6. Галицько - волинський літопис

З 1205 до 1292 р. у центрі Іпатського «Руського літописця» переважають події, що відбувались в Галичині та на Волині. В ньому були описані й раніі події, але текст про це в протографі – Хлєбниковському списку – втрачений. Відомостей про події 1199-1204 рр. нема, а відразу йде згадка про смерть Романа Мстислововича 19 червня 1205 р.

За Л.Махновцем, над Гал-Вол.літописним зводом працювало щонайменше 5 авторів-укладачів (чи редакторів). Перший довів розповідь до 1289 р. включно; 2-ий писав 1235-1265 рр.(у 1269 р.). У 1286 р. працював 3-ій укладач і зак. виклад 1285 р. 4-ий писав у 1289 і довів літопис до 1289 р, але грунтовно переробив також матеріли від 1261 р., 5-ий працював над літописом на початку 14 ст., написав сам декілька сторінок і 1292 р. закінчив остаточну редакцію літопису.

Перший і другий укладачі належали до оточення Данила Романовича і діяли в Холмі. Із середовища Володимира Васильковича були третій і 4 укладачі, можливо, духовні особи з Перемишля і Любомля. П’ятий, припускають, міг бути жителем Пінська.

Більша половина літопису стосується подій у Галицькій землі аж до 1260 р. Через це в науці ця частина ще називається Галицьким літописом. У центрі розповіді – яскрава постать Данила Романовича. Є окремі сюжети з життя інщих руських земель. Саме тут змальовано трагічну картину оборони Києва в грудні 1240 р.

З 1261 р. йде друга – Волинська частина літопису. В центрі – Волинська земля і волинські князі. На відміну від «ПМЛ», від певних частин Київського літопису у ГАЛ-ВОЛ. Літопису значно менше зв’язку з релігійни повчаннями, притчами тощо. Гал-Вол. Літопис – це виразно світський твір.

Його цн.ідея – обгрунтування єдності руської землі, ідея всесилля князівської влади. В цьому літописі є дані про міста, добре описано стани суспільства, зокрема боярства. Цей літ. Закінчується згадкою про смерть удільних князів (чисто пересічна подія) і можливо, він є недописаним.

Специфікою літопису є велика увага іст.міст на основі записів ін.літописців, що зберігались при князівських дворах, єпископських кафедрах і т. д. тут присутні багато оповідань, написані на основі свідчень очевидців: поїздка Данила у Золоту Орду, походи князів проти половців, голод у Ігорщині. Тут є оповідання про протистояння Галича і Володимира протягом 13 ст.

У літописі є нац-патріотичні мотиви: оповідання про євшан-зілля, про те як Данило знищив співця Метусу…

7. Історичні твори сусідніх україні земель 11-13 ст.

Найбільшими осередками обласного північноруського літописання були Суздаль, Новгород, Псков, Володимир, від початку XV ст. Москва та інші міста. Увага літописців північноруських зосереджена на регіональних інтересах Новгорода, Пскова, Володимира на Клязьмі, Суздаля та інших князівств. Як уже зазначалося, у Новгородському І літописі вміщено текст, аналогічний тексту "Повісті минулих літ" до 1093 р., але з певною своєю редакцією, що дає важливий матеріал для відповідних зіставлень і порівнянь при виясненні хронології подій, а особливо формування літописних зводів ранішого періоду. Зроблені припущення, що для написання Київського зводу 1093 р. використовувався Новгородський звод 1050 р.

Новгородський літопис вирізняється діловою мовою.

У північносхідному літописанні, хоч увага його зосереджена більше на місцевих подіях, є певна історична інформація з історії України, якої нема в інших джерелах.

Чимало місця відведено опису Києва та України у "Книгах хронік"("8 книг хронік") бременського крилошанина Тітмара, єпископа Мерзе-бурзького. Про події в Україні 1017 р. він писав зі слів німецьких добровольців з війська польського короля Болєслава, що допомагав князю Святополку закріпитися в Києві.

Збереглося чимало подробиць про князя Володимира, в тому числі, про гріхи його молодості. Розповідається про його поховання в Десятинній церкві.

З пізнішого часу є свідчення про Україну Івана де Плано Карпіні, папського легата до Монголії (з 1246 р.), Вільгельма Рубрука (Рубруквиса), посла французького короля Людвіка IX до татарської орди, котрий вертався півднем України у 1252 р., Конрада Кібурга, начальника шпиталів Тевтонського ордену, що перебував у Литві 1397 р. і описав це у "Деннику посольства до Великого князівства Литовського Витовта". Зрозуміло, порівняно з блоками історичної інформації, наявними в давньому українському літописанні, відомості іноземців дуже фрагментарні.

В Кракові, що 1038 р. став столицею Польщі, у 1112-1116 рр., подібно до роботи українських літописців Нестора чи Сильвестра, проводив автор, який, можливо, походив з Франції. Він написав історичний твір "Хроніка польська". Автору "Хроніки польської" історики дали ім'я Галла Аноніма. Вона доведена до 1113р. До історії України має найбільше відношення опис походу Болєслава Хороброго на Київ у 1018 р. та відомості про міжусобну боротьбу на Русі. "Хроніку польську" Галла Аноніма переклав польською мовою 1923 р. Р.Гродецький. Є також російський переклад

Відносини польського королівства і польських князівств з Києвом та Галицько-Волинським князівством відображені у «Хроніці поляків» Вінценті Кадлубека, в якій давня історія Польщі доведена до 1202 р. Він звеличував роль католицької церкви, а польський народ романтично відносив до числа античних, виступав проти феодальної роздрібленості. Хроніка В.Кадлубека при зображенні відносин Польщі з Руссю не позбавлена домислів і перекручень, виправдання польських претензій на руські землі. В оригіналі праця опублікована в серійному виданні історичних джерел.

8-9. ЗАХІДНОРУСЬКІ ЛІТОПИСИ ЛИТОВСЬКО-РУСЬКОЇ ДОБИ.

Староруська літописна традиція в 14— 16 ст. продовжувалася в Лит.-Руській державі, гол. на Білорусі, яка найменше потерпіла від тат. спустошення. Тому літописи цієї доби мають назву лит. або зах.-руських літописів. З багатьох списків (13), опублікованих в «Полном собрании русских летописей» (тт. 16—17), для укр. історіографії більше значення мають; Супрасльський літопис, скомпільований 1520 р. з різних іст. джерел, Літопис Биховця (кін. 16 в.), Баркулабівський літопис (кін. 16 — поч. 17 в.), складений в с. Баркулабові б. Могилева, що, крім іст. подій подає відомості про діяльність церк. братств.

Західнорус. літописи висвітлюють гол. чин. події сусп.-політ. і соціально-екон. життя Литви й Білорусі, історію міст Вел. князівства Литовського, але містять також відомості про соціально-політ. й екон. відносини в Україні, боротьбу укр. народу проти лит. і польс. загарбників.

СУПРÁСЛЬСЬКИЙ ЛІТÓПИС, Короткий Київський літопис — складений у кінці 15 — на поч. 16 ст. в Білорусії. Знайдений в Супрасльському монастирі (біля Білостока, нині Польща), звідки й походить його назва. С. Л. висвітлює події з 9 ст. до 1515 р. Літопис поєднує в собі дві пам'ятки історичної літератури — Короткий Новгородський і Короткий Київський літописи.

Перша, більша за розміром, частина С. Л. є компіляцією. У формі стислих порічних записів тут викладено історію київських, московських і литовських князів від 862 до 1500 р. В другій частині невідомий автор виступає вже як сучасник. Останній запис зроблено 1543 р. Ця частина відзначається точним датуванням і вірогідністю викладу історичних подій. В літописі оповідається про зруйнування Києва кримськими татарами (1482 р.), вторгнення татар на Волинь (1491, 1496 рр.), змову київського князя Михайла Олельковича проти Литви і страту змовників (1481 р.), про перемогу князя К.І.Острозького над військами московського великого князя Василія ІІІ під Оршею (1514 р.) та інші події.

Так само багатою є інформація про боротьбу Свидригайла з Жигімонтом Кестутовичем за великокнязівський престол у 30-40-х роках XV ст. При цьому особливо виразно показані методи боротьби, які нічим не відрізнялися від татарських.

Одна частина Супральського списку має назву "Краткая Киевская Летопись. От начала земли русской до 1516 года". Давня історія Русі подана на основі київського і галицько-волинського літописання XI—XIII ст., а період 1491-1516 рр. — крізь призму очевидця подій, котрий жив на Волині. Дуже чітко передані руйнування і плюндрування Волинської землі, вчинені татарськими ордами 1491 р.

С. Л. становить цінне джерело з історії Русі-України та Білої Русі 14 — 1-ї пол. 16 ст. Вперше С. Л. опублікував М. А. Оболенський 1836 р.

ЛІТОПИС БИХОВЦЯ — один із списків так званого Литовського літопису 16 століття, який близько 1840 року був власністю О. Биховця, голови волковиського межового суду.

Літопис Биховця охоплює події з історії Литовського великого князівства з 13 до початку 16 століття, висвітлює міжусобну боротьбу литовських князів за владу: війни Литви з Польщею, Тевтонським орденом, Золотою Ордою, кримськими татарами; боротьбу українського народу проти литовських і польських загарбників.

БАРКУЛÁБІВСЬКИЙ ЛІТÓПИС — українсько-білоруський літопис, складений у кінці 16 — на початку 17 ст. Автором Б. Л. вважається священик білоруського міста Баркулабово (обл. Орші) Ф.Филипович. Б. Л. охоплює події з 1563 по 1608 рр. Головне місце в ньому посідають оповідання про боротьбу українського і білоруського народів проти польсько-шляхетської агресії, католицизму та унії, про боротьбу козацтва з Польщею під проводом С.Наливайка, загони якого діяли і в Білорусі. В Б. Л. відображено життя і побут українців і білорусів, історія білоруських міст (Орші, Мінська та ін.), події в Москві й Литві та ін. Укладач цього твору виявив себе як прихильник православ'я і політичний виразник інтересів тих сил, що прагнули до єднання українського і білоруського народів проти соціального і національного гноблення.