Лекція 14 (2 год.) Фактори віртуалізації інформаційного процесу. Значення функцій
Упроваджене в науковий обіг поняття „функції” (Лейбніц, ХVIII ст.), з лат. – обов’язок, виконання, роль, – сьогодні є категорією світоглядного характеру. Визначити функції журналістики – це „визначити ті ролі, які вона відіграє в суспільстві по відношенню до масової інформації”39.
Різні етапи розвитку суспільства визначають і різні функції журналістики, адже її призначення, рольові стани не статичні, а динамічні, детерміновані політичним розвитком. Класифікаційний „різнобій” (див. наступні таблиці) є ознакою серйозної теоретичної проблеми, коли обов’язки-ролі-завдання, а водночас – можливості й відповідності журналістики, знецінюються відсутністю спільного знаменника (усвідомлена відповідальність) і наявністю взаємовиключних елементів у чисельнику (сукупність дій). Мірило ефективного вирішення проблеми функцій – отримані результати з допомогою формули (мал. 2.3.6.), де F – функція, D – дія, V – відповідальність:
Мал. Формула функціональної ефективності.
Якщо F = 0 або наближена до нуля, вона неефективна або її ефективність мінімальна; F наближена до 1 – функція ефективна. Знаменником (V) контролюємо усвідомлення вчинків. Неусвідомлені дії (D) у підсумку дадуть 0. Риторичним є питання розуміння й використання „етичності-неетичності”, „позитиву-негативу”, адже можуть бути усвідомлені й неморальні дії. Очевидно, тоді йтиметься або про ефективність функції журналістики зі знаком „мінус”, або не про журналістські функції, а політтехнологічні, маніпуляційні чи ще якісь.
Авторів-класифікаторів функцій чимало (В.Хаґеманн, Ф.Сіберт, Т.Пітерсон, В.Шрам, Р.Блюм, Ф.Бонд, А.Москаленко, В.Шкляр, В.Владимиров, С.Горевалов, І.Михайлин), проте треба визнати: це питання доволі складне, по-різному інтерпретоване. Найліпше порівняти виділені функції журналістики з допомогою таблиць.
Функції журналістики
Радянська методологія |
Американські вчені |
Західноєвропейські вчені |
||
Фред Сіберт, Теодор Пітерсон, Вілбур Шрам40 |
Фразер Бонд41 |
Вальтер Хаґеманн42 |
Роджер Блюм43 |
|
1. Пропагандистська |
1. Служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією |
1. Інформувати |
1. Інформувати |
1. Інформування або продукування гласності |
2. Агітаційна |
2. Обговорювати громадські справи |
2. Пояснювати і коментувати події |
2. Впливати на аудиторію |
2. Артикуляції або двостороннього зв’язку зі споживачем |
3. Організаторська |
3. Просвіщати публіку, готувати її до самоуправління |
3. Керувати читачем |
3. Рекламувати товари |
3. Соціалізації або освіти
|
|
4. Захищати права особи перед урядом |
4. Розважати публіку |
4. Розважати читача |
4. Критики та контролю або нагляду за роботою влади |
|
5. Служити економічній системі, використовуючи рекламу |
5. (Додаткова) Рекламувати |
5. Повчати читача |
5. Кореляції або громадської думки
|
|
6. Забезпечувати розваги читачів |
|
|
6. Обслуговування або порад |
|
7. Підтримувати власну фінансову незалежність |
|
|
7. Розважання або відпочинку |
Функції журналістики
Українські вчені |
||||
Анатолій Москаленко44 |
Володимир Шкляр45 |
Володимир Владимиров46 |
Ігор Михайлин47 |
Сергій Горевалов48 |
1. Організаторська |
1. Інформаційно-пізнавальна |
1. Соціальні (основні) функції: 1.1. Пізнавальна. 1.2. Комунікативна. 1.3. Конструктивна. |
1. Інформаційна |
1. Соціальна група: - комунікативна, - інформаційна, - консервативна, - деструктивно-інтегративна, - соціально-регулятивна, - контролююча, - управління, - реалізації соціальної активності, - культурницька, - рекреативна, - ідеологічна, - політична, - науково-пізнавальна |
2. Виховна |
2. Ціннісно-орієнтаційна |
2. Спеціальні функції: 2.1. Об’єктні: 2.1.1. Артикуляції. 2.1.2. Соціалізації. 2.1.3. Кореляції. ----------------------- 2.3. Суб’єктні: 2.3.1. Соціально-педагогічна. 2.3.2. Соціального контролю. 2.3.3. Корекції. 2.3.4. Просування (promotion). |
2. Формування громадської думки |
|
3.Пропагандистська |
3. Комунікативно-естетична |
3. Індивідуальні функції: 3.1. Виховна. 3.2. Популяризаторська. 3.3. Рекреативно-гедоністична. 3.4. Масово-емоційна. |
3. Спеціальні функції: 3.1. Організаційна. 3.2. Соціальної критики („сторожового собаки”). 3.3. Ідеологічна. 3.4. Культурна. 3.5. Розважальна. 3.6. Рекламна. |
2. Економічна група: - регулятивно-економічна, - економічно-контролююча, - інформаційна, - економічно-консервативна, - економічно-управлінська, - рекламна |
4. Контр-пропагандистська |
4. Соціально-організаторська |
|
|
3. Соціально-психологічна група: - соціального орієнтування, - формування громадської думки, - афіліації, - контакту, - самозатвердження, - парасоціальна |
5. Соціологічна |
5. Психологічної регуляції |
|
|
4. Загальнопсихологічна група: - емоційної розрядки (релаксації), - утилітарна, - самоізоляції, - стимуляції |
Виділені функції журналістики (крім Роджера Блюма і Володимира Шкляра) загально охарактеризував харківський професор Ігор Михайлин49. Проте, вважаємо, доцільно звернути увагу і на трансформацію, змінність функцій журналістики загалом, і на тенденції домінантності вторинних функцій над первинними. Це актуально і з погляду кореляції теорії преси, і з погляду оцінки фахово-творчої діяльності журналістів, ЗМК у контексті нових викликів, що постають перед журналістикою.
Пам’ятаючи, з одного боку, що ЗМІ сприяють (принаймні повинні це робити) солідаризації, згуртованості суспільства, з іншого, – що процес комунікації між комунікантом (журналістом, ЗМІ) і комунікатом (аудиторією) безперервний, циклічний, спрямований на соціальну практику, можна прийняти двофазну модель інформаційної комунікації з погляду соціальної психології (В.Шкляр):
соціально-політична дійсність (перша фаза) –
комунікант-журналіст – твір – видавець – інформаційний продукт – соціально-політична дійсність (друга фаза).
Перша фаза – неосмислена реальність, друга фаза – її витлумачення – незалежно від сприйняття чи несприйняття, неосмисленої чи неосмисленої реальності. Недаремно друга фаза органічно всотує психічні та поведінкові комплекси, реагування і впливи, тобто трансформації дійсності та її наслідки.
Результат – підсумок ефективних дій і засобів.
Оскільки соціокультурне призначення журналістики визначається її роллю та місцем у духовному житті суспільства, а її природа – комунікативна і об’єднувальна, адже журналістика сприяє встановленню і підтримці контактів (адресант – адресат), розвитку смислових алгоритмів (символічність, реалістичність, міфологічність, аналогічність), ідейно-змістових мотивацій і пізнавальної діяльності, вивчає масову аудиторію, найлогічніше і найточніше функції сучасної журналістики класифікує український учений В.Шкляр.
Для розуміння трансформації реальної дійсності у віртуальну реальність з допомогою а) конкретного журналіста, б) кола авторів, в) окремого видання (радіо- чи телеканалу) або г) низки видань, особливості функціонування яких творять певну соціокультурну систему (наприклад, таку, як змоделював Є.Прохоров50), необхідні такі умови:
а) окреслити проблему (коло проблем);
б) визначити термінологічний апарат і дати дефініції;
в) створити макет;
г) врахувати технологічні і методологічні характеристики;
д) „оживити” макет (додати видимі й невидимі зв’язки в суспільстві, нейрозв’язки), тобто створити модель;
е) застосувати порівняння функціональних особливостей (і зі сфери журналістики, і з інших сфер та видів діяльності);
є) „продіагностувати” ситуацію;
ж) проаналізувати отримані результати;
з) синтезувати висновки...
На підтвердження сказаного використаємо порівняльну аналогію (див. нашу монографію).
Що таке віртуальна реальність?
Що таке реальна дійсність?
Що таке журналістська свобода?
Що таке віддзеркалення/творення дійсності?
Чи має право сучасна журналістика називатись журналістикою?
„До чого ближче сучасна журналістика – до адекватного відтворення дійсності, чи створення віртуальних реальностей?”, „Чи журналістика віртуалізує соціокультурну дійсність?” – такі питання все частіше стоять і перед журналістами, і вченими, і звичайними споживачами інформації, як в Україні, так і за кордоном. Правник і філософ М.В.Розін, наприклад, дає однозначну відповідь: журналістика створює віртуальні реальності51. Це дещо нагадує полеміку між М.Вебером та К.Марксом, під час якої М.Вебер хвалить К.Маркса за добру термінологію, але критикує за те, що з допомогою цієї термінології підміняли реальність. Макс Вебер пропонував розглядати поняття переважно як ідеальні типи, тобто як схеми, які б допомагали орієнтуватись у просторі. М.Розін, за аналогією до М.Вебера, теж пропонує вивчати журналістику з погляду ідеально типової побудови, не вникаючи в те, що є насправді. Тобто йдеться про схему, яка певним чином допомагає орієнтуватись у часі та матеріалі, але не є ідеальною чи повноцінною: „невникання у справжність” – це втеча від дійсності.
Підхід зрозумілий і загалом правильний, проте ідеально типова побудова не враховує реальних і функціональних особливостей, конкретної специфіки. Вона нейтральна (це, здавалося б, „плюс”), але нейтральність – відсутність заряду, тобто відсутність скерованої, вивільненої енергії, не просто пасивність чи невиробленість-невизначеність, а бездієвість, статичність. Ідеальнотиповість – не критерій динамічності, оцінювання, соціалізації, історії, ґенезису, прогнозування. Ідеальнотиповість поза конкретикою, в т.ч. й культурною і національною, тому не може бути повноцінним науковим критерієм, радше абстрактною формулою, на основі знання і розуміння якої можна щось формально оцінити, змоделювати чи спрогнозувати.
Формулюючи тезу про те, що російські журналісти творять швидше віртуальну реальність, ніж відображають дійсність, М.Розін, мабуть, має рацію. Але чи інакші за суттю, можливостями і вчинками українські репортери та оглядачі?
Віртуальна реальність – поняття порівняно нове. Це перенесення самостійно і усвідомлено, самостійно і неусвідомлено, несамостійно і неусвідомлено в паралельний (нереальний) світ, у світ мрій і фантазій, страхів і жахів; творення вищого рівня абстрактності підсвідомо і машинно (віртуальні комп’ютерні ігри); антонім до реальності – об’єктивно існуючої дійсності, явищ, подій, фактів (фантастика). Різновид віртуальної комунікації – інтернет.
Оскільки кожна реальна подія має не тільки свій код чи знак, а й історію та ґенезис (нам ближча модель Ю.Лотмана52, а не Р.Якобсона53), процес створення віртуальних реальностей засобами масової інформації доречно показати лінійно-схематично:
Факт Журналіст
Текст
Читач
Те саме можна відтворити і на малюнку:
Мал. Первинна модель віртуалізації54 дійсності.
Тут факт, подія – реальна ситуація, журналіст – автор (об’єкт-надавач інформації), текст – інтерпретація, читач – споживач інформації (об’єкт-приймач).
Журналістика цікава й унікальна тим, що поняття автора і читача доволі часто редукуються, себто змінюються і мають умовний характер: автор статті А читає статтю Б (наприклад, конкурентів), сьогодні він читач, а завтра – знову автор… Тобто журналістика ускладнила теорію інформації і соціальну інформацію тим, що запровадила взаємозамінні коди, певним чином універсальні, інтерпретації даних (об’єкт-надавач може бути і об’єктом-приймачем).
Факт – це реальна ситуація, журналіст – це автор, адресант (комунікант), відправник, текст – це готовий мас-медійний продукт, різновид авторської (редакторської, організаційної) інтерпретації, читач – це споживач інформації, адресат (комунікат), одержувач.
Зі схеми очевидно, що читач (слухач, глядач), тобто адресат, знайомиться з дійсністю, засвоюючи факт, видозмінений принаймні двічі, тобто не факт-1, не факт-2 і навіть не факт-3, хоч формально це не факт-3, а факт-4, бо адресат – теж інтерпретатор, самоінтерпретатор, який по-своєму розуміє, сприймає, аналізує, трансформує факт-3. Тому не виключено, що факт-4 матиме продовження у вигляді факту-5,6... (за домашніми розмовами, переказами знайомим тощо).
Як підсумок, первинна модель віртуалізації і породжує, і проектується у вторинну модель віртуалізації, тобто попередня схема може мати такий принциповий вигляд:
Факт-1 Факт-2 Факт-3 Факт-4 |
Факт-1 – це реальне явище, ситуація.
Факт-2 – те, що журналіст побачив, почув, зрозумів, вважав за потрібне використати або відкинути з приводу реальної ситуації.
Факт-3 – те, що журналіст написав-передав, використовуючи власне розуміння емпіричного матеріалу та структурно-композиційні і мовностилістичні особливості.
Факт-4
– по-перше, те, що дійшло до читача (у
кращому разі, якщо не попрацював
редактор, власник), і, по-друге, те, що
зрозумів читач.
Мал. Вторинна модель віртуалізації дійсності.
Чи доречно говорити про ідентичність факту-1 і факту-4? Очевидно, що ні. Бо факт-1 – це дійсність, а факт-4 – трансформована (прикрашена, спотворена...) дійсність, яка має спільні риси, з якою можна проводити певні аналогії, але по-різному прочитувати.
Цікава особливість – масовість, досягнута з допомогою тиражування, породжує новий, ірреальний (віртуальний) світ сприйняття. Ситуація „Факт-1 = Факт-4” системна і систематична, вона заперечує „неправильне” індивідуальне прочитання, оскільки виходить за межі одиничного, тобто формує іншу дійсність, що опирається на „Факт-4”.
Складне філософсько-психологічне явище передачі й витлумачення події та її „прочитання” (усвідомлення) пов’язане з низкою суміжних наук – психологією творчості, психологією філософії, психологією і філософією сприйняття та відтворення, теорією психології, ґносеологією, теорією інформації тощо. Поглиблення цього явища з позицій названих наук виходить за межі нашої компетенції, але, опираючись на згадані конфігуратори, дозволяє проекспериментувати з позиції дослідження журналістики.
Наприклад, уявімо собі двох журналістів, які працюють на виставці нових моделей автомобілів.
Одного зацікавлять „малолітражки”, іншого – лімузини, один зверне увагу на економічність, інший – на потужність двигунів, одному сподобаються дешевші машини, іншому – престижні та ексклюзивні, одному – світлі, іншому темні, одному корейські – іншому німецькі, один записує ціни, інший – їх іґнорує, один цікавиться технічними параметрами та особливостями, інший вважає, що це зайве...
Факт-1 – виставка, де представлені нові машини.
Факт-2 – інтереси, розуміння важливості і цікавості не збігаються, спостерігаємо різну поведінку і різні дії, що базуються на освітніх засадах і випливають з певної мотивації.
Факт-3 – це текст або одного, або іншого журналіста. Якщо приховати інформацію про назву заходу, місце і час проведення, а тексти цих журналістів подати з певним інтервалом у часі, то у нас складеться враження, що йдеться про різні факти.
Факт-4 – це те, як читач зрозумів факт-3. Навіть якщо є фотографії, це також не завжди наближує до факту-1, оскільки йдеться про окремі (не всі!) фотографії.
Отже, що таке факт-4 – правда, напівправда, брехня?..
Намагаючись зобразити старанну роботу журналіста, без замовлень і проплат, який, наприклад, якнайкраще характеризує „Тойоту” і зовсім не згадує „Шкоду”, важко бути впевненим, що не помилились. Часом сумління – лише замаскована професіональним інструментарієм старанність. Припустимо, що наміри журналіста щирі, спеціальних замовлень він не виконує, з фаховістю – усе гаразд. Проте й за цих обставин газетяреві чи радійникові (телевізійникові трохи легше, хоч і тут часу забракне) неможливо передати факт-1. Неможливо, бо є об’єктивні речі, які не допомагають, а перешкоджають. Навіть як результат кропіткої, сумлінної і чесної журналістської діяльності факт-4 однаково не буде відображенням реальності, а буде лише енною проекцією реальності. Ефект розгляду очей надворі опівночі. Проекція реальності – вже не є реальністю. Дуже часто – це віртуальна реальність.
Є об’єкт „дзеркало”. А, може, й немає. Бо дзеркало – не тільки матеріал (посріблене скло) чи форма (кругле, овальне, квадратне, велике, мале...), а також (навіть насамперед) те, що в ньому відображено. Об’єкт „дзеркало” без суб’єктивних намірів (без відображення) не буде реальністю, або – буде лише формальною реальністю, адже реальність – це динаміка, змінність... Дзеркало без суб’єктивних намірів буде лише візуальною копією, яку можна і не розгледіти, коли воно прикрите чи коли бракує світла.
Журналістика, за спрощеною аналогією, нагадує велике суспільне дзеркало, яке не повинно лукавити, прикрашати чи спотворювати. Але не завжди журналістиці вдається чесно й авторитетно виконувати таку важливу суспільну функцію – віддзеркалювати (контролюючи, стимулюючи, формуючи, виховуючи тощо). Це можливо не щоразу, навіть коли всі зацікавлені в повній поінформованості. А коли багато тих, хто зацікавлений у чомусь іншому, коли суб’єктивні фактори (ненадання інформації ЗМІ, фінансовий „пасок” і „пряник”, некваліфікованість авторів, неусвідомлення видавцями значущої суспільної місії преси та її примітивізація на кшталт: „не впливовість та авторитетність, а рейтинги-тиражі-прибутки – наш бог”) не зважають на об’єктивні речі (надто велике бажання в багатьох використовувати дзеркало для демонстрації того, що у ньому відсутні чимало осіб, подій, явищ), маємо те, що м’яко назвемо королівством кривих дзеркал – напівправдою, недомовкою, дифамацією...
Важливе значення для журналіста і ЗМІ відіграє публічність, яка, з одного боку, передбачає глядацькі (слухацькі, читацькі) очікування, тобто такого собі типового споживача інформації, з іншого, - наявність різних поглядів і ставлення до них.
Ще один фактор, що впливає на роботу автора, - самоідентифікація журналіста з різними соціальними суб’єктами. Багато що залежить від того, чи автор представляє конкретний ЗМІ, чи є незалежним. Ціннісно автор може прагнути до НАТО, Європейського Союзу чи Єдиного економічного простору, любити-ненавидіти Буша, Путіна, Ющенка, Януковича... Тобто журналістові вкрай важко зламати усталену ідентифікаційну роль, яка фактично формує його позицію і авторську платформу.
Теоретично людина самодостатня, здатна визначати сучасне й майбутнє. А практично має значення й те, в якій політичній системі ми живемо, які можливості (реальні чи декларативні) реалізації здібностей і задумів. Так само й журналістика як самодостатня соціокультурна система (чи система нижчого рівня в політичній системі) теоретично здатна конструювати процеси суспільного розвитку, але не завжди – іноді її потенції вичерпуються не творенням, а відтворенням. Якщо штучно обмежена преса прагне відновити соціокультурний баланс і своє місце рівноправної та ефективної учасниці, то ця преса – добре діагностована, їй призначено правильний курс лікування і можна сподіватись її одужання та подальшого сприяння гармонізації інтересів (суспільного консонансу). Якщо ж преса, яка тільки відтворює-озвучує-ретранслює, з різних причин задоволена своїм теперішнім, нав’язаним їй станом, - ситуація значно складніша: можна сказати, що в цьому суспільстві відсутня соціально відповідальна преса.
1 Буряк В. Публіцистичний метод як свідомісна система інформаційного відображення // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. Восьмої всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 24-26 жовтн. 2003 р. / НАН України. ЛНБ ім.В.Стефаника. НДЦ періодики; За ред. М.М.Романюка. – Львів, 2003. – С.477.
2 Буряк В. Публіцистичний метод... – Львів, 2003. – С.477.
3 Вовканич С.Й. Глобалізація інформаційного простору та соціогуманістичний імператив нового тисячоліття // Збірник праць кафедри української преси. – Львів: ЛНУ ім.І.Франка, 2000. – Вип.3. – С.53.
4 Вовканич С.Й. Глобалізація інформаційного простору... Львів, 2000. – Вип.3. – С.55.
5 Вовканич С.Й. Глобалізація інформаційного простору... Львів, 2000. – Вип.3. – С.55.
6 Гриценко О.М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності. – К.:, 2002.
7 Землянова Л.М. Современная американская коммуникативистика. – М., 1995.
8 Корконосенко С.Г. Основы журналистики. – М., 2001.
9 Прохоров Е.П. Исследуя журналистику. Теоретические основы, методология, методика, техника работы исследователя СМИ. – М.: РИП-Холдинг, 2006. – С.43-44.
10 Тулупов В.В. Газета: маркетинг, дизайн, реклама. – Воронеж, 2001.
11 Свитич Л.Г. Профессия: журналист. – М., 2003.
12 Буряк В. Інтелектуальна модель української публіцистики і нова парадигма часу // Українська періодика: історія і сучасність: Доповіді та повідомл. дев’ятої Всеукр. Наук.-теорет. Конф., Львів, 28-29 жовт. 2005 р. / НАН України. ЛНБ ім. В.Стефаника. НДЦ періодики; За ред.. М.М.Романюка. – Львів, 2005. – С. 363.
13 Цит. за: Ахмадулин Е.В. Краткий курс теории журналистики. Учебное пособие. – М.: ИКЦ „МарТ”; Ростов н/Д: издательский центр „МарТ”, 2006. – С.94.
14 Прохоров Е.П. Исследуя журналистику. Теоретические основы, методология, методика, техника работы исследователя СМИ. – М.: РИП-Холдинг, 2006. – С.43-44.
15 Батароев К.Б. Аналогии и модели в познании. – Новосибирск, 1981. – С.159.
16 Аршинов В.И., Свирский Я.И. Синергетическое движение в языке // Самоорганизация и наука: опыт философского осмысления. – М., 1994. – С. 33-48.
17 Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация: Учебное пособие. – М.: Слово, 2000. – 624 с.
18 Тузлукова В.И., Богуславская В.В. Термины как средство конструирования предметной области “Теория и практика коммуникации” в российской науке // Теория коммуникации & прикладная коммуникация: Сборник научных трудов. Вестник Российской коммуникативной ассоциации, выпуск 1 / Под общей редакцией И.Н.Розиной. – Ростов-на-Дону: ИУБиП, 2002. – C.185-192.
19 Авербух К.Я. Манифест современной терминологии // Коммуникация: теория и практика в различных социальных контекстах. Материалы Международной научно-практической конференции "Коммуникация – 2002". – Часть 1. – Пятигорск: изд-во ПГЛУ, 2002. – С. 192-194.
20 Богуславская В.В. Журналисткий текст в прагматическом аспекте // Филологический вестник Ростовского государственного университета // www.rspu.edu.ru/li/journal/boguslav.htm.
21 Parrish-Sprawl J. Organizational issues in Russia: A Communication Perspective // Communicating Across Differences. – Pyatigorsk, 20002. – Р.14-17.
22 Тузлукова В.И., Богуславская В.В. Термины как средство конструирования предметной области “Теория и практика коммуникации” в российской науке // Теория коммуникации & прикладная коммуникация. – Ростов-на-Дону: ИУБиП, 2002. - 200 с. – C. 185-192.
23 Тузлукова В.И. Международная педагогическая терминология: теория, практика, перспективы. Автореф.дис. … докт.филол.н. - М., 2002.
24 Шлемкевич М. Новочасна потуга // Верхи життя і творчости. – Нью-Йорк – Торонто, 1958. – С.109-146.
25 Прутцков, Г. В. Введение в мировую журналистику: Антология в двух томах [Текст]: учебное пособие по курсу "История зарубежной журналистики. Введение в мировую журналистику" / Г.В.Прутцков. – М.: Омега-Л, 2003. – 464 с.; 416 с.
26 Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. – К., 2000. – С.4.
27 Там само. – С.6.
28 Там само. – С.7.
29 Про функції і принципи журналістики йшлося в попередніх параграфах.
30 Лотман Ю.М. Культура и взрів. – М., 1992. – С.13.
31 Федик О.С. Мова як духовний адекват світу (дійсності). – Львів: Місіонер, 2000. – 300 с.
32 Далі розглянемо детально. Див.: Корнилов Е.А. Журналистика на рубеже тысячелетий: Научное издание. – Ростов-на-Дону: Донской издательский дом, 1999.
33 Далі розглянемо детально. Див.: Шкляр В.І. Соціокультурні та політичні моделі журналістики // Українська журналістика в контексті світової: Зб.наук.праць. – Вип.5. – К., 2001. – С.5-9; Шкляр В.І. Аспекти соціокультурних моделей (Нотатки) // Власний архів автора. – Львів, 2005.
34 Weawer W. The mathematics of communication // Communication and Culture. – N.Y., 1966; Якобсон Р. Лингвистика и поєтика // Структурализм: „за” и „против”. – М., 1975; Newcomb T.M. An approach to the study of communicative acts // Communication and Culture. – N.Y., 1966; Лотман Ю.М. Структура художественного текста. – М., 1970; Goban-Klas T. Media i komunikowanie masove. Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i Internetu.- Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.- 336 s.; McQuail D. Mass Communication Theory. An Introduction.- London: Sage, 1994; Walinska de Hackbeil H. Pojecie "komunikacja" w amerykanskiej teorii komunikacji spolecznej: Докт. дис….- Uniwersytet Wroclawski, 1975; Johnson, David W., Johnson, Frank p. Joining Together. Group Theory and Group Skills.- New Jersey, 1987...
35 Різун В.В. Теорія комунікації: Тексти лекцій //www.journ.univ.kiev.ua; Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. – К., 1999.
36 Чічановський А., Шкляр В., Стариш О. Функціонування ЗМК як політичний процес... – К.: Грамота, 2007. – С.9-10.
37 Сиберт Ф.С., Шрам У., Питерсон Т. Четыре теории прессы / Пер. с англ. – М.: Вагриус, 1998. – С.15-16.
38 Див.: Чічановський А., Шкляр В., Стариш О. Функціонування ЗМК як політичний процес... – К.: Грамота, 2007. – С.10-11.
39 Шкляр В.І. Журналістика і суспільство. Принципи і функції журналістики. – К., 2000. – С.67.
40 Siebert F., Peterson T., Schramm W. Four Theories of the Press. – Urbana, 1956. – 153 p.
41 Bond F. Fraser. An introduction to journalism. A survey of the Fourth Estate inall its forms. – 2nd ed. – New York, 1961. – 359 p.
42 Hagemann Walter. Die Zeitung als Organismus. – Heidelberg, 1950. – 260 p.
43 Цит. за: Шкляр В.І. Журналістика і суспільство. Принципи і функції журналістики // Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. – К., 2000. – С.70-73.
44 Москаленко А.З. Теорія журналістики: Підручник. – К., 1998. – С.172-173.
45 Шкляр В.І. Журналістика і суспільство. Принципи і функції журналістики. – К., 2000. – С.70-73.
46 Владимиров В.М. Основы журналистики в понятиях и комментариях: Учебное пособие. – Луганск: Изд-во ВУГУ, 1998. – С.30.
47 Михайлин І.Л. Основи журналістики. – К., 2003. – С.114-122.
48 Горевалов С.І. Військова журналістика України: історія і сучасність. – Львів, 1998. – С.157-163.
49 Михайлин І.Л. Основи журналістики. – К., 2003. – С.110-113.
50 Аналізуємо у параграфі „Сучасні російські моделі журналістики: порівняльний аспект”.
51 Розин М.В. Журналистика: создание виртуальных реальностей: Доклад на ОДИ «Судебная реформа и правовая журналистика», 17-19.05.1995 г. // Электронная библиотека Центра экстремальной журналистики // http://www.library.cjes.ru/online/?b_id=553.
52 Лотман Ю. Культура как коллективный интеллект и проблемы искусственного разума. – М., 1977.
53 Якобсон Р.Лингвистика и поэтика // Структурализм: „за” и „против”. – М., 1975.
54 Модель віртуалізації дійсності можна назвати і моделлю побудови ірреальності, інакшості, паралельних дійсностей тощо. Важливіше її виокремити, осмислити та експериментально довести.