“ Культурне” життя міста під час окупації
В роки окупації фашисти намагалися відновити культурне життя Дніпродзержинська.
Почали свою роботу кінотеатри. Колишній кінотеатр “Родина” тепер мав назву “Рів’єра”, і призначався він лише для німців, населенню заборонялось його відвідувати. Городяни могли дивитись фільми у кінотеатрі “Смичка”, але тільки німецького виробництва. Німецька фірма “Українфільм”, що відала прокатом фільмів, склала спеціальний репертуар, який пропонувався для перегляду на окупованій території. Наприклад, “Шлюбна ніч утрьох”, “Такі вже чоловіки”, “Дорога до Німеччини”, які показували життя справжніх арійців та райське життя в Райху.
Українців німці вважали людьми другого сорту, про те свідчить і такий факт. Німці відновили роботу міського трамваю, але його вагони були розподілені навпіл важким залізним ланцюгом. Через передні двері до вагону заходили і виходили німці, а в задні - мешканці міста. Німецька половина завжди була вільна, а жителі міста їхали тісняво і інколи змушені були висіти на приступках трамваю.
У нашому місті під час окупації працював український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка ( трупа театру під час війни була евакуйована спочатку в місто Леніногорськ у Східному Казахстані, потім знаходилася у місті Гур`єві. У серпні 1944 року трупа повернулася у Дніпродзержинськ). У грудні 1942 р. трупа театру поставила п’єсу на 5 дій “Марко Отава”. Написав її драматург, мешканець нашого міста О. Сеник. П’єса малювала життя українського села періоду 1931-1932р. р. На фоні голоду, розкуркулення, знущання більшовиків над селянами розгорталися події п’єси. Поставити п’єсу дозволив штадткомісар, а наполягав на її постановці голова міської управи. Поставив її режисер Федір Дмитрович Гладков, вихованець відомого режисера Леся Курбаса, що загинув у засланні. Головну роль у п’єсі виконав актор П. П. Семенов. Ф. Д. Гладков поставив близько 15 вистав. Після закінчення війни, у червні 1945 р., військовий трибунал засудив Ф. Д. Гладкова до 10 років заслання, плюс 5 років поразки в правах з конфіскацією майна. П. П. Семенова до 7 років заслання і 3 років поразки в правах з конфіскацією майна.
В церквах міста німці відновили богослужіння. Міський музей, що знаходився за радянської влади в соборі св. Миколая, був зачинений, а його експозицію фашисти викинули. Міські бібліотеки теж були зачинені.
Для німецьких офіцерів у будинку культури ім. Дзержинського працювало казіно. Німцям подобалося розважатися. Тому 15 серпня 1942 року на стадіоні міста відбувся матч футболістів-патріотів команди “Сокіл”- спортивного клубу “Сталь” з фашистською командою “Люфтваффе”. Цей матч фашисти дозволили тому, що були упевнені у перемозі своєї команди. Адже до цього шість ворожих команд одну за одною розгромив “Сокіл”. Цей матч теж закінчився перемогою команди “Сокіл”. Штадткомісар був зліший за дворового пса і надав наказ усіх футболістів команди “Сталь” відправити до концтабору. Але їх надійно схоронили мешканці міста, німцям не вдалося нікого знайти.
У школах проводились заняття. Про це свідчать різноманітні довідки, звіти і інші документи шкільного сектора обласної управи. Так, в 1942 р. у Кам’янському діяло 16 шкіл, у них працювало 100 вчителів і навчалось 3095 учнів (ДАДО,ф.2443,оп.1,спр.71,арк.48). Навчання у школах здійснювалося українською мовою. Школи були забезпечені програмами, які були ухвалені окупаційною владою, але матеріальної допомоги від влади школи не отримували.
Уроки проводилися у холодних невідремонтованих приміщеннях. Бракувало зошитів, чорнила, підручників. Тому підручниками користувалися ще довоєнними, але, згідно з вказівками генерального комісаріату “До очищення від тенденційно-більшовицького матеріалу,” вчителі повинні були позаклеювати окремі слова і речення або й зовсім повирізати цілі сторінки. Наприклад, у читанці для 1 класу “заклеїти твір “Папанінці”, речення “Жовтенята йдуть у сад”, “слово “колгоспниця” замінити словом “жінка”, “ заклеїти всю статтю “Паливо в народному господарстві СРСР” ...(ДАДО,ф.2443,оп.1,спр.67,арк.100-107) Радянські педагоги в основному були звільнені з роботи, перевага надавалася тим викладачам, хто здобув освіту до 1921 року або постраждав від радянського режиму.
Школи в основному були початковими – чотирикласними (середню освіту німці скасували, вважалося, що для підготовки робочої сили достатньо початкової). Навчали в школі письму, читанню, рахуванню, фізкультурі, ручній праці. В “Інструктивно-методичних вказівках до проведення виховання тіла школярів” (1942р.) сказано: “Основним положенням методики радянської системи фізичної культури була підготовка і здача норм комплексу ГПО, причому ця задача у гонитві за кількістю зданих норм була спрямована на компанійщину і мала показний характер, а не оздоровлення учнівської молоді...” В інструкціях для гітлерівської молоді говорилося про те, що кожний юнак повинен виховувати і зміцнювати своє тіло, бо його тіло належить нації... Бути здоровим – це твій обов’язок...(ДАДО,ф.ю2443,оп.1,спр.67,арк.204). Знання такі школи не давали, але після відновлення радянської влади факт навчання і праці в школі став свідченням неблагодійності такої людини. Але цікаво: у своєму звіті інспектор-методист обласної управи після перевірки кам’янських шкіл відзначив: “Хоч і немає підстав для обвинувачення цих вчителів у співчутті більшовизму, все ж над роботою їх мусить бути встановлений пильний догляд (ф.2443,оп.1,спр.71,арк.44).
В Кам`янському працювала також фельдшерсько-акушерська школа. Заняття в ній почалися 20 листопада 1941 року і проводились з 14 до 19 години .В ній навчалося 345 учнів і працював 21 викладач.
Заборонені і розпущені радянською владою товариства “Освіта”- культурно-освітні організації стали знову виникати на окупованій території після відступу Червоної Армії. Їх створювали похідні групи ОУН. Похідні групи складалися з Північної, Середньої і Південної. Похідна група “Південь” під керівництвом З.Матли повинна була охопити своєю діяльністю Південь України, центром якої був Дніпропетровськ.
Перші члени похідних груп з`явилися у Дніпропетровську вже в серпні 1941 року. “Просвіти” були створені в багатьох населених пунктах нашої області, в тому числі і в нашому місті. Вони мали секції: антибільшовицької пропаганди, шкільна, жіноча, церковна, друку, агрономічна та інші. Просвітянські гуртки ставили аматорські спектаклі, контролювали роботу шкіл, читали лекції, влаштовували концерти, виставки, гуляння, відзначали релігійні свята, друкували брошури і листівки. Членами деяких “Просвіт” згідно з їх статутом могли стати лише українці не молодше 18 років, які мали двох поручителів з числа членів товариства.
Деякі обласні “Просвіти” мали галузеві підрозділи: комітет українського купецтва, товариство науки і техники, епархіальні управління.
Німців непокоїла діяльність “Просвіт”, які намагалися розширити вплив на громадське життя. Тому у 1942 році німці заборонили діяльність “Просвіт”і провели масові арешти. (Питання про діяльність ОУН в нашому місті дуже суперечливе).