1.2. Проблеми і специфіка філософії.

Прагнучи охопити світ у його єдності, філософія ставить питання граничного характеру, такі, як:

- якою є сутність світу;

- що є його першоджерелом;

- чому існує людство і цивілізація;

- що є змістом і метою історичного процесу;

- що то є істина та ін.

Відповідаючи на ці й інші фундаментальні питання, філософія виробляє власний раціональний метод осягнення дійсності. У своїй діяльності вона прагне до логічної аргументованості й обґрунтованості. У цьому полягає відмінність філософії від релігії, мистецтва, міфології, які також намагаються осягнути світ у цілісності й різноманітності, але не ставлять завдання його раціонального пояснення.

Крім того, справжні філософські проблеми є „вічними”. Їхня вічність (тобто постійна актуальність) полягає в тому, що кожна людина, кожне нове покоління знов і знов ставлять їх перед собою й вирішують для себе.

По своїй сутності філософія є знання, вільне від буденних практичних інтересів. Цим вона відрізняється від більшої частини знань, насамперед наукових і технічних, які покликані обслуговувати переважно практичні потреби нашого життя.

1.3. Основні функції філософії.

До основних функціям філософії відносять:

- світоглядну;

- виховну;

- гносеологічну (пізнавальну);

- методологічну (аналіз принципів наукового пізнання);

- ціннісну (критика дійсності і відстоювання високих ідеалів істини, добра і краси).

Тема 2. Філософія Стародавнього світу та Середніх віків.

Перші філософські уявлення про світ з'являються вже у 7-6 ст. до н. е. у Китаї, Індії, розвинених цивілізаціях Середземноморського регіону, особливо в Стародавній Греції.

2.1.Філософська думка в Стародавній Індії.

Філософія Стародавньої Індії виникла і розвивалася на основі раціональної критики брахманізму. Брахманізмом прийнято називати систему вірувань і ритуалів Прадавньої Індії. Отож, першими критиками брахманізму виступили так звані шрамани (індійські аскети-проповідники). Саме на базі шраманських шкіл духовного вдосконалення людини у подальшому виросли основні філософські вчення Індії. Перші індійські тексти філософського характеру, що мають назву „сутри” (найдавніші з них відносять до 1-го тисячоліття до н. е.), призначалися для лаконічного роз’яснення змісту шраманських вчень. В сутрах знаходимо переплетення релігійно-міфологічних уявлень, психологічних знань, повсякденних спостережень і раціональних світоглядних узагальнень.

Багато стародавніх індійських філософів вважали першоосновою світу всеохоплюючий дух «Брахман». Так, представники філософської школи „веданта” стверджували, що душа людини безсмертна, хоча й не так досконала як Брахман, оскільки пов'язана з тілом і, через це, забруднена матерією. Душа підкоряється загальному закону «карми», відповідно до якого душа змушена після смерті тіла переселятися в інше тіло, оскільки вона безсмертна. Ці переселення тривають доти, поки не настане повне звільнення людини від життєвих негод. Тоді душа, нарешті, з'єднається із Брахманом, від якого вона і походить.

Особливе місце у філософській спадщині Індії, а також у світовій духовній культурі займає буддизм. Згідно з буддизмом, щоб подолати людські страждання, слід звільнитися від самої карми як такої, вийти із будь-якої залежності від дії закону карми і не перевтілюватися, тобто досягти повної свободи і незалежності. Це надскладна задача. Її вдале рішення знаходиться на шляху глибокої духовної трансформації людини. Ідеалом повинен служити не приклад інших людей, а абсолютна істина, що відкрита людям засновником буддизму - Буддою. Наблизитися до неї можна відмовою від земних благ, пристрастей, дотриманням норм високої моралі, самоспогляданням (медитацією) і, нарешті, досягненням нірвани – особливого стану і кінцевого пункту власного удосконалення, що переживається людиною як остаточне звільнення від страждань і злиття з Абсолютом (тобто з абсолютною істиною поза межами повсякденності, яка вища за буття і небуття).

Світоглядну опозицію буддизмові й всій релігійно-філософській традиції стародавньої Індії утворила матеріалістична школа Чарвака-локаята. Філософи цієї школи вважали, що єдиною реальністю є природний, матеріальний світ. Усе, що є у світі, складається із чотирьох елементів (землі, води, повітря, вогню). Метою людського життя, як це розуміла Чарвака-локаята, є насолода, а не відмова від бажань і пристрастей.

У цілому філософія Стародавньої Індії була тісно пов'язана з міфологічною традицією народів Гіндустану, вона намагалася осягнути істинний моральний порядок світу, і тому у ній переважала морально-етична проблематика.