- •3. Історіографічний факт
- •4. Сучасні іст. Концепції укр. Вчених та узагальнення в них досягнень світової іст.Науки…
- •5. «Літописний період» 11-13 ст.
- •6. Галицько - волинський літопис
- •7. Історичні твори сусідніх україні земель 11-13 ст.
- •10. Історичні твори другої пол. 16-першої пол. 17 ст.
- •11. Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)
- •13. Українська національна традиція в густинському літóписі
- •14. Регіональні літописи першої половини 17 ст.
- •15. Історія боротьби укр.Козацтва з туреччиною, кримом і польщею у мемуарах першій половині 17 ст.
- •16. Мемуари 16-17 ст. Як своєрідний вид історичної літератури.
- •18. «Хроніка з літописців стародавніх» феодосія сафоновича.
- •19. Козацькі літописи
- •20. Історія хмельниччини у творах граб’янки і величка.
- •21. Історичні хроніки і реєстри першої половини 18 ст.
- •22. Козацько-старшинські автономістичні ідеї в історичних творах другої половини 18 ст.
- •23. Відображення історії запоріжжя в другій пол. 18 ст.
- •25. Проблеми історії україни в мемуарній літературі 18 ст.
- •26. Українська археографія в останній третині 18 – першій половині 19 ст.
- •27. Галицька історіографія історії україни (кін. 18 – поч. 19 ст.)
- •29. Історична концепція зубрицького.
- •30. Націон. Ідея та її бачення в творчості «руської трійці»
- •31. Бантиш-Каменський та «Історія Малої Росії»
- •32. Історичні дослідження я.М.Марковича та о.М.Марковича.
- •33. "Історія Малоросії" м.А. Маркевича.
- •34. Опрацювання і видання о. Бодянським праць з укр. Історії. Власні істор. Твори.
- •35. Історія Запоріжжя та Слобідської України у творах і. І. Срезневського.
- •36. "Історія Русів".
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •37. Початок науково-критичного підходу до вивчення історії України. М. Максимович.
- •39. М.Костомаров (основні твори, народницький напрямок в історіографії).
- •41. Етнографічні та літературні роботи п.Куліша початк. Періоду творчості.
- •42. Історія козацтва, міщанства та шляхетського стану у творах Куліша.
- •44. Галицька історіографія історії України другої пол. Хіх ст..
- •45. Історична концепція в.Антоновича.
- •46. «Київська школа» в.Б.Антоновича.
- •47. Вплив м. Драгоманова на розвиток укр. Іст. Думки.
- •48 Історичні праці о. Лазаревського.
- •51. Діяльність нтш у Львові.
- •52. «Іст. Українського народу» о. Єфименко.
- •53. Д. Яворницький – дослідник іст. Запор. Козацтва.
- •54. Початок наукової праці м.Грушевського у Львові.
- •55. Звичайна схема руської історії м. Грушевського.
- •56. М.Грушевський – дослідник історії кр.
- •57. Історія українського козацтва у концепції м.Грушевського.
- •58. Погляди Грушев. На укр. Іст. Хіх-хх ст
- •61. Дослідж. Іст.Укр. В заруб. Історіографії хіх -п.Трет.Хх ст.
- •62. Державницький напрямок в укр..Історіогр.
- •63. Історичні погляди в. Липинського.
- •64. Історія Галичини у творах с.Томашівського.
- •65. Українська революція 1917р. І перспектива іст. Досліджень.
- •67. Діяльність вуан.
- •68. Матвій Яворський та його школа.
- •69. Дмитро Іванович Багалій.
- •71. Українська історіографія у західній україні в 20-30 – ті рр.
- •72. Істор. Твори і. Крип’якевича.
- •73. Історія україни у післявоєнний період (40-60-ті рр.)
- •74. Радянська історіографія історії україни у 70-80-х рр.
- •76. Історична наука в україні на рубежі 80-90-х рр.
- •77. Новітні дослідження історії україни у наукових та навчальних інститутах львова.
- •78. Дослідження історії україни емігрантськими вченими у 20-30р
- •79. Історія україни у працях вчених укр.Діаспори (40-70-ті рр.)
- •80. Сучасні дослідження історії україни зарубіжними вченими.
73. Історія україни у післявоєнний період (40-60-ті рр.)
Напередодні Другої світової війни в Інституті історії України у Києві працювали: О. Оглоблин, М. Петровський, Н. Полонська-Василенко, К. Гуслистий, Ф. Ястребов, І. Премислер, М. Супруненко, М. Марченко, К. Стецюк, В. Дядиченко, Ф. Лось та інші.
Інститут історії України видав “Короткий курс історії України”, Київ, 1941, колективну працю, головним редактором якої був Сергій Білоусов, директор інституту, та перший том “Історії України” під редакцією М. Петровського. Наукова діяльність Інституту історії України та усі праці в галузі історії у радянській Україні повинні були здійснюватись у відповідності до вимог так званої “марксистсько-ленінської “ методології, під суровим партійним контролем та на засадах ідеології та навіть фразеології, котра б відповідала певним обов’язковим сюжетам.
Обов’язковою основою наукової роботи інституту була офіційна ідея “радянського патріотизму” та супутня їй ідея лідерства “великого російського народу” .Стосовно української історії це означало теоретичне узаконення та виправдання централізуючої політики московських царів та Совітів в Україні, кінцевим наслідком чого стало нехтування усіма національними інтересами українців, їхніми національними рисами і традиціями.
За таких умов, які після короткої паузи під час Другої світової війни стали ще більш суровими, українська історіографія в межах УкраїнськоїРСР втратила свій український характер і традиції. Лише окремі праці, що вийшли в Україні наприкінці сорокових і на початку п’ятдесятих, за поодинокими винятками публікацій архівних документів, не заслуговують уваги справжньої історичної науки.
В 1950-60-ті роки відбувається остаточне ідейно-організаційне оформлення української історіографії як спеціальної дисципліни.
Серед радянських українських істориків посилювався, звичайно, інтерес до історіографічної проблематики, методологічної рефлексії історичної науки. Основною ознакою історіографічних досліджень тієї доби стає нахил до самовизначення історіографії як наукової дисципліни, її предмета, завдань, методів тощо.
Виконуючи функції методологічного проводу в системі історичної науки, історіографія мала надати їй інтелектуальної чинності, наукового авторитету у внутрішньому та зовнішньому науковому співтоваристві. У період застою історіографія виконувала і специфічну функцію критики «буржуазних фальсифікацій» вітчизняної історії. 1960-1970-ті роки - це пік у розвитку дисципліни історіографії, що пов'язано з її організаційною розбудовою, кадровим поповненням, накопиченням ідейного багажу, методів і техніки історіографічного аналізу.
У період перебудови історіографія виконувала здебільшого ідеологічні функції. Виступала засобом спростовування радянських міфів, визнаних авторитетів, зведення політичних та ідеологічних рахунків, реанімацією застарілих націоналістичних догм, плазуванням перед західною українською історіографією. Більшість радянських істориків, здавалося, були неготові до сприйняття нового в науці, осягнення доробку світової історичної думки.
Протягом 1960 - 1970-х років відбувався процес утворення кафедр історіографічного профілю в Україні. В 1964 р. відкрита кафедра історіографії, допоміжних дисциплін і методики в Харківському університеті. Ініціатором створення і першим її завідувачем став професор В. Астахов.
У даний період формувався і кадровий склад дослідників історії історичної науки в Україні. Харківську школу репрезентували В. Астахов, І. Шерман, Ю. Журавський, у центрі уваги яких знаходились проблеми російської та української історіографії. Дніпропетровська школа орієнтована на вивчення теоретичних проблем історії історичної науки, а також історіографії Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Київська школа відома іменами Ф. Шевченка, В. Сарбея, А. Санцевича, Н. Комаренко.
У 60 - 70-ті роки визначається спектр проблем історіографічних досліджень в Україні та за її межами, побачила світ низка монографій українських і російських авторів, присвячених діячам української історичної науки, серед яких М. Максимович, О. Бодянський, М. Маркевич, М. Костомаров, О. Лазаревський, О. Єфименко, Д. Яворницький. Особливу увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників привертали окремі періоди в історії української історичної науки, здебільшого радянський.