1.1 Позиції сторін

Ідея об’єднання Литви та Польщі мала прихильників в обох державах,проте відрізнялася за своїм змістом. Литовські магнати , що мали панівне становище в державі були прихильниками незалежності й погоджувалися на об’єднання двох країн за умови існування окремого сейму і забезпечення свого привілейованого становища в державі. Натомість середня і дрібна шляхта,незадоволена пануванням у князівстві магнатів,сподівалася ,що внаслідок об’єднання вона здобуде такі ж привілеї,якими користувалася у своїй державі польська шляхта. Адже у Польщі головною політичною силою були не магнати, а шляхта і крім того польська шляхта не зобов'язана була нести військову службу[2,с.196] . Польські магнати і шляхта в цілому підтримували ідеї об’єднання обох держав. Вони вбачали в ньому можливість отримати нові землі і залежних селян. При цьому польська сторона керувалася ідеєю давньої приналежності українських земель до Польщі,від якої вони начебто були відірвані і відкидаючи пропозиції литовських магнатів виступала за включення Литви до складу Польщі. Українське шляхетство також мало свою позицію. Воно в цілому схвально ставилося до об’єднання Литви та Польщі,розраховуючи ,що це допоможе надійно захистити південні рубежі від турецько-татарських нападів і припинить шляхетські наїзди у польсько-українському прикордонні. Об’єднання двох держав відповідало також економічним інтересам української шляхти, оскільки через Польщу проходили торговельні шляхи до країн Західної Європи. При цьому українські князі висували пропозицію об’єднати Польщу, Литву і Україну в одну державу на рівних засадах,наполягали на збереженні свободи ,віросповідання й місцевих звичаїв. Українська дрібна і середня шляхта , що не мала таких привілеїв, як князі і магнати,виступаючи за об’єднання сподівалася перш за все здобути рівні права з магнатською верхівкою та набути впливу на перебіг справ у державі. За таких обставин рушійною силою інтегративних процесів стала саме шляхта. Справа в тому,що Польща в той час являла собою шляхетську республіку із сеймом і виборним королем,де провідною суспільною силою суспільства була саме шляхта-дрібна знать,подібна до західноєвропейських рицарів[6,с.112]. В Литві ж шляхта лише формувалася перебуваючи в стані постійної боротьби з магнатами. Навіть після Литовського статуту 1529 року,який законодавчим шляхом оформив права та вольності литовського шляхетства,литовська шляхта ще не мала рівності з магнатами і польською шляхтою. Повна унія з Польщею обнадіювала щодо урівняння прав з польськими шляхтичами. Позитивним фактором було також і те,що прихильником цієї унії виявився тодішній Великий князь Литовський і король Польський – Сізігмунд-Август II.

Таким чином,у 60-х роках XVI ст. склалися необхідні причини та передумови до об’єднання Великого Князівства Литовського і Королівства Польського в одну державу. І Литва і Польща мали свою зацікавленість у союзі і тому з роками все більше росла тенденція до об’єднання. Польща керувалася виключно прагматичними цілями та постійно бажала отримати багаті ресурсами українські землі і приєднати до себе Литву. Це значно би укріпило її міжнародний авторитет. Литва в свою чергу,опинившись на межі катастрофи в результаті Лівонської війни, потребувала польської підтримки. Отже обидві країни були зацікавлені в союзі. Проте сама ідея цього об’єднання в двох державах значно відрізнялась за своїм змістом і політичні сили кожної країни по-своєму бачили суть майбутнього співіснування. До унії прагла українська і білоруська шляхта, а також польська шляхта. Проти неї виступали литовські,українські і білоруські магнати ,які боялись обмеження своїх привілеїв , втрати земельних володінь. До того ж українських і білоруських магнатів турбувала загроза окатоличення. В цих умовах головною рушійною силою стала шляхта.