§2. Розслабленість і самовладання Дається визначення цим двом поняттям, наводяться приклади.

§3. Необов'язковість і мучеництво Дається визначення, наводяться приклади.

§4. ВІДЧУТТЯ   БЕЗПОРАДНОСТІ  В ПОТОЦІ   ЖИТТЯ   І  ВІДЧУТТЯ  ГРІХА Відчуття безпорадності в потоці життя - це відчуття того,що світом править Випадковість або Необхідність. Доводиться тотожність цих двох понять. На прикладах ілюструється широке розповсюдження подібних настроїв. Дається пояснення тому, на перший погляд, дивовижному факту, що з деяких фаталістичних релігій - наприклад, кальвінізму - вірні черпають потужну життєдайну енергію та впевненість.

Тоді як відчуття безпорадності в потоці життя діє як наркотик, відчуття гріха може бути стимулом. Обговорюються доктрини карми та "первородного гріха" (що поєднують у собі ідеї гріха та детермінізму). Єврейські пророки дають нам класичний приклад визнання гріха за істинну, хоча й не очевидну, причину національного лиха. Вчення пророків було підхоплене християнською церквою і принесене в еллінський світ, який протягом багатьох сторіч несвідомо готував себе до того, щоб прийняти його. Західне суспільство хоча й успадкувало християнську традицію, проте, як видається, відкинуло відчуття гріха, що становить невід'ємну частину цієї традиції.

§5. Відчуття загального перемішування

Це пасивний субститут для відчуття стилю, властивого цивілізаціям, які перебувають у процесі розвитку. Він виявляє себе по різному:

1. Вульгарність і варварство у манерах та звичаях. Панівна меншість виявляє схильність до "пролетарізації", засвоюючи вульгарну поведінку внутрішнього та варварські звички зовнішнього пролетаріату, аж поки, на кінцевому етапі розпаду, її спосіб життя перестає відрізнятися від їхнього.

2. Вільгарність і варварство в мистецтві - це ціна, яку доводиться звичайно платити за ненормально широке розповсюдження мистецтва цивілізації, яка входить у стадію розпаду.

3. Загальна мова. Перемішування народів приводить до мовної плутанини і до змагання між різними говірками; деякі з них дістають широке розповсюдження як "загальна мова" і в кожному з таких випадків зазнають непоправної шкоди. Для ілюстрації цього явища наводиться чимало прикладів.

4. Перемішування в царині релігій. Тут треба відрізняти три рухи:

   • злиття окремих філософських шкіл;

   • злиття окремих релігій, наприклад, розчинення релігії Ізраїлю в сусідніх культах, чому чинили активний і в кінцевому підсумку успішний спротив єврейські пророки;

   • злиття або перемішування філософій з релігіями.

Оскільки філософії є продуктом панівних меншостей, а "релігії вищого порядку" створюються внутрішніми пролетаріатами, то розглядувану тут взаємодію можна порівняти із взаємодією, проаналізованою в пункті a) на початку цього параграфа. Тут, як і там, хоча пролетарі й наближаються на якусь відстань до панівної меншості, сама панівна меншість долає значно більшу відстань, наближаючись до позицій внутрішнього пролетаріату. Так, християнська релігія використовує для своєї теологічної екзегетики науковий апарат еллінської філософії, але це незначна поступка порівняно з тим перетворенням, якого зазнала грецька філософія за історичний період, що відокремлює Платона від Юліана.

5. Guius regio eius religio? Міркування, викладенеі в цьому підпункті, навіяні прикладом діяльності імператора- філософа Юліана Відступника, розглянутим наприкінці попереднього пункту. Чи можуть панівні меншосту надолуджувати свою духовну слабкість застосуванням політичної сили, нав'язуючи в такий спосіб своїм піддіним певну релігію або філософію за власним вибором? Відповідь буде, що за рідкісними винятками вони зазнають у цьому невдачі, й релігія, яка прагне опертися на силу, завдає собі серйозної шкоди. Найяскравішим винятком із цього правила видається швидке й успішне розповсюдження ісламу, але при ретельному розгляді з'ясовується, що історичні успіхи ісламу скорше підтверджують відкрите нами правило, аніж спростовують його. Протилежна формула, religio regionis religio regis, куди адекватніше відбиває реальну дійсність: правитель, який з цинічного розрахунку чи внаслідок внутрішнього переконання навертається у віру своїх підданих, здобуває з цього великі вигоди.

§6. ПОЧУТТЯ   ЄДНОСТІ Це активна антитеза пасивному відчуттю загального перемішування. Матеріально воно виражає себе у створенні світових держав, а в духовному плані сприяє виникненню уявлень про всемогутній закон або про всемогутнього Бога, що наповнює собою Всесвіт і неподільно ним править. Ці два уявлення розглядаються й ілюструються прикладами. У зв'язку з останнім простежується історична доля Єгови, "ревнивого бога" юдеїв, від того моменту, коли він являється своєму народові у вигляді джина, оселеного в одному з вулканів в Сінайській пустелі, й до його остаточного перетворення у втілений образ Єдиного Істинного Бога, шанованого християнською церквою. Дається пояснення, чому Єгова зумів домогтися тріумфу над усіма своїми суперниками.

§7. АРХАЇЗМ Це спроба втекти від нестерпної сучасності шляхом відновлення давнішого етапу в житті суспільства, затягнутого в процес розпаду. Наводяться давні й сучасні приклади, серед сучасних згадується про так зване "готичне відродження" і про штучне повернення до життя, з націоналістичних міркувань, більш або менш мертвих мов. Архаїстичні рухи здебільшого або виявляються цілковито безплідними, або перетворюються у свою протилежність, а саме на:

§8. ФУТУРИЗМ Це спроба втекти від сучасності, стрибнувши в темряву невідомого майбуття. Він заохочує поривати усі зв'язки з минулим і несе в собі зародки революційних ідей. У мистецтві він виражає себе через іконоборство.

§ 9. САМОТРАНСЦЕНДЕНЦІЯ   ФУТУРИЗМУ

Як архаїзм може провалитись у безодню футуризму, так футуризм іноді підноситься на вершини перетворення. Іншими словами, він може відмовитися від марної спроби знайти свою Утопію в плані земного життя і почне шукати її в житті духовному, не скутому ані часом, ані простором. У цьому зв'язку розглянуто історію євреїв у період після Полону Вавілонського. Футуризм проявив себе в низці самогубчих спроб створити Царство Юдейське на Землі, від Зоровавеля до Бар-Кохби; перетворення - в заснуванні християнської релігії.

§10. ВІДЧУЖЕНІСТЬ  І  ПЕРЕТВОРЕННЯ Відчуженість - це вид поведінки, що знаходить свій найпослідовніший і найпіднесеніший вираз у філософії, заснованій на підвалинах учення Будди. Її логічним завершенням є самогубство, бо справжня відчуженість можлива лише для Бога. Християнська релігія, навпаки, прославляє Бога, що самохіть покинув притулок відчуженості, яким мав цілковиту спромогу втішатися. "Бог так полюбив Світ..."

§11. РЕГЕНЕРАЦІЯ З чотирьох тут розглянутих способів життя перетворення пропонує єдиний шлях, який не заводить у глухий кут, і досягає цього через перенесення поля діяльності з макрокосму в мікрокосм. Те саме можна сказати і про відчуженість - це тільки відхід, перетворення - це відхід-і-повернення. Тобто йдеться про відродження, але не в тому розумінні, що знову народжується ще один екземпляр давно відомого виду, а в тому, що з'являється на світ новий вид суспільства.

Розділ двадцятий ВЗАЄМИНИ МІЖ СУСПІЛЬСТВОМ, ЯКЕ ПЕРЕБУВАЄ В ПРОЦЕСІ РОЗПАДУ, ТА ІНДИВІДАМИІ §1. ТВОРЧИЙ  ГЕНІЙ  У РОЛІ  СПАСИТЕЛЯ На етапі розвитку цивілізації творчі особистості очолюють успішні відгуки на послідовні виклики. На етапі розпаду вони з'являються в ролі спасителів, які намагаються врятувати або саме суспільство, або людей - від суспільства.

§2. СПАСИТЕЛЬ  ІЗ МЕЧЕМ В ролі таких спасителів виступають засновники та правителі світових держав, але всі успіхи меча виявляються ефемерними.

§3. СПАСИТЕЛЬ  ІЗ МАШИНОЮ ЧАСУ Це - архаїсти і футуристи. Вони теж удаються до меча і поділяють долю всіх меченосців.

§4. ФІЛОСОФ  ПІД МАШКАРОЮ  ЦАРЯ Це - знаменитий рецепт Платона. Подібні спасителі не мають шансів на успіх з огляду на несумісність між споглядальною відчуженістю філософа і примусовими методами політичних володарів.

§5. БОГ  У ЛЮДСЬКІЙ  ПОДОБІ Кілька недосконалих претендентів на цю роль зазнають невдачі, й лише Ісус Назарянин долає смерть.

Розділ двадцять перший РИТМИ РОЗПАДУ Розпад відбувається не постійно й безперервно, а як чергування провалів і пожвавлень. Наприклад, заснування світової держави - це пожвавлення після провалу доби лихоліття, а загибель світової держави - останній провал. Оскільки перед провалом доби лихоліття відбувається, як правило, одне пожвавлення, а за часів існування світової держави ми спостерігаємо один провал, після якого настає пожвавлення, то нормальний ритм виглядає як провал-пожвавлення-провал- пожвавлення-провал-пожвавлення-провал - три з половиною такти. Цю схему проілюстровано на прикладах з історій кількох мертвих суспільств, а потім застосовано до історії нашої західної цивілізації з метою з'ясувати, на якій стадії нині перебуває наше суспільство.

Розділ двадцять другий СТАНДАРТИЗАЦІЯ В ПРОЦЕСІ РОЗПАДУ Як диференціація є ознакою розвитку, так стандартизація позначає процес розпаду. Розділ завершується постановкою проблем, які мають бути розглянуті в наступних томах.

15