2.3. Стан соціального страхування за часів срср

У тій частині України, що входила до складу Російської імперії, соціальне страхування почало розвиватися, як і в усій Російській імперії, на початку XX ст., характеризувалося індивідуальною та колективною формами і включало в себе пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків, страхування здоров'я. У 1903 р. було запроваджено державне страхування робітників від нещасних випадків.

На початку XX ст. Східна Галичина, що перебувала у складі Австро-Угорської імперії, також мала практику з питань соціального страхування. Так, у Львові функціонували пенсійні фонди, організовані як за галузевим, так і за територіальним принципом.

У1917 р. було створено Народний комісаріат праці, що повинен був здійснювати політику у сфері охорони праці та соціального забезпечення. Спочатку було запроваджено страхування на випадок безробіття та хвороби. З 1921 р. соціальне страхування розповсюджувалося на всі види тимчасової та повної втрати працездатності, на випадок безробіття, а також смерті. Сплата страхових внесків повністю покладалася на підприємства і установи. На органи соціального страхування було покладено функції з фінансування медичної допомоги населенню через страхові каси. З 1924 р. запроваджено пенсійне забезпечення по старості для окремих категорій робітників, і лише з 1932 р. пенсійне забезпечення було розповсюджене на робітників усіх галузей народного господарства. Законодавчо було закріплено пенсійний вік: 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. За Конституцією СРСР від 5 грудня 1936 р. права на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці. З 1964 р. колгоспники отримали право на пенсію, однак пенсійний вік закріплювався на рівні: для жінок 60 років, а для чоловіків 65 років. З 1968 р. колгоспники отримали право на пенсію по старості з того самого віку, як і робітники та службовці, однак рівень їх пенсійного забезпечення був значно нижчим.

2.4. Розвиток соціального страхування у сучасних умовах України

Основною метою системи соціального страхування та пенсійної реформи на сучасному етапі розвитку України є забезпечення гідного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх трудових доходів. Пенсійна реформа спрямована на створення рівних можливостей для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери їх зайнятості та виду діяльності, усунення диспропорцій у розмірах пенсій.

Змістом реформи соціального забезпечення населення України шляхом запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування було:

1. Створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.

2. Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства (держави, профспілок та роботодавців).

3. Удосконалення системи виплат.

4. Встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

Упровадження системи соціального страхування в Україні ґрунтується на положеннях Конституції України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 1533-ПІ, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-ІП, «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-ІУ.

На розгляд Верховної Ради України подано кілька законопроектів щодо п'ятого виду загальнообов'язкового державного соціального страхування - медичного страхування.

12