Білет №1:

1)Перші поселенці на території України. Значення племен трипільської культури. Походження та розселення слов’ян.

Найперші сліди людських подій поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Мандруючи до берегів Чорного моря через кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселенці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Вони мали незначного об’єму мозок, низький лоб, масивні щелепи та великі зуби. Питання походження східних слов'ян і на сьогодні є недостатньо вивченим. Існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов'янський етнос, та часу, коли це відбувалось. Найбільш поширеною є та, згідно якої перший етап складання слов'янства, так званий передслов'янський, сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур, які пізніше стали характерними для слов'ян. Значну роль у розселенні слов'ян відіграли й зовнішньополітичні чинники. У II—IV ст. внаслідок просування на південь германських племен, зокрема готів, цілісність слов'янської території порушилась, що сприяло виокремленню слов'ян, поділові їх на східних і західних. На схилі V ст., у зв'язку з падінням протодержави гунів, слов'яни спромоглися просунутись на південь, до Дунаю та Північно-Західного Причорномор'я, а це призвело до виділення їхньої південної групи. Те ж саме, поряд із витісненням готів на північ і занепадом Аварського каганату в VII ст., дало змогу слов'янам заселити Балканський півострів і низку островів Середземного моря, утримавши при цьому власні землі в Центральній та Східній Європі. У 2-й пол. І тис. н. є. слов'яни заселили землі на Нижній Ельбі й південно-західне узбережжя Балтійського моря (полабські слов'яни, бодричі, лютичі та ін.). Внаслідок розселення на величезних просторах Європи, де переважало перед тим різноманітне місцеве неслов'янське населення, етнічна, культурна і мовна спільність слов'ян почала порушуватись, що й призвело до утворення трьох основних угруповань: східних, західних і південних слов'ян

2) Значення діяльності “Руської трійці”, та Кирило- Мефодіївського товариства в контексті слов’янської проблеми.

«Руська трійця» (1832—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Діяльність «Р. т.» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833). У 1835 р. «Р. т.» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд. Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство (товариство: Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. сторичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість.