89. Якій тип пакувальних матеріалів є найбільш безпечним, а який, навпаки, найбільш шкідливим для екологічної безпеки навколишнього середовища?

Найекологічнішими упаковками вважаються ті котрі виготовленні із природного (органічного) матерівалу.

Але в останні роки пропонуються різні типи пакувальних матеріалів з відповідним захисним ефектом, які характеризуються різною активністю. Наприклад багатошарові. Багатошарові пакувальні матеріали серії Поліформ, марки OA відрізняються проти- пліснявою, антидріжджовою і антигрибковою активністю при загальній санітарно-гігієнічній доброякісності і екологічній безпеці. Ефект довготривалої антимікробної активності плівки досягається введенням у пакувальний матеріал спеціальних добавок, які забезпечують основний санітарно-гігієнічний критерій якості, зокрема мінімальний вміст у рецептурі і відсутність міграції консервантів при контакті з пакувальним матеріалом м'ясних продуктів. Модифікатором композиції антиміїфобної добавки служить натрієва сіль дегідроацетової кислоти з харчовими кислотами (молочна, лимонна тощо). Цей матеріал може застосовуватись для зберігання і тривалого дозрівання сирів, упакування м'яса, ковбасних виробів та інших м'ясних продуктів, а також вакуумної упаковки готової продукції. Полімерні матеріали такого роду поступово витісняють із виробництва і споживання традиційні пластики, які виконують лише механічні і бар'єрні функції.

Так, в нашій країні щорічно утворюються близько 160 млн. м³ твердих побутових відходів (ТБО), половину яких складає харчова упаковка. Це пластик, папір, картон, скло, композиційні матеріали. З них тільки 3% йде на переробку, а решта спалюється або вивозиться на полігони. Але спалювання є дорогим процесом, і до того ж при цьому утворюються високотоксичні речовини, у тому числі і супертоксиканты - фуран і діоксиди, що негативно позначається на стані довкілля. Її виготовляють на основі полімерів, які можуть руйнуватися в природних умовах під впливом природних чинників : світло, температура, волога, а також за участю живих мікроорганізмів (бактерій, дріжджів, грибів і так далі).

Способи отримання біопластиків: Такі біопластики можна отримувати двома способами: або на основі речовин органічної природи (олігосахариди, целюлоза, зерно, молоко і так далі), або біотехнологічним шляхом. Зараз найбільше поширення отримало виготовлення біоруйнованої упаковки, засноване на введенні в синтетичний полімер речовин рослинного походження. Вони служать поживним середовищем для мікроорганізмів, що призводить до порушення цілісності упаковки і, відповідно, до руйнування. Новим пакувальним матеріалом є эколин. Його отримують з поліетилену або поліпропілену з додаванням таких природних мінеральних наповнювачів, як вапняк або доломіт.

90. Український авангард.

Авангардизм (франц.- передовий загін ) – умовний термін, на означення загальних новаторських напрямів у художній культурі 20 ст., для яких характерні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, незвичних засобів вираження форми і змісту творів. Особливістю авангарду є не тільки прагнення до розриву з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, але й активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття і бачення світу. У сучасному мистецтвознавстві під загальною назвою «Авангардизм» об’єднано такі різні мистецькі течії, як кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм та ін.

Термін "український авангард" ввів паризький мистецтвознавець Андрій Наков для виставки, яку було організовано в Лондоні у 1972 році. Тоді Захід вперше побачив роботи світового рівня невідомих авангардистів України — Василя Єрмилова та Олександра Богомазова. І це примусило згадати відомих майстрів, за походженням, вихованням та національними традиціями пов'язаних із Києвом, Харковом, Львовом, Одесою: К. Малевича, Д. Бурлюка, О. Екстєр, В. Татліна, А. Петрицького, О. Хвостова-Хвостенко, О. Тишлера, і. Рабиновича, П. Челищева.

Історію авангардистських рухів XX ст. в Україні та Росії можна поділити на два періоди. Перший охоплює 1907—1914 pp., і джерела його слід шукати в середовищі митців українського походження. На жаль, Перша світова війна перервала цей блискучий інтелектуальний злет.

Другий період розпочався наприкінці 1917 року, коли стався вибух творчих сил в усіх галузях мистецтва: архітектурі, графіці, малярстві, літературі, театрі. Зіткнення українських митців із зразками європейських естетичних рухів спонукали їх замислитись над своїми уявленнями про мистецтво взагалі та визначити ставлення до передової тенденції модерного мистецтва. Художнє життя в Києві, Харкові, Одесі, Львові, звісно, поступалось північним столицям, де народились такі "фундаментальні" авангардистські течії, як неопримітивізм, супрематизм, конструктивізм. Однак Україна відіграла значну роль у формуванні авангарду. В основі пошуків українських художників-новаторів лежав досвід шкіл Франції, Німеччини, Італії.