10. Об’єктно-предметна сфера сучасної історичної регіоналістики.

вибудовується об'єктно-предметна сфера сучасної історичної регіоналістики, яка має такий вигляд (використовуючи напрацювання істориків-регіоналістів 20-х рр.): осмислення регіональної специфіки в просторовому вимірі; - осмислення регіональної специфіки в просторовому вимірі; -дослідження історії України та української історіографії в регіональному контексті; -ретроспективне дослідження територіальної структури та прогнозування оптимальної моделі регіональної організації; -регіональні особливості розвитку історичної думки; -історія регіонів як системоутворюючих цілісностей; -проблеми локалізації населення і територіальних зв’язків; історія колонізаційних процесів, міграцій; - історія міських і сільських поселень. Розселення людності і її діяльність – субстанція динамічна, більшість розглядає його не як стан, а як процес, як потік існування людей у часі і просторі. Хорологічні підходи в аналізі суспільних явищ передбачають розгляд як предмету досліджень особливостей різного роду територіальних одиниць, виділених на основі фізико-географічних, адміністративних, історико-політичних ін критеріїв. Об’єктом дослідження тут виступають «місця» - територіальних одиниць, як цілісностей (інколи – ареал). Соціальний ареал – це частина соц простору, дає змогу розрізняти відмінності в місті, селі. Це поняття дає змогу розглядати соціальний порядок в історичному розрізі і в його окремих фрагментах – у межах окремого регіону чи міста.

55. Розробка принципів районізації в СРСР у 20-30-ті роки ХХ ст. Критика радянської схеми економічного районування представниками укр політичної думки. З книги: 20-ті роки – час появи в Україні власної політичної географії. 1925 р. територіальна реформа була підкріплена національною і до голосу українс вчених ще прислухалися. Так Д. Багалія було залучено до роботи в Центральній адміністративно-територіальній комісії при ВУЦВК, завдання її – перехід на триступеневу систему управління з метою «скорочення, спрощення і зміцнення радапарату і наближення його до населення». Але до нього звернулися пізно, бо сьомий Всеукраїнський з’їзд Рад, вирішили ліквідувати губернії, як зайвої інстанції. Ліквідація губернського і повітового поділів і створення – округ і район, у 1922. 1-й варіант реформ – центр надавав місцям широку ініціативу у визначенні найбільш прийнятих критеріїв районування. Так у Волинській губернії в основу районування були покладені природно-історичні умови, у Чернігівській, Полтавській і частині Київський – сільськогосподарські особливості, у Подільській, Одеській і Харківській – торговельне і культурне тяжіння, у Катеринославській і Донецькій – економічні ознаки. 1 етап районування – до рішення ІІІ сесії ВУЦВК (жовтень 1922 р.) – перехід від чотириступеневою системи управління до 3-ступеневої з об’єднанням Одеської і Миколаївської та скасування Кременчуцької та Запорізької губернією. Постанова сесії ВУЦВК – 12 квітня 1923 р. – замість повітів і волостей – створено округи і районів. Зменшилася кілікість сільрад. Але вже у 1924 р. – 300 змін у адміністр-територ поділі. Але вперше враховано національний склад населення. Національний момент в районуванні вилилося у форму створення у місцях компактного проживання національних меншин нац районів, селищних, сільських Рад з діловодством національними мовами. У 1924-25 рр. в УСРР – німецькі, болгарс, польс, єврейс нац райони.

2 етап реформ поч в кін 1924 р. – ліквідація губерній, як «джерело непродуктивних витрат». На к. 1925 р. в Укр – 41 округ, 680 районів, 10314 сільрад, 70 міських і 55 селищних Рад. Але член Подільської адміністративно-територ комісії – проти того, що нове районування здійснюється поспішно, такі застереження непоодинокі. З ліквідацією губерній постало питання економічного районування, для планування господарських завдань. До 1925 р. Україна неофіційно поділялася на 3 регіони – Степ, Правобережжя, Лівобережжя. Тепер питання про виокремлення менших за площею регіонів, які об’єднували по кілька округ. ЦСУ пропонувало – 4 регіони – Степ, Полісся, Правобережний Лісостеп, Лівобережний Лісостеп; фінансово-економічне бюро Наркомфіну наполягало на виділеннні Промислової, Степової, Лісостепової та Поліської зон. Бралися до ваги – лише природно-економічні ознаки, специфіка обумовлена історичними чинниками ,не була врахована. Так Центральна адмін-територ комісія ВУЦВК санкціонувала виділення 5 груп округ і трьох округ поза групами, причому прикордонна смуга (округи Волині і частково Поділля) виділялися в окрему групу. У 1927 р. записка відділу ВУЦВК щодо економічних наслідків проведеного районування – в міру критична оцінка. Тут запропонована схема поділу на 4 господарські райони – Полісся, Правобережжя, Лівобережжя, Степ. Інколи виокремлювали – Чорний підрайон (Донбас) та Дніпровський промисловий підрайон. Законодавчо регіони так і не були оформлені.

Далі відмовилися і від округ. У 1930 р. УРСР – 503 адміністративні одиниці, що підпорядковувалися центру. Перехід до двоступеневої системи, показала теж свою негнучкість. 9 лютого 1932 р. сесія ВУЦВК – за перехід на 3-ступеневу – район-область-центр.

УГрушевський у травні 1924 р. до ВУЦВК – наукову записку «До справи східних границь України» - що українське заселення на південь від Сейму і на Захід від Дону утворилося із-за укр колонізації 17 ст. Тому треба новий кордон з РСРР і об'єднання укр територій. Багалій теж цей кордон називав без райіонального господ-го та екон-го підгрунтя. Бралися інтереси лише російського центрального режиму. На півдні Укр зазнала втрат – 1924 р. 7 районів і частина 2-х районів Шахтинської округи та 5 районів Таганрозької округи були передані Росії. Грушевський пропонував використовувати і історію краю для поділу. 4 рази були радикальні зміни – провал адмін-територ реформи, волюнтаристський метод в її проведенні і слабка опора на науку. Асоціація історичного районознавства перестала існувати в кін 20-х р. та й у 1932 р. помер Д.Багалій ,скоро академічні установи підпадали під репресії.