Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
69 (1).doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.09.2019
Размер:
141.82 Кб
Скачать

69 1. Теоретичні основи народногосподарського комплексу

З того часу як людина стала суспільною істотою, вона здійснює господарську діяльність. Господарство існувало вже тоді, коли первісні люди займалися збиральництвом дикорослих плодів, ягід, грибів, рибальством та полюванням з метою одержання продовольства, шкур, матеріалів, вчилися готувати сирі продукти до вживання, будувати примітивне житло – курінь, землянку, виготовляти мисливські чи рибальські знаряддя. Власне господарство з'являється там, де людина починає виготовляти, відтворювати чи відновлювати засоби праці, дбає про збереження землі, яку обробляє, одомашнює диких тварин, створює запаси продуктів для їх використання як предметів праці (наприклад, насіння культурних та дикорослих рослин). Отже, виробництво предметів споживання (харчів, одягу, взуття), предметів праці (палива, сировини, напівпродуктів) і засобів праці (інструментів, машин, устаткування) тощо, яке здійснюється індивідуально, сім'єю чи у суспільно організованих формах (общиною, колективно, з суспільним поділом та інтеграцією праці), називається господарством.

Господарство (господарювання) тісно пов'язане з діяльністю людей, а саме з працею, тобто з такою доцільною діяльністю людини, в результаті якої виготовляються матеріальні чи духовні цінності та блага (товари та послуги), іншими словами – споживачі вартості. Праця є важливою стороною життєдіяльності людини, засобом її існування як біологічної і соціальної істоти, фундаментальною основою розвитку та виживання суспільства, створення суспільного багатства.

У сучасному світі народногосподарський комплекс будь-якої країни, в т.ч. і України, є складовою частиною світового господарства, пов'язаною з ним міжнародними ринками товарів, капіталів, валюти, інформації і робочої сили, що проявляється у формуванні міждержавних економічних співдружностей та інтеграцій, у посиленні ролі транснаціональних корпорацій.

Для виникнення народного господарства обов'язкові, як мінімум, дві умови: 1) наростання і поглиблення суспільного, зокрема територіального поділу праці, який веде до виникнення різноманітних видів діяльності, спеціалізації територій; 2) формування міцних централізованих держав. За таких умов народне господарство з часом перетворюється у народногосподарський комплекс, тобто у таке територіальне утворення, у якому усі компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі, окремі регіони функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні і духовні потреби суспільства.

Народногосподарський комплекс є серединною ланкою і початковою „точкою відліку” між двома граничними масштабами у геопросторовій організації господарства, верхньою межею якого є світове господарство, нижньою – підприємство. Існують різні форми суспільної організації виробництва, у яких беруть участь підприємства: концентрація виробництва, його спеціалізація, кооперування і комбінування. 

Концентрація являє собою процес оптимального зосередження виробництва на великих підприємствах. Спеціалізація – це звуження профілю підприємства, орієнтація на виготовлення певного продукту, його частини або обмеження його окремою стадією послідовного технологічного ланцюга (наприклад, виготовлення деревних плит у меблевому виробництві). Кооперування – це регулярні, спеціально зумовлені зв'язки між спеціалізованими підприємствами, які є надзвичайно важливим чинником комплексного розвитку народного господарства як у цілому, так і на окремих територіях. Нарешті, комбінування являє собою зосередження на одному підприємстві кількох виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певної сировини (лісокомбінат), її послідовної переробки (текстильний, металургійний комбінати), спільного використання енергетичних, транспортних чи складських засобів.

Всі елементарні клітини народного господарства поділяються на дві великі групи – підприємства й установи. Різняться вони тим, що підприємства виготовляють товари, а установи – надають послуги. Відповідно у народногосподарському комплексі виділяються два великих структурних підрозділи, дві сфери – виробнича і сфера послуг.

Виробнича сфера складається з окремих секторів (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибальство, будівництво, транспорт, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут тощо. За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують у важку, легку й харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання – одяг, взуття, тканини, парфумерію тощо. Харчова промисловість об'єднує галузі, що виробляють продукти харчування. Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп „А” і „Б”. До групи „А” відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи „Б” – товари споживання. У такому випадку до першої групи відносять галузі важкої промисловості та деякі – легкої промисловості, а до другої – харчову та деякі галузі важкої і легкої промисловості. У сфері послуг сектори не виділяються, бо чітку грань між ними провести важко, деякі їх складові частини відносяться одночасно до різних галузей (наприклад, торгівля, транспорт, побутове обслуговування).

Сектори виробничої сфери поділяють на галузі – широкі і вузькі. Наприклад, паливно-енергетична промисловість є широкою галуззю, а нафтовидобувна – вузькою.

Існує ще й поділ народногосподарського комплексу на структурні підрозділи. Замість двох – виробничої і послуг – виділяються три сфери: первинна, вторинна і третинна. До первинної сфери відносяться галузі і виробництва, пов'язані з добуванням і виготовленням сировинних необроблених продуктів; до вторинної сфери – переробні галузі та виробництва, а до третинної сфери – усі інші, особливо галузі сфери послуг.

Міжгалузевий народногосподарський комплекс – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв'язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

Залежно від співвідношення між секторами виділяють типи народногосподарських комплексів, які визначаються за співвідношенням зайнятого населення і вартістю виробленої продукції двох ведучих секторів – промислового та аграрного.

1. Промисловий (індустріальний) тип включає два підтипи – промислово-видобувний і промислово-обробний. Сюди відносяться ті народногосподарські структури, у яких промислове виробництво різко переважає над сільськогосподарським.

2. Промислово-аграрний, де оптимально поєднуються промисловий та сільськогосподарський сектори при деякій перевазі першого з них. Тут, як правило, добре розвинена видобувна і переробна промисловість.

3. Агропромисловий, де сільське господарство переважає над промисловим виробництвом, але останнє у своєму розвитку і розміщенні значною мірою орієнтується на аграрний сектор.

4. Аграрний, у якому повністю переважає сільське господарство, що нерідко має односторонню спеціалізацію (орієнтація на виробництво сировини для інших країн) і технічно відстале (колишні колонії).

У своєму розвитку народне господарство окремих країн може переходити із одного типу (підтипу) в інший – переважно від аграрного або промислово-гірничовидобувного до агропромислового і промислово-аграрного, рідше – до індустріального типу обробного підтипу з агробізнесом.

Сучасна галузева структура й рівень розвитку господарського комплексу території

В період високих темпів росту економіки в 60-х роках японська енергетика орієнтувалась на споживання імпортного палива, в основному нафти і нафтопродуктів. Паливна криза середини 70-х призвела до необхідності змінити енергобаланс країни в напрямку збільшення інших енергоносіїв. Проте нафта і нафтопродукти й досі дають більш ніж половину надходжень енергії, до того ж, майже все рідке паливо імпортується. Поступово зменшується доля вугілля в енергобалансі, яка на даний момент складає 19%, також переважно імпортного (імпорт -- 115 млн. т, власний видобуток -- 7 млн. т). Близько 10% енергії приходиться на долю природного газу, який також імпортується, близько 9,5% дає гідроенергія, більше 9% -- атомна енергія; доля останніх 3-х видів, а також інших джерел енергії постійно збільшується. Вироблена електроенергія в 1999 році складала 964 млрд. квт/г, з яких більш ніж 60% дали ТЕС, в основному розміщені у великих промислових районах. Станом на 1999 рік в Японії діяло 43 атомних енергоблоки потужністю 35 тис. квт/г. АЭС зазвичай розміщуються у віддалених периферійних районах великих промислових. На них доводиться близько 27% всієї виробленої електроенергії. ГЭС, що розміщуються на гірських річках, мають маленьку одиничну потужність, тому розміщуються каскадами. Основним районом зосередження стали гори Центрального Хонсю, звідки енергія надходить у великі міста узбережжя. Перспективу розвитку галузі японське керівництво бачить в подальшій диверсифікації джерел енергії, розвитку нових галузей електроенергетики, найважливіше місце відводиться програмам енергозбереження.

Японська оброблювальна промисловість після війни перетерпіла ряд змін. По-перше, виріс об'єм виробництва. Відбулась перебудова структури промисловості -- переважний розвиток легкої, особливо текстильної, промисловості після війни в першу чергу, машинобудуванням та галузями, що його супроводжують . Продукція японського машинобудування високо цінується в світі. Хоча по ряду найбільш складних видів продукції вона поступається іншим високорозвиненим країнам, в першу чергу США (авіакосмічна техніка, складна електроніка, устаткування ядерної енергетики).

Число корпорацій, що входять в 500 світових

Річна сума продажу

млрд. дол.

Активи млрд. дол.

Число працівників, тис.

Штаб-квартира

Міцубісі

Тойота

Мацусіті

Хітачі

Ніппон Стіл

Ніссан

Фудзі

Суміто

Тосіба

Хонда

Соні

7

2

2

2

5

3

4

6

1

1

1

105,1

84,0

66,0

65,1

59,1

57,0

52,9

43,8

37,5

33,4

31,5

124,6

77,6

84,3

81,3

78,2

67,9

62,1

56,0

49,3

26,4

39,7

272,2

116,2

280,0

341,0

99,8

155,1

226,3

120,5

175,0

90,9

126,0

Токіо

Нагоя

Осака

Токіо

Токіо

Токіо

Токіо

Осака

Токіо

Токіо

Токіо

В галузях машинобудування на даній час випускається 44% всієї промислової продукції , в тому числі 17% --в радіоелектронній і радіотехнічній промисловості, 14,5% -- в транспортному машинобудуванні, 10,5% -- в громадському машинобудуванні. Із інших галузей найбільш виділяється металургійна промисловість (чорних і кольорових) -- 7%, хімічна і харчова -- по 7,1% кожна.По деяким підрахункам в межах Тихоокеанского промислового пояса на 13% території країни випускається трохи менше, ніж 80% промислової продукції. В останні десятиліття держава намагається перерозподілити виробництво і в інші регіони, але ці намагання досить малоефективні.

Чорна металургія є однією з найбільш розвинених галузей японської промисловості. Екологічно шкідливі частини металургійного виробництва були винесені за кордон, в Японії зосереджені найбільш чисті і економічно рентабельні. На сьогоднішній день об'єм виплавки сталі складає 100 млн. т. на рік, чавуна -- 75 млн. т. на рік (2001 г.) Доля Японії на світовому ринку чорних металів -- приблизно 23%. Найбільші заводи галузі зосереджені біля Осаки і Токіо, вони орієнтуються на великі центри споживання металу. Чорна металургія практично повністю працює на привізній сировині і паливі, тому більшість великих заводів розмішена поблизу великих портів.

Останнім часом дуже скоротилися об'єми виплавки кольорових металів. Заводи по їх виплавці залишаються майже в усіх центрах промислового поясу, деякі великі підприємства знаходяться в історичних центрах кольорової металургії, що виникли на основі переробки місцевих руд - Нііхама на Сікоку, Хітаті і Асіо в північній частині Хонсю і Ямагаті.

Підприємства хімічної і нафтопереробної промисловості також тяготіють до основних центрів тихоокеанського промислового поясу (Кавасакі, Тіба, Ітіхара, Йокогама). Інші великі центри хім. промисловості: Йоккаіті (в районі Нагойя), Убе і Токуяма (на півдні Хонсю), Нобеока(на Кюсю). Сучасне хімічне виробництво в Японії спеціалізується на нафтохімії. В країні розвинене виробництво синтетичного каучуку, хімічних волокон, пластмаси. В останні роки значна роль приділяється біохімії.

В машинобудуванні Японії велику роль зберігає постійна модернізація галузей масового експорту (суднобудування, автомобілебудування), активно розвиваються нові наукомісткі галузі (авіаційно-космічна, приладобудівна тощо)Основні центри: Токіо, Кадома, Хадокате, Хіросіма, Куре, Футю, Йокодука, тощо.

Розміщення підприємств радіоелектронної та електротехнічної промисловості орієнтовано на найбільші міста тихоокеанського узбережжя. Найважливішим фактором стала орієнтація на науково-технічний потенціал великих міст. Найбільші підприємства налузі зосереджені в Токіо, Осака, Йокогама, Фукуока, Хітаті та інших містах

Підприємства інших промислових галузей розподілені по території Японії досить рівномірно, орієнтовані як на місцеву, так і на привізну сировину. В основному, вони обслуговують внутрішній ринок.

Агропромисловий комплекс Японії - інтегрована частина її господарства, яка забезпечує країну власним продовольством на 62%. За останні десятиліття в країні відбувалася суттєва перебудова виробничої структури сільського господарства, виробництво в АПК зосередилось на трьох галузях спеціалізації: рисівництві, яке застосовує високоврожайні сорти рису, плодоовочівництві, де використовують найновіші досягнення техніки будівництва теплиць, технології овочівництва та садівництва, тваринництві з великим довозом імпортних кормів. В забезпеченні потреб в продукції інших галузей країна в значній мірі орієнтована на імпорт, де особливо сильно виглядає залежність від довозу пшениці, кукурудзи, сої, цукру, яловичини, тощо. Велику роль в діяльності АПК відіграє сільськогосподарська кооперація, яка діє на всіх територіальних рівнях, забезпечуючи підтримку фермерам в організації виробництва та збуту продукції, кредитуванні виробництва, лобіюванні політичних інтересів фермерів.

В територіальній структурі АПК склалися сталі райони зональної та приміської спеціалізації сільського господарства.

Це зона інтенсивного приміського землеробства району мегаполісу Токайдо (овочі, фрукти, молоко з осередками вирощування квітів і чаю), зона інтенсивного землеробства промислових районів південного заходу (овочі, фрукти, рис, ареали тваринництва), зона розвиненого рисівництва вздовж узбережжя Японського моря, зона центральної та південної частини Хонсю (овочівництво, тваринництво, ареали вирощування фруктів і квітів), зона тихоокеанського узбережжя Сікоку та Кюсю, Хоккайдо, південно-західна частина якого спеціалізується на вирощуванні рису, овочів та картоплі, а південно-східна - зона молочного тваринництва з осередками вирощування сої та цукрових буряків. При реалізації сільськогосподарської продукції кожна група продовольства має сталу схему реалізації, в якій приймають участь угруповання сільськогосподарських кооперативів, державні органи, оптові ринки та формування кейрецу, які діють в харчовій промисловості, великі супермаркети та мережа оптово-роздрібної торгівлі.

Пасовищні землі становлять, усього лише 1.6% всієї площі, хоча причиною настільки малих розмірів пасовищ не є поганий клімат країни. Наявні невеликі пасовищні ділянки поступово виходять із обороту в міру збільшення імпорту дешевої м'ясної й молочної продукції. У містах занедбані ріллі заростають лісом. Ці дикі ліси усе більше розростаються, тому що власна деревообробна індустрія програє в конкуренції з імпортом дешевої деревини. Структура сільськогосподарського комплексу країни за останні десятиліття змінилася. І хоча перевага віддається вирощуванню рису - “японського хліба” якому віддане близько 50% оброблюваних земель, нарівні із цим одержали розвиток скотарство, огородничество, і садівництво... До японського с/г відносяться також рибальство морський і лісовий промисли. У Японії розвинене рибальство, яке є традиційним заняттям японців. По вилову риби Японія посідає перше місце у світі (12 млн. тон). Основну частину його забезпечують морське й океанське рибальство, але досить значну роль грають аквакультуры - понад 1 млн. т. До другої світової війни японці практично не вживали в їжу м'ясо, так що єдиним джерелом тваринних білків була риба, а вуглеводів - рис. З екзотичних промислів можна відзначити видобуток перлів на південному узбережжі Хонсю, щорічно тут добувають більше 500 млн. перлинних раковин.

Ґрунтові ресурси Японії досить обмежені: більше ніж одна третя усіх ґрунтів у Японії вважаться бідними. Тим не менш загальна площа оброблюваних ґрунтів складає 16 % всієї території. Японія одна з небагатьох країн, що повністю освоїла свої земельні ресурси. Цілинні ділянки землі залишилися лише на острові Хокайдо, на решті островів японці розширюють території місті при місцевих господарств, осушуючи заболочені береги і засипаючи лагуни і мілководні ділянки морів. Так, наприклад, було побудовано міжнародний токійський аеропорт. Взагалі, природні умови Японії, у своїй більшості, сприятливі для ведення сільського господарства.

У Японії розвинена система транспорту. Загальна протяжність автомобільних шляхів - 1 млн. кілометрів. Дуже швидкими темпами розвивається автомобільний транспорт: загальне число автомобілів в країні, за останніми підрахунками, наближається до 30 млн., половина з них -легкові. В результаті високих темпів збільшення кількості автомобілів, великі міста (в першу чергу Токіо) виявились перенасиченими автомобілями. Тому постає проблема розвитку громадського транспорту. Метро збудовано в Токіо, Йокогамі, Осаці, Кобе, Нагоє,Саппоро; крім того, у столиці введена в експлуатацію монорельсова дорога. У міському транспорті Токіо зберігає велике значення кільцева залізна дорога, до якої спрямовані автобусні лінії. Взагалі у містах країни широкого поширення набув автобусний рух. Японія має у своєму розпорядженні великий каботажний флот загальним тоннажем 1 млн. т. Невеликі каботажні судна перевозять масові вантажі, такі як вугілля, ліс, будівельні матеріали, рибопродукти, добрива. Широке використання малих судів обумовлено, в основному, тим, що на узбережжі країни багато маленьких портів, що не в змозі прийняти великі кораблі.