2.2. Становлення соціального страхування у сучасному розумінні

Найбільшого поширення соціальне страхування набуло наприкінці XIX ст., чому сприяв швидкий індустріальний розвиток. У багатьох європейських країнах на початку XX ст. були прийняті закони про страхування працюючих на випадок хвороби, інвалідності, старості, безробіття.

Взагалі ідея страхування трудового населення від ризику зникнення чи скорочення доходів від власної праці, які були чи не єдиним джерелом існування, виникла завдяки цілому ряду обставин, до яких слід віднести:

• розвиток індустріалізації та формування робітничого класу, який живе виключно за рахунок доходів від своєї праці;

• відносне скорочення частки населення, яке живе за рахунок своєї власності, що є джерелом власного забезпечення;

• утвердження найманої праці як сутності та постійного стату­су зароджуваної нової капіталістичної системи.

Великий вплив на розвиток системи соціального страхування мали Отто фон Бісмарк та Вільям Беверідж. У1883-1889 рр. рейхсканцлер Німеччини Отто фон Бісмарк уперше в світі в законодавчому порядку запровадив систему соціального страхування, що передбачала: страхування на випадок хвороби, від нещасних випадків на виробництві, на випадок старості та інвалідності.

Система Бісмарка ґрунтувалася на таких принципах:

1. Забезпечення ґрунтується виключно на праці, а тому обмежене лише особами, що зуміли завоювати це право своєю працею.

2. Обов'язкове забезпечення існує лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких є нижчою за визначену мінімальну суму, тобто для тих, хто не може користуватися індивідуальним страхуванням.

3. Забезпечення побудовано на методології страхування, що встановлює паритетне співвідношення між внесками найманих працівників та роботодавців, а також між виплатами та внесками.

4. Забезпеченням управляють самі роботодавці та наймані працівники.

3. Обов'язковість соціального страхування.

Фундаментальною новацією Бісмарка стало положення про за­провадження обов'язкового характеру системи соціального страхування.

Ідея соціального страхування була прийнята консервативним суспільством Німеччини часів Бісмарка тому, що вона пропонувала маловитратний механізм, здатний задовольнити деякі соціальні потреби та водночас передати соціальне управління в руки роботодавців і робітників, платників внесків для своїх власних пенсій.

У 1942 р. лорд Великої Британії Вільям Беверідж запропонував нові підходи до політики соціального забезпечення. Рекомендувалося запровадити систему соціального забезпечення на основі внесків з метою здійснення захисту на випадок. хвороби, безробіття та старості, а також надання допомоги відповідним сім'ям, вагітним жінкам і вдовам. План Беверіджа передбачає такі принципи: 1) універсальність; 2.) єдність; 3) інтеграція.

Принцип універсальності означав забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення. Політика соціального забезпечення ґрунтувалася на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх, а це суперечило положенню Бісмарка про забезпечення лише працюючих. У Великобританії була запропонована повна система забезпечення на будь-який випадок, чи то загроза здоров'ю, індивідуальному чи сімейному доходу для всіх людей, які опинились у скрутному становищі. Отже, заснована на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх, ця справжня політика соціального забезпечення всього суспільства стала початком утвердження права на працю, права на медичні послуги, права на мінімальний гарантований дохід.

Принцип єдності передбачав адекватний характер внесків і виплат, однаковий характер організації системи. Допомога прямо залежала не від заробітної плати, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації. Це означало також, що допомога повинна бути достатньою як за обсягом, так і за якістю. Лише подальший розвиток страхування зможе дозволити встановити пропорційну залежність між допомогою, що замінила заробіток, та заробітною платою, яку особа одержувала до настання страхового випадку. Єдиний внесок надходив до уніфікованої системи національного страхування (за винятком соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також сімейної допомоги, що фінансувалася з державного бюджету).

Третій принцип означав інтеграцію різних форм забезпечення: страхування, соціальної допомоги та ощадних кас. Цей принцип передбачав координацію соціальної політики, що ґрунтувалася на гарантованому доході, політики охорони здоров'я та політики повної зайнятості.