68. Матвій Яворський та його школа.

Матвій Іванович Яворський (15 листопада 1885 — 3 листопада 1937) — історик, політичний діяч, академік ВУАН.

Народився в селі Корчмина в Галичині.

Яворський — перший український історик, що пробував укладати історію України за «марксистсько-матеріалістичним законом». Без відповідної фахової практики й достатньої документації його твори позначені ідеологічними маніпуляціями історичних фактів.

Серед творів Яворського відомі насамперед популярні підручники:

«Нарис історії України»,

«Коротка історія України» (1927),

«Історія України в стислому нарисі» (три видання 1928 — 1929).

Згідно з ідеологічним напрямленням, Яворський опрацював розвідки про революційні рухи на Україні:

«История революционного движения на Украине» (1922),

«Революція на Україні в її головніших етапах» (1923),

«Нариси з історії революційної боротьби на Україні»,

«Україна в епоху капіталізму» (т. І — III, 1924 —25).

Праці Яворського були гостро критиковані в українській національній історіографії за тенденційність і нефаховість (Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич, Олександр Оглоблин), а з 1929 також радянською історіографією, яка «яворщиною» прозвала «націоналістичний ухил» в історії. Яворського обвинувачено в ідеологічних помилках: «перебільшенні місця національного питання в революційній боротьбі, ідеалізації дрібнобуржуазних націоналістичних партій» та трактуванні української революції не як частини російської, а окремого витвору українського історичного процесу.

Проте, чимало корисного при всьому своєму вульгарному соціологізаторстві дала історичній науці націонал-комуністична школа історика Матвія Яворського, що діяла у Харкові й частково у Києві. Матвій Іванович дав окрему від російської, українську марксистську візію історичного розвитку України в добу капіталізму, чим збудував наукові підвалини для українського націонал-комунізму. Тому й пішов головним у другому після СВУ судовому процесі УНЦ. До теоретиків націонал-комунізму варто додати й укапіста Андрія Річицького. Взагалі комуністичні історики революції 1917-1920-х років зовсім не були правовірними ленінцями-сталінцями, а їхній журнал у Харкові "Літопис революції" намагався подавати збалансовані джерела з історії революції без відвертих інвектив у бік "буржуазних націоналістів", як це було пізніше.

69. Дмитро Іванович Багалій.

Дмитро Багалій (1857-1932) народився в Києві. Першою фундаментальною працею Д.Багалія була "Історія Чернігово-Сіверської землі".

Він був одним із фундаторів харківської громадської бібліотеки, діяльним членом таких прогресивних для свого часу організацій як "Издательский комитет Харьковского общества грамотносте", "Харьковский народний дом", "Историко-филологическое общество при Харьковском университете".

В історичних працях Д.Багалія відбилася творча манера і характерні риси його світогляду, набуті в школі В.Б.Антоновича.

В багаторічній діяльності Багалія основне місце займають праці з історії України. Д.І.Баталій не створив оригінальної схеми історії України. Говорячи про своє бачення українського історичного процесу, він відзначав, що дотримувався етнографічно-федеративно-обласного погляду. Сказане, однак, не свідчить, що Багалій був істориком-краєзнавцем. Наукова спадщина Д.Багалія містить близько 350 публікацій, в тому числі підручників, монографій, археографічних видань та статей з історії України й Росії. Центральне місце посідають дослідження з історії Слобідської України. Одним з найкращих творів у науковому доробку Д.Багалія є "Історія Слобідської України". Це й дотепер єдина цілісна робота з історії Слобожанщини, що охоплює період від моменту її заселення до початку XX ст. і висвітлює важливі проблеми історичної географії та етнографії краю, його соціально-економічного і політичного розвитку, історію духовної і матеріальної культури, побуту населення тощо. Написана простою і зрозумілою українською мовою з деякими діалектними особливостями, характерними для Слобожанщини, насичена фольклорно-етнографічним та ілюстративним матеріалом, "Історія Слобідської України" для багатьох стала також першим посібником з української мови та українознавства.

В основу дослідження історик поклав концепцію розвитку цивілізації від простих до складніших і витонченіших форм, від суспільства військового - до цивільно-правового тощо. В центрі уваги автора - народ, усі його верстви. Загалом "Історія Слобідської України" набагато яскравіше, ніж попередні роботи Д.Багалія, відбиває народницькі елементи його світогляду. Книга складається з окремих розділів - нарисів, приблизно однакових за обсягом, але не завжди рівноцінних за обширом проблематики.

У тісному зв'язку з темою історії Слобідської України написані два томи великої монографічної праці "История города Харькова за 250 лет", над якою Д.Багалій працював спільно з Л.Міллером. Це була одна з перших спроб показати роль міста в економічному й культурному житті українського народу.

Одночасно Д.Багалій вивчав питання історії освіти й культури на Україні. Він досліджував історію Харківського університету – першого в Східній Україні, який відіграв велику роль у розвитку української культури. Результатом цього дослідження стала поява "Опьгга истории Харьковского университета". Значення цієї праці (у 1893-1898 рр. в Харкові вийшов перший її том, в 1901 р. - другий) полягало не тільки у висвітленні історії університетської освіти на Україні, а й у показі значення університету для розвитку політичного і культурного життя України в епоху царської реакції.

Д.Багалієві належить честь першого академічного видання зібрання творів видатного українського філософа Г.С.Сковороди , яке ввело оригінальні ідеї мислителя в обіг культурного і наукового життя тогочасної Росії. Багалій присвятив видатному українському філософу цілу низку ґрунтовних статей і розділів у монографії. Найкращою серед них сам історик називав "Український мандрівний філософ Г.С.Сковорода" (1926 р.).

Створюючи великі монографічні праці головним чином з історії Слобідської України, Д. Багалій одночасно розробляв і інші проблеми, які порушувала сучасна йому історіографія.

Таким чином, світогляд, громадська й наукова діяльність Д.І.Багалія мали прогресивний характер. Вірність просвітницьким ідеалам учений зберіг до кінця своїх днів.