Реформа.

Смута похитнула авторитет церкви, а суперечки про віру і обрядах стали прологом до церковного розколу. З одного боку, висока думка Москви про власну чистоту православ'я, з іншого - нерозуміння греками як представниками древнього православ'я обрядів Російської церкви і проходження нею московським рукописним книгам, які не могли бути першоджерелом православ'я (на Русь православ'я прийшло з Візантії, а не навпаки).

Никон (що став шостим російським патріархом у 1652 р.), згідно твердому, але впертому характеру людини, що не володіє широким кругозором, вирішив піти прямим шляхом - насильницьким. Спочатку він наказав хреститися трьома перстами («цими трьома персти личить всякому православному християнинові зображати на обличчі своєму хресне знамення, а хто хреститься двома перстами - той проклятий!"), Повторювати вигук «Алілуя» три рази, служити літургію на п'яти просфорах, писати ім'я Ісус, а не Ісус та ін

Собор 1654 р. (після прийняття Україною під владу Олексія Михайловича) виявився «корінним переворотом» у російській православній життя - він схвалив нововведення і вніс зміни в богослужіння. Константинопольський патріарх і інші східні православні патріархи (Єрусалимський, Олександрійський, Антиохійський) благословили починання Никона.

Маючи підтримку царя, дарував йому титул «великого государя», Никон вів справу квапливо, самовладно і круто, вимагаючи негайного відмови від старих обрядів і точного виконання нових. Старорусские обряди віддавалися осміянню з недоречної запальністю і різкістю; грекофільство Никона не знало меж. Але воно мало в основі не схиляння перед елліністичної культурою і візантійським спадщиною, а провінціалізм патріарха, вибився з простих людей і претендував на роль глави вселенської грецької церкви.

Більш того, Никон відкидав наукові знання, ненавидів «еллінських мудрість». Так, патріарх пише царю: «Христос не вчив нас діалектиці ні красномовству, тому що ритор і філософ не може бути християнином. Аще хто від християн не виснажить від свого думки всяку премудрість зовнішню і всяку пам'ять еллінських філософів, не може спастися. Премудрість еллінських мати всім лукавим догматам ».

Широкі народні маси не сприйняли такого різкого переходу до нових звичаїв. Книги, за якими жили їхні батьки і діди, завжди вважалися священними, а тепер - проклятими?! Свідомість російського людини не було підготовлено до подібних змін, і не розуміло суті і корінних причин проведеної церковної реформи, а їм, звичайно, ніхто нічого не спромігся пояснити. Та й чи можливо було якесь пояснення, коли священики в селах не мали великий грамотністю, будучи плоть від плоті і кров від крові такими ж селянами (згадаймо слова новгородського митрополита Геннадія, сказані ним ще в XV ст.), А цілеспрямована пропаганда нових ідей була відсутня?

Тому низи зустріли нововведення «в багнети». Старі книги частенько не віддавали, ховали їх, або селяни втікали з родинами, ховаючись, у ліси від Никонова «новин». Іноді старі книги місцеві парафіяни не віддавали, тому подекуди застосовували силу, відбувалися бійки, закінчувалися не тільки каліцтвами або ударами, але і вбивствами.

Ускладнення ситуації сприяли вчені «справщики», часом чудово знали грецьку мову, але в недостатній мірі володіли російською. Замість граматичного виправлення старого тексту, вони давали нові переклади з грецької мови, незначно відрізнялися від старих, посилюючи і без того сильне роздратування у селянської маси.

Наприклад, замість «діти» тепер друкувалося «отроци»; слово «храм» замінили на слово «церква», і навпаки; замість «ходив» - «пешешествовав». Раніше говорили: «Забороняється ти, диявола, Господь наш Ісус Христос, що прийшов у світ і вселівийся в людях»; в новому варіанті: «Забороняє тобі Господь, диявола, що прийшов у світ і вселівийся в людях».

Опозиція Никону сформувалась і при дворі, серед «лютчіх людей» (але дуже незначна, оскільки більш ніж переважна частина старовірів «комплектувалася» з простолюддя). Так, в деякій мірі уособленням старообрядництва стала бояриня Ф.П. Морозова (багато в чому завдяки знаменитій картині В.І. Сурікова), одна з найбагатших і знатних жінок в російській дворянстві, і її сестра княгиня Е.П. Урусова. Про царицю Марію Милославську говорили, що вона врятувала протопопа Авакума (за влучним висловом російського історика С.М. Соловйова, «богатир-протопоп») - одного з найбільш «ідейних опозиціонерів» Никону. Навіть коли майже всі прийшли «з повинною» до Никону, Авакум залишився вірним собі і рішуче відстоював старовину, за що і поплатився життям - в 1682 р. його разом «з союзники» заживо спалили в зрубі (5 червня 1991 р. в рідному селі протопопа, в Григорова, відбулося відкриття пам'ятника Авакум).

Константинопольський патріарх Паїсій звернувся до Никону зі спеціальним посланням, де, схвалюючи реформу, що проводилася на Русі, закликав московського патріарха пом'якшити заходи по відношенню до людей, які не бажають приймати зараз «новіни». Паїсій погоджувався на існування в деяких областях та регіонах місцевих особливостей: «Але якщо трапиться, що яка-небудь церква буде відрізнятися від іншої порядками, неважливими і несуттєвими для віри; або такими, які не стосуються головних членів віри, а лише незначних подробиць, наприклад , часу здійснення літургії або: якими перстами повинен благословляти священик і т.п. Це не повинно робити ніякого поділу, якщо тільки збережеться незмінно одна і та ж віра ».

Однак у Константинополі не розуміли одну з характерних рис російської людини: якщо забороняти (або дозволити) - обов'язково все і вся; принцип «золотої середини» правителі доль в історії нашої країни знаходили дуже і дуже рідко ...

Організатор реформи, Никон, недовго пробув на патріаршому престолі - в грудня 1666 р. його позбавили найвищого духовного сану (замість нього поставили «тихого і незначного» Іоасафа II, що знаходився під контролем царя, тобто світської влади). Причиною тому була крайня амбіційність Никона: «Бачиш, государ, - зверталися до Олексія Михайловича незадоволені самовладдям патріарха, - що він полюбив стояти високо і їздити широко. Управляє цей патріарх замість Євангелія сокирами, замість хреста - топірцями ». Світська влада отримала перемогу над духовною.

Старовіри подумали, що повертається їх час, але глибоко помилялися - оскільки реформа повністю відповідала інтересам держави, вона стала проводитися і надалі, під керівництвом царя.

Собор 1666-1667 рр.. завершив торжество ніконіан і грекофілов. Собор скасував рішення Стоглавого собору, визнавши, що Макарій з іншими московськими ієрархами «мудрував невіглаством своїм безрозсудно». Саме собор 1666-1667 рр.. поклало початок російському розколу. Відтепер всі незгодні з введенням нових деталей виконання обрядів підлягали відлучення від церкви. Віддані анафемі ревнителі старого московського благочестя дістали назву розкольників, або старовірів і піддалися жорстоким репресіям з боку влади.