3.2. Система стандартів безпеки праці (ссбп)

В колишньому СРСР була створена і діяла розгалужена Система стандартів безпеки праці.

У відповідності з Угодою про співробітництво в галузі охорони праці, укладеною керівниками урядів держав СНД (1994 р.) стандарти ССБП визнаються Україною як міждержавні стандарти. Перелік стандартів ССБП переглядається в міру необхідності з урахуванням національного законодавства та удосконалення ССБП.

Зараз до Реєстру ДНАОП включено 342 стандарти ССБП.

Тому існує необхідність розглянути структуру і основні характеристики системи ССБП.

ССБП — комплекс взаємозв'язаних стандартів (ГОСТів), що вміщує вимоги, норми і правила, спрямовані на безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Система стандартів безпеки праці побудована за ієрархічним принципом. До складу ССБП входять:

• міждержавні стандарти (ГОСТи),

• ОСТи (галузеві стандарти)

• державні стандарти,

• стандарти підприємств.

Структуру ССБП показано на рис. 3.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються в Україні також

• державними стандартами України;

• будівельними нормами і правилами;

• санітарними нормами і правилами;

• правилами улаштування електроустановок;

• нормами технічного проектування;

• іншими нормативними документами.

3.3. Державні стандарти України з питань охорони праці

У стандарті України ДСТУ 1.0—93 встановлено, що стандартизація - це діяльність з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання щодо реально існуючих та можливих завдань.

До державної системи стандартизації України входять такі категорії нормативних документів та види стандартів:

ДСТУ - державний стандарт України;

ГСТУ - галузевий стандарт України;

Рис. 3. Структура системи стандартів безпеки праці ССБП

СТТУ - стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України;

ТУУ - технічні умови України;

СТП - стандарти підприємств.

До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми і правила (ДБН), а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації.

Республіканські стандарти колишньої УРСР застосовуються як державні стандарти України до часу їх заміни або скасування.

Серед державних нормативно-технічних актів важливе місце посідають державні стандарти України (ДСТУ) з питань безпеки праці. Державні стандарти з питань охорони праці – це комплекс стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. До Державного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці включено 75 ДСТУ.

До цього часу діючими в Україні залишаються стандарти, правила, норми, положення, інструкції та інші нормативні акти, що затверджувались міністерствами та іншими уповноваженими на те державними органами колишнього СРСР. У Державний реєстр ДНАОП ці нормативні акти включені як "Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці".

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Законові «Про охорону праці» притаманні численні нововведення, такі як:

• впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним;

• застосування ряду додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування;

• створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях неза­лежно від форм власності;

• суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на вироб­ництві або професійного захворювання, та сімей загиблих;

• визначення місця й ролі колективного договору підприємст­ва у виконанні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги й компенсації;

• визначення правового статусу служб охорони праці на під­приємствах і в органах державного управління всіх рівнів;

• забезпечення навчання населення з питань охорони праці;

• запровадження спеціального курсу «Охорона праці» в усіх навчальних закладах системи освіти України, започаткування підготовки фахівців з охорони праці у вищих технічних навчальних закладах;

• забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охорони праці;

• створення необхідних передумов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій з охорони праці підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

В законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах, досвід охорони праці в Україні в попередні роки.

Розглядаючи закон України «Про охорону праці», слід наголосити, що він визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці.

Слід знати, що передбачають ці заходи.

Соціально-економічними заходами щодо охорони праці передбачаються економічні методи управління охороною праці:

• створення державного, регіонального та галузевого фондів охорони праці та фонду охорони праці на підприємстві (ст. 21);

• обов'язкове соціальне страхування працівників власником під­приємства від нещасних випадків та професійних захворювань (ст. 8);

• збереження середнього заробітку за працівником за період простою в разі відмови працівника від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я його самого, або для людей, які його оточують (ст. 7);

• виплата вихідної допомоги при розриві трудового договору за власним бажанням, якщо власник не виконує вимог законодавства або умов колективного договору з питань охорони праці (ст. 7);

• безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги і компенсації працівникам, що зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами (ст. 9);

• безплатна видача працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах із шкідливими і небезпечними умовами (ст. 10);

• відшкодування власником шкоди у зв'язку з каліцтвом та іншим ушкодженням здоров'я (або його сім'ї в разі смерті потерпілого), пов'язаним з виконанням трудових обов'язків (ст. 11), а також моральної шкоди.

Організаційно-технічні заходи і засоби щодо охорони праці, покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні рішення з охорони праці для всього технологічного процесу, окремого обладнання, інструментів, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також виключали чи зменшували до допустимих нормативних значень вплив на працівників шкідливих виробничих факторів.

Організаційними заходами охорони праці є: правильний вишкіл працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці (ст. 20), правильне планування робочих місць, правильна організація праці, дотримання встановленого ходу технологічного процесу, задовільний стан засобів колективного та індивідуального захисту.

Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці є: застосування технічного досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, блокування, сигналізації, системи дистанційного управління, спеціальних засобів).

Санітарно-гігієнічні заходи з охорони праці передбачають дослідження впливу-виробничих чинників на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення фактичних значень конкретних параметрів виробничих чинників на робочих місцях, а також визначення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів.

Лікувально-профілактичні заходи з охорони праці передбачають відповідні попередній та періодичні медичні огляди працівників, переведення працівників на легшу роботу за станом здоров'я, безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці, відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування, особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Особливості праці жінок та молоді

Враховуючи фізіологічні, психологічні, вікові та інші особливості, правове регулювання трудових відносин жінок та молоді мас певні відмінності щодо інших категорій працівників.

Особливості правового регулювання праці жінок та молоді відображені в окремих главах КЗпП (гл. XII "Праця жінок" і гл. ХІІІ "Праця молоді") і Закону України "Про охорону праці".

Встановлення більш сприятливих і легких умов праці для жінок пов'язане з фізіологічними особливостями жіночого організму і виконанням жінками функції материнства.

Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Законодавством про працю заборонено:

1. застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню);

2. залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою - 10 кг, а при постійному - 7 кг. Сумарна вага переміщуваних вантажів протягом однієї години роботи не повинна перевищувати 350 кг при підійманні з робочої поверхні та 175 кг - з підлоги;

3. залучення жінок до робіт у нічний час (з 22.00 до 6.00) за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід(ст. 175 КЗпП);

4. залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

5. жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди;

6. вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижують норми виробітку, норми обслуговування або переводять їх на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою;

7. жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років;

8. на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів;

1. у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;

9. за бажанням жінки у період перебування її у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за нею зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

10. жінкам, які усиновили новороджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновлені двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку;

11. жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних;

12. жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком;

13. забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям – за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда.

Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю. Молодими громадянами вважаються громадяни України віком від 15 до 28 років. Вони займають проміжне становище між дитинством і зрілістю. Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава приділяє значну увагу, в тому числі й засобам регулювання її правового статусу. Особливі умови праці молоді встановлюються з метою забезпечити їй нормальний фізіологічний розвиток.

Згідно ст.ст.196,197 КЗпП і Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", держава для всіх підприємств і організацій встановлює броню прийому на роботу і професійне навчання молоді, а також гарантує надання їй першого робочого місця на строк не менше двох років, а молодим фахівцям, що закінчили державні навчальні заклади - не менше трьох років. Будь-які прямі або непрямі обмеження прав і свобод молоді залежно від віку, крім передбачених чинним законодавством, є протиправними і тягнуть за собою відповідальність, встановлену законами України.

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік неповнолітніх працівників із зазначенням дати їх народження (ст. 189 КЗпП).

Згідно ст.187 КЗпП неповнолітні у правових право відносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Основними особливостями праці неповнолітніх є:

1. не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років (крім окремих винятків);

2. прийом на роботу неповнолітніх здійснюється тільки після їх попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення ними 21 року, вони щороку підлягають обов'язковому медичному огляду;

3. їм не встановлюється випробувальний строк при першому прийняті на роботу;

4. їх забороняється залучати до важких робіт і до робіт з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також до підземних робіт;

5. їх забороняється залучати до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (табл. 1).;

6. їх забороняється залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні;

7. для неповнолітніх установлюється скорочений робочий день, а оплата праці проводиться як за повний робочий день;

8. для неповнолітніх встановлена така тривалість робочого часу: для працівників у віці від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень; для працівників у віці від 15 до 16 років - 24 години на тиждень; для працюючих у період канікул учнів у віці від 14 до 15 років - 24години на тиждень.

9. щорічна основна відпустка для неповнолітніх тривалістю 31календарний день надається в зручний для них час (як правило, літній), а у перший рік робота відпустка надається за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

10. звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської)комісії в справах неповнолітніх;

11. звільнення неповнолітнього можливо не лише з власної ініціативи, але і з ініціативи батьків, усиновителів і піклувальників неповнолітнього, а також державних органів та посадових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю у випадку, коли виконання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені наказом МОЗ України від 22. 03. 1996 р. № 59 (табл. 1).

Таблиця 1 Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми

Календар­ний вік, років	Граничні норми ваги вантажу (кг)
	Короткочасна робота		Тривала робота
	юнаки	дівчата	юнаки	дівчата
14	5	2,5	—	—
15	12	6	8,4	4,2
16	14	7	11,2	5,6
17	16	8	12,6	6,3