44.2. Спеціалізація й кооперування в країнах світу

Міжнародне співробітництво в наші дні набуває дедалі більшого значення. Однією з його важливих форм є міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва. На попередніх етапах вони переважали в міжгалузевій спеціалізації, яка виходила передовсім із наявності сприятливих природних передумов. Так, скажімо, виникла спеціалізація Польщі з видобування кам'яного вугілля, Угорщини та Югославії — з видобування бокситів, Фінляндії — з виробництва лісоматеріалів, Данії та Нідерландів — із випуску м м'ясо-молочної продукції. З поглибленням НТР у міжнародному поділі праці чимраз більшу роль уже відігравала внутрігалузева спеціалізація, основана не стільки на природних передумовах, скільки на результатах науково-технічної діяльності. Вона охопила всі галузі, але найбільшою мірою проявляється в провідних галузях НТР, а надто — в машинобудуванні. Своєю чергою, така спеціалізація також виступає в різних формах.

Найпростіша з них — предметна спеціалізація, за якої окремі країни звично спеціалізуються на випуску різних типорозмірів тих чи тих видів продукції. Так, тракторобудування США спеціалізується переважно на виробництві важких колісних і гусеничних тракторів, Великобританії — колісних тракторів середньої потужності, ФРН — малої потужності, а Японії — садово-городніх тракторів.

Складніша форма — подетальна (повузлова) спеціалізація, за якої виникають іще тісніші зв'язки між підприємствами-виробниками різних країн. Вони виражаються в обміні комплектуючими деталями й вузлами, що не мають самостійного значення, а використовуються як частини кінцевого продукту—автомобіля, трактора, верстата, ЕОМ. Така спеціалізація досягла найбільш високого рівня в межах інтегрованих угруповань, насамперед ЄС, де підприємства окремих країн пов'язані між собою багатьма тисячами виробничих ниток. Те саме можна сказати і про посталій ну (технологічну) спеціалізацію, широко застосовувану там, де є можливим розчленування єдиного технологічного процесу на окремі стадії — приміром, у виробництві етилену та інших продуктів нафтохімії.

Міжнародна спеціалізація й кооперування втілюються у спільному виробництві продукції на дво- чи багатосторонній основі, коли окремі країни беруть участь у випуску того чи того виду кінцевої продукції, збирання якого з агрегатів і вузлів відбувається в одній із них. Так, у 80-х роках ФРН, Франція, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Італія та Іспанія спільно здійснили програму створення літака-аеробуса. Кожна з названих країн виробляє частину необхідних деталей і вузлів, а збирання аеробусів здійснюється у французькому місті Тулузі.

44.3. Інтеграція країн світу

Економічна інтеграція країн — процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, набуває форми міждержавних угод і узгоджено регулюється міждержавними органами. Вона сприяє розвиткові глибоких, стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами. Економічна інтеграція — форма інтернаціоналізму господарської діяльності, зближення й поглиблення взаємодії національних економік. Вона зумовлена ростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва і науково-технічною революцією. Економічна інтеграція виявляється в державних формах об'єднання країн. Інтеграційний процес характеризується:

1) цілеспрямованою зміною господарської структури окремих країн, координацією співпраці держав, узгодженням асортименту продукції в країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці. Внаслідок цього прискорюється науково-технічний прогрес, повніше використовуються сировинні ресурси, підвищується ефективність функціонування національних господарств;

2) створенням і вдосконаленням міжнародної співпраці, шо поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

3) активізацією ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами. Це виражається у трансформації економік поєднаних країн, скерованій на реалізацію взаємних і міжнародних норм якостей і стандарту Інтеграція передбачає не лише використання тих чи інших особливостей галузевої структури виробництва в окремих країнах для взаємовигідного обміну діяльністю, а й цілеспрямовану перебудову структури національних господарств, що забезпечує значно виший ступінь їхньої взаємодії та розширення можливостей міжнародного поділу праці.

Економічні союзи можуть бути: регіональними (Європейський Союз, НАФТА); спеціальними (МАГАТЕ), товарно-виробничими (ОПЕК); інвестиційними (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку).

З-поміж нині діючих інтеграційних союзів найбільшою популярністю в світі користується Європейський Союз—регіональне західноєвропейське інтеграційне угруповання 15держав (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург; з 1973 р. — Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. — Греція; з 1986р. — Іспанія, Португалія;з 1994 р. — Фінляндія, Швеція, Австрія). У лютому 1992 р. в нідерландському місті Маастрихт міністри закордонних справ і фінансів 12 держав-членів Європейського Співтовариства підписали договір про Європейський Союз, що передбачає трансформацію співтовариства в економічний, валютний, політичний союз. Договір набрав чинності з 1 листопада 1993 р. Частка країн ЄС становить 1/3 світової торгівлі, 1/3 золотовалютних резервів світу.

Зростає значення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА), створеної 1992 р. США, Канадою і Мексикою. НАФТА відкриває шлях до створення цілісного ринкового простору континентального масштабу. Вона об'єднує 370 млн.населення, а обсяг виробництва досягає 8 трлн дол. США. Повне нівелювання та злиття трьох національних ринків очікується через 15 років.

Чимало всіляких інтеграційних угруповань виникає і в країнах, що розвиваються. Прикладом може служити Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — субрегіональне політико-економічне об'єднання у складі Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду, Філіппін, Брунею. Мета — сприяти економічному, соціальному й культурному розвиткові країн-членів.

У Південній Америці створено торгово-економічне об'єднання — Амазонський пакту складі Болівії, Бразилії, Венесуели, Гайани, Колумбії, Перу, Суринаму і Еквадору. В Африці створено Митний та економічний союз Центральної Африки у складі Габону, Камеруну, Конго і Центральноафриканської Республіки. Діяльність цих та багатьох інших інтеграційних об'єднань залежатиме від соціально-економічного прогресу в країнах, що розвиваються, а також від міжнародної економічної та політичної ситуації в цілому.