2.2. Сучасні альтернативні методи управління дебіторською заборгованістю

Згідно з П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. А, відповідно, дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. [8]

Виникнення дебіторської заборгованості – це об’єктивний процес, який зумовлений існуванням ризиків при проведенні взаєморозрахунків між контрагентами за результатами господарської операції. Проте на її розмір та структуру впливає ряд факторів, які можна поділити на три основні групи:

1. загальноекономічні (зовнішні) фактори (стан економіки в країні, ефективність грошово-кредитної політики НБУ, рівень інфляції, стан розрахунків тощо);

2. галузеві фактори (стан галузі, до якої належить господарська діяльність компанії; динаміка виробництва виду продукції, яку виготовляє компанія, та попит на неї);

3. внутрішні фактори (організаційно-правова структура та форма власності компанії, фінансовий менеджмент компанії тощо). [23]

Врахування даних факторів дозволить покращити управління дебіторською заборгованістю.

На нашу думку, управління дебіторською заборгованістю слід розглядати як процес планування, організації, координації, мотивації та контролю стану дебіторської заборгованості, який необхідний для досягнення цілей підприємства, іншими словами, як розробка відповідних управлінських рішень, що приймаються на різних стадіях формування та погашення дебіторської заборгованості.

Сучасна практика фінансового менеджменту пропонує два способи управління дебіторською заборгованістю на підприємстві: самостійне управління та управління на основі аутсорсингу. При самостійному управлінні дебіторською заборгованістю використовуються виключно ресурси компанії (трудові, фінансові, технічні). Для цього можуть створюватися спеціалізовані служби: кредитні контролери, служби безпеки і т.п. [21]

Для управління дебіторською заборгованістю та зниження ризику її виникнення в рамках самостійного управління можливе використання таких заходів:

1. контроль за станом розрахунків з дебіторами для зменшення/ліквідації відстроченої/простроченої заборгованості;

2. орієнтація на більшу кількість дебіторів для зменшення ризику несплати одним або кількома великими дебіторами;

3. відстеження співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості (значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства);

4. використання методу надання знижок за умови дострокового погашення заборгованості. Як свідчить практика ведення бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою надання знижок широко застосовується підприємницькими структурами (оскільки така політика забезпечить прибуток на одержані достроково кошти, і його розмір буде більшим, аніж розмір наданої знижки). Якщо компанії не використовують знижку за умови дострокового погашення заборгованості, то вони втрачають частину прибутку. [22]

5. оцінка платоспроможності та ділової репутації дебіторів; в цьому контексті важливою буде інформація про нових ділових партнерів;

6. робота тільки за умови 100% передоплати, якщо є невпевненість в погашенні дебіторської заборгованості; робота за 100% передоплатою при перших поставках товару, виконанні робіт, наданні послуг, тобто перевірка сумлінності і платіжної дисципліни нового контрагента.

7. лімітування дебіторської заборгованості, тобто встановлення максимальних сум кредитування контрагентів, наприклад, при продажу товарів в кредит. Встановлення термінів надання кредиту.

8. ретельний юридичний аналіз договірної документації. Використання в договорі пункту про санкції за порушення умов співпраці та інших способів забезпечення зобов'язань.

9. страхування ризиків (найпоширеніший спосіб).

10. самострахування ризиків, пов’язаних з дебіторською заборгованістю, зокрема шляхом створення резерву сумнівних боргів. [21]

Згідно П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», визначення суми резерву сумнівних боргів можливе різними методами:

• виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

• виходячи з періодизації дебіторської заборгованості;

• виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації товарів, робіт, послуг. [18, С. 370-372]

Перший метод заснований на результатах аналітичного обліку дебіторської заборгованості за кожним дебітором. Цей метод є найпростішим та ґрунтується на тому, що величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з фактичних даних про наявність сумнівних боргів конкретних дебіторів.

Якщо резерв нараховується виходячи з платоспроможності конкретного дебітора, перед складанням звітності (квартальної або річної) всю дебіторську заборгованість підприємства необхідно аналізувати на предмет виявлення сумнівної та безнадійної заборгованості. У випадку її виявлення створюється резерв сумнівних боргів на суму такої заборгованості. Незважаючи на те, що такий метод неприпустимий, при здійсненні компанією достатньо великої кількості операцій доцільніше використовувати другий метод формування резерву сумнівних боргів.

Другий метод є базовим і заснований на класифікації дебіторської заборгованості за терміном виникнення. Для того, щоб скористатися цим методом, підприємству необхідно проаналізувати інформацію за декілька попередніх звітних періодів щодо виникнення безнадійної заборгованості. При цьому слід враховувати, коли саме кожна конкретна сума заборгованості була переведена в категорію безнадійної – до настання термінів оплати за договором або після того, як вона стала простроченою.

Класифікація дебіторської заборгованості здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення з встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Кількість груп і строки, протягом яких не була вчасно погашена (період прострочення) дебіторська заборгованість, визначається компанією самостійно.

При використанні методу виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації товарів, робіт, послуг основою для визначення суми резерву є Звіти про фінансові результати діяльності підприємства за попередні періоди. При використанні цього методу необхідно сумувати нарахований резерв та його невикористаний залишок на початок звітного періоду.

Отже, компанії повинні створювати резерв сумнівних боргів у певному розмірі, причому величина сумнівних боргів на дату балансу має відповідати залишку резерву сумнівних боргів на ту саму дату. Водночас залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не має перевищувати суму дебіторської заборгованості на ту саму дату. [23]

Інший спосіб управління дебіторською заборгованістю має назву «аутсорсинг». Термін «аутсорсинг» запозичений з англійської мови (від англ. «outsourcing») та дослівно перекладається як використання чужих ресурсів. Іншими словами, аутсорсинг - це передача на договірній основі непрофільних функцій іншим організаціям, що спеціалізуються на виробництві конкретної продукції, виконанні робіт, наданні послуг і мають відповідний досвід, знання, персонал і технічні засоби. [26]

Переваги аутсорсингу в тому, що він дає можливість підприємству ефективно вирішувати ті задачі, які вирішувати самостійно недоцільно або неможливо через високу вартість або нестачу (відсутність) необхідних ресурсів. Це особливо актуально для малого та середнього бізнесу, оскільки створювати та забезпечувати роботу спецпідрозділів здатні лише великі компанії. Крім того, аутсорсингові компанії гарантують професійніше вирішення покладених на них задач. Сьогодні ринкова інфраструктура пропонує компаніям, які потребують зовнішнього управління дебіторською заборгованістю, різні пакети послуг. Це можуть бути і вузькоспеціалізовані послуги (наприклад, зі збору інформації про контрагента або зі стягнення боргів на підставі винесених судових рішень), а також і комплекс послуг (юридичних або факторингових) [21].

Ринок аутсорсингових послуг з управління дебіторською заборгованістю складають: послуги кредитних бюро (збір та аналіз інформації, формування єдиної бази даних про контрагентів), страхові послуги (страхові компанії здійснюють страхування ризиків кредиторів), кредитні послуги (банки й інші фінансові організації надають кредиторам необхідні фінансові ресурси), юридичні послуги (правовий супровід операцій з контрагентами), факторинг (комплекс послуг з управління дебіторською заборгованістю, до складу якого входять оцінка платоспроможності дебітора, управління своєчасністю сплати боргу, покриття кредитних ризиків, фінансування кредитора, консультування), колекторство (робота зі стягнення великого обсягу однотипної, переважно безперечної, заборгованості).

На нашу думку, доцільно більш детально розглянути співпрацю з колекторськими агенствами через стрімке збільшення їх кількості в Україні та активне використання їх послуг.

Основна діяльність колекторських агенств складається з кількох етапів: 1) «soft collection» – коли за допомогою листування та телефонних розмов працівники намагаються переконати боржника добровільно сплатити борг; 2) «hard collection» – коли безпосередньо з боржником ведуться переговори щодо таких шляхів вирішення проблем, як відстрочення або реструктуризація боргу; 3) «legal collection» – включає в себе подачу позовної заяви до суду, отримання судового рішення, а потім виконання його в добровільному порядку або за допомогою виконавчої служби. Усі ці методи націлені на результат – повернення грошей в стислі терміни з мінімальними витратами.

Існує два варіанти співпраці: безпосередній викуп колекторською компанією заборгованості клієнта з метою подальшої самостійної роботи та діяльність колекторського агентства від імені кредитора на підставі договору доручення за певну винагороду. Розмір цієї винагороди коливатиметься від 10 до 50% залежно від ризикованості боргу. [10, С. 203-209]

Безумовною перевагою аутсорсингових компаній є комплексність роботи, тобто наявність системного підходу в роботі команди фахівців. На відміну від звичних компаній, де служба безпеки та юридична служба є окремими структурами, в колекторських компаніях фахівці однієї команди націлені на одну мету та результат.

Недоліком використання агентств є те, що вони можуть поводитися з клієнтами настільки агресивно, що ті назавжди відмовляться мати справу з компанією [21].

Прискорення процесу погашення дебіторської заборгованості також відбувається за допомогою сучасних форм її рефінансування. Під рефінансуванням розуміють переведення дебіторської заборгованості в інші форми оборотних активів підприємства (грошові кошти або високоліквідні цінні папери) з метою прискорення розрахунків. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості можна віднести: спонтанне фінансування, факторинг, облік векселів або їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг. [17, С. 120 - 122]

Факторинг – це продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку. На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в підприємства-продавця право вимоги відповідних сум за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Компанії поступаються правом на отримання грошових сум за платіжними документами за поставлену продукцію в обмін на негайне отримання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій компанії, величина якої залежить від ризикованості операції, діючої відсоткової ставки та термінів настання платежу) . [18, С. 370-372].

У нашій країні факторинг як один з інструментів управління дебіторською заборгованістю та страхування угод наразі не набув широкого поширення. Тому основними методами впливу на дебіторів є переговори з боржниками, припинення відвантаження продукції, зміна раніше обумовлених у договорі умов оплати за продукцію, роботи, послуги, застосування штрафних санкцій у вигляді нарахування пені або звернення до суду [27].

Аналіз нормативно-правового поля України в сфері факторингу виявив значну кількість суперечностей і відсутність однозначного трактування в законодавстві сутності факторингової діяльності. У зв’язку з цим користувачам таких послуг загрожують юридичні ризики, пов’язані з розкриттям конфіденційної інформації, контролем грошових потоків по рахунках та нерівноправністю сторін у договорах про надання факторингових послуг [27].

Ринок факторингу України є досить молодим і знаходиться на стадії формування. Із зареєстрованих в реєстрі Держфінпослуг сімдесяти факторингових компаній фактично здійснюють діяльність лише близько чверті з них. У зв’язку з тим, що характерною рисою факторингу є те, що фінансування є беззаставним та необмеженим за часом дії договору, проведення таких операцій спричинило масові невиплати боргів [27].

Активність фінансових компаній на ринку факторингових послуг України зросла у другому кварталі 2010 р. Так, обсяги укладених угод такими компаніями став рекордним, починаючи з 2008р., і склав 2,1 млрд. грн. (більше тисячі укладених договорів). При цьому фінансування здійснювалось майже на три чверті за рахунок позикових коштів юридичних осіб, на 13,6% – за рахунок коштів банків та на 14,0% – за рахунок власних коштів (табл. 2.2, рис. 2.2). Клієнтами факторингових компаній стали переважно торговельні фірми [27].

Таблиця 2.2

Структура джерел фінансування укладених факторингових операцій

Джерела фінансування	2008 р., %	2009 р., %	2010 р., %
Банківські кредити	34,4	89,8	13,6
Власні кошти	6,6	0,7	14
Позикові кошти юридичних осіб	35,8	5	72
Інші джерела	23,2	4,5	0,4
Всього	100	100	100

Рис. 2.2. Структура джерел фінансування укладених факторингових операцій за 2010р.

Крім підприємства-постачальника, який використовує факторинг у своїй господарській діяльності, деякі вигоди отримує і підприємство-покупець (чи дебітор). До них можна віднести: відстрочення платежу на такий термін, який справді необхідний для покупця; можливість збільшення обсягу закупівель без залучення додаткового капіталу; зниження витрат на фінансування поставок [27].

Факторинг є оптимальним рішенням для підприємств малого бізнесу в Україні за таких умов: традиційні джерела фінансування (банківський кредит і овердрафт) вже вичерпали свої можливості; компанії не мають достатнього обсягу активів для надання застави; сезонні коливання попиту спричиняють брак коштів; кошти компанії «заморожені» в дебіторській заборгованості; стрімкий ріст бізнесу потребує накопичення додаткового капіталу; внаслідок великого попиту [27].

На сьогодні через обслуговування проблемної заборгованості немає можливості нарощування портфелів під факторингові операції. Велика частина проектів з міжнародного факторингу була призупинена. Також зменшились ліміти та частка авансування, а процентна ставка виросла, незважаючи на те, що сумарна дебіторська заборгованість у 2009 р. зменшилась на 20% порівняно з минулим аналогічним періодом [27].

Основною аудиторією користування факторинговими послугами залишається середній бізнес, який характеризується найвищою динамікою розвитку, тобто найбільше потребує постійного поповнення оборотних коштів.

Зміст обліку або дисконту векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред’явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну погашення. [18, С. 370-372].

Економічною суттю операції дисконтування є дострокова реалізація векселя його держателем банку та переведення комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк сплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель в день настання платежу, також називається дисконтом.

Форфейтинг полягає у трансформації комерційного кредиту в банківський кредит. У цьому випадку продаж боргу, оформленого обіговими документами (перевідним векселем або перевідним акредитивом), здійснюється на умовах відмови (або форфейтингу) банку від регресу вимог на кредитора (продавця продукції) у разі, якщо боржник (покупець) виявився неплатоспроможним. Але для того, щоб зменшити ризик можливих втрат при неповерненні частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт).

Величина цього дисконту виступає ціною рефінансування дебіторської заборгованості за допомогою форфейтингу. Найчастіше форфейтинг використовується при експортних операціях. [18, С. 370-372].