46. Домінування у науковій спадщині в.Антоновича регіональних підходів

У наук. спадщині В.А. домінують регіональні підходи. В.А. вивчав іст. укр. Правобережжя (15 томів “Архива Юго-Западной России”) Особливе місце у спадщині А. та його школи займають праці з іст. заселення Правобер. Укр. Хар-ки регіону:1)населеність і геогр. розподіл; 2) етнографічний склад нас.; 3) соц. склад нас. Такий підхід давав змогу створити достовірну картину розміщення і міграцій нас. в різні іст.епохи. В.А. проаналізував доробок польських іст-фічних шкіл у дослідженні Правобер. і Зах. Укр. ( праці Й.Ролле,О.Яблоновського,І.Коперницького,Г.Косовського).

Вклад у києвознавство – одним з перших наголосив на тому, що знахідки в різних частинах Києва римс.монет II – IV ст. є свідченням існування на тер. міста поселень з розвинутими торг. зв’язками ще в перші ст. н.е. В.А. спростував погодінську тезу про запустіння київської Наддніпрянщини після нашестя монголів.

Створення академічних та наук. праць з іст. Право бер. Укр. про загарбання Литвою краю,стан православної церкви у 18ст.,розв. укр. міст (1432-1798),промисловість, гайдамацькі рухи,іст. діячів Пд.-Зах. краю.

У 70-90 рр. 19 ст. В.А. провів ареол. розвідки і польові дослідження на Київщині, Волині,Поділлі і опублікував: «Путевые очерки Дністра»; «О скальных печерах на берегу Дністра»; «Бакотский скальный монастирь».

В.А. є фундатором наукового ареол. вивчення Поділля, яке розпоч. з 1883 р. (2 археол. експедиції за завд. імператорської ареол. комісії).

Йому належить першість відкриття неоліт. пам’яток біля сіл Вижва, Ново-Угрузьке на Волинс.Поліссі, поселень і курганів на Київщ, Житомирщ., розкопки по вивченню слов’яно-руських міст Луцька, Володимира-Волинського, Світязя, Житомира, Києва, Звенигорода. Видав базові для археології Укр. та іст. краєзнавства праці. Під наук. кер-вом А. його учень Ю.Й.Сіцинський опубл. “Археологическую карту Подольской губернии”(М.,1901).

Д.Багалій вважав А. творцем "обласної методи розробки матеріалів" із залученням ареол., іст.-геогр. і етнограф. матеріалу. А. і його іст. школа висувала на перше місце обласний і федеративний устрій Русі-України. Найпослідовнішим учнем А. в обстоюванні "обласницького" підходу виступав Д.Багалій.

47. "Обласництво" д.Багалія та його школи. Дослідження Слобідської України.

Почавши у 80-х pp. XIX ст. в історичній школі В.Антоновича, Д.Б. досліджував іст. Лівобер., Слобідс., Пд. України і ств. у Харкові власну школу істориків-регіоналістів. "Обл-во"- осн. поле його наук. зацікавлень, теорет. обґрунтування йому на той час не існувало. Б. розумів його як виділення з іст. Росії іст. України в якості самостійної дисципліни, частіше - як дослідження окр. регіонів України, насамперед Лівобережжя і Слобожанщини. Він був переконаний, що повна іст. Росії немислима без створення історії окр. областей. Із школи В.Антоновича він виніс переконання про необхідність опрацювання історії за областями. Тому обласна іст. України стала гол. предметом його занять. Свій інтерес до «обл-ва» Д.Б. пов'яз. із бажанням зробити щось для самосвідомості свого народу.

За доктор. дисертацію "Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства" автор здобув премію ім. С.Уварова Петербурз. АН 1896 р. Також видав 3 томи збірників матеріалів з історії колонізації і побуту Слобожанщини "як перша і єдина праця в своєму роді". Хар-на особливість праць: використання записок сучасників і очевидців,фольклорні пам'ятки.

Д.Б. досліджував взаємодію 2 переселенських потоків – рос. і укр-го, їхнє взаємопроникнення корисне. Розрізняв 3 типи колонізації – народну, державну і власницьку (поміщицьку, монастирську, старшинську).Осн. роль у заселенні Слоб.- народна колонізація.

Із заг. історії Слоб. Укр. Б. виділив 2 пит. – історію Харкова і історію Харк. універу. Іст. Харкова вийшла у 2т. (1905 і 1912). Автори: Д.Б. та його учень Д.Міллер. На той час жодне місто Росії, не кажучи вже про Україну, не мало такої ґрунтовної наукової історії, що включала дані про топографію, етнографію і статистику населення, іст. колонізації, іст. міськ. самоврядування, промисловість, торгівлю, освіту, побут, звичаї, журналістика, література, театр.

У 2т. вийшов "Опыт истории Харьковского университета" Д.Б. Цінність: дано не тільки історію універу як навчально-наукової установи, але й біографічний словник професорів, про студентів, наукові товариства (укр. мовою вийшов у 1918 р.) У цій книзі про нац. і соц. склад нас. краю, укр. нац. відродження XIX ст. Уже в 1732 p. Харків був укр. містом "з нац. і з соц. боку". Більше 90% нас. було українського. 1 місце займав козацький стан.