124. Політична реклама: основні признаки та акценти.

Політична реклама - це будь-яка реклама як система методів психологічної дії на масову аудиторію з метою управління їх політичною поведінкою, направлена на зміну або закріплення тих або інших політичних переконань. Однією з найдавніших політичних реклам є реклама:«Я, Ріно, з острова Крит, по волі богів тлумачу сновидіння» – їй уже більше 2500 років..

Політична реклама різниться від комерційної тільки одним — товаром, що рекламується, є людина. При цьому, як і у звичайній рекламі, в рекламі політичній на перший план виходять не за­гальні характеристики об'єкта, а його переваги для конкретних виборців. Політична партія має чітко підкреслювати те, як ідеї її лідера поліпшать життя пересічних громадян. Отже, проблема влади цілком аналогічна проблемі продажу товару.

Сучасна політична реклама має такі відмітні особливості:

• товаром, що рекламується, є людина або певна соціальна фі­лософія, а не продукт, послуга чи підприємство;

• тривалість політичної рекламної кампанії, як правило, обме­жується точно визначеним часом;

• у політичній рекламі найгострішими проблемами є мораль­но-етичні, бо успіх чи неуспіх політичної рекламної кампанії завжди має далекосяжні наслідки для великих груп людей, а іноді для всієї країни;

• створення іміджу політику або політичній партії є не замін­ником політики, а тільки додатком до неї;

• створення іміджу політику або політичній партії треба почи­нати задовго до початку виборчої кампанії.

• Зростання ролі політичної реклами потребувало розробки спе­ціальних передвиборчих технологій проведення рекламних кам­паній. Як стверджують фахівці, використання таких не забезпе­чує абсолютної гарантії перемоги, але ігнорування обов'язково призводить до поразки.

Беручи загалом, можна сказати, що основна засада політичної кампанії полягає в тім, що іміджмейкери самі виступають як тво­рці необхідних політику подій та рекламують заздалегідь пере­дбачені позитивні результати цих подій. Зрозуміло, що такі події треба попередньо відрепетирувати. Аналізуючи хід цих репети­цій, іміджмейкери, ці політичні рекламісти, створюють умови, що в них політик може бути найбільш вигідно пред'явленим електорату.

125. За якими ознаками затворні елементи пакувальних конструкцій відносять до шліцевих затворів?

Якщо вмістом коробки доводиться користуватися багато разів, а також у випадках групової упаковки, або коли продавець, бажаючи показати товар покупцеві, розкриває коробку, а потім знову закриває - у конструкції коробок застосовують безклєйові вставні або шліцеві затвори .

Шліцьові затвори з видовженими язичками, що вставляються у відповідні прорізи верхній панелі, забезпечують додаткову надійність фіксації верхньої панелі і підвищують міцність дна при наявності важкого вантажу. Для довгих коробок застосовують конструкції затворів з двома язичками. Існують конструкції складних коробок з донним самозатвором. Існуючі затворні пристрої дна і кришок створюють необхідну міцність, жорсткість і щільність складних коробок, але не забезпечують герметичності і ароматонепроніцаемість. Картонні коробки розрізняють за конструктивними ознаками, за матеріалом, за способом закривання.

126. Основні тенденції містобудування 1930-х років.Радянський монументальний класицизм, або "сталінська архітектура" - провідний напрямок в архітектурі, монументальному і декоративному мистецтві СРСР з середини 1930 -х до середини 1950 -х років. Прийшов на зміну раціоналізму і конструктивізму. Набув поширення в Сталінську епоху, особливо - після Великої Вітчизняної війни, коли він набув поширення також і в країнах Східної Європи. Часто архітектуру подібної стилістики іменують і "сталінський ампір" (від фр. empire - "Імперія" і за аналогією з ампіром), що не точно, хоча в післявоєнні роки саме такий різновид радянської класичної архітектури утвердилася як державна. За різноманітністю архітектурних мотивів та використання стилів різних епох і народів сталінська архітектура близька до еклектиці. В середині 1930-х років у радянській архітектурі стався поступовий перехід від конструктивізму до "сталінського ампіру". Цей перехідний період можна назвати постконструктівізмом. Деякі будівлі цього часу, зовні багато декоровані, зберігали в своєму плануванню і деталях конструктивістську основу. Іншими джерелами стилю стали ар-деко і неокласицизм (особливо Бозар). "Радянський монументальний класицизм" був у цілому сформований до кінця 1930-х років. В 1934 створюється Академія архітектури СРСР і Союз архітекторів СРСР, який об'єднує творчі сили для вирішення нових завдань, поставлених перед майстрами. Це створення Палаців Культури, спортивних комплексів, індустріальних центрів, санаторіїв і піонерських таборів. Архітектори в цей період працюють у великих творчих майстерень та науково-дослідних проектних інститутах, які об'єднують конструкторів, архітекторів і художників, якими керують лідери радянської архітектури. Багато проектів створюються в результаті всесоюзних конкурсів. В цілому "сталінський ампір" сформувався в період проведення конкурсів на проекти Палацу Рад і павільйони СРСР на Всесвітніх виставках 1937 року в Парижі і 1939 року в Нью-Йорку. Конкурси проходили в кілька етапів, при відкритому обговоренні, і виявили яскравих талановитих художників. Переможець конкурсу - Б. М. Іофа, оптимістичне звучання творів якого стало яскравою сторінкою передвоєнної архітектури. Майстри, які отримали другі, треті премії, і їхні учні - Г. П. Гольц, І. В. Жолтовський, Л. В. Руднєв, М. А. Мінкус, згодом очолили це архітектурне напрям. Уже в період Великої Вітчизняної війни архітектори починають працювати над проектами відновлення зруйнованих міст, меморіалами і тріумфальними арками для зустрічі радянських героїв. У художньому образі цих творів був оптимізм перемоги, в яку вірили архітектори і яку всі чекали.