінал гри - зустріч, під час якої учасники порівнюють вихідну та кінцеву інформацію, простежують етапи внесення змін до неї).
2. Аналіз та програвання конфліктних ситуацій. (Можливі теми: «Не беруть до гри», «Посварилися - помирилися».)
3. Використання дитячих розповідей, де від першої особи описуються різні переваги, важливі для того, аби сподобатися одноліткам, які сприяють зміцненню впевненості, що кожен має реальну можливість бути ними прийнятим.
Головна ідея, яку психолог має донести до батьків сором'язливої дитини та педагогів, полягає в необхідності створити ситуацію, яка підтримує у дитині почуття захищеності, належності сім'ї, школі, класу, відчуття опори.
Вправа «Індійські імена».
Інструкція. Ви знаєте, що в індійських племенах було прийнято давати імена, пов’язані з природними явищами. Такі імена часто відбивали суттєву рису (життєву позицію) людини. Наприклад, давалися імена «Швидка річка», «Ясний вогонь», тощо. Подивіться один на одного. Як вам здається, які імена можна придумати для учасників групи.
Усім вигадують нові імена. Той, кому пропонується ім’я, говорить згодний він з ним чи ні, якщо ні, йому придумують інше ім’я. Тренер стежить за тим, щоб всі імена носили позитивний характер.
Вправа «Подобається - не подобається».
Керівник просить учасників групи розподілити чистий аркуш паперу на дві половини і записати відповіді на запитання:
- що мені не подобається в школі ?
- що мені не подобається вдома ?
- що мені не подобається взагалі в житті ?
Відповіді на ці запитання діти записують в лівій частині аркуша. Після цього пропонується серія позитивних питань, відповіді на які діти записують в правій частині аркуша.
- що мені подобається в школі ?
- що мені подобається вдома ?
- що мені подобається взагалі в житті ?
Діти по черзі розповідають спочатку про те, що їм не подобається, потім, що подобається в школі, вдома і в житті. Важливою є саме така послідовність відповідей: спочатку негативні, потім позитивні, щоб показати, що не все в житті так погано, є позитивні моменти і хороші люди. Ця вправа дозволяє отримати інформацію про характер взаємовідносин дитини з однокласниками, членами сім’ї, оточуючими, про те яке місце і роль визначає для себе дитина в класі, в сім’ї, як дитина сприймає себе серед інших.
Вправа «Розігрування тривожних сцен шкільного життя»
Діти можуть розіграти ситуації викликають страх та непевність. Бажано, щоб такі ситуації запропонували самі члени групи.
Після розігрування ситуацій ведучий може підвести підсумки та обговорити з дітьми, чому вони навчились на заняттях.
Вправа «Мені подобається твій (твоя)…»
Діти створюють тісне коло. Кожен з учасників повинен сказати двом членам групи, яких він обере, речення про їхню зовнішність, «ім’я, мені подобається твій (твоя)…»
Після цього кожен учасник може сказати двом іншим учням, що в їхній поведінці чи рисах характеру йому найбільше подобається.
Обговорення:
- що ти почував, коли говорив приємні речі іншим?
- Що ти почував, коли чув приємні речі про себе?
- Що було робити легко, а що важко?
Етюд «Посмішка по колу».
Всі беруться за руки і «передають» посмішку по колу: кожна дитина повертається до свого сусіда праворуч чи ліворуч і, побажавши щось хороше та приємне, посміхається йому. При цьому можна образно «взяти посмішку» в долоні і обережно передавати її по колу, з рук в руки. Така форма прощання може стати традиційним ритуалом за час роботи групи.
Корекційна програма побудована таким чином, щоб відбувався поступовий перехід з однієї до іншої стадії:
1) розвиток самопізнання та рефлексії, прагнення до самовдосконалення (1-5 заняття);
2) формування навичок ефективної взаємодії (6-8 заняття);
3) робота з внутрішніми негативними почуттями (9-11 заняття);
4) підсилення відчуття групової єдності, психологічної близкості, сімейного кола (12-13 заняття).
Кількість занять – 13.
Тривалість заняття – 50-55 хв.
Інтенсивність (частота проведення) занять – 1 раз на тиждень.
Чисельність групи – 10-12 учнів.
Очікуваний результат: формування навичок ефективної взазємодії та спілкування, розвинення навичок вирішення конфліктних ситуацій, зниження рівня шкільної тривожності та проявів дезадаптації, підвищення соціального статусу.
Програма сприяє прагненню учнів до самопізнання та вдосконалення себе. Вони набувають досвід роботи з власними негативними почуттями: гнівом, тривожністю, образами. Надається можливість оволодіти навичками релаксації та звільнення від емоційного напруження. В учнів укріплюєтья позитивне, поважне ставлення до себе й оточуючих, підвищується емоційна врівноваженість. На заняттях стимулюється формування адекватного ставлення до власних помилок та терпимості до особливостей інших людей.