4. Методи розподілу витрат
Непрямі витрати основних виробничих підрозділів за джерелом їх формування, як випливає з попереднього викладу, складаються з двох груп:
— внутрішні непрямі витрати, місцем виникнення яких є безпосередньо певний підрозділ;
— непрямі витрати, пов'язані з послугами підрозділів допоміжного і обслуговуючого виробництв.
Основою для розподілу є обсяг наданих послуг відповідним підрозділам.
Методи розподілу витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами здійснюється пропорційно обсягу наданих ними послуг.
— прямого розподілу;
— поетапного, або повторного розподілу;
— системи рівнянь.
Метод прямого розподілу. За цим методом усі витрати допоміжних і обслуговуючих підрозділів відносяться на основні виробничі підрозділи одразу, без врахування взаємних послуг між підрозділами допоміжного й обслуговуючого виробництв. Представлений метод простий і зручний у використанні. Сфера його застосування обмежується ситуаціями, коли взаємні послуги допоміжних і обслуговуючих підрозділів мають відносно незначний обсяг.
Метод повторного розподілу. За цього підходу витрати кожного допоміжного й обслуговуючого підрозділу розподіляються між відповідними основними, допоміжними і обслуговуючими структурними одиницями поетапно. Процес розподілу триває доти, доки суми витрат, віднесені на обслуговуючі и допоміжні підрозділи, стають настільки малими, що їх подальший перерозподіл є недоцільним. Коли такий момент настає, вказані суми витрат відносять на основні виробничі підрозділи прямо, минаючи розподіл на допоміжні й обслуговуючі підрозділи, і процес розподілу на цьому завершується. Цей метод є більш точним, ніж метод прямого розподілу, але й більш трудомістким. Його застосовують тоді, коли не можна ігнорувати взаємні послуги допоміжних і обслуговуючих підрозділів.
Метод системи рівнянь. Цей метод ідейно повторює попередній, але базується на іншому обчислювальному апараті, пов'язаному із положеннями теорії рядів.
Метод системи рівнянь поєднує в собі переваги точності обчислень і відносну простоту.
5. Складання кошторису підприємства
Процес складання кошторисів окремих підрозділів завершується побудовою загального (зведеного) кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції.
Таким чином, планування витрат, як і їх фактичне формування, відбувається знизу вгору, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності.
Кошторис виробництва дозволяє обчислити виробничу собівартість готової продукції підприємства.
Коригування кошторису виробництва здійснюється таким чином:
• віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів, які являють собою грошові витрати, що мають місце у даному періоді, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг) у наступні періоди. Це витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань, сплачені авансом орендні платежі тощо;
• віднімається приріст, додається зменшення залишків незавершеного виробництва.
Отримана сума визначає виробничу собівартість готової продукції.
Якщо до кошторису виробництва включити адміністративні витрати та витрати на збут з рознесенням їх за елементами витрат, отримаємо кошторис підприємства.
Адміністративними є витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва й управлінням ним у межах усього підприємства. До них належать:
• загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
• витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу;
• витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);
• винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
• витрати на зв'язок (поштовий, телеграфний, телефонний, телекс, факс тощо);
• амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;
• інші витрати.
Витрати на збут — це витрати, зумовлені операціями та заходами щодо реалізації (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг). До них належать витрати:
• матеріалів для пакування готової продукції на складах, витрати на ремонт тари;
• на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, які забезпечують збут;
• на рекламу та дослідження ринку;
• на відрядження працівників, зайнятих збутом;
• на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
♦ на транспортування, перевалку та страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору поставки;
♦ на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
♦ інші витрати.