Міністерство аграрної політики та продовольства україни
ЕКОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ
ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Тема 6: Історичні типи соціокультурних світів План
Світ і людина в архаїчній культурі.
Культуротворча роль християнства.
Романський стиль в мистецтві.
Готичний стиль в мистецтві.
Література:
Петрушенко В. Л., Пинда Л. А., Подольська Є. А. та ін. Культурологія. Навч. посіб./ За заг. ред. проф. В. М. Пічі – Львів „Магнолія плюс”, 2005. С. 102-129
Подольська Є. А., Лихвар В. Д, Іванова К. А. Культурологія: Навч. пос.: Вид. 2-ге, - К: 2005.
Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. - - К.: МАУП, 2004.
А. В. Яртись, С. М. Шендрик та ін. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп. / За ред. проф. А. Яртися та про. В. Мельника. – Львів: Світ, 2005.
Багацький В. В., Кормич Л. І. Культурологія: історія і теорія світової культури ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007.
Світ і людина в архаїчній культурі.
Істотні групи Homo з’явилися приблизно близько 4 млн. років тому, Homo habilis (спроможні виготовляти пам’ятні знарядддя праці) – близько 2 млн. років тому, а Homo sapiens – близько 1000 тис. років тому. Найстародавніше місто – Ієріхон виникло біля 10 тис. років тому, а стародавні державти утворилися на межі IV – ІІІ тисячоліть до н.е. Первісний спосіб життя зберігся і в наш час у деяких народів Африки, на островах Тихого океану. Отже, епоха первісної культури – найтриваліша в людській історії.
Найважливішою відмінною рисою первісної культури є синкретизм (від грец. suncretis - поєднання) – неподільність, недиференційованість її форм, ознака її нерозвинутого стану.Інша важлива ознака цієї культури – неписемність.
На ранніх стадіях первісного суспільства, коли мова була досить примітивна і можливості вербальної комунікації невеликі, головним інформаційним каналом культури, крім природно-біологічної активності, була трудова діяльність. Освоєння і передача смислу трудових операцій відбувалось у позавербальній формі. Дії первісної людини були взірцем, основним засобом навчання і спілкування. Поступово дії, які приносили корисний ефект, ставали взірцем, вони передавались із покоління в покоління і перетворювались поступово в установлений ритуал.
Усе життя первісної людини відбувалось у виконанні ввеликої кількості ритуальних процедур і обрядів. Значна частина з них, насправді, мала раціонально неусвідомлений, логічний характер. Оскільки причинно зумовлений характер зв’язків між діями й наслідками при відсутності мовних форм їх відображення й недостатньо розвинутому мисленні погано піддавались аналізу та усвідомленню, оскільки ритуали перетворювались на безліч практично некорисних дій.
Світ смислів, у яких жила людина на перших етапах своєї історії, визначався ритуалами. Вони були невербальними „текстами” її культури. Ритуальні дії ставали своєрідними символами, знання яких відбивало рівень оволодіння культурою і соціальну значимість особистості. Дії за взірцем визначали поведінку кожного індивіда, а це виключало його творчу самостійність. Індивідуальна самостійність у цих умовах розвивалась повільно і майже повністю зливалася з колективом. Проблеми порушення соціальних норм поведінки, неслухняності, протиріччя між особистими і суспільними інтересами не існувало. Індивід не просто повинен вести себе „як усі” – він не міг відступати від ритуальних вимог, що визначали його поведінку. Особливу роль тут відігравали табу. Воно оберігали життєво важливі для існування роду правила колективного життя (порядок розподілоу їжі, заборону успоріднено-кровних статевих зв’язків, недоторканість особи вождя тощо). Культура розпочинається із запровадження заборон, які припиняли асоціальні прояви тваринних інстинктів, але одночасно стримували особисту винахідність. З розвитком мови формується й набуває швидко зростаючої важливості новий інформаційний канал – усне вербальне спілкування. Це супроводиться розвитком мислення й індивідуальної самосвідомості. Індивід перестає ототожнювати себе з колективом, у нього виникає можливість висловлювати, пропонувати і обговорювати різні думки і пропозиції з приводу подій, планів тощо, хоч самостійність мислення тривалий час залишається ще досить обмеженою.
На цьому етапі духовною основою первісної культури стає міфологічна свідомість. Вона відзначається тим, що людина переносить на навколишній світ властивості, які вона помічає в самій собі: предмети природи уявляються їй живими, одуховтвореними істотами, які, так само як і вона, мають волю, думки, бажання, відчуття. У міфах невід’ємно ні для розповідача, ні для слухача співвідносяться реальність і вимисел. Проте вони пояснюють усе: у них усе стає зрозумілим, незважаючи на недостатність реальних знань. Мовна символіка міфів вливається в ритуали і надає їм смисл (у тому числі й таємничий смисл магічних ритуалів, доступним лише посвяченим – чаклунам, магам). У свою чергу, міфотворчість породжує нові магічні ритуали. Міфи прогнозують усі форми життєдіяльності людей і виступають як основні „тексти” первісної культури
Їх усна трансляція забезпечує встановлення єдності поглядів усії членів племінної спільноти на навколишній світ. Віра у „свої” міфи укріплює спільноту і разом з цим відокремлює „своїх” від „чужаків”, які вірують в інші міфи.
Поезія міфів – перша форма літературної творчості. Але міфологічна символіка втілюється не тільки в мовну форму – вона відображується також і в знакових обрядах, співі, танці, малюнку, татуюванню, оздобленню зброї, предметів домашнього вжитку тощо.
У первісному мистецтві отримують свій розвиток перші уявлення про навколишній світ. Вони сприяють закріпленню й передачі первинних знань і навичок, що були засобами спілкування між людьми.
Звернення людини до художньої творчості розпочалося близько 40 тис. років тому з появою сучасного виду людини (Homo sapiens).
На початку пізнього палеоліту народилися всі види образотворчої діяльності:
● розписи на стінах і стелях печер;
● рельєф і кругла скульптура;
● гравірований малюнок на камені, кістці. рогу.
Головна мета мистецтв – зображення тварин, людських постатей, трафарети рук, пізніше – багатофігурні сцени військових подій, полювання. Найвищий розківт мистецтва палеоліту випадає на епоху Мадлен (25-12 тис. років до н.е.).
Перехід від первісного суспільства до більш високого етапу розвитку типу культури в різних регіонах Землі відбувалося по-різному. Різні історичні типи культури сформувались у Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Китаї, Індії.