Удосконалення механізмів тарифного регулювання у сфері телекомунікацій.

Основні проблеми та заходи щодо інноваційної діяльності підприємств телекомунікаційній сфері

Перехід до інфокомунікаційного суспільства визначається ключовою роллю телекомунікаційної сфери в економіці країни. Вона стала потужним двигуном, а певною мірою й причиною революційних змін у сучасному суспільстві.

Одним з перспективним напрямком розвитку телекомунікаційної сфери в сучасних умовах є формування та розвиток інноваційних підприємств які: забезпечують реалізацію інновацій, додаткові робочі місця, мають високу мобільність, раціональні форми управління.

Інноваційна діяльність в сучасних умовах розглядається як один з найважливіших факторів ефективного функціонування наукової сфері, оскільки саме в комплексі вони приносять найефективніший результат.

Більшість підприємств України усвідомлює необхідність інноваційної політики, але успішному її здійсненню заважають, перш за все, перешкоди фінансового характеру: великі витрати, відсутність фінансування, високі кредитні ставки, відсутність коштів у замовника, значний економічний ризик.

Інноваційна діяльність в телекомунікаційній сфері повинна означати вибір досі не випробуваних технологій, обладнань або послуг. Якщо технологічні можливості вже десь були випробувані і здійснені на практиці в економічній системі, то виробнича функція вже пройшла весь спектр технологічних можливостей. Однак в кризовій перехідній економіці України з метою припинення різкого спаду підприємницької діяльності, збереження науково-технічного і інтелектуального потенціалу потрібно поєднувати базові інновації з поліпшуючими і модифікаційними, враховуючи їх технічні параметри і ринкову ситуацію. Формування і розвиток інноваційного процесу повинен здійснюватися на основі реальних комерційних оцінок витрат і результатів кожної з його складових. Система стимулювання має сприяти найбільш повному розкриттю творчих можливостей до пошуку нових ідей і їх втілення в реальні інновації.

В основу систематизації інноваційної діяльності підприємств в телекомунікаційній сфері на вході і виході системи необхідно покласти такі чинники: зовнішнє і внутрішнє середовище, роль інноватора, технології і часу.

Підприємства як самостійні економічні суб’єкти, що діють в умовах телекомунікаційного ринку, при здійсненні інновацій в першу чергу орієнтуються на величину очікуваного прибутку. Різниця між очікуваним прибутком від реалізації інновацій і одержуваним прибутком від виробництва старої послуги (робіт, продукції) визначає розмір тих стимулів, які зацікавлюють підприємства здійснювати інноваційну діяльність і брати на себе пов'язаний з цим ризик.

Теоретичні дослідження показали, що в умовах сучасної конкуренції вигоди від інновацій є функцією від багатьох змінних: корисності нової послуги (робіт, продукції), ступеня його новизни, ринкового попиту, відповідності інновації соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки.

В перехідній кризовій економіці на показники витрат і результатів інноваційного процесу мають значний вплив інфляційна динаміка, ціновий паритет, збереження монополізму виробника і продавця.

В інноваційному підприємництві, діючих в телекомунікаційній сфері, важливе значення мають терміни реалізації економічних інтересів виробників і споживачів технічної інновації. Дослідження показали, що для споживача це можливо тоді, коли витрати на придбання нової техніки та введення її в експлуатацію будуть відшкодовані на 1,5-2 роки раніше капітального ремонту чи виведення з експлуатації внаслідок морального старіння. Виробник буде зацікавлений у освоєнні нової техніки, якщо його сумарні витрати також окупляться за 1,5-2 роки до зняття з виробництва морально застарілої техніки.

Програмним документом інноваційної діяльності підприємства є письмовий бізнес-план. Він розкриває мету, засоби та очікувані результати від реалізації інновацій. Ефективність інноваційного проекту на всіх стадіях його реалізації визначається обґрунтованістю системи роздільних економічних показників. Обґрунтованість бізнес-плану щодо прибутковості вкладених інвестицій робить його привабливим для всіх учасників проекту. Показниками ефективності інноваційного проекту є ефективність вкладених інвестицій (термін окупності, індекс прибутковості, норма рентабельності, чистий дисконтовий доход); ефективність виробничої діяльності (рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність інвестицій, рентабельність інвестованого капіталу, рентабельність продаж, коефіцієнт оборотності капіталу).

Серед показників ефективності виробничої діяльності в перехідній економіці важливе значення має фінансова стійкість підприємства при реалізації інноваційних проектів – сукупність пов'язаних та всеохоплюючих завдань, обґрунтувань та управлінських рішень інноваційного характеру, які мають за мету реалізацію підприємницького задуму для досягнення конкретних цілей.

Низька платоспроможність підприємств і висока невизначеність макроекономічної ситуації в перехідній економіці посилює не тільки ризик інноваційної діяльності, але й затрудняє, а інколи робить неможливим передбачити процес реалізації бізнес-планів інноваційних проектів навіть у короткостроковому періоді.

Проблема успішної розробки та реалізації інноваційних підприємницьких проектів в контексті проведення економічної реформи в Україні набуває принципового значення, оскільки науково-технічний розвиток на вітчизняних підприємствах знаходиться на низькому рівні в порівняні з іншими країнами.

Необхідність забезпечення ефективності розробки і впровадження інноваційних підприємницьких проектів вимагає установлення чіткої послідовності виконання належних робіт – від появи підприємницького задуму де моменту його реалізації в телекомунікаційній сфері.

На етапі інвестиційного забезпечення інноваційних підприємницьких проектів розраховуються обсяги інвестування, визначаються джерела надходження інвестицій та можливість залучення конкретних інвесторів. При інвестуванні доцільно орієнтуватися на теперішню і майбутню вартість капіталу, що буде сприяти врахуванню ризиків і захисту інвестицій. Розробляючи стратегію і тактику реалізації інноваційних проектів в період трансформації, підприємства повинні бути готовими до ймовірного виробничого, фінансового та комерційного ризиків, які посилюються загальноекономічним становищем підприємств і макроекономічною нестабільністю в країні. Зниження величини ризику в складних умовах трансформації можливе через страхування, створення резервів непередбачених витрат, цінову політику.

Кожна одиниця витрат в інноваційному процесі має бути доцільною і відповідати збільшенню результатів. Однак, на нашу думку, економію витрат не слід розглядати як самоціль, а в зв'язку зі стратегічними цілями фірми, які можуть полягати в швидкому і повному оволодінні сегментом телекомунікаційного ринку, в досягненні стратегічного успіху в перспективі, негайному одержанні найвищого прибутку від інших результатів.

Таким чином, нові економічні умови вимагають інтенсивної інноваційної діяльності в телекомунікаційній сфері, підвищення уваги до ефективної організації досліджень та розробок, організації нововведень на всіх стадіях життєвого циклу послуги (робіт, продукції), зниження інноваційних ризиків. Тому, перш за все, необхідно прискорити: організацію фінансової підтримки інноваційного підприємництва (виникнення фондів венчурного фінансування інноваційної діяльності, або інших регіональних фондів підтримки науково-інноваційної сфери); виявлення інноваційного ресурсу та забезпечення до нього широкого доступу.

5.5 Створення науково-технічної продукції телекомунікаційної сфери

(на прикладі ВАТ «Укртелеком»)

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок проведення робіт

щодо створення науково-технічної продукції ВАТ «Укртелеком»

1. Загальні положення

Це Положення визначає порядок проведення ВАТ «Укртелеком» науково-технічних розробок, укладання і виконання договорів на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, роботи зі створення державних стандартів, керівних нормативних документів, стандартів товариства та ін.

Метою науково-технічних розробок є підвищення ефективності діяльності ВАТ «Укртелеком» шляхом удосконалення форм і методів експлуатації телекомунікаційних мереж, впровадження новітніх технологій та послуг, оптимального використання фінансових, матеріальних та інших ресурсів товариства в процесі його господарської діяльності.

Проведення науково-технічних розробок ВАТ «Укртелеком» здійснюється відповідно до законодавства України, зокрема Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», з дотриманням вимог чинних нормативних документів, зокрема, наказу Товариства від 11.07.2001 № 180 «Про введення в дію Положення про забезпечення захисту конфіденційної інформації ВАТ “Укртелеком» (зі змінами, внесеними наказами від 19.11.02 № 415 та 16.04.2003 № 120), а також Положення ВАТ «Укртелеком» «Про проведення метрологічної експертизи проектної, технічної та нормативної документації».

Дія цього Положення поширюється на всі види науково-технічних розробок, що виконуються ВАТ «Укртелеком» або на його замовлення підприємствами, установами й організаціями з будь-якою формою власності та підпорядкованості.

2. Основні терміни

– Науково-технічні розробки – роботи щодо створення науково-технічної продукції: науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи, роботи зі створення державних стандартів, керівних нормативних документів, стандартів товариства тощо;

• інформація з обмеженим доступом – інформація, що містить відомості, які становлять державну, комерційну та іншу передбачену законом таємницю, у тому числі конфіденційна інформація, що є власністю ВАТ «Укртелеком»;

• договори на створення науково-технічної продукції – укладені товариством письмові зобов’язання щодо виконання науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських робіт, розробки стандартів товариства, керівних нормативних документів, інших матеріалів;

• замовник науково-технічних розробок – визначений керівництвом товариства структурний підрозділ Апарату управління товариства, філії, який відповідає за підготовку та супроводження науково-технічної розробки, її відповідність вимогам договору, приймання результатів роботи;

• виконавець – наукова, науково-дослідна установа (юридична особа) або фізична особа, яка згідно з договором виконує роботи, передбачені в технічному завданні та інших договірних документах;

• виконання договорів на науково-технічні розробки – дії виконавця, замовника та інших підрозділів товариства, спрямовані на досягнення кінцевої мети договору;

• фінансове супроводження договору – забезпечення виконання фінансових, комерційних умов договору відповідним підрозділом, призначеним керівництвом товариства.

3. Основні учасники науково-технічних розробок та їхні функції

3.1. Основними учасниками науково-технічних розробок ВАТ «Укртелеком» є замовник (відповідальний структурний підрозділ товариства) та виконавець (організація або фізична особа, яка виконує науково-технічні розробки). Якщо у виконанні науково-технічних розробок беруть участь декілька організацій-виконавців або декілька фізичних осіб-виконавців, то серед них виділяють головного виконавця та співвиконавців.

3.2. У разі необхідності, проведення науково-технічної розробки наказом товариства може бути доручено тимчасовій робочій групі, створеній з фахівців ВАТ «Укртелеком», що мають відповідну кваліфікацію.

3.3. Загальну координацію робіт з підготовки та виконання договорів на науково-технічні розробки здійснює Науково-технічний центр (НТЦ) ВАТ «Укртелеком», виконуючи такі основні функції:

- здійснює взаємодію та веде листування з науковими, науково-дослідними установами з питань, пов’язаних з проведенням науково-технічних розробок в установленому порядку;

- організовує супроводження науково-технічних розробок;

- узгоджує технічне завдання, договір та результати приймання науково-технічних розробок у цілому або їх етапів;

- на основі пропозицій структурних підрозділів Апарату управління товариства, філій, а також наукових організацій забезпечує формування річних планів проведення науково-технічних розробок;

- узагальнює пропозиції структурних підрозділів товариства щодо тематики науково-технічних розробок та кошторису витрат на їх проведення, вносить на розгляд Правління пропозиції до річного бізнес-плану ВАТ «Укртелеком»;

- забезпечує роботу Науково-технічної ради з розгляду науково-технічних розробок та ведення реєстру договорів на створення науково-технічної продукції.

3.4. Структурний підрозділ ВАТ «Укртелеком» - замовник науково-технічних розробок:

- готує вихідні вимоги на розроблення продукції;

- визначає разом з виконавцем зміст технічного завдання (ТЗ);

- бере участь в укладанні договорів на виконання робіт;

- подає на затвердження розроблене спільно з виконавцем ТЗ на науково-технічні розробки;

- здійснює поточний контроль за виконанням замовлених робіт;

- бере участь у прийманні науково-технічної розробки та окремих її етапів, готує рецензії щодо змісту наданих виконавцями звітів;

- у разі необхідності спільно з причетними підрозділами забезпечує проведення метрологічної експертизи проектної, технічної та нормативної документації;

- спільно з причетними підрозділами установлює вимоги для визначення переліку відомостей, що підлягають охороні, методів їх захисту, а також вимоги до здійснення заходів технічного захисту інформації під час проведення досліджень.

3.5. Виконавець науково-технічних розробок:

- відповідно до заявки і технічних вимог спільно з замовником складає ТЗ та подає його проект до Апарату управління ВАТ «Укртелеком» на затвердження;

- готує розрахункові матеріали для укладання договору або складає кошторис на виконання робіт;

- проводить науково-технічну розробку відповідно до обсягів і термінів, передбачених договором;

- здійснює необхідні для виконання договору теоретичні та експериментальні дослідження, розрахунки, техніко-економічний аналіз, патентні дослідження;

- у разі визначення його головним виконавцем, узгоджує з НТЦ ВАТ «Укртелеком» та укладає договори на виконання складових науково-технічної розробки зі співвиконавцями та координує їхню роботу;

- розробляє рекомендації щодо практичного використання та застосування результатів науково-технічної розробки в діяльності ВАТ «Укртелеком»;

- складає звітну науково-технічну документацію та подає її замовнику;

- несе відповідальність перед замовником за науковий рівень проведених науково-технічних розробок, за видані рекомендації та терміни виконання робіт.

3.6. Фінансове супроводження договорів на виконання науково-технічних розробок здійснюють підрозділи фінансового департаменту та департаменту економічного забезпечення Апарату управління.

4. Річний план проведення науково-технічних розробок ват «Укртелеком»

4.1. Річний план проведення науково-технічних розробок ВАТ «Укртелеком» формується Науково-технічним центром згідно з пропозиціями структурних підрозділів Апарату управління товариства та філій, науково-дослідних установ та організацій з урахуванням показників бізнес-плану і фінансових можливостей товариства. Він також включає перехідні науково-технічні розробки з поточного та/або попередніх років, виконання яких буде продовжуватися в наступному році, науково-технічні розробки, розглянуті та рекомендовані до проведення Науково-технічною радою, а також інші роботи, рішення про проведення яких прийнято керівництвом ВАТ «Укртелеком».

4.2. Розроблення Річного плану проведення науково-технічних розробок складається з таких етапів:

4.2.1. За три місяці до початку нового календарного року структурні підрозділи і філії товариства, а також науково-дослідні установи та організації надсилають до Науково-технічного центру пропозиції до Річного плану проведення науково-технічних розробок ВАТ «Укртелеком».

4.2.2. НТЦ узагальнює пропозиції, формує проект Річного плану проведення науково-технічних розробок та спільно з відповідними підрозділами департаменту економічного забезпечення проводить попередній розрахунок загальної вартості науково-технічних розробок і визначає можливості включення узагальненого кошторису їх фінансування до бізнес-плану товариства.

У разі надходження значної кількості пропозицій, що унеможливлює включення усіх запропонованих науково-технічних розробок до бізнес-плану, перевага надається розробкам, які мають найбільшу практичну цінність для товариства.

4.2.3. Уточнений перелік науково-технічних розробок виноситься на розгляд Науково-технічної ради.

4.2.4. Науково-технічна рада розглядає пропозиції щодо кожної науково-технічної розробки, що міститься в переліку, надає рекомендації щодо проведення робіт, уточнює виконавців та замовників, терміни та порядок проведення науково-технічних розробок. За результатами розгляду до нової редакції Річного плану включаються науково-технічні розробки, проведення яких ухвалено Науково-технічною радою.

4.2.5. НТЦ з урахуванням рекомендацій Науково-технічної ради готує проект остаточної редакції Річного плану проведення науково-технічних розробок та подає його на затвердження Голові Правління ВАТ «Укртелеком».

4.2.6. Після затвердження Річного плану тематика науково-технічних розробок включається до проекту бізнес-плану для подальшого ухвалення Правлінням товариства.

5. Порядок розгляду пропозицій щодо проведення науково-технічних розробок

Заходи з підготовки до укладання договору.

5.1. Проведення науково-технічних розробок за ініціативою структурних підрозділів Апарату управління товариства та філій.

5.1.1. При виникненні потреби в проведенні науково-технічних розробок для забезпечення діяльності товариства структурний підрозділ-ініціатор науково-технічної розробки через НТЦ подає пояснювальну записку на ім’я Голови Правління.

У пояснювальній записці мають бути зазначені: мета та зміст роботи, обґрунтування необхідності проведення роботи, сфера реалізації, очікуваний економічний ефект, наявні вихідні дані для проведення роботи, пропозиції щодо вартості джерел фінансування та термінів, а також виконавців роботи.

5.1.2. У разі прийняття Головою Правління рішення про доцільність проведення запропонованої науково-технічної розробки всі матеріали надсилаються до Науково-технічного центру, який забезпечує підготовку матеріалів щодо включення роботи до плану проведення науково-технічних розробок на наступний (або в разі негайного проведення на поточний) рік, розгляд роботи на засіданні Науково-технічної ради та подальше укладання договору з науковою організацією, яка визначена виконавцем.

5.2. Проведення науково-технічних розробок за ініціативою наукових установ та організацій.

5.2.1. Запити на проведення науково-технічних розробок за ініціативою наукових установ та організацій, що надходять до товариства, після реєстрації та отримання резолюції керівництва надсилаються до Науково-технічного центру.

5.2.2. НТЦ спільно з відповідними структурними підрозділами опрацьовує матеріали науково-технічних розробок на предмет їхньої актуальності та практичної цінності для товариства, з урахуванням вартості роботи, терміну виконання, готує пропозиції щодо доцільності проведення зазначеної науково-технічної розробки.

5.2.3. У разі неактуальності науково-технічної розробки для товариства та відсутності зацікавленості в її результатах причетних підрозділів НТЦ доповідає про це Голові Правління та на підставі його рішення або забезпечує інформування наукової організації-ініціатора про негативне рішення, або продовжує опрацювання матеріалів.

5.2.4. За позитивних результатів опрацювання матеріали надсилаються для розгляду на черговому засіданні Науково-технічної ради.

5.2.5. Секретар Науково-технічної ради готує необхідні матеріали, запрошує на чергове засідання доповідачів від наукової організації-ініціатора науково-технічної розробки та опонентів від структурних підрозділів товариства, визначених замовниками.

5.2.6. У разі ухвалення Науково-технічною радою питання про доцільність проведення запропонованої науково-технічної розробки відповідне рішення доповідається Голові Правління з пропозицією про включення науково-технічної розробки до плану проведення науково-технічних розробок на наступний рік та подальшого укладення договору на проведення науково-технічної розробки з науковою організацією-ініціатором роботи.

5.2.7. У разі прийняття Науково-технічною радою рішення про недоцільність проведення роботи Науково-технічний центр після узгодження питання з Головою Правління в місячний термін повідомляє про це наукову організацію - ініціатора науково-технічної розробки.

6. Вимоги до оформлення документів для укладання договорів на науково-технічні розробки

6.1. Проект договору готується виконавцем та надається у двох примірниках до НТЦ ВАТ «Укртелеком» для розгляду. Додатками до договору є:

- програма робіт на виконання науково-технічної розробки;

- календарний план виконання науково-технічної розробки;

- технічне завдання на виконання науково-технічної розробки;

- протокол узгодження кошторисної вартості науково-технічної розробки;

- планова калькуляція кошторисної вартості науково-технічної розробки.

6.2. Наукові, технічні, економічні та інші вимоги до науково-технічної розробки визначаються технічним завданням на її виконання, яке становить невід’ємну частину договору.

6.3. Зміст, терміни здійснення основних етапів роботи визначаються календарним планом на виконання науково-технічних розробок.

6.4. Планова калькуляція кошторисної вартості робіт та розрахунки витрат за статтями наводяться у додатку до договору. Витрати на затвердження нормативно-технічної документації, експертні послуги, видавничі витрати, а також витрати на захист об’єктів інтелектуальної власності передбачаються в межах відповідних статей планової калькуляції кошторисної вартості робіт.

7. Порядок укладання договорів на виконання науково-технічних розробок

7.1. Всі договори на науково-технічні розробки ВАТ «Укртелеком» розглядаються та укладаються в рамках діючого бізнес-плану, законодавства України, чинних нормативних актів (наказів, розпоряджень, положень та ін.), що регулюють порядок їх укладення, а також відповідно до цього Положення.

7.2. Право підпису договорів має Голова Правління згідно зі Статутом товариства, інші уповноважені особи – згідно з довіреністю.

7.3. Перед поданням на підпис Голові Правління договір узгоджується у відповідних підрозділах, зазначених в аркуші узгодження згідно з наказом ВАТ «Укртелеком» від 19.12.2003 № 483, а також, у разі необхідності, з підрозділами, які відповідають за управління об’єктами права інтелектуальної власності.

7.4. Підрозділи, яким проект договору переданий на узгодження, розглядають його в межах своєї компетенції. У разі відсутності заперечень щодо запропонованих умов договору керівник підрозділу (заступник керівника) візує його в аркуші узгодження.

7.5. Фінансовий департамент в аркуші узгодження робить позначку про наявність або відсутність планового обсягу фінансування відповідно до бізнес-плану.

7.6. Після узгодження текст договору з додатками передається на підпис Голові Правління.

8. Порядок реєстрації договорів на науково-технічні розробки

8.1. Всі проекти вхідних договорів підлягають обов’язковій реєстрації в порядку, установленому в товаристві для реєстрації кореспонденції.

8.2. Проекти договорів на науково-технічні розробки, рішення про виконання яких прийнято керівництвом ВАТ «Укртелеком», що пройшли узгодження та підписані Головою Правління, передаються НТЦ до юридичного департаменту для внесення до книги реєстрації договорів.

8.3 Проведення науково-технічних розробок.

8.3.1. Науково-технічні розробки ВАТ «Укртелеком» проводяться науковими, науково-дослідними організаціями та установами згідно з чинними договорами. Результати розробок, що передаються товариству, вважаються науково-технічною продукцією.

8.3.2. Наукове і технічне керівництво робіт здійснює керівник науково-технічної розробки, який призначається організацією-виконавцем.

8.3.3. Поточний контроль за належним виконанням робіт та складанням науково-технічної документації здійснює структурний підрозділ-замовник, супроводження науково-технічних розробок забезпечує Науково-технічний центр ВАТ «Укртелеком».

8.3.4. Вихідним документом для проведення науково-технічної розробки є технічне завдання, яке визначає мету, зміст, порядок, терміни проведення робіт, а також спосіб реалізації результатів науково-технічної розробки.

8.3.5. Проведення науково-технічної розробки здійснюється поетапно, кожний етап спрямовується на вирішення конкретних завдань, необхідних для успішного проведення наступної стадії та уточнення змісту і напрямку науково-технічної розробки в цілому. Зміст робіт за етапами науково-технічної розробки визначається з урахуванням основних положень п. 6.1 КНД 45-003-98 (для НДР), п. 6.1…6.3 КНД 45-004-98 (для ДКР).

8.3.6. На початку проведення науково-технічної розробки товариство, як правило, здійснює авансову виплату в розмірі частки від вартості робіт, передбаченої договором, та на підставі рахунка-фактури, наданого виконавцем.

8.3.7. Після закінчення робіт за черговим етапом науково-технічної розробки виконавець складає звіт (для всіх етапів, крім останнього – проміжні звіти, для останнього етапу – заключний звіт) та надсилає його до ВАТ «Укртелеком».

Проміжні звіти оформляються згідно з вимогами ДСТУ 3008 (для НДР), п. 6.2-6.8 КНД 45-004-98 (для ДКР).

НТЦ спільно з підрозділом-замовником опрацьовують текст звіту та надсилають рецензію з пропозиціями виконавцю, який вносить необхідні корективи та повертає до товариства доопрацьовану редакцію звіту, до якої додає акт здаваня-прийому етапу для затвердження Головою Правління.

8.3.8. Заключний (підсумковий) звіт складається згідно з ДСТУ 3008, КНД 45-003-98 (для НДР), КНД 45-004-98 (для ДКР). Порядок рецензування та доопрацювання матеріалів заключного звіту аналогічний розгляду проміжних звітів. Після внесення всіх коректив виконавець повертає до ВАТ «Укртелеком» остаточну редакцію звіту, до якої додає акт здачі-приймання науково-технічної продукції та супровідний лист, де повідомляє про готовність науково-технічної розробки до приймання.

9. Порядок припинення науково-технічних розробок

9.1. Науково-технічна розробка може бути припинена за ініціативи ВАТ «Укртелеком» з таких причин:

- втрата актуальності тематики науково-технічної розробки для товариства;

- досягнення загальної мети роботи при виконанні проміжних етапів;

- невиконання вимог та умов договору або ТЗ виконавцем;

- виникнення інших обставин, які суттєво ускладнюють або унеможливлюють подальше проведення роботи.

9.2. Науково-технічна розробка може бути припинена за ініціативи виконавця, якщо у процесі проведення науково-технічної розробки виявляється недоцільність подальшого виконання робіт через неминучість отримання негативного результату або втрати її актуальності, після подання виконавцем до ВАТ «Укртелеком» обґрунтованого висновку.

9.3. Підставою для припинення науково-технічної розробки є рішення керівництва товариства або рекомендація Науково-технічної ради.

10. Приймання результатів виконання науково-технічної розробки

10.1. Приймання результатів виконання науково-технічної розробки здійснює комісія, яка призначається наказом ВАТ «Укртелеком» за поданням Науково-технічного центру. До складу комісії входять представники підрозділу-замовника, виконавці, фахівці товариства за тематикою науково-технічної розробки. За необхідності до складу комісії можуть входити представники НТЦ, філій та інших підрозділів ВАТ «Укртелеком».

За рішенням Голови Правління приймання результатів виконання окремих етапів або науково-технічної розробки у цілому може здійснюватися на засіданнях Науково-технічної ради.

10.2. Метою приймання є всебічна перевірка виконання робіт та установлення відповідності отриманих результатів вимогам ТЗ на науково-технічну розробку.

10.3. Виконавець науково-технічної розробки подає до комісії або Науково-технічної ради комплект матеріалів відповідно до вимог пп. 6.5.5 КНД 45-003-98 (для НДР) або пп. 6.8.4 КНД 45-004-98 (для ДКР), якщо інше не визначено Технічним завданням.

10.4. Комісія або Науково-технічна рада визначає відповідність проведених досліджень і результатів роботи вимогам ТЗ, оцінює науково-технічний рівень роботи, розглядає техніко-економічне обґрунтування проведеної науково-технічної розробки, розглядає рецензію щодо змісту звітів, надану структурним підрозділом товариства – замовником роботи, і дає їй оцінку. За необхідності, комісія або Науково-технічна рада може давати рекомендації щодо доопрацювання науково-технічної розробки та корегування звітної науково-технічної документації.

10.5. Після ухвалення науково-технічної розробки комісією або Науково-технічною радою НТЦ подається акт приймання науково-технічної розробки на затвердження Голові Правління.

10.6. Датою закінчення етапу або науково-технічної розробки у цілому вважається дата затвердження акта приймання науково-технічної розробки. Акт приймання є підставою для здійснення розрахунку ВАТ «Укртелеком» з виконавцем за виконаний етап або завершену науково-технічну розробку.

10.7. Особливості проведення науково-технічних розробок фахівцями ват «Укртелеком»

10.7.1. У разі проведення науково-технічної розробки фахівцями ВАТ «Укртелеком» наказом товариства призначається голова робочої групи та визначаються її склад, тематика та основні завдання науково-технічної розробки, терміни її виконання і порядок приймання результатів.

10.7.2. Протягом двох тижнів після підписання наказу про створення робочої групи її голова розробляє, узгоджує з НТЦ і подає Голові Правління на затвердження технічне завдання та календарний план виконання науково-технічної розробки.

10.7.3. Приймання результатів виконання етапів та науково-технічної розробки у цілому здійснюється на засіданнях Науково-технічної ради. Позитивне рішення Науково-технічної ради, затверджене Головою Правління, є підставою для закінчення науково-технічної розробки або її етапу.

10.7.4. Члени робочої групи – виконавці науково-технічної розробки можуть бути заохочені відповідно до Колективного договору ВАТ «Укртелеком» за рішенням Правління ВАТ «Укртелеком».

10.7.5. Контроль за проведенням науково-технічної розробки фахівцями товариства та отриманими результатами здійснюється посадовою особою (посадовими особами), визначеною Головою Правління у наказі товариства про проведення зазначеної науково-технічної розробки.

11. Реалізація результатів закінчених науково-технічних розробок

11.1. Реалізацію результатів закінчених науково-технічних розробок здійснюють з урахуванням рекомендацій Науково-технічної ради шляхом їх впровадження в повсякденну діяльність структурних підрозділів Апарату управління та філій товариства.

11.2. Контроль за реалізацією результатів виконаних науково-технічних розробок покладається на НТЦ.

11.3. Оригінали договорів зберігаються в бухгалтерії Апарату управління ВАТ «Укртелеком», а копії – в Науково-технічному центрі.

Контрольні питання

1. Сутність фундаментальних (теоретичних) та прикладних наукових досліджень.

2. Об’єкт наукового дослідження.

3. Емпіричний та теоретичний напрями наукового дослідження.

4. Головні етапи наукового дослідження.

5. Види ефективності науково-дослідних робот.

6. Етапи впровадження наукового дослідження в практику та оцінка його ефективності.

7. Основні етапи здійснення порядку проведення робіт щодо створення науково-технічної продукції ВАТ «Укртелеком».

Теми рефератів

1. Вплив вибору об’єкта і предмета наукового дослідження на причинно-наслідкові результати його стану.

2. Науково-технічна й економічна ефективність наукових досліджень в Україні.

3. Проведення робіт щодо створення науково-технічної продукції ВАТ «Укртелеком».

Vі інформаційне забезпечення наукових досліджень

Основні питання:

0. 6.1. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових досліджень.

1. 6.2. Джерела інформації та їх використання у науково-дослідній роботі.

2. 6.3. Техніка роботи зі спеціальною літературою.

Як правило, найбільшого успіху досягає той,

хто має в своєму розпорядженні кращу інформацію.

Бенджамін Дізраелі

0. 6.1. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових досліджень

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин, коли темпи накопичення і передавання інформації зростають, виникла суперечність між виробництвом інформації та можливостями її споживання, переробки і використання. Потрібні відповідні методики орієнтації наукових працівників на найбільш продуктивний пошук і використання відповідних інформаційних матеріалів. Слово «інформація» в перекладі з латинського означає роз’яснення. Роз’яснення – це відомості про довкілля, про процеси, які здійснюються в ньому, про події і стан, що сприймаються людьми, які керують машинами та системами. Це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості, сукупність якихось даних, знань, детальна, систематизована подача певного відібраного матеріалу, але без будь-якого аналізу.

Наукова інформація – це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об’єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки наукової інформації:

 –  вона отримується в процесі пізнання закономірностей об’єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;

– це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської діяльності.

Основні джерела науково-технічної інформації можна згрупувати в такому вигляді:

1.   Монографія – це наукова праця, присвячена глибокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох авторів. Вона має достатньо великий обсяг: не менше 50 сторінок машинописного тексту. Це наукове видання, що містить повне й вичерпне дослідження якоїсь проблеми або теми.

2.   Збірник – це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику друкуються закінчені праці з рекомендацією їх використання.

3.   Періодичні видання – це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періодичних виданнях можуть друкуватись праці та їхні результати. Виклад матеріалу проводиться в популярній, доступній формі.

4.   Спеціальні випуски технічних видань – це документи інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.

5.   Патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетені).

6.   Стандарти – це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до продукції, її розробки, виробництва та застосування.

7.   Навчальна література – це підручники, навчальні посібники, навчально-методична література.

8.   Надруковані документи – це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, аспірантів, які займаються науково-дослідною роботою: планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні матеріали.

9.   Науково-інформаційна діяльність – сукупність дій, спрямована на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави, що полягає в збиранні, аналітико-синтетичному обробленні, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні інформаційної діяльності.

10. Інформаційні ресурси науково-технічної інформації – це систематизовані зібрання науково-технічної літератури і документації, зафіксовані на паперових та інших носіях.

11. Довідково-інформаційний фонд – це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб.

12. Довідково-пошуковий апарат – це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел.

13. Інформаційні ресурси спільного користування – це сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації (бібліотека, фірми, організації).

14. Аналітико-статистичне оброблення науково-технічної та практичної інформації.

15. Інформаційний ринок – це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.

Законом України «Про інформацію» визначено головні принципи інформаційних відносин:

–   гарантованість права на інформацію;

–   доступність інформації та свобода обміну нею;

–   об’єктивність, вірогідність інформації;

–   повнота і точність інформації;

–   законність отримання, використання, поширення і зберігання інформації.

Право на інформацію мають усі громадяни України, юридичні особи і державні органи. З метою задоволення інформаційних потреб, органи державної влади та місцевого самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Для прискорення відбору потрібної інформації і підвищення ефективності праці в Україні створена загальнодержавна служба науково-технічної інформації (НТІ). Вона включає галузеві інформаційні центри – Республіканський інститут, науково-дослідні інститути (НДІ), інформаційні центри, відділи НТІ в НДІ, конструкторських бюро на підприємствах.

У процесі наукових досліджень зустрічається таке поняття, як галузі інформації. Це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності.

Розрізняють галузі інформації:

–   політична;

–   духовна;

–   науково-технічна;

–   соціальна;

–   економічна;

–   міжнародна.

Чітке знання термінів та їх сутності, а також галузей інформації дозволяє науковому досліднику оперативно їх знаходити, переробляти, узагальнювати та ефективно застосовувати для виконання відповідних завдань.

 Значення і роль інформації полягає в тому, що, по-перше, без неї не може бути проведене те чи інше наукове дослідження; по-друге, інформація досить швидко старіє, і потрібне постійне поновлення матеріалів. За даними зарубіжних джерел інтенсивність старіння інформації становить понад 10% на день для газет; 10% на місяць для журналів; 10% на рік для книг і монографій. Окрім цього, інформація для дослідника є предметом і результатом його праці. Осмислюючи та опрацьовуючи потрібну інформацію, дослідник видає специфічний продукт – якісно нову інформацію. При цьому підраховано, що близько 50% свого часу дослідник витрачає на пошук інформації. Тому досить відповідальним етапом наукового дослідження є вміння оперативно знаходити і опрацьовувати потрібну інформацію з теми дослідження.

6.2. Джерела інформації та їхнє використання в науково-дослідній роботі

Кожен хоче, щоб його

інформували чесно, безпристрасно,

правдиво – у повній відповідності з його поглядами.

Гілберт Честертон

У процесі підготовки та проведення будь-якого дослідження можна виділити п’ять головних етапів:

–   етап накопичення наукової інформації: бібліографічний пошук наукової інформації, вивчення документів, основних джерел теми, складання огляду літератури, вибір аспектів дослідження;

–   формулювання теми, мети і завдання дослідження, визначення проблеми, обґрунтування об’єкта і предмета, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;

–   теоретичне дослідження – обґрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, параметрів, формулювання висновків дослідження;

–   проведення експерименту – розробка програми, методики, одержання і аналіз даних, формулювання висновків і результатів дослідження;

–   оформлення результатів наукового дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичної значущості.

Отже, дослідження розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів з обраної теми. Інформацію поділяють на:

–   оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;

–   реферативну, що міститься в описах прототипів наукових завдань;

–   реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;

–   сигнальну (вторинну) – інформацію попереднього повідомлення;

–   довідкову (вторинну) – систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань. Отже, при опрацюванні інформації її можна поділити на дві групи.

Первинна інформація – це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація – це результат аналітичного оброблення та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:

–   інформаційні видання (сигнальна інформація, реферативні журнали, експрес-інформація, огляди);

–   довідкова література (енциклопедії, словники);

–   каталоги і картотеки;

–   бібліографічні видання (рис. 6.1, 6.2).

Ця інформація слугує теоретичним та експериментальним підґрунтям, основою проведення наукового дослідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи її, достовірності та новизни.

Достовірність – це достатня правильність, доказ того, що названий результат (закон, сукупність фактів) є істинним, правильним. Достовірність результатів і висновків обґрунтовується експериментом, логічним доказом, аналізом літературних та архівних джерел, перевірених на практиці. Є три групи методів доказу достовірності: аналітичні, експериментальні, підтвердження практики.

Первинна інформація

Оригінальні, специфічні дані, зібрані дослідником

Вибір методів збирання даних

Збирання даних

Перевірка даних

Аналіз інформації і підготовка висновків

Рисунок 6.1 – Схема процесу збирання та аналізу наукової інформації

До найважливіших методів наукового пізнання належать аналітичні методи. Їх суть – доказ результату через логічні, математичні перетворення, аналіз стняатистичних даних, опублікованих і неопублікованих документів (облікових, планових, аналітичних, анкетних).

У процесі експерименту проводяться наукові дослідження порівнюються теоретичні та експериментальні результати. При зіставлені наукового результату з практикою необхідний збіг теоретичних положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях. Тому для вивчення теоретичного підґрунтя теми дослідження потрібне глибоке опрацювання джерел інформації.

Знання опублікованої інформації дає можливість глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вчених, дослідників, виявити рівень дослідженості конкретної теми, підготувати огляд літератури з теми. Потрібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.

Інформація про об’єкт дослідження

Первинна інформація

Фактичні дані,зібрані в процесі експерименту

Перевірка даних

Аналіз даних

Аналіз інформації і підготовка висновків

Рисунок 6.2 – Загальна схема збирання та аналізу наукової інформації

Форми обслуговування читачів у бібліотеках майже скрізь однакові:

–   довідково-бібліографічне обслуговування;

–   читальний зал;

–   абонемент або міжбібліотечний обмін (МБО);

–   заочний абонемент;

–   виготовлення фото і ксерокопій;

–   виготовлення мікрофільмів.

Для опрацювання джерел з обраної теми використовують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки.

У бібліотеках застосовується інформаційно-пошукова мова (ІПМ) бібліотечно-бібліографічного типу: універсальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

  УДК систематизує всі людські знання у десяти розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т. ін. При цьому кожне нове поняття отримує свій числовий індекс.

Кодовим позначенням індексуються всі наукові знання, явища, поняття. І кожне нове знання при його виникненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються докрапкою (наприклад: 533:76).

Багато років УДК застосовувалась як найбільш досконала класифікація знань. Але згодом виникнення нових понять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:

Індекси знань      Найменування індексів знань

А                          Загальний

Б                          Природничі науки

В                          Фізико-математичні науки

Г                          Хімічні науки

Д і т.д.                 Науки про землю і т.д.

Всього: 21

Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів. Основою інформаційно-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розташовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі – за прізвищами авторів та назвами публікацій незалежно від їх змісту; в предметному – картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку, основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань. Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.

Алфавітні каталоги містять картки на книги, розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв, при цьому береться спочатку перша буква слова, за яким йде опис, потім – друга і т.д.

Систематичні каталоги містять картки на книги, в яких назви робіт розташовані за галузями знань, згідно з діючою класифікацією науки.

Предметні каталоги містять картки з назвами творів з конкретних проблем і питань одного змісту.

 Щоб користуватись каталогами, потрібно добре знати принцип їхньої побудови.

Провідне місце належить алфавітним каталогам. По них можна установити, які твори того чи іншого автора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за першим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова збігаються, картки розставляються за другим словом. Картки авторів з однаковим прізвищем - за алфавітом їх ініціалів тощо.

У систематичних каталогах картки згруповані в логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліографічній класифікації – УДК чи ББК.

Довідковий апарат систематичного каталогу включає посилання, відправлення, довідкові картки та алфавітно-предметний покажчик. Посилання вказує, де знаходиться література з близького чи суміжного питання («див. також»), відправні карточки («див.») показують в якому відділі знаходиться література з даного питання.

Предметний каталог концентрує близькі за змістом матеріали в одному місці, що дуже зручно для дослідника.

Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні покажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою. Для визначення стану вивченості теми потрібно звернутись до інформаційних видань, які випускають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки й охоплюють усі галузі народного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами. Їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довідкового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.

Збирання та оброблення цих матеріалів в Україні здійснюють Книжкова палата України, Український інститут науково-технічної й економічної інформації (УкрІНТЕІ), Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського та інші бібліотечно-інформаційні установи загальнодержавного або регіонального рівнів.

Основна маса видань названих установ поділяється на три види:

–   бібліографічні;

–   реферативні;

–   оглядові.

Бібліографічні видання показують, що видано з питання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні покажчики без анотацій і рефератів. Цінність їх – в оперативності інформації про вихід у світ вітчизняної і зарубіжної літератури.

Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактичними даними і висновками (експрес інформаційні, реферативні журнали, збірники та ін.), наприклад: РЖ «Економіка. Економічні науки». Виданням Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг», «Літопис газетних статей», «Нові видання України» тощо.

Для пошуку та аналізу літератури, що видана в минулі роки, має ретроспективна бібліографія, призначення якої є підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про видання за певний період часу в минулому. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс-листи видавництв, списки літератури тощо.

Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автоматизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, Internet. Через службу Internet можна отримати різноманітну інформацію. Не випадково говорять, що Internet знає все.

За останні роки широко розвивається державна система збирання, оброблення, зберігання, ефективного пошуку та передавання інформації з використанням сучасної обчислювальної техніки. Розробкою методології створення ефективних інформаційних систем займається наука інформатика, яка має низку специфічних напрямів розвитку:

–   технічне створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем;

–   програмний – забезпечення обчислювальних машин програмами для користувачів;

–   алгоритмічний – розробка алгоритмів змісту баз і банків даних.

Сукупність уніфікованих інформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом - це спеціалізовані нормативні видання, державні стандарти, будівельні норми і правила тощо.

Накопичення і зберігання великих інформаційних масивів - баз даних, дозволяє систематизувати документи за ознаками певної тематики, а також формувати банки даних, для оперативного багатоцільового використання відповідної інформації.

Досить популярним за останні роки стало використання інформаційної WEB-сторінки комп’ютерів.

Чи не є мережа WEB противагою бібліотеці?

Ця мережа дає можливість змінити найбільш важливі основи створення, розповсюдження і застосування знань у світі – за короткі терміни. Мільйони людей користуються мережею WEB для оперативного пошуку інформації, перевірки та дискусії.

Інтернет і WEB стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільного віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навички накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель. Чому?

Її привабливість полягає в тому, що користувачі мають доступ до інформації без будь-якої допомоги, участі чи керівництва другої особи (викладача, бібліотекаря) і можна використати в будь-який час доби, не потрібно нікуди їхати, тим більше, що інформація може отримуватись за потребою.

І все ж мережа WEB не є універсальною заміною бібліотеки.

В чому ж недоліки WEB?

1. Не вся інформація розміщена на сторінках WEB, a та, що є дуже коротка за обсягом, зміст якої міститься в цифровій формі, є також дуже обмеженою порівняно з друкованими матеріалами.

2. WEB – не завжди відповідає стандартам достовірності. Більшість матеріалів публікована без рецензій, без перевірки, гарантій (наприклад, з медицини, це думки і бачення окремих авторів).

3. WEB – не має каталогізації (описання змісту, форми) є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.

4. Не забезпечується ефективний пошук інформації фундаментальних наукових знань, і вона більше підходить для обміну свіжою інформацією і спілкування.

В майбутньому бібліотека буде існувати як:

–   спеціально установлені фонди документів, які повинні знаходитись в приміщенні бібліотек;

–   як фізичний простір для матеріалів в нецифровій формі і як пункт доступу для тих, хто не може дозволити собі мати необхідні засоби для отримання інформації;

–   накопичення метаданих або опису змісту матеріалів, для посилання та полегшення пошуку інформації;

–   збереження документів і пов’язаних з ними метаданих;

–   сфера доступу та послуги з інструктування.

Функціонування автоматизованих систем обробки інформації (АСОІ) ґрунтується на машинному перетворенні інформації з відповідної проблеми. АСОІ використовується у науково-дослідному процесі в зв’язку зі зростанням обсягів інформації до таких меж, коли досліджувати будь-яку проблему без ЕОМ неможливо. Структура інформаційної системи включає в себе банк даних: файл, секцію файла, набір файлів, згрупованих у банку даних.

Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупованих у масивах даних.

Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань міжнародних економічних, науково-технічних, культурних, спортивних та інших зв’язків використовуються скорочені назви країн – блоки буквеної та цифрової ідентифікації країн.

Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО) розробила коди для кожної країни.

Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової ідентифікації:

–   двобуквений алфавітний код України – UA – рекомендований Міжнародною організацією зі стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає можливість утворювати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне положення або статус;

–   трибуквений порядковий код – 804 – присвоєний статистичним бюро Організації об’єднаних націй і використовується для статистичних розрахунків.

Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для використання Міжнародною організацією зі стандартизації у стандарті НСО 3166-88 «Коды для представления названий стран».

ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації України.

6.3. Техніка роботи зі спеціальною літературою

Наука без літератури бездушна і груба;

література ж без науки порожня,

бо сутність літератури є знання.

Анатоль Франс

Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов’язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

Уміти працювати з книгою – це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.

При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві видання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Особливо важлива власна організація роботи, яка повинна відповідати головній ідеї наукової організації праці – максимальний ефект за мінімальної витрати часу. Це означає, що в будь-якій праці необхідно відпрацювати такі методи, які б дозволили виконати той самий обсяг робіт за більш короткий відрізок часу. Навчитись раціональному використанню свого бюджету часу однаково важливо і студенту, і науковому досліднику.

Рекомендаційно можна зорієнтуватись на наступне: перед початком роботи потрібно зосередити увагу на предметі вивчення. Для цього пропонується відволікатись від усіх поточних турбот і переключитись на зміст і мету виконуваної роботи. Зосередженню уваги сприяє наведення порядку на своєму робочому місці.

Після цього потрібно відразу приділити увагу інтенсивному навантаженню, звичка до довгого розкачування на початку роботи є шкідливою.

У процесі заняття рекомендується рішуче відкидати всі побічні думки та асоціації, думати лише про роботу. При цьому поступово створюються сприятливі умови для зосередження уваги.

Інтенсивно працююча людина не реагує на сторонні подразники.

В педагогічній психології, педагогіці та методиці розроблені численні конкретно-наукові рекомендації, спрямовані на покращення організації розумової праці. В методичному плані мова йде, перш за все, про організацію сприйняття, опрацювання і засвоєння знань.

Процес засвоєння знань починається з їх сприйняття (читання, слухання, безпосереднього спостереження фактів).

Спочатку уточнюється мета роботи. Читати або слухати «просто так», безцільно – означає марно витрачати час.

На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд – це по суті «пошукове читання».

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання – це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погляду на речі.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

–   загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

–   побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

–   читання за послідовністю розміщення матеріалу;

–   вибіркове читання окремих частин;

–   виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

–   критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагмента тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).

Можлива дещо інша методика опрацювання літературних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. З лівого боку записують зміст прочитаного, а з правого – свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід зазначати не лише бібліографічний опис джерел, а й шифри предметних рубрик, які відповідають розділу наукової роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення записів при читанні літератури є обов’язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне – зафіксувати уявлення про дане джерело інформації і за можливістю передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання забирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на полях, маючи при цьому свою систему умовних позначок.

Зазвичай застосовують три групи знаків:

–   знаки схвалення окремих висловів в текст (підкреслення, знаки оклику);

–   знаки нерозуміння, заперечення – хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту?

–   знаки доповнення – для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, записи типу: «див. також»).

Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно робити в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зошитах, а краще на окремих аркушах або картках.

Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги або статті і те, що викликає певну професійну зацікавленість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швидкого» читання.

При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими. Вдумайтесь з цього приводу у висловлювання І.Павлова: «Навчіться робити чорнову роботу в науці. Вивчайте, зіставляйте, накопичуйте факти. Яким би досконалим не було крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його вверх без опору на повітря. Факти – це повітря вченого. Без них ви не зможете злетіти. Без них ваші «теорії» пусті потуги».

У роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою економії часу потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення записів може бути індивідуальною, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія – ауд.), викидання середньої частини (видавництво – в-во, менеджмент – мен-т), введення косої риски у скороченні словосполучень (с/ ариф – середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим – 40-70 слів за хвилину.

Велику економію часу дає також застосування умовних знаків - символів, < > більше, менше, = дорівнює, S - стандарт.

Розташування записів допомагає поясненню логічних зв’язків між окремими поняттями, їхньої ієрархії, виділення заголовків, ключових слів, розчленування тексту, підкреслювання, нумерація, різні кольори тощо.

Значні переваги має картотечна форма запису, коли кожен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Кожна така картка використовується для записів з одного питання, розглядається як одиниця, що має своє місце в науковій роботі. Картки легко можна систематизувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті рукопису.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одному боці аркуша. При цьому прискорюється пошук і систематизація, дає можливість робити будь-які вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей тощо.

Коли робити записи? Однозначної відповіді тут дати не можна, але краще робити записи при повторному читанні літератури.

У процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти.

Науковий факт – це елемент, який лежить в основі наукового пізнання, відображає об’єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об’єктивність і достовірність. Слід відбирати найавторитетніші джерела, що містять останні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати – це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки. Тут потрібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослівного виписування цитат.

Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів.

Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

  –  текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

–  цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед пропущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

–   кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;

–   при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

–   цитати мають органічно «вписуватись» у контекст наукової роботи.

Досить складною роботою при виконанні наукового дослідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:

 –  сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);

–   що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

–   погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

–   які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

–   які фактори, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає можливість визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми, а огляд літературних джерел – виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.

В кінці кожної роботи після висновків друкується список використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

–   у порядку появи посилань у тексті (найзручніший);

–   в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

–   у хронологічному порядку.

Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних джерел». Їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослідженням цього аспекту проблеми».

Якщо наводять цитату або статистичні дані із джерела зі значною кількістю сторінок, крім номера зазначають сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф. Котлера доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження...» [43, с.234].

  Джерела, з яких запозичені таблиці та рисунки подають безпосередньо після таблиць та рисунків. Далі залишають два інтервали та продовжують текстову частину.

Посилання на рисунки, таблиці та формули в дипломній роботі вказують їх порядковим номером, наприклад: «на рис. 2.3 можна побачити...» / «повернемося до табл. 1.3...» / «розрахуємо за формулою (2.1)...».

Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно подавати згідно з вимогами державного стандарту.

Приклади оформлення бібліографічного опису в «Списку використаних джерел»:

1. Анализ закономерностей развития инфокоммуникаций в мире / В.Д. Москвитин, А.П.Тизик, И.Н.Руденская [и др. ]// Электросвязь. – 2002. – № 8. – С. 5-9.

2. Ансофф И. Стратегическое управление / Ансоф И.; пер. с англ. А. Шумов. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

3. Антонов В. Переоценка и анализ основных фондов предприятий связи / В. Антонов, Г. Рощина // Вестник связи International. – 1998. - №3. – С.12-15.

4. Антонюк Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації / Антонюк Л. – К.: КНЕУ, 2004. – 275 с.

5. Бабич Л.М. Актуальні проблеми амортизаційної політики в контексті податкового реформування / Бабич Л.М. // Теорії мікро-макроекономіки: зб. наук. праць проф.-викл. складу і аспірантів. – К: Знання України, 2003. – С. 92-94.

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (зокрема: ГОСТ 7.1.-84 Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления. ДСТУ 3582-97 Інформація та документація скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі: Загальні вимоги та правила. ГОСТ 7.12-93 Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила).

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін. Дотримання авторами вимог чинних стандартів є обов’язковим.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, відбиває самостійну творчу роботу автора і свідчить про рівень проведеного дослідження.

Контрольні питання

1. Сутність та ознаки наукової інформації.

2. Основні джерела науково-технічної інформації.

3. Види інформації. Процес збирання та аналізу інформації.

4. Інформаційно-пошуковий апарат бібліотек України.

5. Переваги та недоліки Web-інформації.

Теми рефератів

1. Бібліотечно-інформаційні установи загальнодержавного або регіонального рівнів України.

2. Web-інформація: переваги і недоліки.

VIІ КУРСОВА, ДИПЛОМНА, МАГІСТЕРСЬКА І ДИСЕРТАЦІЙНА РОБОТИ: НАПИСАННЯ, ОФОРМЛЕННЯ, ЗАХИСТ

Основні питання:

0. 7.1. Загальні положення.

1. 7.2. Курсова і дипломна роботи.

2. 7.3. Етапи роботи над дослідженням та оформленням курсової та дипломної робіт.

3. 7.4. Захист дипломної роботи.

4. 7.5. Магістерська робота як кваліфікаційне дослідження.

5. 7.6. Дисертація як самостійне науково-кваліфікаційне дослідження.

Наукова робота – це коли чітаєш дві книги,

які ніхто ніколи не читав задля того, щоб написати

третю книгу, яку ніхто не буде читати

Визначення, запропоноване співробітниками NASA

0. 7.1. Загальні положення

Як показує досвід, широкий вибір форм організації науково-дослідної роботи студентів має велике значення для створення у вищому навчальному закладі атмосфери творчості, а залучення студентів до наукових досліджень сприяє активізації їхньої розумової діяльності, самоудосконаленню і самореалізації.

Вивчення курсу «Основи методології наукових досліджень», методології наукової праці дає можливість студентам впевнено включатись у виконання простих форм дослідження від підготовки виступу на семінарському занятті, рефератів з конкретної дисципліни до виконання курсових (дипломних) робіт та наукових статей, публікацій.

Виконання конкретної науково-дослідної роботи проводиться в декілька етапів. На першому етапі формуються її тема і мета, рекомендуються літературні джерела, здійснюється загальне ознайомлення з літературними джерелами, складається короткий план-проспект дослідження і загальний календарний план виконання роботи. Це найпростіша форма науково-дослідної роботи студента. Вона, як правило, передує більш поглибленій науковій роботі, але на перших курсах носить самостійний характер. Ця форма завершується підготовленими літературними рефератами з тем певних дисциплін і передбачає поглиблення, систематизацію та закріплення теоретичних знань студентів, набуття ними навичок самостійної обробки, узагальнення та короткого систематизованого викладу матеріалу.

Робота з наявною літературою та іншими джерелами інформації є первинним науковим пошуком. Тому, починаючи наукову розробку, студент зобов’язаний ознайомитись зі станом інформації з даного питання, врахувати і максимально використати матеріали досліджень, проведених раніше.

У процесі підготовки наукової роботи, реферату, виступу студент складає список використаної літератури з теми дослідження, збирає відгуки і рецензії на статті, науково-дослідні роботи однокурсників, які раніше працювали над цим питанням.

Студенти спеціальностей «Економіка підприємства» і «Менеджмент організацій» в процесі навчання виконують 2-3 курсові роботи, а по закінченню – дипломну роботу з метою закріплення елементів науково-дослідної роботи студента, отримання додаткової інформації з дисципліни на стадії первинного наукового пошуку і показати на випуску свою готовність вирішувати теоретичні і практичні завдання зі своєї спеціальності.

Елементи наукового пошуку, які містяться в курсових роботах з обраного напряму дослідження, мають знайти своє відбиття і продовження в реальній дипломній магістерській роботі.

0. 7.2. Курсова і дипломна роботи

Курсова робота є одним із видів наукової роботи, самостійним навчально-науковим дослідженням студента, виконується на кожному курсі з певної дисципліни або з двох-трьох дисциплін одного спрямування. Виконання курсової роботи має за мету набути студентами навичок проведення наукового дослідження, розвинути у них навички творчої самостійної роботи, оволодіння загальнонауковими і спеціальними методами сучасних наукових досліджень, поглибленим вивченням будь-якого питання, теми навчальної дисципліни. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, отриманих студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов’язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Керівництво здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами профілюючих кафедр. Термін виконання курсових робіт визначається робочим навчальним планом.

Курсова робота допомагає студенту системно показати теоретичні знання з вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи, на перших курсах – з інформаційними матеріалами, на третьому, четвертому – з практичними даними роботи конкретних підприємств галузі, збирати дані, аналізувати, творчо осмислювати, формулювати висновки, пропозиції та рекомендації з предмета дослідження. Тут є слушна нагода проконтролювати знання і вміння студента, правильно організувати дослідну роботу, оформити її результати і показати готовність до виконання підсумкової роботи з фаху. Виконання курсової роботи повинне сприяти поглибленому засвоєнню лекційного курсу й отриманню навичок у галузі вирішення практичних завдань. Це потребує від студента не тільки знань загальної і спеціальної літератури з теми, а й умінь проводити економіко-математичні, експертні та інші дослідження, пов’язувати питання теорії з практикою, робити узагальнення, формувати висновки та пропозиції з поліпшення ефективності сфери послуг та міжнародних економічних відносин.

Тематика курсових робіт з навчальної дисципліни щорічно затверджується кафедрою. Студентам надається право вільного вибору теми, при цьому використовуються різні матеріали: перспективні і поточні плани, бізнес-план, бухгалтерські і статистичні звіти, матеріали окремих відділів, дані оперативного обліку на конкретному підприємстві.

На якість курсової роботи суттєво впливає вміле використання практичного матеріалу. Підбір даних підприємства, їх критичне осмислення та оброблення є досить важливим етапом у підготовці і написанні курсової роботи.

Процес виконання курсової роботи поділяється на декілька етапів, а саме:

–   вибір теми курсової роботи;

–   підготовка до написання курсової роботи;

–   складання плану роботи;

–   формування тексту курсової роботи;

–   оформлення роботи;

–   захист курсової роботи.

Активна робота з вибору теми починається зі спільної наради студентів і викладачів – наукових керівників. Доцільно при цьому врахувати актуальність теми для об’єкта дослідження, професійні інтереси студента й напрямок науково-дослідницької роботи, якщо він вже визначився раніше.

Вибираючи тему курсової роботи з тематики, запропонованої кафедрою, студент повинен зорієнтуватись у тому, щоб дослідження, здійснюване в процесі розробки курсової роботи, можливо було продовжити в подальших наукових пошуках.

Назва курсової роботи повинна бути короткою, відповідати обраній спеціальності та суті дослідження. Виходячи з цього найбільш оптимальним варіантом назви курсових робіт можуть починатись зі слів «Обґрунтування», «Розробка...», «Аналіз».

Вибрана тема узгоджуються з науковим керівником і затверджується на кафедрі. Подальше її змінення або коригування можливе лише з дозволу наукового керівника при достатньому обґрунтуванні змін студентом.

У процесі підготовки до написання курсової роботи підбираються й вивчаються літературні джерела, складається бібліографія. Дієву допомогу студенту в цьому надає науковий керівник, а також працівники бібліотек. Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів (систематичного, алфавітного), реферативних журналів, бібліографічних довідників. Особливу увагу слід звернути на періодичні видання: газети, журнали, де можна знайти останні результати досліджень спеціалістів. Важливо підібрати джерела сучасної зарубіжної літератури. Методика вивчення літератури, як основа наукового дослідження в курсовій роботі, залежить від характеру й індивідуальних особливостей студента - загальноосвітнього рівня й спеціальної підготовки, ерудиції та особливостей пам’яті, звичок і працездатності. Разом з цим є доцільним дотримання загальних правил опрацювання літератури. Спочатку потрібно ознайомитись з основною літературою (підручниками, теоретичними статтями), а потім - прикладною (законодавчими актами, інструктивними матеріалами, статтями про конкретні дослідження чи досвід господарювання тощо). Вивчення складних джерел (монографій) слід починати лише після опрацювання простих (підручників). Вивчення книг передує вивченню статей давніших видань – найновіших джерел.

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення включає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають особливе значення для курсової роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу увагу на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблемних питань обраної теми, дискусійні питання, наявність різних точок зору й суперечностей.

У процесі опрацювання літератури на окремих аркушах або картках роблять конспективні записи, виписки з тексту, цитати, цифровий матеріал. При цьому слід обов’язково робити повні бібліографічні записи джерел: автора, назва книги (статті), видавництва (назви журналу), року видання, обсягу книги (номеру журналу), номера сторінки з тим, щоб використати ці записи для підготовки списку використаної літератури й зробити необхідні посилання на джерела в тексті курсової роботи.

Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання плану курсової роботи. План включає: вступ; 3-4 взаємопов’язані і логічно побудовані питання, що дозволяють розкрити тему; висновки. Самостійно складений студентом план обговорюються з науковим керівником, у разі необхідності коригується й після цього затверджується. Формування тексту курсової роботи відбувається шляхом систематизації й оброблення зібраних матеріалів з кожної позиції плану. До тексту вносяться тільки старанно підібрані й цілеспрямовано проаналізовані матеріали. На цьому ж етапі виконуються обчислення, обґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, підбирається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таблиці). У процесі роботи визначається необхідність доповнення додатковими матеріалами. Одержаний чорновий варіант курсової роботи доповнюється, уточнюються деякі положення, остаточно формулюються всі висновки й пропозиції.

Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим як наукове дослідження. Остаточне оформлення курсової роботи здійснюється у відповідності з вимогами, які детально описані в наступному параграфі стосовно виконання та оформлення дипломної роботи.

Виконана курсова робота в установлений регламентом термін здається керівнику курсу й після реєстрації передається науковому керівнику для рецензування. У своїй рецензії викладач зазначає позитивні сторони й недоліки курсової роботи, оцінює ступінь самостійності формулювання основних положень та висновків, наявність елементів творчого пошуку й новизни, величину масиву опрацьованої інформації, дотримання вимог щодо змісту й оформлення роботи, а також робить висновок щодо допуску до захисту з попередньою оцінкою за чотирибальною шкалою. У разі незадовільної оцінки робота повинна бути перероблена з урахуванням зауважень рецензента. Вдруге робота здається з попередньою рецензією.

Захист курсових робіт здійснюється за установленим графіком, прилюдно, перед комісією. Процедура захисту передбачає стислий виклад студентом головних проблем дослідження та їх вирішення, відповіді на запитання членів комісії. До захисту студент отримує свою роботу, знайомиться з рецензією й готується аргументовано відповісти на зауваження й запитання. У процесі захисту членами комісії оцінюється глибина знань студентом досліджуваної теми, уміння вести дискусію, обґрунтовувати й відстоювати свою точку зору, чітко відповідати на поставлені запитання. Остаточна оцінка заноситься до відомості та залікової книжки студента й перезахисту не підлягає.

Курсова робота повинна бути логічно побудованою й мати характер цілісного й завершеного самостійного дослідження. Традиційно курсова робота має описово-розрахунковий характер і складається зі вступу, основної частини й висновків.

Дипломна робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на завершальному етапі навчання студента у вищому закладі освіти.

Дипломна робота – це самостійна творча робота, яка носить технологічно-економічний характер, відбиває рівень теоретичних знань і практичних навичок випускника, його здатність до професійної діяльності як фахівця.

У більшості випадків дипломна робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, закріплення, розширення теоретичних знань і практичних умінь зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

Успішний захист дипломної роботи є підставою для присвоєння випускнику Державною екзаменаційною комісією (ДЕК) кваліфікації відповідно до чинного «Переліку кваліфікацій», розробленого Міністерством освіти і науки України та видача йому державного документа про вищу освіту.

Основними завданнями виконання дипломної роботи є:

–   закріплення та поглиблення теоретичних знань та набуття умінь самостійного вирішення конкретних завдань підприємств і установ певної галузі;

–   набуття умінь самостійного аналітичного опрацювання та обґрунтування конкретних технолого-економічних проблем галузі;

–   розвиток умінь студента самостійно систематизувати та аналізувати літературу з теми, оволодіння методикою досліджень узагальнень та логічного викладу матеріалу.

У дипломній роботі студент повинен:

–   показати міцні теоретичні знання з обраної теми та вміння проблемно їх застосовувати;

–   обґрунтувати актуальність теми, відповідність її сучасному стану розвитку науки, практичним завданням галузі;

–   уміти критично аналізувати монографічні та періодичні видання з теми, узагальнювати матеріали діяльності підприємств і організацій, робити висновки і пропозиції;

–   дати характеристику історії досліджуваної проблеми;

–  показати уміння та навички в проведенні експерименту, аналізу і розрахунків, володіння сучасною обчислювальною технікою;

–  уміти узагальнювати результати, застосовувати сучасні методи оцінки економічної і соціальної ефективності запропонованих заходів, лаконічності формулювати висновки й аргументації, обґрунтувати практичні рекомендації виробництву.

Загальними вимогами до дипломної роботи є:

–   цільова спрямованість;

–   чітка побудова;

–   логічна послідовність викладу матеріалу;

–   глибина дослідження і повнота висвітлення питань;

–   переконливість аргументацій;

–   стислість і точність формулювань;

–   конкретність викладу результатів роботи;

–   доказовість висновків і обґрунтованість рекомендацій;

–   грамотне оформлення.

Дипломна робота повинна бути виконана державною мовою. У дипломній роботі не повинно бути переписаних з підручників положень і формулювань, а допускаються лише посилання на них. До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану, пройшли і захистили виробничу практику, подали в установлений термін дипломну роботу і позитивні відгуки на неї.

 Тематика курсових, дипломних робіт, зокрема в ОНАЗ ім. О.С. Попова, розробляється профілюючими та випускаючими кафедрами. Вона повинна бути актуальною і відповідати вимогам державного стандарту, відповідати стану та перспективам розвитку науки й техніки, вирішувати конкретні завдання підприємств і установ галузі зв’язку та міжнародного ринку зв’язку.

Теми дипломних робіт випускників сформульовані з урахуванням замовлень конкретних підприємств, результатів виробничих практик, наукових досліджень студентів у процесі навчання.

Студенти вибирають тему дипломної роботи із затвердженої на випусковій кафедрі тематики або пропонують свою тему, обґрунтовують її актуальність і відповідність фаху. Організація і контроль за процесом підготовки й захисту курсових і дипломних робіт покладається на завідувачів кафедр і викладачів – керівників дипломних робіт.

Після затвердження теми студент разом з науковим керівником складає завдання на виконання дипломної роботи, яке затверджує завідувач кафедри.

Завдання складається у двох примірниках: перший видається студенту перед переддипломною практикою, одним із завдань якої є збирання й узагальнення інформації для дипломної роботи; другий – залишається на кафедрі і разом з дипломною роботою подається до захисту.

Незалежно від обраної теми структура курсової та дипломної роботи ідентична і має бути такою:

–   титульний аркуш;

–   завдання на виконання дипломної роботи;

–   зміст;

–   перелік умовних позначень (за необхідності);

–   вступ;

–   основна частина з декількома підрозділами;

–   загальні висновки;

–   список використаних джерел;

–   додатки (за необхідності).

Цей процес можна показати у вигляді рис. 7.1 як алгоритм курсової (дипломної) роботи.

Вибір теми, ознайомлення з нею, обгрунтування

Складання потрібного плану роботи, узгодження з керівником

Формулювання висновків та рекомендацій

Написання вступу та огляду використаних джерел

Подання роботи науковому керівнику для написання відгуку

Доопрацювання роботи з урахуванням рекомендацій наукового керівника, оформлення роботи

Подання роботи на рецензування та захист, отримання рецензії

Рисунок 7.1 – Алгоритм написання та оформлення курсової (дипломної) роботи

0. 7.3. Етапи роботи над дослідженням та оформленням курсової та дипломної робіт

Весь процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи:

• підготовчий;

• етап роботи над змістом;

• заключний етап.

Підготовчий етап розпочинається з вибору теми курсової і дипломної роботи, її осмислення та обґрунтування актуальності. Вибір теми студент здійснює з науковим керівником, враховуючи особисті попередні напрацювання, зацікавленість певною проблемою та можливістю підбору практичного матеріалу роботи фірм, підприємства, організації галузі. При з’ясуванні об’єкта, предмета і мети дослідження необхідно зважати на те, що між ними і темою курсової (дипломної) роботи є система логічної ув’язки. Об’єкт дослідження – це вся сукупність відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує для дослідження джерелом інформації (це галузь, підприємство), або це явище, процес, який породжує проблему і прагне вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Це лише суттєві зв’язки та відношення, властивості, аспекти, функції, які є визначальними для даного дослідження (управління, кадрове забезпечення, ефективність). Іншими словами, об’єктом виступає те, що досліджується, а предметом – те, що в цьому об’єкті має наукове пояснення, тобто як категорії наукового процесу вони співвідносяться між собою як загальне і часткове, предмет визначає тему дослідження.

Мета дослідження пов’язана з об’єктом і предметом дослідження, а також його кінцевим результатом і шляхами його дослідження, вона збігається з формулюванням теми.

Для досягнення поставленої мети дослідження студент визначає послідовне виконання відповідних завдань, а саме:

– вирішення та обґрунтування теоретичних питань проблеми дослідження;

– всебічне вивчення практики, за необхідності проведення експерименту з даної проблеми, накопичення даних, їх аналіз і систематизація, математичне опрацювання, виявлення типового стану, недоліків, упущень, вивчення передового досвіду;

– обґрунтування системи заходів з вирішення проблеми, розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження в практиці відповідних установ і організацій.

Особлива відповідальність кафедри і наукового керівника за стан написання дипломної роботи, які:

–   видають завдання;

–   надають допомогу студенту в розробці календарного графіку на період виконання дипломної роботи;

–   рекомендують студенту необхідну літературу з теми;

–   проводять консультації відповідно до затвердженого графіка;

–   систематично контролюють хід роботи;

–   науковий керівник дає детальний відгук на закінчену дипломну роботу.

Кафедрі надається право заслуховувати студентів з окремих розділів дипломної роботи за рахунок часу, виділеного на наукове керівництво. Консультанти запрошуються з науково-педагогічного складу вузу і фахівців підприємств та організацій відповідної професійної кваліфікації.

Наступним процесом роботи є безпосереднє ознайомлення студента з основними літературними джерелами з теми курсової (дипломної) роботи: каталогом і картотекою кафедри та бібліотеки, навчальною й іншою інформаційною літературою, формування робочої картотеки з теми. Зібрану картотеку необхідно дати на перегляд керівнику, який порекомендує праці, які треба вивчити в першу чергу, а також ті, які слід виключити з картотеки, або включити до неї. Після цього студент знаходить потрібну літературу і розпочинає вивчення та конспектування літератури з теми дипломної роботи. Після вивчення і конспектування матеріалу його необхідно ще раз переглянути, щоб склалося цілісне уявлення про предмет вивчення та сформувати попередній план роботи, який обов’язково узгодити з керівником і доопрацювати завдання на виконання курсової (дипломної) роботи.

Дипломна робота повинна бути оформлена відповідно до плану (додаток Б) і правильно грамотно виконана. Титульний аркуш оформляється відповідно до зразка (додаток А).

Перед вступом за необхідності необхідно дати перелік умовних позначень, термінів, скорочень, символів, використаних у науковій роботі. Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять – визначення, скорочення; справа – їхню детальну розшифровку.

У вступі слід коротко викласти оцінку сучасного стану наукової проблеми, новизну та актуальність досліджуваної теми, сформулювати актуальність, зв’язок з науковими програмами, планами, а також вказати мету роботи, об’єкт і предмет дослідження, обрані методи, розкрити сутність даної роботи та значущість отриманих результатів.

В основній частині, поділеній на окремі розділи, викладають зміст теми дослідження. В кожному розділі повинна бути завершеність змісту, головна ідея, а також тези підтверджені фактами, думками різних авторів, результатами анкетування, експерименту, аналітичних даних практичного досвіду. Думки мають бути пов’язані між собою логічно, увесь текст має бути підпорядкований одній головній ідеї. Кожний висновок повинен логічно підкріпляти попередній, один доказ випливати з іншого. Інакше текст втратить свою єдність. До кожного розділу роботи необхідно зробити висновки, а по закінченні роботи - формулюються загальні висновки до всієї роботи в цілому.

На заключному етапі передбачається уточнення студентом вступу та формування висновків до дипломної роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту. У висновках потрібно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів дослідження, викласти рекомендації щодо їхнього використання.

В стислій формі, в логічній послідовності викладаються зроблені автором узагальнення, пропозиції та їх значимість. Такий висновок повинен бути покладений в основу доповіді при захисті дипломної роботи перед ДЕК.

Особливе значення має оформлення дипломної роботи. Робота може бути в рукописному варіанті, надрукована на машинці або з використанням ЕОМ. Найкращим є останній варіант, бо полегшується редагування і є можливість подальшого використання при написанні інших наукових праць. Загальний обсяг дипломної роботи має бути в межах 60-80 друкованих аркушів. Робота виконується на білому папері формату А-4 (210-297 мм). Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим текстом роботи.

Список використаних джерел складається на основі робочої картотеки і є «візитною карткою» автора роботи, його професійним обличчям, свідчить про рівень володіння навичками роботи з науковою літературою.

При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог державного стандарту. Кожний бібліографічний запис починають з нового рядка з порядковою нумерацією. Літературу розташовують в алфавітному порядку авторів та назв праць, спочатку видання українською мовою, потім – іноземною.

Звернути увагу на те, щоб посилання в тексті на використані джерела були позначені тим порядковим номером, яким воно записано у списку використаної літератури з виділенням двома квадратними дужками, наприклад «... у працях [1-7]...».

Про кожен документ (книжку) подаються такі відомості: прізвище та ініціали автора, якщо книжка написана двома чи трьома авторами, то їх прізвища перераховуються за таким порядком, в якому вони вказані в книжці, повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки, підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на титульному аркуші); дані про повторне видання; назва місця видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Одеси, Львова) вживаються скорочення: К., X., О., Л.; назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів «рік» або скорочення «р.»); кількість сторінок зі скороченням «с.».

Кожна група відомостей відокремлюються одна від одної знаком крапка і тире (.-).

Бібліографічний опис роблять мовою документа.

Документи, які мають більше трьох авторів, описують за назвою. При цьому за косою рискою, яку проставляють після останнього слова назви, наводять ініціали і прізвища чотирьох авторів (якщо книжку написано чотирма) або трьох «та ін.» (якщо книжку написано п’ятьма і більше авторами).

Якщо на титульному аркуші відсутнє прізвище автора (або авторів), то запис даних про книжку починають з назви, після чого за косою рискою вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем і всі останні елементи за прізвищем автора.

Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні мати: прізвище та ініціали автора статті; назву статті, після чого ставиться дві косих риски, назва повного видання, в якому розміщена стаття, за викладеними вище правилами, а для журналу – назва, рік випуску, номер сторінок, на яких розміщена стаття.

Для нормативно-технічної та проектної документації вказують номер документа, його назву, термін дії.

При оформленні тексту дипломної роботи потрібно також витримати загальні вимоги до ілюстрацій, таблиць, форм тощо.

Зброшурована у твердій палітурі дипломна робота подається студентом завідувачу випускаючої кафедри, який приймає остаточне рішення щодо її допуску до захисту в Державній комісії з захисту дипломних робіт, про що робить відповідну позначку (ставить підпис біля висновку комісії з попереднього захисту).

Після одержання допуску до захисту студент отримує на випускаючій кафедрі направлення на зовнішнє рецензування.

Зовнішній рецензент – провідний спеціаліст галузі або науковець - ретельно ознайомлюється з дипломною роботою та складає рецензію.

До внутрішньої сторінки обкладинки дипломної роботи студент приклеює конверт, у якому розміщує зовнішню рецензію.

За наявності листа-замовлення з підприємства студент має отримати також відгук на дипломну роботу від підприємства-замовника. Цей відгук та лист замовника треба також покласти в конверт.

7.4. Захист дипломної роботи

До захисту студент готує стислу доповідь, в якій слід коротко викласти основні результати дослідження. Регламент доповіді – 10-15 хвилин. На підкріплення доповіді розробляють наочні матеріали (4-6 сторінок з найважливішими рисунками та таблицями, які оформлюються у вигляді плакатів або друкуються на принтері для кожного члена комісії; за бажанням, додаються слайди, фотографії, макети, рекламні проспекти тощо).

Перед захистом доцільно ретельно прочитати зовнішню рецензію, особливу увагу звернути на висловлені рецензентом зауваження і підготувати аргументовані відповіді.

Захист дипломної роботи є відкритим, за бажанням студент може запросити на захист своїх рідних та близьких. Захист дипломної роботи відбувається на відкритому засіданні державної екзаменаційної комісії та регламентується «Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах». Захист дипломних робіт може проводитись як у вищому навчальному закладі, так і на підприємствах у закладах і організаціях, якщо там є до них практичний інтерес.

Перед захистом дипломних робіт декан факультету подає Державній комісії такі документи:

–   зведена відомість про виконання студентами навчального плану і про отримані ними оцінки з теоретичних дисциплін, курсових робіт, практик, державних екзаменів;

–   відгук керівника про дипломну роботу (додаток В);

–   рецензію на дипломну роботу спеціаліста відповідної кваліфікації і профілю.

Процедура захисту включає:

–   доповідь студента про зміст роботи;

–   запитання до автора;

–   оголошення відгуку наукового керівника або його виступ (для дипломної роботи й рецензента);

–   відповіді студента на запитання членів ДЕК;

–   заключне слово студента;

–   рішення комісії про оцінку роботи.

Виступ студент готує заздалегідь, при цьому потрібно висвітлити такі важливі питання: обґрунтувати актуальність теми дослідження, мету завдання, об’єкт, предмет дослідження, які методи використані, основні теоретичні положення та їх підтвердження в процесі експериментального дослідження. Доповідь не повинна тривати більше 15 хвилин. Бажано мати таблиці, кодоплівки для ілюстрації.

Під час захисту дипломної роботи студент зобов’язаний дати вичерпні відповіді на всі зауваження у відгуках та рецензіях, а також у виступах на захисті.

Захист дипломної роботи фіксується у протоколі ДЕК.

Кращі курсові (дипломні) роботи рекомендуються на конкурси студентських робіт, а також до друку в студентських наукових збірниках.

Відгук наукового керівника дипломної роботи пишеться у довільній формі з урахуванням: актуальності теми, наукового і практичного значення роботи, ступінь самостійності у виконанні дипломної роботи, новизну та оригінальність, використання літератури, логічність, послідовність, аргументованість змісту, відповідність професійній спрямованості випускника.

Спеціаліст-практик відповідної кваліфікації надає рецензію на дипломну роботу, в якій висвітлює в основному ті ж питання, звертає увагу на оформлення та окремі недоліки роботи. Рецензент як і науковий керівник оцінює роботу за чотирибальною системою.

Після виступу студента, оголошення відгуку керівника і зовнішньої рецензії дипломник відповідає на задані йому питання членами ДЕК, а також присутніми на захисті.

По закінченню захисту ДЕК на закритому засіданні обговорює результати захисту дипломних робіт, оцінює їх з урахуванням складання державних іспитів і приймає рішення про присвоєння студенту-дипломнику відповідної кваліфікації.

Державна екзаменаційна комісія приймає рішення також про видачу диплому з відзнакою та рекомендації до аспірантури.

Студент, який не захистив дипломної роботи, допускається до повторного захисту лише один раз протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу за окрему, додаткову оплату.

Захищені дипломні роботи реєструються і здаються випускаючою кафедрою в архів на зберігання протягом п’яти років.

7.5. Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти

Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їхнього застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі. Магістр повинен мати широку ерудицію, фундаментальну наукову базу, володіти методологією наукової творчості, сучасними інформаційними технологіями, методами отримання, оброблення, зберігання і використання наукової інформації, бути спроможним до творчої науково-дослідницької і науково-педагогічної діяльності.

Магістерська освітньо-професійна програма включає в себе дві приблизно однакові за обсягом складові – освітню і науково-дослідницьку. Зміст науково-дослідницької роботи магістра визначається індивідуальним планом. Одночасно призначається науковий керівник, котрий повинен мати науковий ступінь і (або) вчене звання і працювати в даному ВНЗ.

Підготовка магістра завершується захистом магістерської роботи на засіданні Державної екзаменаційної комісії.

7.5.1. Концепція організації підготовки магістрів в Україні

1. Виходячи з високої динаміки сучасного ринку праці, необхідності орієнтації магістрів на його конкретні сегменти та з метою максимально ефективного використання науково-педагогічного потенціалу вищих навчальних закладів пропонується здійснення підготовки магістрів за спеціальностями та освітніми програмами.

Національна рамка кваліфікацій може визначати можливі кваліфікації для магістрів певного напряму підготовки, а вищі навчальні заклади обиратимуть одну чи дві з них для своїх магістерських програм.

Можлива реалізація схеми за якою кваліфікації за класифікатором професій присвоюються при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, а для магістрів кваліфікація формулюється як назва освітньої програми.

2. Освітні програми підготовки магістрів можуть бути поділені на:

- дослідницькі, що передбачають поглиблення досліджень в одній з наукових галузей;

- професійні, що передбачають розвиток професійних та формування управлінських компетенцій у певній галузі професійної діяльності;

- кар’єрні, що передбачають вдосконалення (просування) здобутих теоретичних знань і практичного досвіду для кар’єрного зростання та підготовки до здійснення управлінської діяльності.

Відповідно до класифікації програм можуть існувати дипломи професійного, дослідницького та кар’єрного магістра.

Важливість цього розподілу виходить з необхідності відділити підготовку майбутніх наукових і науково-педагогічних працівників, а також посилити практичну спрямованість професійних магістерських програм. Кар’єрні магістратури можна розглядати як один з видів післядипломної освіти.

За одним напрямом підготовки можуть існувати як дослідницькі, так і професійні освітні програми підготовки магістрів. Дослідницькі університети зобов’язуються здійснювати не менше 25% програм підготовки магістрів як дослідницькі.

Усі інтегровані програми підготовки магістрів на базі повної загальної середньої освіти повинні бути професійними.

Усі раніше здобуті дипломи магістрів можна кваліфікувати як професійні, а як виняток вважати магістерськими дипломи дворічних програм денної форми навчання.

Керівником магістерських програм за напрямом підготовки може бути лише особа з науковим ступенем доктора наук або вченим званням професора.

3. З метою створення належних умов для сполучення теоретичної та практичної підготовки магістрів необхідно подовжити нормативний термін навчання магістрів з усіх напрямів до 1,5 – 2 років (як зафіксовано в проекті Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про вищу освіту»). Вже при півторарічній тривалості магістерської підготовки можна відводити останнє півріччя на практику та магістерську роботу без скорочення мінімального річного періоду теоретичного навчання.

Перехід на 1,5 роки можна здійснити в 2010 році, що дозволить пом’якшити для вищої школи наслідки від переходу загальної середньої освіти на 12-річну програму. Надалі слід зберігати визначену в документах Болонського процесу сукупну тривалість навчання на двох циклах не менше 300 кредитів, тобто 5 років. Це означає необхідність переходу на дворічну магістратуру для випускників трирічного бакалаврату.

Дослідницькі програми підготовки магістрів мають бути дворічними. Загальний термін навчання в дослідницькій магістратурі (на базі трирічного бакалаврату) та аспірантурі (у сучасних термінах) має складати шість років з можливим поділом: 2+4 або 3+3. Дослідницькі програми здійснюються лише за денною формою навчання.

Професійні програми підготовки магістрів за заочною формою навчання повинні мати термін навчання на 0,5 року більший від денної без зміни кількості кредитів.

4. При розробленні стандартів вищої освіти для освітньо-кваліфікаційного рівня магістра з нормативною тривалістю навчання в 1,5-2 роки необхідно встановити таку структуру загального навчального часу (усюди кредити ECTS):

Для дослідницької магістратури практична підготовка не виділяється окремо, а здійснюється під час виконання магістерської роботи. Вибіркова частина змісту освіти може досягати 2/3 від обсягу теоретичного навчання.

Для професійної магістратури вибіркова частина змісту освіти складає 60% від обсягу теоретичного навчання.

Нормативні дисципліни встановлюються за напрямом підготовки (окремо для професійних та дослідницьких програм), а вибіркові дисципліни формують освітню програму. У переліку нормативних дисциплін можна передбачити вивчення зі складанням екзаменів дисциплін:

- українська мова (для науки, аналітичної сфери та управління) – 72 год./2 кр.;

- корпоративна соціальна відповідальність (у т.ч. окремим модулем Охорона праці в галузі) – 72 год./2 кр.

Для дослідницьких програм можна визначити нормативними також дисципліни:

- історія науки (за галуззю знань) ­­– 108 год./3 кр.,

- основи наукових досліджень та організація науки – 108 год./3 кр.,

- педагогіка і методика викладання у вищій школі – 108 год./3 кр.

Обсяг аудиторного навантаження для учасників магістерських програм не повинен перевищувати 10 год. на 1 кредит ECTS для денної форми навчання, 6 год. на 1 кредит ECTS для інших форм навчання.

Для професійних програм підготовки магістрів необхідно дозволити до половини навчального часу теоретичного навчання відвести на вивчення практично-орієнтованих дисциплін, які не передбачають лекцій і до викладання яких можуть бути залучені досвідчені фахівці-практики без урахування наявності наукових ступенів та вчених звань.

Можна дозволити організацію магістерських програм у форматі майстер-класів, коли керівник магістерської програми проводить навчальні заняття в обсязі до 25% загального аудиторного часу (кількість дисциплін не має значення) та одноосібно керує практикою від навчального закладу та до 10-15 магістерських робіт. При цьому потрібно запровадити особливі вимоги до таких керівників програм.

5. До магістерських робіт (доцільно визнати їх як окремий різновид випускних кваліфікаційних робіт або взагалі надати статус магістерської дисертації зокрема для дослідницької магістратури) можна встановити вимоги, які будуть уособлювати високий статус та вимоги до магістрів:

– оприлюднення теми роботи на сайті вищого навчального закладу;

– обов’язковість публікації статті в науковому журналі, збірці та/або на сайті вищого навчального закладу в електронному вигляді;

– запровадження інституту опонента при захисті магістерської роботи (опонентами магістерських робіт доцільно призначати (молодих) викладачів із зарахуванням ним 4-5 годин навчального навантаження (або аспірантів)).

Для дослідницьких магістерських програм додатковою умовою є:

– одноосібний виступ з доповіддю за тематикою магістерської роботи не менше, ніж на двох наукових конференціях, причому хоча б на одній за межами свого вищого навчального закладу.

Для професійних магістерських програм додатковою умовою є:

– наявність відгуку підприємства, організації, установи, в якій використано результати дослідження.

Керівником магістерської роботи може бути лише особа з вченим званням професора чи доцента.

Присудження диплома магістра з відзнакою не повинно обумовлюватись наявністю диплома бакалавра з відзнакою.

6. Прийом на навчання до магістратури має здійснюватись за окремим конкурсом без прив’язки до місця попереднього навчання та року його завершення. Єдиною підставою для особливих умов конкурсу має бути диплом бакалавра/спеціаліста з відзнакою. При визнанні бакалавра повною вищою освітою соціальні підстави надання пільг при вступі до магістратури втрачають сенс.

Обов’язковою умовою вступу до магістратури має стати подання одного з міжнародних сертифікатів про знання іноземної мови з встановленою вищим навчальним закладом мінімальною оцінкою (на перехідний етап замість сертифікату припускається вступне випробування з іноземної мови, що вже передбачено Умовами прийому до вищих навчальних закладів, затвердженими наказом МОН України від 18 вересня 2009 року № 873).

Перспективним інструментом забезпечення рівного доступу до магістерських програм може бути запровадження державного екзамену з галузі знань у формі зовнішнього незалежного оцінювання наприкінці бакалаврату. Отримана оцінка може бути обов’язковим елементом відбору на навчання в магістратурі.

До участі в загальному конкурсі допускаються бакалаври з відповідного напряму, а також бакалаври з інших напрямів цієї самої галузі освіти (потім вони зобов’язуються самостійно опанувати і скласти 5-10 специфічних для напряму підготовки нормативних дисциплін бакалаврської підготовки).

Важливу роль підготовки фахівців з міждисциплінарних спеціальностей відіграє магістратура специфічних категорій. Тут важливо зберегти схему вступу після бакалаврату з будь-якого напряму підготовки на підставі вступного конкурсного відбору та можливості встановлення по деяким з них умов до наявного досвіду практичної фахової діяльності.

7. На низку напрямів підготовки існує попит на здобуття першої, другої вищої освіти або перепідготовку з числа осіб, які мають базову чи повну вищу освіту з інших напрямів підготовки. У зв’язку з цим необхідно запровадити інститут магістратури за іншою галуззю знань з подовженим на один рік (при трирічному бакалавраті) або півтора-два роки (при чотирьохрічному бакалавраті) терміном навчання (крім медичних та ветеринарних напрямів підготовки). Аналогічно організовується бакалаврат за іншою галуззю знань тривалістю в один-два роки (можливо за індивідуальною формою навчання).

Особливим видом післядипломної освіти має стати кар’єрна магістратура, яка розглядається як узагальнення ідей бізнес-освіти. Кар’єрна магістратура призначена для навчання осіб, які вже здобули рівень магістра (дослідницького та професійного) та мають досвід не менше трьох років практичної фахової діяльності. Впродовж життя людина може здобути будь-яку кількість дипломів кар’єрних магістрів. Нова кваліфікація кар’єрним магістрам вже не присуджується, (за окремими специфічними винятками).

Кар’єрні магістратури можуть здійснюватись акредитованими вищими навчальними закладами за самостійно розробленими освітніми програмами та вимогами до слухачів (з виконанням певних вимог до вступників та наявності дворічного терміну навчання за денною або очно-заочною формою навчання). Кар’єрні магістратури не підлягають державній акредитації (громадська акредитація здійснюється за ініціативою навчальних закладів) і передбачають видачу дипломів вищих навчальних закладів. Визнання цих дипломів – питання роботодавців. Ліцензування кар’єрної магістратури може здійснюватись МОН після трьох успішних випусків та одержання не менше двох громадських акредитацій від визнаних МОН акредитаційних агенцій. Держава не несе зобов’язань стосовно фінансової підтримки кар’єрних магістратур, крім підготовки державних службовців в Національній академії державного управління при Президентові України, Національної академії оборони тощо.

8. Державне фінансування підготовки магістрів поділяється на:

– державне замовлення на підготовку магістрів;

– державна підтримка підготовки магістрів.

Державне замовлення на підготовку магістрів надається вищим навчальним закладам державної та комунальної форми власності в обсязі, необхідному для потреб Національної та державних галузевих академій наук України, Збройних сил України, інших законних військових формувань, правоохоронних органів, державних підприємств, організацій та установ.

Державна підтримка підготовки магістрів надається усім громадянам України, які вперше здобувають цей освітньо-кваліфікаційний рівень у вітчизняних вищих навчальних закладах усіх форм власності. Умовою надання державної підтримки на здобуття вищої освіти є зарахування до вищого навчального закладу, укладання договору між вищим навчальним закладом та особою, яка навчатиметься та подання заяви на її отримання.

Державна підтримка підготовки магістрів надається у формі кредиту уповноваженого Урядом банку безпосередньо студенту (під державну гарантію без застави). Кредит надається строком на 10 років під плаваючий відсоток (на рівні облікової ставки Національного банку України). Порядок погашення, тимчасового припинення погашення та звільнення від погашення частини або усього кредиту може бути аналогічним діючому порядку щодо пільгового державного кредитування здобуття вищої освіти. Розмір державної підтримки визначається щорічно з урахуванням бюджетних призначень, кількості звернень і може бути диференційованим за напрямами підготовки та наявністю диплома бакалавра з відзнакою.

10. Мають заохочуватись міжуніверситетські та міжнародні спільні магістерські програми. Основою для їх здійснення мають бути договірні стосунки між навчальними закладами, в яких мають бути передбачені механізми взаємного визнання дисциплін, кредитів та періодів навчання, а також наявність двох керівників магістерської роботи.

У разі здійснення спільної програми двома вітчизняними університетами з акредитованим за магістерським рівнем напрямом підготовки (спеціальністю) може видаватись спільний диплом двох навчальних закладів державного зразка. При цьому буде використовуватись ліцензований обсяг цих закладів у співвідношенні 50/50.

У разі здійснення спільної програми українським та закордонним університетом можуть видаватись дипломи одного або двох з них. При цьому ліцензований обсяг українського вищого навчального закладу використовується відповідно до кількості виданих дипломів.

Видача дипломів державного зразка припускається лише при дотриманні усіх вимог законодавства та стандартів вищої освіти до підготовки магістрів. Якщо спільна програма не передбачає видачі диплома державного зразка України, то її учасники не можуть претендувати на отримання державної підтримки.

Необхідно підтримувати включене навчання, коли під час навчання в магістратурі студент протягом півріччя проходить навчання за аналогічною програмою в іноземному університеті. Для підтримки цього вищі навчальні заклади повинні мати право зарахування вивчених там дисциплін в обсязі до 30 кредитів ECTS.

7.5.2. Положення про організацію магістрів на базі ОНАЗ ім. О.С. Попова

ПОЛОЖЕННЯ

про магістратуру

Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова

1. Загальні положення

1.1. Магістерська підготовка в Одеській національній академії зв’язку ім. О.С. Попова (ОНАЗ ім. О.С. Попова) реалізує освітньо-професійні програми підготовки висококваліфікованих фахівців - магістрів - за спеціальностями, акредитованими за IV рівнем.

1.2. Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» або «спеціаліст» здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді професійної діяльності.

1.3. Підготовка магістрів у системі вищої освіти спрямована на створення умов для творчого розвитку обдарованої особистості й підготовку фахівців за одним із функціональних напрямів діяльності: науково-дослідним, науково-педагогічним, управлінським.

1.4. Особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр» (надалі магістр), повинна володіти поглибленими знаннями з обраної спеціальності, уміннями інноваційного характеру, навичками науково-дослідницької, науково-педагогічної або управлінської діяльності, набути певного досвіду використання одержаних знань і вміти продукувати (створювати) елементи нових знань для вирішення завдань у відповідній сфері професійної діяльності.

1.5. Навчатися за програмою «магістр» можуть громадяни України, які мають базову вищу освіту з обраної спеціальності і виявили схильність до науково-дослідницької (творчої), науково-педагогічної або управлінської діяльності.

1.6. Підготовка магістрів здійснюється на базі освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» або «спеціаліст».

1.7. Підготовка магістрів здійснюється за очною та заочною формами

навчання за наявності відповідної ліцензії.

Нормативний термін навчання визначається навчальним планом, затвердженим в установленому порядку.

1.8. Особи, які навчаються за освітньо-професійною програмою «магістр», є студентами. На них поширюються права та обов'язки, визначені чинним законодавством України для студентів відповідної форми навчання.

1.9. Фінансування підготовки магістрів здійснюється:

- за рахунок коштів державного бюджету України та місцевих бюджетів – за державним замовленням;

- за рахунок цільових довгострокових кредитів;

- за рахунок коштів юридичних та фізичних осіб.

1.10. Державне замовлення на підготовку магістрів формує Міністерство транспорту та зв'язку України за поданням ОНАЗ ім. О.С. Попова.

1.11. Прийом до магістратури ОНАЗ ім. О.С. Попова здійснюється відповідно до «Умов прийому до вищих навчальних закладів України» та «Правил прийому до ОНАЗ ім. О.С. Попова».

2. Організація навчального процесу

2.1. Навчальний процес для осіб, які навчаються за програмою «магістр», організовується відповідно до «Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02.06.93 № 161 та «Положення про організацію навчального процесу в ОНАЗ ім. О.С. Попова» з урахуванням таких особливостей:

- навчання здійснюється за індивідуальним навчальним планом, порядок розробки й затвердження якого визначає вищий навчальний заклад;

- навчальний час, відведений для самостійної роботи, повинен становити не менше 1/2 загального обсягу часу, визначеного програмою підготовки магістра;

- магістерська робота повинна передбачати проведення наукових досліджень (творчих розробок) з проблем галузі зв’язку;

- державну атестацію здійснює державна екзаменаційна комісія відповідно до навчального плану спеціальності у формі захисту магістерської роботи;

- відповідальність за виконання індивідуального навчального плану покладається на студента;

- студент, який своєчасно не виконав індивідуальний навчальний план, відраховується з академії. Йому видається академічна довідка встановленого зразка;

- студенту, який виконав усі вимоги навчального плану підготовки магістра, рішенням державної екзаменаційної комісії присвоюється відповідно до обраної спеціальності кваліфікація та видається державний документ про здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» і повну вищу освіту;

- студенту, який отримав підсумкові оцінки «відмінно» не менш як з 75 відсотків усіх навчальних дисциплін, передбачених індивідуальним навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін – оцінки «добре», отримав оцінки «відмінно» за результатами державної атестації та має попередній диплом про вищу (базову) освіту з відзнакою, видається документ про освіту з відзнакою;

- студент може взяти перерву в навчанні (академічну відпустку) згідно з порядком надання академічної відпустки, зазначеним у «Положенні про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти» від 06.06.96 р. № 191;

- магістр, який має наукові (творчі) здобутки, може бути рекомендований рішенням державної екзаменаційної комісії до навчання в аспірантурі.

2.2. Зміст освіти магістрів визначається нормативною й вибірковою частинами програми, розробленої в установленому порядку з кожної спеціальності відповідно до Переліку спеціальностей, визначеного для освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст, магістр» та в окремих галузях знань для освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».

Нормативна частина програми повинна становити не менше 40 і не більше 60 відсотків загального обсягу навчального часу, передбаченого на підготовку магістра.

Вибіркову частину програми визначає вищий навчальний заклад з урахуванням його наукового потенціалу, потреб замовника фахівців та наукових інтересів магістра, його можливостей щодо оволодіння розділами суміжних освітніх програм.

2.3. Для осіб, які навчаються за програмою «магістр», в індивідуальному навчальному плані може бути передбачено підготовку з навчальних дисциплін, що є вступними до аспірантури із зазначеної спеціальності або складають перелік дисциплін кандидатського мінімуму.

2.4. Навчальний процес здійснюється в таких формах:

- навчальні аудиторні заняття (лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, індивідуальні заняття);

- самостійна робота;

- науково-дослідницька робота на відповідній кафедрі;

- навчальна та виробнича практика;

- контрольні заходи.

2.5. Формами звітності про якість навчання є:

- модульні контрольні роботи;

- доповіді на наукових та методичних конференціях, семінарах;

- підготовка й захист рефератів, звітів з виконаних науково-дослідницьких робіт;

- підготовка та публікація результатів наукової роботи;

- державна атестація.

2.6. Кваліфікаційну магістерську роботу магістрант виконує самостійно

під керівництвом наукового керівника.

Теми магістерських робіт після їх обговорення на засіданнях відповідних кафедр затверджуються наказом ректора ОНАЗ ім. О.С. Попова. Коригування тем магістерських робіт допускається не пізніше ніж за два місяці до захисту.

Робота виконується державною мовою, для іноземних студентів допускається використання російської та англійської мов.

2.7. Науковим керівником може бути особа з числа професорсько-викладацького складу академії, яка має науковий ступінь кандидата або доктора наук за профілем спеціальності, відповідної до спеціальності магістерської підготовки, та працює на посаді доцента, професора.

Наукового керівника підготовки магістра призначають відповідним наказом по академії.

2.8. Науковий керівник один раз на семестр звітує на засіданні кафедри про виконання індивідуального плану магістрантом.

2.9. У випадку виконання студентом індивідуальних планів підготовки магістрів на стику галузей наук допускається призначення, крім наукового керівника, одного чи більше консультантів.

2.10. Магістерська робота повинна містити постановку завдання, огляд літератури, результати досліджень, проведених магістрантом, висновки, список використаних джерел, додатки. Орієнтовний обсяг основного тексту магістерської роботи (без урахування списку використаних джерел та додатків) повинен становити не більше 120 сторінок.

2.11. Магістрант зобов'язаний не пізніше ніж за місяць до початку роботи державної комісії пройти попереднє обговорення магістерської роботи (передзахист) на засіданні кафедри, що засвідчується випискою з протоколу про можливість допуску роботи до захисту. Не пізніше ніж за 10 днів до захисту на кафедру необхідно подати остаточний варіант магістерської роботи, переплетений та підписаний магістрантом, науковим керівником і рецензентом.

Завідувач кафедри подає декану факультету (або інституту) доповідну записку про допуск до захисту магістерських робіт, на підставі якої готується наказ про допуск до державної атестації.

Рецензування магістерських робіт доручають висококваліфікованим фахівцям виробничих, наукових і проектних організацій, працівникам та викладачам вищих навчальних закладів. Склад рецензентів затверджується деканом факультету або директором інституту за поданням завідувача кафедри. Рецензія повинна містити оцінку роботи за прийнятою шкалою оцінки знань. Негативна рецензія не є підставою для відхилення роботи від її захисту.

2.12. У державну комісію не пізніше одного дня до захисту магістерських

робіт необхідно подати:

- наказ про допуск до захисту;

- протокол попереднього захисту магістерських робіт на відповідній кафедрі;

- повний текст магістерської роботи на паперовому та електронному носіях;

- ілюстративний матеріал до магістерської роботи (якщо його передбачено специфікою напряму підготовки);

- матеріали, що характеризують наукову (теоретичну) і практичну цінність виконаної роботи: друковані статті, методичні розробки тощо (якщо вони є);

- відгук наукового керівника; - завірену рецензію.

2.13. Рішення про захист магістерської роботи приймається державною

екзаменаційною комісією.

При недостатньому рівні магістерської роботи комісія може рекомендувати доопрацювати роботу й подати її до повторного захисту через рік. При виявленні плагіату повторний захист роботи не дозволяється.

2.14. Особи, які мають документ установленого зразка про здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», у тому числі й ті, що закінчили вищі навчальні заклади до введення в дію положення «Про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 01.98 р. № 65, навчаються за програмою «магістр» на засадах післядипломної освіти за індивідуальними планами, що враховують усі спільні дисципліни програм спеціаліста й магістра. У разі виконання всіх вимог навчального плану й захисту магістерської роботи вони отримують диплом магістра встановленого зразка.

2.15. Академія зобов'язана створити умови для виконання студентом, який навчається за програмою «магістр», індивідуального плану в повному обсязі й повинен:

- сприяти публікації наукових (науково-методичних) статей студентів, які навчаються за програмою «магістр», у фахових збірниках наукових праць та науково-практичних виданнях;

- сприяти виданню кращих магістерських робіт як науково-методичних і навчальних посібників;

- надавати студентам для користування навчальні приміщення, наукові фонди бібліотеки, наукове обладнання та устаткування;

- забезпечити доступ до інформаційних мереж, у тому числі до мережі Інтернет;

- сприяти участі студентів у наукових та методичних конференціях:

- організовувати для студентів проведення факультативних курсів з проблемних питань за участю провідних учених;

- створювати умови для висвітлення в засобах масової інформації результатів захисту кращих магістерських робіт.

2.16. За організацію навчального процесу студентів магістратури відповідальні завідувачі випускних кафедр та наукові керівники.

На рис. 7.2 представлено модель організації підготовки магістрів на базі ОНАЗ ім. О.С. Попова.

Організація підготовки магістрів в україні

(за Концепцією організації підготовки магістрів на основі

наказу МОН України від 10 лютого 2010 року)

Дослідницькі

Передбачають поглиблення досліджень в одній з наукових галузей

Наукові працівники Науково-педагогічні Післядипломна освіта

працівники

Організація підготовки магістрів на базі оназ ім. О.С. Попова

Н авчальний процес (тривалість – 1 рік):

ЕП (Економіка підприємства) МО (Менеджмент організацій)

• Фінансовий менеджмент - Менеджмент комунікацій

• Економіка і організація діяльності фірми - Конфліктологія

• Менеджмент персоналу - Інвестиційний менеджмент

• Системний аналіз в економіці зв’язку - Інноваційний менеджмент

• Економічне обґрунтування господарських рішень - Інтелектуальна власність

• Інтелектуальна власність - Психологія управління

• Ділова іноземна мова - Менеджмент організацій

• Стратегічне управління підприємством - Ділова іноземна мова

• Міжнародний менеджмент - АРМ менеджера

• Економічна діагностика - Основи корпоративного управління

• Основи методології наукових досліджень - Основи викладання управлінських

• Підприємницький ризик дисциплін

• Методика викладання економічних дисциплін - Державне регулювання економічної

діяльності галузі зв’язку

- Стратегічний менеджмент зв’язку

- Основи методології наук. досліджень

П ереддипломна практика (тривалість – 1 рік)

Н аписання та захист магістерської роботи (тривалість – на протязі переддипломної практики)

7.5.3. Магістерська робота як кваліфікаційне дослідження

Магістерська робота – це самостійна випускна науково-дослідницька робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту й отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.

Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого - самостійним оригінальним науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації або підприємства, при цьому студент упорядковує за власним розсудом накопичені наукові факти та доводить їх наукову цінність або практичну значущість.

Оскільки підготовка магістрів є справою відносно новою, то поки ще не розроблені більш-менш уніфіковані вимоги щодо змісту й структури магістерської роботи як виду кваліфікаційної роботи. Специфічним є не лише зміст магістерської роботи, а й форма його викладу, яка характеризується певним ступенем абстрагування, активним застосуванням математичного апарату, засобів логічного мислення, комп’ютерних методик та математичної статистики.

Для викладу матеріалу роботи характерні аргументованість суджень та точність наведених даних. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, автор включає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки. Структура магістерської роботи аналогічна дипломній і включає:

–   титульний аркуш;

–   зміст;

–   вступ;

–   розділи і підрозділи основної частини;

–   висновки;

–   список використаних джерел;

–   додатки.

Наповнення кожної частини магістерської роботи визначається темою. Вибір теми, етапи підготовки, пошук бібліографічних джерел, вивчення їх і добір фактичного матеріалу, методика написання, правила оформлення та захисту магістерської роботи мають багато спільного з дипломною роботою студента і кандидатською дисертацією здобувача наукового ступеня. Тому в процесі її підготовки слід застосувати методичні і технічні прийоми підготовки наукової праці.

Норми наукової комунікації суворо регламентує характер викладу наукової інформації, вимагаючи відмову від висловлювання власної думки у чистому вигляді. У зв’язку з цим автори роботи намагаються використовувати мовні конструкції, які виключають застосування особового займенника «я». Автор виступає у множині, вживає замість «я» займенник «ми», і це виправдано, бо будь-яке дослідження є наслідком роботи групи людей, колективна творчість.

Вимоги до магістерської роботи в науковому відношенні вищі, ніж до дипломної роботи, проте нижчі, ніж до кандидатської дисертації.

На відміну від дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук, що є науково-дослідницькими працями, магістерська робота як самостійне наукове дослідження кваліфікується як навчально-дослідницька праця, в основу якої покладено моделювання більш-менш відомих рішень. Її тематика та науковий рівень мають відповідати освітньо-професійній програмі навчання. Виконання зазначеної роботи повинне не стільки вирішувати наукові проблеми (завдання), скільки засвідчити, що її автор здатний належним чином вести науковий пошук, розпізнавати професійні проблеми, знати загальні методи і прийоми їхнього вирішення.

При оцінці випускної кваліфікаційної роботи виходять з того, що магістр повинен уміти:

–   формулювати мету і завдання дослідження;

–   складати план дослідження;

–   вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних технологій;

–   використовувати сучасні методи наукового дослідження, модифікувати наявні та розробляти нові методи, виходячи із завдань конкретного дослідження;

–   обробляти отримані дані, аналізувати і синтезувати їх на базі відомих літературних джерел;

–   оформляти результати досліджень відповідно до сучасних вимог, у вигляді звітів, рефератів, статей.

Процедура підготовки і захисту магістерської роботи подібна до захисту дипломної роботи.

На нашу думку, при визначенні особливостей дипломної роботи магістра слід виходити з того, що дипломна робота взагалі – випускна самостійна робота навчально-дослідного характеру, яка виконується студентами, що закінчують гуманітарні вищі навчальні заклади. Написання та захист дипломної роботи є перевіркою готовності студента до майбутньої професійної діяльності.

Майбутня професійна діяльність магістра педагогічної, наукової чи управлінської діяльності у відповідній галузі економіки повинна бути пов’язана з виконанням функцій викладача вищого навчального закладу, наукового працівника або менеджера. Ось саме готовність до такої діяльності і повинна засвідчувати дипломна робота магістрів.

Магістерська робота подається у вигляді, який дозволяє зробити висновок, наскільки повно відображені та обґрунтовані положення, висновки та рекомендації, які містяться в роботі, їх новизна і значущість. Сукупність отриманих у такій роботі результатів повинна свідчити про наявність у її автора первинних навичок наукової роботи. Магістерська робота як наукова праця досить специфічна. Перш за все, її відрізняє від інших наукових робіт те, що вона виконує кваліфікаційну функцію. У зв’язку з цим основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації та вміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Магістерська робота закріплює отриману інформацію у вигляді текстового та ілюстративного матеріалу, в яких студент-магістрант упорядковує за власним розсудом накопичені наукові факти та доводить наукову цінність або практичну значимість тих чи інших положень. Магістерська робота відображає як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання, правомірність яких обґрунтовується в кожному конкретному випадку їх використання.

Зміст магістерської роботи в найбільш систематизованому вигляді фіксує як вихідні передумови наукового дослідження, так і весь його хід, а також отримані при цьому результати. Причому тут не просто описуються наукові факти, а й проводиться їх всебічний аналіз, розглядаються типові ситуації, відповідно до обраної теми.

Успішність виконання магістерської роботи значною мірою залежить від уміння вибрати найрезультативніші методи дослідження, оскільки саме вони дозволяють досягти поставленої у роботі мети. Методологія виконання магістерської роботи, вимоги до її оформлення аналогічні дипломній роботі, але детальніше розкривається актуальність теми дослідження, наукова проблема і її доведення. Якомога ретельніше формується зміст вступної частини, обов’язковим є визначення об’єкта і предмета дослідження. Загальні висновки магістерської роботи виконують роль закінчення обумовленого логікою проведення дослідження у формі послідовного, логічного викладення отриманих підсумкових результатів, їх співвідношення з загальною метою, конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі. Саме результатами теоретичного і практичного дослідження у своїй дипломній роботі магістрант має можливість засвідчити рівень наукової підготовки.

На основі цього може бути розроблений авторський курс лекцій або цикл семінарських чи лабораторних занять, система засобів наочності, педагогічні програмні засоби тощо.

У період підготовки магістерських досліджень здійснюється поточний кафедральний контроль і робота наукового керівника і консультантів з магістром. Поточний кафедральний контроль, проводиться методом обговорення структурних розділів магістерської роботи з визначенням необхідних моментів дослідження, що потребують опрацювання або переробки.

Кафедрою установлюються контрольні терміни звітування магістра.

Науковий керівник здійснює:

–   перевірку виконання плану дослідження;

–   рекомендації щодо джерел інформації та застосування методів дослідження;

–   контроль за дотриманням термінів підготовки магістерської роботи.

Не пізніше ніж за місяць до захисту роботи вона подається науковому керівникові з метою підготовки ним відгуку на дослідження, а також направляється на рецензування. Рецензія може бути надана професорсько-викладацьким складом або науковцями певного фаху, які працюють у галузі проблематики, що розробляється магістром. Рецензія подається в письмовій формі.

На виконану магістерську роботу науковий керівник і рецензенти складають відгук за такою схемою:

–   актуальність дослідження;

–   ефективність використаної методології наукового пошуку;

–   рівень використання набутих у процесі навчання в магістратурі теоретичних знань;

–   перспективність запропонованих рекомендацій і висновків;

–   недоліки роботи.

Попереднє обговорення магістерської роботи здійснюється на засіданні профільної кафедри або спільних засідань кафедр з урахуванням висновків наукового керівника та рецензентів і має на меті проведення магістром аналізу пропозицій і зауважень, доопрацювання роботи для її захисту на ДЕК та отримання магістром кафедрального допуску до захисту, оформленого протокольно.

До захисту допускаються магістри за умови повного виконання навчального плану. Термін подання магістерської роботи до ДЕКу – 2 тижні до захисту.

Для захисту магістерської роботи створюються комісії за основними напрямами наукових досліджень з числа досвідченіших працівників професорсько-викладацького складу, а також із залученням керівництва галузевих управлінь у складі Голови, секретаря, трьох членів.

При захисті магістерських робіт у державну комісію подаються:

–   магістерська робота з витягом з протоколу засідання профільної кафедри про допуск магістра до захисту;

–   письмовий відгук наукового керівника з характеристикою діяльності магістра під час виконання магістерської роботи;

–   письмова рецензія на магістерську роботу.

До комісій ДЕКу можуть подаватися й інші матеріали, які характеризують наукову і практичну цінність виконаної магістерської роботи: надруковані статті за темою роботи, документи, що вказують на практичне застосування роботи тощо.

Захист магістерських робіт проводиться на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії за участю не менш ніж половини її складу за обов’язкової присутності голови комісії. Графік роботи комісії затверджується наказом ректора вузу. Для захисту роботи магістр готує доповідь (15-20 хвилин), яка повинна відбивати зміст дослідження, його мету, завдання, предмет та об’єкт; обґрунтування вибору теми, ступеня її висвітлення в науковій літературі. Основна частина доповіді присвячується викладенню науково-практичних висновків і рекомендацій, результатів за матеріалами дослідження.

Після доповіді магістра і його відповідей на запитання оголошуються рецензії на роботу, відгук наукового керівника. Магістру надається можливість дати пояснення щодо зауважень, дати відповіді на запитання членів ДЕК. Відповіді мають бути короткими (як правило з двох-трьох речень), впевненими, чіткими, конкретно відповідати на поставлене запитання. Рішення про оцінку захисту дипломної, магістерської роботи приймається на закритому засіданні ДЕК, результат оголошується після затвердження протоколу головою ДЕК.

Випускники магістратури, які за підсумками навчання отримали диплом з відзнакою, можуть рекомендуватися Вченою радою вузу для вступу до аспірантури.

Магістри, які виконали наукову роботу, але одержали під час захисту оцінку «незадовільно», отримують довідку встановленого Міністерством освіти і науки України зразка, їм надається право повторного захисту магістерської роботи протягом одного року. При повторному захисті необхідним є проведення нового рецензування. Щодо останнього ДЕК виносить відповідне рішення і фіксує його протокольно. Рішення комісії є остаточним і оскарженню не підлягає.

Секретар комісії із захисту магістерських робіт після захисту здає їх до бібліотеки (архіву), де вони реєструються і зберігаються у фонді магістерських робіт протягом 5 років. Магістерські роботи, що мають вагоме науково-практичне значення, можуть бути, за пропозицією комісії, рекомендовані ДЕКом для опублікування у вигляді окремих навчальних посібників. За магістерськими роботами зберігається статус авторського права.

0. 7.6. Дисертація як самостійне науково-кваліфікаційне дослідження

Не можна зупинятися на осягненому –

потрібно робити з нього дисертацію

Генадій Костовецький і Олег Попов

Якщо курсова, кваліфікаційна та дипломна роботи є навчально-дослідницькими, то дисертації (кандидатська і докторська) є науково-дослідницькими. Як відзначається у «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань», дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати і наукові положення, характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку. Дисертація, що має прикладне значення, додатково до основного тексту повинна містити відомості та документи, що підтверджують практичне використання отриманих автором результатів (впровадження у виробництво, достатню дослідно-виробничу перевірку, отримання нових кількісних і якісних показників, суттєві переваги запропонованих технологій, зразків продукції, матеріалів тощо), а дисертація, що має теоретичне значення – рекомендації щодо використання наукових висновків. В Україні розрізняють два види дисертацій: кандидатські і докторські. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 6,5 – 9 авторських аркушів, оформлених відповідно до державного стандарту. Вона повинна містити результати проведених автором досліджень та отримані ним нові науково обґрунтовані результати, які у сукупності розв'язують конкретне наукове завдання, що має суттєве значення для економічної науки. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 15…17 авторських аркушів, оформлених відповідно до державного стандарту. Вона повинна містити раніше не захищені наукові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати, які у сукупності розв'язують важливу наукову або науково-прикладну проблему.

Кандидатська (докторська) дисертація, як і будь-яке інше наукове дослідження, виконується у кілька взаємопов'язаних етапів, кожний з яких вимагає від дослідника сумлінного та відповідального ставлення. Про це слід пам'ятати в першу чергу тим, хто приступає до підготовки кандидатської дисертації. Адже здобувач наукового ступеня кандидата наук до цього мав справу головним чином з написанням навчально-дослідницьких праць, вимоги до яких менш жорсткі порівнянно з тими, що висуваються до науково-дослідних робіт.

Першим етапом у написанні дисертації є вибір теми дослідження. Правильно вибрати і сформулювати тему означає: безпомилково визначити її актуальність, новизну та перспективність; врахувати наявність теоретичної бази, можливість виконання дослідження в даній організації та можливість отримання при впровадженні вагомих соціально-економічних результатів. Тема дисертації має бути тісно пов'язана з напрямами основних досліджень наукової установи або організації, де вона виконується (інститут, факультет, кафедра), а також з державними науковими планами та програмами. При виборі теми дисертації слід брати до уваги тематику кваліфікаційної, дипломної роботи здобувача, досвід виступів на наукових конференціях та семінарах фахівців з науковими доповідями чи повідомленнями, рівень знання іноземних мов, комп'ютера тощо. Вибір теми дисертації включає кілька підходів, зокрема: вивчення тематики наукових планів і програм організації, де виконується робота; ознайомлення з каталогами захищених дисертацій, монографій, статей з конкретної теми; оцінювання відомих наукових рішень за допомогою нових методів або з нових теоретичних позицій.

Вибір теми завершується формулюванням назви дисертаційного дослідження. Назва дисертації має бути, по можливості, короткою, відповідати обраній спеціальності та суті вирішуваної наукової проблеми (задачі), вказувати на мету дисертаційного дослідження і його завершеність. У назві не бажано використовувати ускладнену термінологію. Слід також уникати назв, що починаються зі слів: «Дослідження питання...», «Дослідження деяких шляхів...», «Деякі питання...», «Матеріали до вивчення...», «До питання...» та ін., в яких не відбито достатньою мірою суть проблеми. Назва дисертації повинна відповідати за змістом відповідній спеціальності і галузі науки. Назва дисертації згодом може коригуватися, навіть в кінці роботи над нею.

Вибрана тема дисертації підлягає затвердженню на засіданні кафедри та вченої ради вищого навчального закладу або наукової установи. До затвердження теми дисертант готує пояснювальну записку, тобто розгорнутий план-конспект дисертації, який у стислому вигляді відтворює основний зміст її частин: актуальність теми, мету, завдання і структуру дисертації. Одночасно із затвердженням теми дослідження призначається науковий керівник для здобувача ступеня кандидата наук або науковий консультант для виконавця докторської дисертації.

Після вибору теми здобувач розробляє індивідуальний план роботи над дисертацією. Він регламентує послідовність і термін роботи над окремими етапами написання дисертації і включає робочий план і план-проспект дисертації, в яких фіксуються послідовність і зміст розділів та підрозділів дисертації.

Маючи означені плани і виконавши досить об'ємну підготовчу роботу щодо пошуку, накопичення та оброблення наукової інформації, здобувач приступає до написання дисертації. При цьому він повинен пам'ятати, що дисертація характеризується строго визначеною структурою. У разі відступу від неї спеціалізована вчена рада не прийме дисертацію до захисту. Структура дисертації включає в себе титульний аркуш, зміст, перелік умовних позначень (за необхідності), вступ, основну частину (кілька розділів), висновки, список використаних джерел і додатки (за необхідності).

Титульний аркуш заповнюється за строго визначеними правилами, установленими ВАК. Дотримання їх не вимагає особливих зусиль здобувача. Зміст подається на початку дисертації після титульного аркуша й оформляється так само, як і зміст курсової (кваліфікаційної, дипломної) роботи.

Перелік умовних позначень подається за необхідністю і розміщується перед вступом. Перелік друкують двома колонками: зліва за абеткою дається скорочення, справа – їх повне тлумачення. Якщо в дисертації скорочення або спеціальні позначення, символи тощо повторюються два-три рази, то перелік не складають, а наводять тлумачення їх при першому згадуванні. Вкрай відповідальною частиною дисертаційного дослідження є вступ. У ньому розкриваються такі аспекти, як сутність і сучасний стан наукової проблеми, її значущість і необхідність проведення дослідження, актуальність вибраної теми та її зв'язок з науковими планами і програмами, мета і завдання дослідження, наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, публікації автора за темою дослідження. Актуальність теми означає її важливість, значущість для даного етапу розвитку економічної науки та для її розвитку у майбутньому. Висвітлення актуальності теми дослідження буде цілком достатнім, якщо воно включатиме такі складові: сутність проблеми дослідження; соціальну значущість проблеми дослідження, вирішення якої має важливе народногосподарське та соціально-культурне значення в умовах України; значення для подальшого розвитку відповідної галузі науки чи виробництва; значення для створення нових напрямів певної галузі науки; вирішення конкретних часткових питань, які сприяють якісним змінам у науці чи виробництві; відмінність у вирішенні проблеми порівнянно з відомими розв'язаннями; зв'язок теми дисертації з науковими програмами та планами науково-дослідної роботи організації, де виконана робота. Важливою складовою вступу є мета дослідження. Вона становить собою той кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване дослідження. Мета повинна узгоджуватися з назвою дисертації і визначати очікувані результати й основні шляхи, способи, методи їх досягнення. Мета дисертації, як і будь-якого іншого дослідження, реалізовується через конкретні завдання, які ставить дисертант. Завдання формулюються у формі переліку певних дій: «проаналізувати ...», «вивчити ...», «з'ясувати...» тощо.

Про об'єкт і предмет наукового дослідження говорилося дещо вище, а тому в даному випадку немає потреби повертатися до них. Щоправда, варто нагадати, що не слід ототожнювати ці категорії, оскільки об'єкт дослідження – це явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення.

Предмет дослідження – це теоретичне відтворення суттєвих зв'язків і відношень, які підлягають безпосередньому вивченню у даній дисертації. Об'єкт і предмет дисертаційного дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове.

Кожне дослідження чогось варте лише тоді, коли характеризується науковою новизною. Наукова новизна розкриває основну наукову концепцію автора, дає наукове пояснення його досліджень шляхом розвитку раніше сформульованих ідей, відкриття нових економічних законів, явищ та закономірностей, наукове обґрунтування нових методів і способів господарювання тощо.

Важливою складовою вступу є формулювання практичного значення отриманих результатів. Саме за цим критерієм оцінюється науковий результат дисертанта, установлюється суспільна значущість наукового дослідження. Дисертація в галузі економічних наук може мати як теоретичне, так і практичне значення. Впровадження результатів у практику означає публікацію основних положень та висновків дослідження у вигляді монографій та наукових статей, апробацію на наукових конференціях у вигляді доповідей та повідомлень, підготовку наукових розробок для використання у навчальному процесі в освітніх закладах, використання результатів дисертаційного дослідження для підготовки загальнодержавних і регіональних програм соціально-економічного розвитку, а також для підготовки нових нормативних та методичних документів.

Оскільки кожний дисертант претендує на присудження йому наукового ступеня, в дисертації має бути відображений його особистий внесок у вирішення наукової проблеми. Причому робити це слід досить коректно, аби не приписати собі заслуги і досягнення науковців, які є співавторами ідей чи розробок. Об'єктивна оцінка внеску автора та його співавторів дається у висновку організації, в якій виконувалася дисертація. Слід мати на увазі, що у разі використання чужого матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація знімається з розгляду без права її повторного захисту. У вступі також вказується, де відбувалася апробація результатів дисертації. Передусім слід вказати на наукові конференції та семінари, на яких дисертант виступав з доповідями чи повідомленнями. Крім того, слід вмістити відомості про основні публікації здобувача та зазначити, наскільки повно вони відображають результати і висновки дисертації. У кінці вступу розкривається та аргументується структура дисертації. Як бачимо, вступ є досить важливою складовою дисертації. Він дає уяву і про те, як виконувалася, вибудовувалася дисертація і які найважливіші цілі вирішує.

Повний зміст дослідження подається в основній частині дисертації, тобто в її розділах. Кожний розділ бажано закінчувати формулюванням висновків, що випливають з наведених у ньому наукових і практичних результатів. Зміст розділів має відповідати темі дисертації і повністю її розкривати. Досягти цього найкраще можна тоді, коли кожний розділ виконуватиме певну функцію. У першому висвітлюються методика і методологія дослідження, робиться огляд зробленого попередниками дисертанта.

У наступних розділах автор викладає результати своїх власних досліджень, висвітлює те нове, що він вніс у розробку проблеми. В останньому розділі зіставляються результати експериментальних досліджень з теоретичними, визначаються можливості впровадження наукових результатів та перспективи подальшої розробки проблеми.

Після основної частини дисертації подаються висновки. Вони відображають головні наукові результати, отримані дисертантом особисто. Висновки виносяться на захист. По них можна судити, наскільки повно реалізовано мету дослідження.

Завершується дисертація списком використаних джерел. Він оформляється так само, як і список джерел дипломних робіт. Основні вимоги до дисертації установлює ВАК України. Їхнє дотримання – гарантія успішного захисту дисертації та присудження наукового ступеня кандидата (доктора) економічних наук.

Контрольні питання

1. Процес виконання курсової роботи.

2. Основні завдання виконання дипломної роботи.

3. Алгоритм написання та оформлення курсової (дипломної) роботи.

4. Основні етапи процесу роботи над дослідженням.

5. Процес захисту дипломної (магістерської) роботи.

6. Етапи написання кандидатської дисертації.

Теми рефератів

1. Магістерська робота – самостійна випускна науково-дослідницька робота.

2. Про присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань в Україні.

VIIІ ОФОРМЛЕННЯ ТА ФОРМИ ВПРОВАДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Основні питання:

8.1. Наукова публікація: поняття, функції, основні види.

8.2. Наукова монографія, наукова стаття, теза доповіді.

8.3. Реферат, доповідь, виступ, книги.

8.4. Методика підготовки та оформлення публікації до видання.

8.5. Форми звітності при науковому дослідженні.

8.1. Наукова публікація: поняття, функції, основні види.

8.1. Наукова публікація: поняття, функції, основні види

Якщо автор пише про те, чого сам не розуміє,

його робота буде зрозумілою лише тим читачам,

які розуміються на цьому більше, ніж він

«Закон Уіттингтона»

Результати науково-дослідної роботи оформляють не лише у вигляді курсової або дипломної роботи. Вони узагальнюються також у кандидатських і докторських дисертаціях, авторефератах дисертацій, тезах доповідей, статтях, монографіях, методичних і практичних матеріалах, підручниках, навчальних посібниках тощо.

Для майбутнього фахівця, науковця дуже важливим є володіння методологією підготовки наукової публікації. Написання реферату, наукової статті, тез доповідей на конференції повинно відповідати вимогам жанру публікації і відповідно сприйматись читачами і слухачами. Це висуває певні вимоги до логіки побудови їх, форми, стилю і мови.

Розглянемо методику підготовки окремих видів публікацій чи виступів, враховуючи при цьому особливості кожного виду, залежність від рівня завершеності дослідження, а також з врахуванням кола читачів чи слухачів, на яких вони розраховані.

Наукова публікація (в перекладі з латинського – publicato – оголошую всенародно, оприлюднюю) – це доведення інформації до громадськості за допомогою преси, радіомовлення, телебачення; розміщення в різних виданнях (газетах, книгах, підручниках).

Головні функції публікацій:

–   оприлюднення результатів наукової роботи;

–   сприяння установленню пріоритету автора при аналогічних за змістом наукових статтях;

–   свідчення про особистий внесок дослідника в розробку наукової проблеми;

–   підтвердження достовірності основних результатів і висновків наукової роботи, її новизни та наукового рівня, оскільки після виходу в світ публікація стає об’єктом вивчення й оцінки широкою науковою громадськістю;

–   підтвердження факту апробації та впровадження результатів і висновків дисертації;

–   відображення основного змісту, наукового рівня та новизни дослідження;

–  забезпечення первинною науковою інформацією суспільства, повідомлення про появу нового наукового знання, передача його у загальне користування.

Особливе значення мають наукові публікації, що вийшли друком у формі видань. Державний стандарт України. 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» визначає видання як документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений шляхом друкування, тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо видавничого оформлення і поліграфічного виконання.

Науковим вважається видання результатів теоретичних або емпіричних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів, літературних текстів. Воно призначене для фахівців відповідної галузі та наукової роботи. Наукові видання можуть бути двох груп:

–   науково-дослідні;

–   джерелознавчі.

До науково-дослідних належать (рис. 8.1):

–   монографія (наукова праця, присвячена дослідженню однієї теми);

–   науковий реферат (автореферат) – коротке викладення автором змісту наукового дослідження, дисертаційної роботи перед поданням її до захисту;

–   інформативний реферат – коротке письмове викладення однієї наукової праці, що стисло висвітлює її зміст. Він акцентує увагу на нових повідомленнях;

–   тези доповідей, а також матеріали наукової конференції (неперіодичний збірник підсумків конференції, доповідей, рекомендацій та рішень);

–   збірники наукових праць (збірники матеріалів досліджень наукових статей, виконаних у наукових установах, навчальних закладах).

Збірники наукових праць

Автореферат, інформативний реферат

Книги

Монографія

Джерелознавчі

Науково-дослідні

Наукові публікації

Рисунок 8.1 – Перелік наукових публікацій

  До другої групи наукових видань належать: джерелознавчі видання або наукові документальні видання, які містять пам’ятки культури та історичні документи, що пройшли текстологічне опрацювання, мають коментарі, вступи, статті, допоміжні покажчики тощо.

Серед наукових неперіодичних видань можна виділити:

–   книги (книжкове видання обсягом понад 48 сторінок);

–   брошури (книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок).

Статус наукового видання потребує суворого дотримання вимог видавничого оформлення видання.

Статті наукового характеру друкуються переважно в збірниках або журналах.

Науковий журнал – журнал, що містить статті та матеріали досліджень теоретичного або прикладного характеру і призначений переважно для фахівців певної галузі науки.

За цільовим призначенням наукові журнали поділяють на:

–   науково-практичні;

–   науково-теоретичні;

–   науково-методичні.

Особливе значення мають наукові статті для здобувачів наукового ступеня доктора чи кандидата наук. Окрім зазначених вимог до них є ще й додаткові:

1.   Статті мають публікуватись у провідних наукових фахових журналах та інших періодичних наукових фахових виданнях. Їх перелік затверджує ВАК України при дотриманні таких вимог:

–   наявність у складі редакційної комісії не менше п’яти докторів наук з відповідної галузі науки, серед яких обов’язково три мають бути штатні працівники наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що видає журнал (періодичні видання);

–   журнали підписуються до друку виключно за рекомендацією Вченої ради наукової установи (організації чи вищого навчального закладу), що його видає, про що зазначається у вихідних даних;

–   тираж не менше ніж 100 примірників;

–   повне дотримання вимог до редакційного оформлення періодичного видання згідно з державними стандартами України;

–   наявність журналу (періодичного видання) у фонді бібліотек України, перелік яких затверджено ВАК України.

2.   Публікація не більше однієї статті здобувача за темою дисертації в одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання).

3.   Не зараховуються праці, в яких немає повного опису наукових результатів, що засвідчує їх достовірність, або в яких повторюються результати, опубліковані раніше в інших наукових працях, що входять до списку основних.

Кількість і якість публікацій з теми дослідження є критерієм оцінки роботи.

Вважається, що дисертація виконана на належному рівні, якщо з кожного її розділу і підрозділу можна підготувати статтю, а за її загальними результатами – монографію.

При захисті докторської дисертації здобувач повинен видати монографію обсягом не менше 10 друкованих аркушів та не менше 20 статей у наукових провідних фахових журналах України (для гуманітарних і суспільних наук), не менше 15 публікацій основного змісту дисертації (для природничих і технічних наук).

Кількість публікацій може бути змінена, якщо:

–   загальний обсяг індивідуальних публікацій перевищує 5 авторських аркушів.

–   у здобувача значна загальна кількість публікацій.

  При загальній кількості статей не менше 20 кількість індивідуальних з них має бути не меншою п’яти. При загальній кількості статей не менше 30 кількість індивідуальних має бути не менше чотирьох. Взагалі ВАК цінує, коли більшість публікацій без співавторів і всі опубліковані до прийняття дисертації до захисту. До статей без співавторів прирівнюються розділи монографій, підручників, навчальних посібників, написані автором особисто.

Для здобувача ступеня кандидата наук:

–   мінімальна кількість публікацій не менше трьох статей основного змісту дисертації у вигляді статей у наукових фахових виданнях України або інших країн; перелік яких затверджує ВАК України;

–   зараховуються лише ті статті, в наукових фахових виданнях, які на момент прийняття дисертації до захисту вийшли з друку.

До опублікованих праць, які додатково відображають наукові результати дисертації, належать авторські свідоцтва на винаходи, державні стандарти, промислові зразки, рукописи праць депонованих в установах державної системи науково-технічної інформації та анотованих в наукових журналах, брошури, інформаційні картки на нові матеріали, що внесені до державного банку даних, тези доповідей, матеріали, виголошені на наукових конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах тощо. Тези доповідей включають до списку опублікованих праць за умови, що вони слугують установленню пріоритету, або коли їхній зміст не викладений в інших публікаціях.

Наукові видання (зокрема наукові монографії, журнали чи збірники), в яких опубліковані основні результати дисертаційних робіт, мають бути доступними читачеві, знаходитися у фондах провідних вітчизняних бібліотек, обов’язково надсилатися в установлений перелік установ, який затверджений ВАК України.

Певні труднощі у авторів виникають при визначенні обсягу праць, що зумовлено недостатнім знанням основних одиниць обчислення наукової інформації, поширюваних засобами друку.

До них належать:

–   авторський аркуш;

–   друкований аркуш;

–   обліково-видавничий аркуш.

Найбільш вживаним в практиці є авторський аркуш – це одиниця обсягу друкованого твору, що дорівнює 40000 друкованих знаків (літери, цифри, розділові знаки, кожен пробіл між словами тощо), один авторський аркуш дорівнює 24 сторінкам машинописного тексту, надрукованого через 2 інтервали на стандартному аркуші формату А4.

Обсяг оригіналу в авторських аркушах можна приблизно визначити, поділивши загальну кількість сторінок машинописного тексту на 24.

У авторських аркушах визначається обсяг рукопису у видавничому договорі.

Обліково-видавничий аркуш – це одиниця обліку друкованого твору, що дорівнює, як і авторський аркуш, 40 000 друкованих знаків прозового тексту, 700 рядкам віршованого тексту або 3000 см² рекламного ілюстрованого тексту.

В обліково-видавничих аркушах враховуються ті частини видання, які не є результатом авторської праці (видавнича анотація, зміст, вихідні відомості на обкладинці, справі, випускні дані, порядкові номери сторінок, редакційна передмова, рисунок та ін.).

Кожний науковець систематично веде облік власних публікацій у картотеці списку або комп’ютерному банку даних за схемою: назва праці; характер роботи; вихідні дані; обсяг в авторських аркушах; термін та назва видання. Потрібно мати оригінали або копії власних публікацій.

0. 8.2. Наукова монографія, наукова стаття, теза доповіді

Те, що розуміють погано, часто намагаються

пояснити за допомогою слів, які не розуміють

Гюстав Флобер

Монографія – це наукова праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам. Є два види монографій: наукові і практичні.

Наукова монографія – це науково-дослідницька праця, предметом якої є вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з наукової проблеми або теми з критичним його аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспільство, слугує висвітленню основного змісту і результатів наукового, дисертаційного дослідження.

Наукову монографію характеризує єдність змісту і вона свідчить про науковий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікаційна наукова праця. За цих умов вона заміняє дисертаційну роботу. Обсяг індивідуальної монографії здобувача наукового ступеня доктора наук, яка зараховується як дисертація, має становити не менше 10 авторських аркушів у галузі технічних і природничих наук і не менше 15 авторських аркушів у галузі гуманітарних і суспільних наук.

Другий тип наукової монографії – це наукова праця, яка є засобом висвітлення основного змісту дисертації і однією з основних публікацій за темою дослідження, при цьому до неї висуваються вимоги:

–   обсяг – не менше як 10 обліково-видавничих аркушів;

–   наявність рецензій двох докторів наук, за відповідною спеціальністю;

–   наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або вищого навчального закладу;

–   тираж не менше 300 примірників;

–   наявність міжнародного стандартного номера ISBN.

Між дисертацією і монографією є певні відмінності.

По-перше, в дисертації передбачається виклад наукових результатів і висновків, отриманих особисто автором.

Монографія – це виклад результатів, ідей, концепцій, які належать як здобувачеві, так і іншим авторам.

По-друге, дисертація містить нові наукові результати, висновки, факти, а монографія може викладати як нові результати, так і методичні, технічні рішення, факти, які вже відомі.

По-третє, дисертація за вимогами ВАК має визначену структуру і правила оформлення, яких необхідно дотримуватись. До монографій таких вимог не ставлять.

По-четверте – дисертація, це рукопис, який зберігається в обмеженій кількості примірників у певних бібліотечних установах. Монографія - це видання, яке пройшло відповідне редакційно-видавниче опрацювання, виготовлене друкарським або іншим способом, видане у фаховому видавництві України.

Дисертація виконується у відповідності з вимогами державних стандартів щодо друку та оформлення, чого не установлюється для монографії і її структури.

Традиційно склалась композиційна структура наукової монографії: титульний аркуш, анотація, перелік умовних позначень (за необхідності) вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст.

Монографія призначена перш за все для вчених і має відповідати за змістом і формою жанру публікації. Особливе значення тут мають чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлення основних ідей, концепцій, висновків. Її обсяг має бути не менший 6 друкованих аркушів. Вимоги до сутності викладу матеріалу в розділах монографії, аналогічні до вимог інших наукових публікацій з певними особливостями їх призначення.

Наукова стаття – є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

 Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам’ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5…0,7 авт. арк.).

Рукопис статті повинен мати повну назву роботи, прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру:

–   вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв´язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5…10 рядків);

–   основні дослідження і публікації з проблеми за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5…2 сторінки машинописного тексту);

–   формулювання мети статті (постановка завдання) – висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5…10 рядків);

–   виклад змісту власного дослідження – основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5…6 сторінок);

–   висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).

Відповідно до постанови Президії ВАК України від 15.01.2003 р. №705/1 наукові статті зараховуються як фахові за наявності таких необхідних елементів: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв´язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

При написанні наукової статті слід дотримуватись певних правил:

–   у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора; за необхідністю вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

–   назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п´яти слів);

–   ініціали ставлять перед прізвищем;

–   слід уникати стилю наукового звіту;

–   недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись розповідними реченнями;

–   не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок, положень, вимог;

– прийнятним у тексті є використання словосполучень переліку: «спочатку», «зрозуміло що», «на початку», «спершу», «потім», «дійсно», «далі», «нарешті», «по-перше», «по-друге», «можливо», «задумкою», «заданими», «між іншим», «в зв´язку з тим», «на відміну», «поряд з цим» тощо;

–   цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити посилання на вченого, який вперше дослідив проблему);

–   усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг присвячується викладу власних думок автора;

–   стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та додається список використаних джерел.

Рукопис статті підписується автором і подається (разом з дискетою) до редакції у двох примірниках. В окремих випадках в науковій статті до фахових видань дається анотація (резюме) українською, російською і англійською мовами.

Вони є свідченням апробації науково-дослідної роботи. Слід сказати, що апробація наукової роботи на наукових конференціях, семінарах, є обов’язковою при написанні дисертації.

Тези (від thesis – положення, твердження) – це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.

Тези доповіді – це опубліковані на початку наукової конференції (з’їзду, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.

Обсяг тез може бути в межах 2…3 сторінки машинописного тексту через 1,5…2 інтервали.

Алгоритм тези можна подати так:

теза – обґрунтування – доказ – аргумент – результат – перспектива.

Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно з вимогами:

–   у правому верхньому куті розміщують прізвище автора і його ініціали та доповнюють відомостями про нього;

–   назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

–   послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.

0. 8.3. Реферат, доповідь, виступ, книги

Книги пишуться за допомогою книг

П’єр Буаст

В хорошей книге больше истин,

чем хотел вложить в нее автор

Марія Ебнер-Ешенбах

Вже з першого року навчання у вузі студенти повинні вміти підготувати реферат, виступ на семінарі, доповідь на науково-практичній конференції.

Яких же вимог слід дотримуватись при їх підготовці та оформленні.

Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми. При індивідуальній роботі з літературою реферат є короткий збагачений запис ідей з декількох джерел. Часто реферат готують для того, щоб передати ці ідеї аудиторії.

Обсяг реферату залежить від обраної теми, змісту документів, їх наукової цінності або практичного значення.

Найчастіше маємо справу з інформативними і розширеними (зведеними) рефератами.

Інформативний реферат повністю розкриває зміст теми, містить основні фактичні і теоретичні повідомлення. Він потребує глибокого вивчення першоджерел, доброї пам´яті, уміння пов´язувати теоретичні положення з сучасністю, робити глибокий аналіз та практичні висновки, нарешті вчить проводити дискусію.

У такому рефераті мають бути визначені: предмет дослідження і метод роботи; наведені основні результати; викладені дані про умови дослідження, сформульовані власні пропозиції автора щодо практичного значення змісту й уміння довести його до аудиторії слухачів. Реферат може бути посібником для усного виступу з елементами імпровізації.

Інформаційні реферати можуть розміщуватися у первинних документах (книгах, журналах, збірниках праць, звітах про науково-дослідну роботу) і у вторинних документах (реферативних журналах і збірниках, інформаційних картках та ін.).

Розширений або зведений (оглядовий, багатоджерельний) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, зміст яких викладено у вигляді однорідного тексту.

Алгоритм структури реферату:

–   Вступ.

–   Розділ І. Історія та теорія питання.

–   Розділ II. Вирішення проблеми в сучасних умовах.

–   Висновки.

–   Література.

–   Додатки (за необхідності).

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її особливість і значущість в конкретній галузі науки або практики.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експериментальні дослідження з теми. Подається перелік основних змістовних аспектів проблеми, які раніше розглядались вченими, визначаються недостатньо досліджені питання, з’ясовуються причини їх слабкої розробленості.

У розділі II подається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам вивчення проблеми, практичного досвіду та висловлення власної думки щодо перспектив розвитку досліджуваної проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції науковця.

До списку літератури включаються публікації переважно останніх 5…10 років. Особливо цінуються праці останнього року видання.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Вибір теми реферату студенти здійснюють відповідно до тематики затвердженої на кафедрі та за погодженням з науковим керівником.

Обсяг розширеного реферату 20…24 сторінки.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стислим. У рефераті використовується стандартизована термінологія, значення якої зрозуміле з контексту.

Реферат рецензується, оцінюється і враховується при проведенні підсумкового заліку, іспиту з відповідної дисципліни.

Рецензія (відгук) на реферат або іншу науково-дослідну роботу має об’єктивно оцінювати позитивні і негативні його сторони. В рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити вміння автора поставити проблему, обґрунтувати її соціальне значення, розуміння автором співвідношення між реальною проблемою і рівнем її концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел; глибину їхнього аналізу, володіння методами збору; аналізу та інтерпретації емпіричної інформації; самостійність роботи, оригінальність в осмисленні матеріалу; обґрунтування висновків і рекомендацій.

Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків, тобто бути доброзичливим, але принциповим.

Відносно до автора роботи речення слід будувати в третій особі минулого часу («Студент поставив..., розкрив..., довів..., обґрунтував») до самої роботи - в теперішньому часі («реферат містить..., розкриває..., підтверджує...»).

Рецензію не слід завершувати оцінкою, вона має органічно випливати зі змісту документа.

Досить поширеною формою оприлюднення результатів наукового дослідження є доповіді та повідомлення.

Доповідь – це документ, у якому викладаються певні питання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення.

Розрізняють такі види доповідей:

1.   Звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за певний час).

2.   Поточні (інформація про хід роботи).

3.   На теми наукових досліджень.

Наукова доповідь – це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання), одна із форм оприлюднення результатів наукової роботи, можливості за короткий проміжок часу «увійти» в наукове товариство за умови яскравого виступу.

Структура тексту доповіді аналогічна плану статті.

Алгоритм тексту доповіді:

Вступ – Основна частина – Підсумкова частина

У вступі зазначається проблемна ситуація, яка зумовила потребу публічного виступу, потім обґрунтовується основна ідея автора, наводяться аргументи, факти, теоретичні викладки і на кінець висновки і рекомендації.

Порівняно з науковою публікацією публічна доповідь має свої особливості. Є два методи написання доповіді:

1.   Дослідник готує спочатку тези свого виступу і на основі їх пише доповідь на семінар чи конференцію, редагує і готує до опублікування у науковому збірнику, як доповідь чи статтю.

2.   Дослідник пише доповідь, а потім у скороченому вигляді знайомить з нею аудиторію.

При написанні доповіді слід зважати на те, що значна, суттєва частина її надрукована в тезах, частина – на слайдах, кодоплівках, плакатах, тому доповідач лише дає окремі коментарі до ілюстрованого матеріалу, опубліковані тези. Це дозволяє зекономити час виступу на 20…40%. Доцільним є посилання на попередні виступи, полемічний характер доповідей, що викликає інтерес у слухачів.

При формуванні змісту доповіді слід врахувати, що за 10 хвилин людина може прочитати текст надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8…12 сторінок (до 30 хвилини).

Повідомлення, виступ можуть бути обсягом на 4…6 сторінок.

При підготовці наукової публікації, доповіді, виступу потрібно уникати:

–   неточності і розпливчастості формулювання назви;

–   невизначеності особистого внеску в дослідження;

–   поверхового викладу змісту та результатів дослідження;

–   дублювання змісту публікацій;

–   досить короткого терміну оприлюднення результатів дисертації.

При цьому тексти монографій, рефератів, виступів повинні відповідати темі і змісту науково-дослідної роботи.

Результати наукового дослідження можуть завершуватись написанням книг, зокрема підручників і навчальних посібників.

Розглянемо їх особливості та структуру.

Підручник – навчальне видання, що містить систематизований виклад змісту навчальної дисципліни, відповідає програмі та офіційно затверджений як такий вид видання.

Навчальний посібник – навчальне видання, що частково чи повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання.

Вони затверджуються Міністерством освіти і науки України як нормативні видання з відповідним грифом. Присвоєння грифу означає, що підручник або навчальний посібник відповідає установленим вимогам: щодо відповідності навчальній програмі за змістом, щодо обсягу і щодо технічного оформлення.

При написанні підручників та навчальних, методичних посібників необхідно врахувати такі вимоги:

–   навчальні книги повинні мати високий науково-методичний рівень, містити відповідний довідковий апарат;

–   підручники та навчальні посібники мають бути написані в доступній формі, навчальний матеріал повинен бути пов’язаний з практичними завданнями, у книзі повинні простежуватись тісні міжпредметні зв’язки;

–   у підручниках і посібниках необхідно посилити увагу до питань їх професійної орієнтації з урахуванням використання ЕОМ.

Структура навчальної книги передбачає: зміст (перелік розділів); вступ (передмова); основний текст; питання, тести для самоконтролю, обов’язкові та додаткові задачі, приклади; довідково-інформаційні дані для розв’язання задач (таблиці, схеми тощо); бібліографічний список; апарат для орієнтації в матеріалах книги (предметний, іменний покажчики), додатки, які мають безпосереднє значення до теми книги.

Таким чином, кожний дослідник, науковець обирає найпридатніший спосіб для перетворення так званого чорнового варіанта рукопису в остаточний вид наукової праці.

0. 8.4. Підготовка та оформлення публікації до видання

Публікація будь-яких матеріалів є індивідуальною справою дослідника. Стиль і методика їх підготовки залежить від творчості та задуму автора, власного розуміння проблеми. При цьому можуть використовуватись різні методичні прийоми викладу наукового матеріалу, зокрема:

1)   послідовний;

2)   цілісний (з наступною обробкою кожної частини, розділу);

3)   вибірковий (розділи пишуться окремо).

Послідовний виклад матеріалу логічно зумовлює схему підготовки публікації: ідея (задум), план, відбір матеріалу; групування, його систематизація, редагування. Тут дотримуються послідовності викладу матеріалу, виключено повтор; але звичайно, є зайві витрати часу на послідовне опрацювання інформації.

Цілісний спосіб – це написання всієї праці в чорновому варіанті, а потім обробка її в частинах і деталях, внесення доповнень, виправлень. Тут економиться час, але є небезпека порушення послідовності викладу матеріалу.

Вибірковий виклад матеріалу часто використовуються дослідниками так, як їм зручно. При цьому важливим є доведення кожного розділу до кінцевого результату, щоб при об’єднанні розділів у цілому матеріал був готовий до видання.

У процесі написання наукової праці умовно виділяють декілька етапів: формування задуму і складання попереднього плану; відбір і підготовка матеріалів, групування їх та опрацювання рукопису.

На першому етапі задуму формулюється мета даної роботи, на яке коло читачів вона розрахована, які матеріали в ній подавати; передбачається повнота і ґрунтовність викладу; теоретичне та практичне спрямування; які ілюстративні матеріали необхідні для розкриття її змісту. Визначається попередня назва праці, яку потім можна корегувати.

Бажано відзразу ж скласти план роботи або план-проспект, який вимагають видавництва.

План-проспект відбиває задум праці і відтворює структуру майбутньої публікації.

Відбір і підготовка матеріалів пов’язані з ретельним добором вихідного матеріалу в будь-якій послідовності, окремими частинами, тобто все те, що знадобиться на наступних етапах роботи над рукописом.

Наступний етап передбачає групування матеріалів за попереднім планом-проспектом і паралельно визначається рубрикація праці, тобто поділ її на логічно підпорядковані елементи-частини, розділи, підрозділи, пункти, інакше створення чорнового макета праці.

При опрацюванні рукопису уточнюються його зміст, оцінюються висновки, логічність і послідовність викладу матеріалу, відповідність назв роботи та її розділів змісту, викладеному в них, перевіряється аргументованість основних положень, новизна теоретична і практична значущість роботи.

Досить важливим у підготовці ділового рукопису є оформлення його та літературна правка.

Після написання тексту автор практично і принципово його оцінює: кожний висновок, формули, таблиці, окремі речення перечитуються, перевіряються висновки, аргументи, факти, теоретична і практична значущість матеріалу публікації.

Аналізується правильність оформлення рукопису: літературні джерела, цитати.

Підготовлений для передачі у видавництво рукопис має відповідати певним вимогам, зумовленим процесом його подальшої підготовки до друку, про більшість з них уже йшла мова в попередніх розділах навчального посібника. В зведеному вигляді вони мають бути такі:

–   авторський текстовий оригінал (рукопис) включає в себе титульний аркуш, анотацію (а для наукових видань – реферат), основний текст, тексти довідкового характеру і додаткові тексти (покажчики, коментарі, примітки, додатки), бібліографічні списки, посилання, зміст;

–   текст рукопису і всі матеріали до нього подавати у видавництво у двох примірниках;

–   сторінки рукопису мають бути одного розміру (від 203x288 до 210x297 мм);

–   матеріал друкувати ЕОМ малими літерами через два інтервали на одній стороні аркуша;

–   в одному рядку має бути 60…65 знаків (враховуючи розділові знаки і пробіли між літерами), на одній сторінці суцільного тексту – 28…30 рядків;

–   при визначенні обсягу рукопису необхідно виходити з того, що в одному авторському аркуші налічується 40 000 знаків;

–   поля сторінок оригіналу мають бути: ліві - не менше 20 мм, верхні - 20, праві - 10, нижні - 20;

–   абзацний виступ має бути однаковим і дорівнювати трьом ударам:

–   усі заголовки і виділення в тексті друкувати малими літерами, заголовки відокремлювати від тексту згори і знизу пропусками в три інтервали;

–   посилання розміщуються в нижній частині сторінки, їх не переносять на наступну сторінку;

–   у рукописі зазначають всі необхідні, на думку автора, виділення літер і частин тексту;

–   чітко визначають підпорядкованість заголовків і підзаголовків;

–   виправлення в рукописі дозволяються, але не більше п´яти на одній сторінці; вони можуть бути вдруковані або написані від руки чорним чорнилом;

–   сторінки рукопису послідовно нумеруються, починаючи з обкладинки і до останньої сторінки, в правому верхньому куті – простим олівцем; на титульному аркуші вказувати загальну кількість сторінок та ілюстрацій;

–   рукопис підписується автором (співавторами) або редакторові на титульному аркуші з зазначенням дати;

–   ілюстративні матеріали виконуються чітко, у форматі, що забезпечує розуміння всіх деталей при можливому зменшенні зображення.

Для підручників крім двох зовнішніх позитивних рецензій, розглянутих вченими радами вищих навчальних закладів відповідними науково-методичними комісіями Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України, подаються на затвердження колегії міністерства, а навчально-методичні посібники – заступникові державного секретаря.

Згідно з наказом Міністерства освіти України №70 від 02.06.98 р. підручникам, посібникам та іншій навчально-методичній літературі для вищих навчальних закладів надаються грифи, які установлюють призначення, вид навчальної книги і зазначаються на титульній сторінці, а на її звороті вказується, ким і коли прийнято рішення про надання грифів.

Колегією Міністерства освіти і науки України надаються грифи:

–   «Затверджено Міністерством освіти і науки України» – підручникам, що потребують перевидання;

–   «Допущено Міністерством освіти і науки України» – підручникам і навчальним посібникам з дисциплін, передбачених галузевою компонентою державних стандартів вищої освіти.

Заступниками міністра освіти і науки України надається гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» – навчальним посібникам з дисциплін, передбачених компонентою вищого навчального закладу державних стандартів вищої освіти, словникам, довідникам. Рукописи, яким надані грифи, вносяться до видавничих планів.

0. 8.5. Форми звітності при науковому дослідженні

Виконуючи науково-дослідну роботу, студенти оформляють реферати, курсові (дипломні) роботи, виступи на семінарі, конференції, наукові статті; наукові працівники, спеціалісти готують інформації, дисертації, звіти, аналітичні записки тощо.

Наукові результати – це нові знання, отримані в процесі виконання науково-дослідної роботи. Вони повинні відповідати таким вимогам, як:

–   актуальність на даний період розвитку науки і практики;

–   новизна: вперше отримані, розвинуті, розроблені;

–   практичне значення, використання в професійній роботі фахівця;

–   достовірність: коректність використання математичних моделей, формул;

–   точність виконання розрахунків;

–   повторюваність в процесі експерименту;

–   однозначність формувань.

Наукові результати повинні пройти апробацію, бути опублікованими в спеціальній науковій літературі, мати відповідні рецензії. В процесі апробації з метою інформування про результати виконаних наукових досліджень, розробки рекомендацій за напрямами подальшої роботи використання їх в навчальному процесі чи в умовах виробництва організується обговорення проблеми на кафедрі, на семінарі, симпозіумах спеціалістів, науково-практичних конференціях (рис. 8.2).

Узагальнення результатів дослідження

Інформація

Виступ

Нарада

Використання в практичній діяльності

Рисунок 8.2 – Форми звітності та впровадження результатів дослідження

 Інформація про дослідження є документом, в якому містяться результати дослідження без їх інтерпретації (пояснення числових даних):

–   стисле викладення проблемної ситуації;

–   перелік цілей та завдань НДР;

–   описання соціально-демографічних характеристик вибіркової сукупності;

–   розподіл відповідей на запитання анкет чи інтерв’ю та результати аналізу документів у вигляді таблиць.

Інформаційна записка про дослідження є невеликою за обсягом, має ті ж вимоги, що й інформація, але більш детально коментуються підсумки дослідної діяльності з конкретними висновками.

Аналітична записка про дослідження може завершувати значні етапи досліджень чи бути основним підсумковим документом невеликих науково-дослідних робіт. Вона має більший обсяг і таку структуру:

1)   вступ;

2)   основна частина;

3)   заключна частина.

У вступі обґрунтовується необхідність проведеного дослідження, використання тих чи інших методів зборання, оброблення та аналізу інформації; описується мета, завдання, дається характеристика техніки дослідження.

Основна частина включає аналіз досягнутих результатів дослідження, обробку та систематизацію кількісних і якісних понять, установлення закономірностей.

У заключній частині наводяться основні висновки та шляхи розв’язання виявлених проблем, рекомендації для практичного застосування. При проведенні фундаментальних наукових досліджень, головним підсумковим документом є звіт про НДР. Він містить такі обов’язкові елементи:

–   титульний лист;

–   список виконавців;

–   зміст;

–   перелік умовних позначень та символів;

–   вступ;

–   основну частину;

–   заключну частину;

–   список використаної літератури;

–   додатки (таблиці, схеми).

При виконанні та оформленні звіту щодо проведеної науково-дослідної роботи необхідно дотримуватись загальних вимог, передбачених державним стандартом до відповідного виду робіт.

Обсяг звіту не перевищує 90…100 сторінок одного тому, а томів має бути декілька. При складанні звіту, слід дотримуватись таких вимог: чіткість, логічність, конкретність викладення, аргументованість висновків, точність формулювань, обґрунтованість рекомендацій та пропозицій.

Значну частину наукових інформацій та звітів використовують для удосконалення управління процесом, підвищення ефективності діяльності підприємств, організацій та установ.

Широко використовується така форма впровадження як доповіді, виступи, лекції на наукових та практичних заходах.

Нарада – це форма колективних контактів вчених і фахівців одного наукового спрямування.

Колоквіум – це форма колективних зустрічей, де, як правило, обмін думками вчених різних напрямів, тобто це форма невимушеної дискусії, але де є офіційні доповідачі.

Симпозіум – це напівофіційна бесіда за завчасно підготовленими доповідями, а також виступами експромтом. Це можуть бути і бесіди в кулуарах.

Конференція – найбільш поширена форма обміну інформацією за певною тематикою. Одна частина доповідачів повідомляє певні наукові ідеї, результати дослідження, досвіду роботи, інша – більша частина є слухачами, сприймають інформацію, беруть участь в обговоренні. Тут на доповідачів і слухачів велике інформаційне навантаження, тому встановлюються регламент у виступах і обговоренні, організовується секційна робота.

На конференціях може використовуватись стендова інформація, виставка літератури, зразки матеріалів, оформлюються тематичні експозиції конференції, зазвичай приймаються рішення і рекомендації.

З’їзди, конгреси, виставки, ярмарки, фестивалі є найбільш високою і представницькою формою спілкування, вони носять національний або міжнародний характер. Тут відпрацьовується стратегія певної галузі науки й економіки, здійснюється обмін досвідом та науковими напрацюваннями фахівців, забезпечується координація наукових досліджень у широких просторих межах світової спільноти. Ці форми спілкування особливо є характерні і перспективні для розвитку інфраструктури галузі зв’язку України. Вони сприяють розширенню міжнародних контактів, взаєморозумінню між народами, створюють необхідні передумови успішного розвитку вітчизняної галузі зв’язку та додатковому надходженню коштів до державної скарбниці.

Контрольні питання

1. Головні функції публікацій.

2. Вимоги щодо наукових статей для здобувачів наукового ступеня доктора чи кандидата наук.

3. Відмінності між дисертацією та монографією.

4. Структура наукової статті.

5. Алгоритм структури реферату.

6. Види та методи написання наукових доповідей.

7. Вимоги щодо написання підручників та навчально-методичних посібників.

8. Етапи процесу написання наукової праці.

Теми рефератів

1. Щодо присвоєння грифів Міністерства освіти і науки України.

2. Форми звітності та впровадження результатів наукового дослідження в Україні.

Фонд тестових завдань

1.В якому році в Україні було відновлено ступінь магістра?

а) 1992;

б) 1993;

в) 1994;

г) ваш варіант.

2. Що таке кандидатська дисертація?

а) випускна кваліфікаційна робота дослідницького змісту;

б) випускна кваліфікаційна робота наукового змісту;

в) випускна кваліфікаційна робота прикладного змісту.

3.Що собою являє ступінь магістра?

а) академічну ступінь;

б) наукову ступінь;

в) проміжну ступінь між двома попередніми.

4. Чим відрізняються принципи від законів?

а) принципи підпорядковані законам;

б) принципи можуть порушуватись;

в) принципи об’єктивно в природі не існують.

5. Що таке наукове дослідження?

а) вибір визначеного об’єкта, предмета чи явища та спостереження за ним;

б)процес вивчення визначеного об’єкта, предмета чи явища з метою установлення закономірностей його вивчення та розвитку;

в) процес вивчення визначеного об’єкта.

6. Що таке предмет пізнання?

а) це те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника;

б) це властивість об’єкта, що досліджуються з визначеною метою;

в) це те, що викликає науковий інтерес дослідника.

7. На якій стадії економічного дослідження вивчається стан об’єкта:

а) на підготовчій;

б) на дослідницькій;

в) на стадії впровадження.

8. Що містить ТЕО НДР:

а) найменування теми, дані про замовника, вартість розробки та термін виконання;

б) найменування теми та проблеми, до якої вона надходить, дані про замовника та керівника проекту, вартість розробки, терміни виконання та можливість впровадження;

в) найменування теми та проблеми, до якої вона надходить, дані про замовника та керівника проекту, підставу для виконання НДР, вартість розробки, терміни виконання та можливість впровадження.

9. Що таке апробація результатів наукового дослідження:

а) коректування та попереднє формулювання висновків дослідження;

б) колективне обговорювання виконаного дослідження;

в) впровадження у виробництво.

10. Що таке інформаційний прямий контакт ?

а) між науковцями одного наукового підрозділу;

б) на наукових конференціях та семінарах;

в) через спеціальну наукову літературу, радіо, телебачення.

11. На скільки груп підрозділяються джерела інформації ?

а) дві;

б) чотири;

в) шість.

12. Вихідна інформація про стан керованого об’єкта називається:

а) оперативною;

б) первинною;

в) поточною.

13. Що таке моделювання?

а) це метод вивчення об’єкта в єдності та взаємозв’язку його частин;

б) це метод наукового пізнання, який базується на схожості деяких сторін різних предметів та явищ;

в) це метод наукового пізнання, заснований на зміні вивчаного предмета чи явища його аналогом.

14. Що таке побудова теорії?

а) це метод, заснований на науковому припущенні;

б) це метод, який передбачає використання якості;

в) це метод узагальнення результатів дослідження та знаходження загальних закономірностей.

15. Скільки різновидів контактів наукової комунікації існує?

а) 2;

б) 3;

в) 4.

16. Що таке бібліографія наукового дослідження ?

а) це сукупність літературно оформлених робіт;

б) це галузь знання про методи та способи складання покажчиків та оглядів печатних творів;

в) це перелік книжок, журналів та статей з зазначенням місця та року видання.

17. Що таке навчально-дослідна література?

а) література, яка видається у вигляді монографій ,збиранні статей, що містять нову наукову інформацію;

Б) література, яка видається у вигляді підручників та навчальних посібників, містить основний навчальний матеріал;

в) література, яка видається у вигляді брошур, призначена для пропаганди знань серед широкого кола читачів.

18. У чому полягають переваги інформації, публікованої в періодичному друку?

а) у можливості науковців проводити дискусії на сторінках журналів;

б) у доступному колі читачів;

в) у оперативності, у порівнянні з інформацією, яка міститься в книжках.

19. «Теорія – це слово…»

а) латинського походження;

б) арабського походження;

в) грецького походження.

20. Що таке теорія?

а) це логічне узагальнення досвіду;

б) це система знань про будь-яку сферу дослідження;

в) це процес накопичення знань у будь-якій сфері дослідження;

21. Зі скількох частин складається економічна теорія?

а) двох;

б) трьох;

в) чотирьох;

22. З чим пов’язане виникнення науки як сфери людської діяльності?

а) з процесом накопичення знань;

б) з процесом розподілу праці;

в) обидва попередніх варіанти.

23. Що є змістом науки?

а) життєва потреба людей щодо пізнання навколишнього світу;

б) практичні рекомендації до використання в повсякденному житті;

в) теорія, як система знань, які є формою суспільної свідомості.

24. Яка з поданих функцій не є функцією науки?

а) пізнавальна;

б) контролю;

в) культурно-виховна.

25. Які об’єкти дослідження є складними?

а) що створені за бажанням людей;

б) що містять декілька елементів;

в) що мають невизначену структуру.

26.За допомогою якого методу досліджуються складні об’єкти?

а) методу „чорної скриньки”;

б) системного аналізу;

в) методу індукції.

27. Скільки існує методів класифікації об’єктів дослідження?

а) 2;

б) 3;

в) 4.

28. Що є головним складовим елементом науки ?

а) об’єктивне відображення розвитку навколишнього світу;

б) наукові закони, які повинні відповідати законам об’єктивного світу;

в) закони логіки, що роз’яснюють розвиток об’єктивного світу.

29. Що відбувається на логіко-аналітичному етапі розвитку науки?

а) якісний аналіз фактів;

б) збір фактів;

в) групування фактів.

30. Коли факти стають складовою частиною наукових знань?

а) коли вони систематизовані та узагальнені;

б) коли вони є підтвердженням законів дійсності;

в) всі вище перелічені варіанти правильні.

31. Що містить програма дослідження?

а) задачу, принцип розв’язання та термін виконання;

б) задачу, загальний зміст, методику обчислення та обсяг роботи;

в) задачу, загальний зміст, принцип та методику розв’язання, обсяг роботи та термін виконання.

32. Які різновиди відпочинку бувають?

а) частковий та повний;

б) пасивний та активний;

в) недовгий та довготривалий.

33. Скільки стадій містить економічне дослідження, як процес виробництва знань?

34. Що є відмітною рисою науки?

а) активний пошуковий характер;

б) задовільнення потреби людей;

в) раціональне використання природи.

35. Що таке науковедення?

а) це зв’язок різних груп наук між собою;

б) це вчення про загальні закономірності розвитку науки як системи знань;

в) це зв’язок наук, виробництва та суспільства.

36. Функцією науки є:

а) вироблення і систематизація об’єктивних знань про дійсність;

б) процес отримання головного знання;

в) виявлення фактів, їх понять, якісний, кількісний опис.

37. Закон – це:

а) необхідне, суттєве, стале співвідношення, що повторюється між окремими явищами;

б) система наукових знань;

в) пізнання внутрішньої сутності явищ.

38. До стану розвитку науки відносяться:

а) теоретичний;

б) метафізичний;

в) науковий;

г) емпіричний.

39. Теорія – це:

а) форма наукового пізнання;

б) система достовірних знань про дійсність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі;

в) частина науки, що становить основу певної сукупності знань.

40. Поняття – це:

а) форма відображення світу;

б) головне, основне, визначальне у предметі;

в) форма мислення, що забезпечує пізнання сутності.

41. Принцип – це:

а) структура предмета дослідження;

б) суспільний вибір в умовах обмеженості ресурсів;

в) вихідний пункт теорії, що становить основу певної сукупності знань.

42. Функціями наукової теорії є:

а) пояснювальна;

б) передбачувана;

в) синтезуюча;

г) практична.

43. До фундаментальної економічної науки належать:

а) інституційна економіка;

б) теорія ринків;

в) теорія економічного розвитку;

г) теорія організації;

д) теорія проблем праці.

44. До теорії економічних систем належать:

а) інституційна економіка;

б) теорія ринків;

в) теорія економічного розвитку;

г) теорія організації;

д) теорія проблем праці.

45. До теорії функцій управління економічних систем належать:

а) інституційна економіка;

б) теорія ринків;

в) теорія економічного розвитку;

г) теорія організації;

д) теорія проблем праці.

46. Методологія – це:

а) сукупність прийомів, операцій, спрямованих на теоретичне відображення або практичне опанування об’єкта пізнання, діяльності;

б) вчення про способи організації і побудови теоретичної й практичної діяльності людини;

в) вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

47. Парадигма – це:

а) система творчих методологічних й аксіологічних установок, взятих усіма членами наукового співтовариства за зразок вирішення наукових завдань;

б) вчення про принцип побудови, форми і способи наукового пізнання;

в) створення нових інтелектуальних технологій.

48. Мовний фільтр – це:

а) інструмент наукового опису економічної реальності;

б) загальнокультурний, зовнішній для економічної науки і незалежний від неї фактор;

в) зовнішнє, літературне оформлення економічних текстів.

49.Уроки економічної методології:

а) урок неопозитивізму;

б) урок риторики;

в) урок постмодернізму.

50. Функціїями методології є:

а) дискриптивно-методологічна;

б) професійно-етична;

в) онтологічна.

51. Метод – це:

а) наукове дослідження;

б) сукупність засобів і прийомів мислення;

в) спосіб досягнення мети, сукупність прийомів і операцій теоретичного, практичного освоєння дійсності.

52. До методів наукового пізнання належать:

а) метод емпіричного дослідження;

б) метод теоретичного дослідження;

в) метод візуального дослідження.

53. Вимірювання відноситься до методів дослідження:

а) емпіричного;

б) теоретичного;

в) візуального.

54. Системний метод відноситься до методів дослідження:

а) емпіричного;

б) теоретичного;

в) візуального.

55. Науковий напрям – це:

а) наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження;

б) конкретне питання, яке виникає, коли наявних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання;

в) сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі науки.

56. Наукова проблема – це:

а) наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження;

б) конкретне питання, яке виникає, коли наявних знань недостатньо для вирішення конкретного завдання і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання;

в) сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі науки.

57. Самостійна робота – це:

а) безпосереднє виконання навчального завдання;

б) аналіз виконаного завдання;

в) навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення й оволодіння матеріалом навчального предмета за безпосередньої участі викладача.

58. План – це:

а) коротка форма запису основних питань;

б) фрагменти з книжного тексту;

в) стислий виклад прочитаного.

59. Виписки – це:

а) коротка форма запису основних питань;

б) фрагменти з книжного тексту;

в) стислий виклад прочитаного.

60. Тези – це:

а) коротка форма запису основних питань;

б) фрагменти з книжного тексту;

в) стислий виклад прочитаного.

61. Наукова новизна – це:

а) означає важливість, злободенність на конкретний момент;

б) огляд переваг і недоліків роботи;

в) ознакою, на підставі якої автор має право на використання поняття «вперше».

62. Актуальність теми дослідження – це:

а) означає важливість, злободенність на конкретний момент;

б) огляд переваг і недоліків роботи;

в) ознакою, на підставі якої автор має право на використання поняття «вперше».

63. Цитата – це:

а) дослівний фрагмент тексту, чиїсь слова;

б) виписки з документів;

в) опора автора роботи у процесі аналізу та синтезу інформації.

64. Етапами вивчення наукових публікацій є:

а) загальне ознайомлення з роботою за її змістом;

б) побіжний перегляд усього тексту;

в) виписки з документів;

г) послідовне читання матеріалу.

65. Реферат це:

а) дослідження з певної теми або проблеми;

б) доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел;

в) виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.

Термінологічний словник

Абонент – юридична або фізична особа, яка користується послугами телерадіомовлення, електрозв’язком на договірних засадах.

Абонентський номер – сукупність цифрових знаків для позначення (ідентифікації) кінцевого обладнання абонента в телекомунікаційній мережі.

Абонентна плата – платіж користувача за користування послугами звязку на постійній основі за тарифами, встановленими відповідно до законодавства України.

Абсолютне – те, що існує через себе, отже самостійне, безумовне за своєю суттю і безвідносне до будь-чого, незалежне, але й «досконале», «логічно завершене».

Абстрагування – прийом мислення, що передбачає відображення в людській свідомості предметів і явищ об’єктивної дійсності, мисленого відокремлення від їхніх другорядних властивостей і відносин та виділення загальної ознаки, що характеризує клас предметів.

Абстрактна система – система, яку можуть представляти певні поняття, теорії, наукові знання про системи, а також лінгвістична (мовна), формалізована, логічна та деякі інші системи.

Абстракція – форма пізнання, що базується на подумки уявлюваному виділенні істотних властивостей і зв’язків предмета при нехтуванні іншими його властивостями і зв’язками.

Автореферат – короткий виклад наукової праці, підготовлений автором та надрукований для попереднього ознайомлення з твором.

Авторське право – особливі визначені законом права авторів творів науки, літератури, мистецтва на розпорядження та використання створених ними творінь. Відповідно до авторського права лише автор може визначати, хто і як повинен отримувати можливість використовувати його твори. Авторське право успадковується. Об’єктами авторського права є: літературні, хореографічні, музичні, аудіовізуальні твори, програми для ЕОМ, твори живопису, скульптури, графіки, архітектури, містобудування, содово-паркового мистецтва тощо.

Адреса мережі Інтернет – визначений чинними в Інтернеті міжнародними стандартами цифровий та/або символьний ідентифікатор доменних імен в ієрархічній системі доменних назв.

Академік – академічне звання дійсних членів НАН та галузевих академій України: найвище вчене звання, яке мають особи, обрані до Академій наук.

Аксіома – твердження, положення, що приймаються без доведення.

Актуальність теми – сучасність, злободенність, важливість будь-чого на даний момент і в даній ситуації для вирішення даної проблеми.

Алгоритм – система правил для розв’язування певного типу задач.

Альтернатива – необхідність вибору однієї з двох (чи декількох) можливостей, що виключають одна одну.

Альтруїзм – етичний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших в протилежність егоїзму.

Аналіз – розчленування цілого на складові частини (сторони, ознаки, властивості, відносин) з метою їх детального вивчення.

Аналогія – міркування, в яких із подібності двох об’єктів за окремими ознаками робиться висновок про їх подібність і за іншими ознаками. Використовується при висуненні гіпотез, дає поштовх до висловлювання припущень.

Анкетування – один із засобів письмового опитування значної кількості респондентів за повною схемою анкети або опитувального листа.

Анотація – короткі відомості про книгу, статтю, монографію.

Антитеза – протилежність.

Апріорі – незалежно від досвіду, без перевірки, наперед (твердити про щось).

Апорія – суперечність в міркуванні, яка здається непереборною.

Апробація – схвалення, зроблене на основі випробування чи перевірки.

Аргумент – сполучення, зєднання чого-небудь в єдине ціле.

Аспект – точка зору, за якою розглядається об’єкт дослідження.

Аспектація – пошук оптимального вигляду наукової роботи.

Атрибут – корінна (істотна, необхідна) властивість об’єкта.

Бази знань – інформаційні системи, які містять замкнений (що не підлягає доповненню) обсяг інформації з даної теми, який структурується так, що кожний її елемент містить посилання на інші логічно пов’язані з ним елементи із загального набору – це дає можливість довільно пере структурувати інформацію.

Базова освіта – єдиний державний мінімум-оптимум загальної освіти, основа для подальшої загальної освіти вищого рівня і спеціальної професійної освіти.

Банк даних – авоматизована інформаційна система, що складається з однієї або декількох баз даних і системи збереження, обробки й пошуку інформації.

Безпека інформації – захищеність інформаціїї від несанкціонованих дій (випадкових чи навмисних), що призводять до модифікації, розкриття чи зруйнування даних.

Безпроводовий доступ до телекомунікаційної мережі (безпроводовий доступ) – електрозв'язок з використанням радіотехнологій, під час якого кінцеве обладнання хоча б одного із споживачів може вільно переміщатися із збереженням унікального ідентифікаційного номера в межах пунктів закінчення телекомунікаційної мережі, які під'єднані до одного комутаційного центру.

Бізнес-план – план організації тголовної ідеї організації, розбитий на етапи та цілі з урахуванням коректування змісту; економ. Короткотривала програма діяльності підприємства, що включає в себе розрахунок очікуваних прибутків та витрат і розробляється на місяць, квартал, рік.

Бізнес-школа – освітній заклад, що здійснює регулярне навчання у сфері бізнесу та менеджменту і діє, як правило, на комерційній основі.

Валідність – критерії оцінки якості тексту.

Верифікація – перевірка, емпіричне підтвердження теоретичних положень науки шляхом зіставлення їх з об’єктом дослідження, даними відчуття та експерименту, це повторюваність результату дослідження.

Версія – один з декількох викладів (пропозицій) або пояснень якого-небудь факту або явища.

Взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж – встановлення фізичного та/або логічного з'єднання між різними телекомунікаційними мережами з метою забезпечення можливості споживачам безпосередньо або опосередковано обмінюватись інформацією.

Вибіркове спостереження – це таке спостереження, при якому обстежується лише певним чином відібрана частина одиниць досліджуваної сукупності і за його результатами надається характеристика всієї сукупності.

Визначення – логічна дія, за допомогою якої об’єкт повинен відрізнятися від інших шляхом установлення його специфічних і типових ознак чи такого розкриття змісту терміна, яке позначає даний об’єкт і замінює опис його властивостей.

Визначення (дефініція) – стисле наукове визначення змісту якогось поняття.

Вимірювання – операція, в основі якої лежить порівняння об’єктів за певними подібними властивостями чи ознаками з використанням кількісних характеристик.

Винахід – нове вирішення завдання у будь-якої галузі знань чи діяльності, що дає позитивний ефект.

Виробничі експерименти – експерименти, що проводять у реальних умовах (на підприємствах) з урахуванням впливу різних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища.

Висловлювання – думка, виражена розповідним реченням, яка може бути істинною чи помилковою.

Вища освіта – рівень освіти, одержаний особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного і цілеспрямованого процесу, засвоєння змісту навчання, яке базується на повному об’ємі середньої освіти і завершується привласненням певної кваліфікації по результату державної атестації.

Вищий навчальний заклад (ВНЗ) – освітній, освітньо-науковий заклад, який встановлений і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно наданій ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти по певних освітніх і освітньо-квалафікаційних рівнях, забезпечує навчання, виховання і професійну підготовку осіб відповідно їх інтересам, здібностям і нормативним вимогам в галузі вищої освіти, а також здійснює наукову і науково-дослідну діяльність.

Відображення – загальна властивість матерії, яка полягає в тому, що за певних умов взаємодії одна матеріальна система відтворює у специфічній для неї формі певні сторони іншої системи, яка взаємодіє з нею.

Відомча мережа зв’язку – мережа зв’язку, що експлуатується юридичною або фізичною особою з метою задоволення власних потреб.

Відчуття – відображення властивостей предметів об’єктивної дійсності, що впливають на органи чуття; як відображення об’єктивних властивостей речей відчуття є засобом пізнання дійсності.

Віртуальний – можливий; такий, який може або повинен виявитися за певних умов.

Властивість – така сторона предмета, яка обумовлює його відмінність або подібність з іншими предметами, і виявляється у його відношенні до них.

Вміння – оволодіння способами (прийомами, діями) застосування засвоєних знань на практиці.

Галузь інформації – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності.

Генезис – процес створення та становлення будь-якого природного чи соціального явища.

Гіпотеза – наукове передбачення, припущення, істинність якого не визначено, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів, причин, які зумовлюють даний наслідок.

Гносеологія – вчення про сутність і закономірності пізнання.

Гносеометодологія – методологія пізнавальної діяльності, до якої входять принципи, методи пізнання, теорії і т.д.

Голосова телефонія – обмін інформацією голосом у реальному часі з використанням телекомунікаційних мереж.

Грант – дарча; документ про передачу прав, відчуження майна; дотація; субсидія, стипендія.

Грунтовність знань – тривале збереження в пам’яті та відтворюваність знань за необхідних обставин.

Дедукція – форма достовірного умовиводу від загального положення до часткового, в якому висновок про окремі випадки множинної сукупності робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Державна система урядового зв’язку – система спеціального звязку, яка забезпечує передачу інформації, що містить державну таємницю, і функціонує в інтересах управління державою в мирний та воєнний час.

Дефініція – коротке визначення змісту якогось поняття.

Дилема – судження, що містить два взаємовиключаючих положення, з яких необхідно вибрати одне; важкий вибір між двома протилежними можливостями.

Дискусія (як метод навчання) – колективне обговорення проблеми, що підвищує інтенсивність і ефективність навчального процесу за рахунок активного включення студентів у колективний пошук істини.

Дисертація – наукова праця, яку підготовлено для прилюдного захисту на здобуття наукового ступеню.

Діалектика – теорія і метод пізнання дійсності в їхньому розвитку і саморусі; наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Діалектичне протиріччя – внутрішнє самозабезпечення, що передбачає одночасну єдність та антагонізм елементів і характеристик предметів або явищ.

Дійсність – об’єктивна реальність в усій її конкретності.

Довідково-інформаційний фонд – це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб.

Догматизм – думка, філософське вчення, спосіб мислення, за яким певне вчення або положення вважають істиною, не враховуючи конкретних умов життя.

Доказ – обґрунтування (установлення) істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких доведена.

Доктрина – вчення, наукова теорія, керівний теоретичний принцип.

Домен – частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється.

Доповідь – один з видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з певного питання, засноване на залученні документальних даних. Вміст доповіді – це представлена інформація, що відображає суть питання або дослідження стосовно до даної ситуації. Часто складається з інформації про службову справу, що спрямовується керівництву або вищій посадовій особі.

Досвід – відображення в людській свідомості законів об'єктивного світу і суспільної практики, одержане в результаті активного практичного пізнання. Сукупність практично засвоєних знань, навиків, знання життя, засноване на пережитому, випробуваному.

Дослідження – людська діяльність, скерована на вивчення світу. Первинна мета дослідження відкриття, розуміння, а також розробка методів і систем, призначених для збільшення знання світу, в якому людина живе. Рушієм дослідницької діяльності є цікавість.

Дуалізм – доктрина, яка твердить, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні і природі від розумового акту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між "ментальними" (розумовими) та "реальними" предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.

Електрозв’язок – передавання інформації за допомогою електромагнітних сигналів, що поширюються дротяними, оптичними лініями зв’язку або за допомогою радіохвиль.

Експеримент – апробація досліджуваних явищ в контрольованих, штучно створених умовах.

Експлікація (лат. explicatio, від explico — пояснюю, розгортаю) – наукове пояснення. Процес, у результаті якого розкривається зміст певної єдності, а її частини набувають самостійного існування і можуть відрізнятись одна від іншої. В цьому розумінні термін «експлікація» широко використовується в ідеалістичній філософії.

Економічна кібернетика – науковий напрям, що займається розробкою і запровадженням ідей і методів кібернетики до економічних систем. У розширеному і не зовсім точному сенсі часто під економічною кібернетикою розуміють царину науки, що виникла на стику математики і кібернетики з економікою, включаючи математичне програмування, дослідження операцій, економіко-математичні моделі, економетрію) і математичну економію. Е. к. розглядає економіку а також її структурні і функціональні ланки як системи, в яких протікають процеси регулювання і управління, що реалізовуються рухом і перетворенням інформації.

Емпіризм – напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму. При цьому, інша пізнавальна здатність людини – розум – розглядається в емпіризмі тільки як сполучення і перекомпонування того матеріалу, що даний нам у досвіді, а також як здатність, що у принципі нічого не додає до змісту нашого знання. У методологічному плані емпіризм – це принцип, відповідно до якого життєва практика, мораль і наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді.

Емпірічні дослідження – спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також групування, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.

Ефект - (з лат effektus - виконання, дія, вплив, результат; рос.эффект, англ. effect, нім. Effekt m, Wirkung f):

1) результат, наслідок яких-небудь причин, заходів, дій;

2) фізичне явище;

3) враження, що його справляє хтось, або щось на кого-небудь.

Єдина національна система зв’язку – сукупність мереж зв’язку загального користування, відомчих та подвійного призначення, які забезпечують задоволення потреб споживачів (підприємств, установ, організацій, населення та ін.) у послугах зв’язку.

Загальнодоступні (універсальні) телекомунікаційні послуги –мінімальний набір, визначених Законом про телекомунікації, послуг нормованої якості, доступний усім споживачам на всій території України.

Задача наукова – теоретична задача, що вимагає установлення невідомої раніше певної закономірності, властивості чи явища.

Закон – філософська категорія, що відображає суттєві, загальні, необхідні, стійкі, повторювані відношення залежності між предметами і явищами об’єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності.

Засоби зв’язку – технічне обладнання, що використовується для організації зв’язку.

Засоби науки – методи мислення, емпіричного дослідження, а також технічні засоби.

Збірник – це видання, яке складається із окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей.

Знання – форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.

Ідеалізація – конструювання об’єктів, яких немає в дійсності або які практично не здійснились, наділення об’єктів властивостями, які відповідають ідеалу.

Ідея – це продукт людського мислення, форма духовно-пізнавального відображення дійсності, спрямована на її перетворення. В ній відображається не лише об’єкт вивчення, але й усвідомлюється мета та її практичне втілення. Оволодіваючи масами людей, ідея здатна ставати великою перетворюючою матеріальною силою.

Імпліцитно – заплутано, сплутано, опосередковано (міститься в даному міркуванні).

Індукція – метод дослідження та спосіб міркування, за яких загальний висновок будується на основі часткових посилань.

Інновації – новостворені(застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інтернет – всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.

Інтерпретація – роз'яснення, тлумачення – відносно наукових та літературних текстів, а також творів образотворчого мистецтва.

Інтуїція – спроможність безпосереднього розуміння істини. Результати інтуїтивного пізнання з часом логічно доводяться і перевіряються практично.

Інформаційний ринок – це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів.

Інформатизація – сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов з метою задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на базі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Інформаційна безпека телекомунікаційних мереж – здатність телекомунікаційних мереж забезпечувати захист від знищення, перекручення, блокування інформації, її несанкціонованого витоку або від порушення встановленого порядку її маршрутизації.

Інформаційна система загального доступу – сукупність телекомунікаційних мереж та засобів для накопичення, обробки, зберігання та передавання даних.

Інформація – абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. Походить від латинського слова «informatio», яке має декілька значень:

• роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення;

• представлення, поняття;

• ознайомлення, просвіта.

Істина – вірне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності, відтворення їх так, як вони існують поза межами нашої свідомості. Істина об’єктивна за змістом, але суб’єктивна за формою як результат діяльності людського мислення.

Канал електрозв'язку – сукупність технічних засобів, призначених для перенесення електричних сигналів між двома пунктами телекомунікаційної мережі, і який характеризується смугою частот та/або швидкістю передачі.

Каталог алфавітний – система карток з описом видання, розташованих в порядку алфавіту за прізвищем авторів та назвами публікації, незалежно від їхнього змісту.

Каталог предметний – містить дані про наявну літературу з певного предмета та інформацію про її згрупування за предметними рубриками, які теж розташовані в алфавітному порядку.

Категорія – форма логічного мислення, в якій розкриваються внутрішні, суттєві сторони і відносини досліджуваних предметів. Категорії, пов’язані з вирішенням основного питання філософії: відношення мислення та буття. Основні категорії: матерія, свідомість, рух, простір і час, якість і кількість, зміст і форма тощо.

Кваліфікація – це:

• наявність підготовки, професійних знань, навичок та досвіду, які дають можливість особі належним чином проводити певні дії;

• рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями.

Кібернетика - наука про загальні принципи управління в різних системах: технічних, біологічних, соціальних та ін. Інше визначення (Глушков) – наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання й перетворення інформації у складних системах управління.

Класифікація – система підпорядкованих понять (класів, об’єктів) будь-якої галузі знання чи діяльності людини, як засіб для установлення зв’язків між цими поняттями чи класами об’єктів.

Компіляція – наукова праця, яка розроблена на основі запозичених у інших авторів матеріалів без самостійного їхнього дослідження та оброблення.

Концепція – система поглядів на будь-що, головна думка при визначенні мети та завдань дослідження шляхів його проведення. Проведений задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

Ліцензія – документ, що засвідчує право суб'єкта господарювання на здійснення зазначеного в ньому виду діяльності у сфері телекомунікацій протягом визначеного строку на конкретних територіях з виконанням ліцензійних умов.

Ліцензована спеціальність – спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Логіка дослідження – логічна структура дослідження (взаємозв’язані етапи, кроки та переходи між ними), що визначається логікою науки в цілому, яка співпадає з її методологією.

Локалізація – обмеження місця дії того чи іншого явища, процесу певними просторовими межами. Напр., Л. загазованої дільниці шахти, Л. затопленої дільниці (затопленого горизонту), Л. звалища промислових відходів, хвостосховища тощо.

Лонгітюдне дослідження – тривале за часом свого проведення наукове дослідження процесів формування, розвитку і зміни яких-небудь психічних або поведінкових явищ.

Мета наукового дослідження – полягає у визначенні конкретного об’єкта і всебічного достовірного вичення його структурних характеристик і зв’язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво та отримання очікуваного ефекту.

Метод – систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети.

Метод дослідження – засіб досягнення мети, пізнання явищ дійсності в їх взаємозв’язку і розвитку. Спосіб відтворення досліджуваного об’єкта або предмета.

Метод наукового пізнання – методи встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об’єктів. Загальнонаукові методи дослідження – емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація і т. д.). Спеціальні методи дослідження грунтуються на вивченні конкретних фізичних та хімічних властивостей речовини й фізичних властивостей та параметрів фізичних полів.

Методика – сукупність способів, прийомів, засобів доцільного проведення якої-небудь роботи, причому втілює не стратегію, а тактику наукового пізнання.

Методологія дослідження – сукупність конкретних прийомів і способів для проведення будь-якого наукового дослідження.

Моделювання – вивчення об’єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка замінює оригінал з певних сторін, які цікавлять пізнання і підлягають вивченню, непрямий, опосередкований метод наукового дослідження.

Модель – речова, знакова або уявна (мислена) система, що відтворює, імітує, відображає принципи внутрішньої організації або функціонування, певні властивості, ознаки чи(та) характеристики об’єкта дослідження (оригіналу). Розрізняють фізичні, математичні та ін. моделі.

Моніторинг – безперервне стеження за яким-небудь процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату або тенденцій розвитку.

Монографія – наукове видання, що містить повне і вичерпне всебічне дослідження якоїсь однієї проблеми чи теми.

Монопольний (домінуючий) оператор телекомунікацій – оператор, який відповідно до законодавства України займає монопольне (домінуюче) становище на ринку певних телекомунікаційних послуг на території держави чи певного регіону.

Мотив – багатозначний термін, що використовується в двох головних значеннях:

1) внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до дії.

2) фрагмент загальної картини або об'єкту, що багаторазово повторюється з деякими змінами.

Мотивація – це те що змушує суб'єкт діяти. Зазвичай це слово вживають стосовно людей, хоча можуть вживати і щодо тварин. В управлінні мотивація – це процес стимулювання працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства. Мотивація необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань. Мотивація – це те, що знаходиться в людини “всередині”. Якщо людина мотивована, її задоволення від роботи обов’язково призведе до гарного результату.

Мультимедіа – комбінування різних форм представлення інформації на одному носієві, наприклад текстової, звукової і графічної, або, останнім часом все частіше – анімації і відео. Характерна, якщо не визначальна, особливість мультимедійних веб-вузлів і компакт-дисків – гіперпосилання. Поняття, що означає сполучення звукових, текстових і цифрових сигналів, а також нерухомих і рухомих образів. Так, мультимедійна база даних буде вміщувати текстову і образну інформацію, відеокліпи і таблиці, і все це має однаково легкий доступ. Мультимедійна телекомунікаційна послуга дозволяє користувачеві посилати і одержувати будь-яку форму інформації, взаємозамінну за бажанням.

Навчальний план – це основний нормативний документ закладу освіти, за допомогою якого здійснюється організація навчального процесу. Навчальний план містить у собі розподіл залікових кредитів між дисциплінами, графік навчального процесу, а також план навчального процесу за семестрами, який визначає перелік та обсяг вивчення навчальних дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, форми проведення поточного та підсумкового контролю, державної атестації.

Навчальний посібник – видання, яке частково доповнює або замінює підручник та офіційно затверджений як такий. Відповідник «навчального посібника» в англійській мові — англ. tutorial, або туторіал, яке набуло поширення в українській мові та навіть більш широкого значення. Нині туторіал передбачає більш інтерактивний спосіб викладу матеріалу, часто використовується для презентації програмного забезпечення та представляється в електронному форматі в інтернеті. Зазвичай туторіал містить презентацію продукту, основні прийоми роботи з ним та спосіб переходу на додаткові модулі та застосунки.

Навчальна програма дисципліни визначає її місце і значення у процесі формування фахівця, її загальний зміст, знання та уміння, які набуває студент у результаті вивчення дисципліни. Навчальна програма дисципліни містить у собі дані про обсяг дисципліни (у годинах та кредитах), перелік тем та видів занять, дані про підсумковий контроль тощо.

Наука – система знань об’єктивних законів природи, суспільства і мислення, які отримуються і перетворюються в безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Наукова інформація – це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості, сукупність якихось даних, знань тощо.

Наукова тема – задача наукового характеру, яка потребує проведення наукового дослідження.

Наукова школа – неформальна творча співдружність в межах будь-якого наукового напряму висококваліфікованих дослідників, об’єднаних спільністю підходів.

Наукове дослідження – цілеспрямоване вивчення явищ, процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень.

Наукознавство – розділ науки, який вивчає закономірності її функціонування і розвитку, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими сферами матеріального і духовного життя суспільства

Наукометрія – галузь наукознавства, яка займається статистичними дослідженнями структури і динаміки наукової інформації.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на отримання і виконання нових знань.

Національний план нумерації – нормативно-правовий акт, який визначає структуру, регламентує розподіл та умови використання номерного ресурсу в телекомунікаційних мережах.

Номерний ресурс – сукупність цифрових знаків, що використовуються для позначення (ідентифікації) мереж, послуг, пунктів закінчення мережі в телекомунікаційних мережах загального користування.

Новація – нововведення.

«Ноу-хау» (рос. ноу-хау, англ. know how, нім. Know-how n) – від англійського англ. know how (знаю як) – передача на договірній основі різних знань та досвіду наукового, технічного, виробничого, адміністративного чи іншого характеру, які практично застосовуються в діяльності підприємства чи у професіональній діяльності, але ще не стали загальним надбанням. Передача здійснюється на основі укладання ліцензійних договорів. Однією з ознак є елемент конфіденційності. Форми ноу-хау різноманітні. У технічній сфері – конструкційні креслення, результати дослідів і їх протоколи, звіти про проведені науково-дослідні роботи, статистичні розрахунки, формули, рецепти, методики, списки машин, обладнання, матеріали, компоненти, робочі плани з зазначенням часу і допусків, інструкції з технології (наприклад, розпорядження з теплового режиму), документація по виготовленню, звіти про вироблену продукцію, інструкції для монтажу, дані з програмування, методики навчання виробни-чого персоналу і т. д. Договором визначаються предмет операції, його ціна, термін дії, час і місце використання, права і обов'язки (включаючи передачу, прийом, оплату і терміни), відповідальності у разі невиконання зобов'язань, основи для звільнення від відповідальності або припинення дії договору. Звичайно в договір включається умова про нерозголошування ноу-хау в період дії ліцензійної угоди і після її закінчення, що повинно гарантуватися покупцем.

Як правило, під ноу-хау розуміються секретні не запатентовані технологічні знання і процеси, практичний досвід, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проектування, розрахунків, будівництва і виробництва будь-яких виробів, наукових досліджень і розробок; склади і рецепти матеріалів, речовин, сплавів тощо; методи і способи лікування; методи і способи видобутку корисних копалин; специфікації, формули і рецептура; документація, схеми організації виробництва, досвід в області дизайну, маркетингу, керування, економіки і фінансів; інша недоступна широкій громадськості інформація.

Ноу-хау – конфіденційні знання, досвід, навички, що включають відомості технічного, економічного, адміністративного, фінансового й іншого характеру, використання яких забезпечує визначені переваги і комерційну вигоду особі, що їх отримала.

Об’єкт – предмет пізнання та діяльності людини.

Об’єкт дослідження – процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію й обране для дослідження.

Об'єктивність – філософське поняття, що означає характеристику предмета, зміст знання чи спосіб існування (дійсності), яка полягає в їх незалежності від людської свідомості (суб'єкта пізнання). Об'єктивність як риса характеру – здатність розглянути питання, що є предметом дискусії, відсторонено, незважаючи на особисті уподобання чи вигоду.

Оператор телекомунікацій – суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Парадигма – поняття сучасної науки, яке означає особливий спосіб організації наукових знань щодо того чи іншого бачення світу та відповідні зразки або моделі дослідження. Зміна парадигми розглядається наукою як революція.

Передавання даних – передавання інформації у вигляді даних з використанням телекомунікаційних мереж.

Періодичне видання – це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки з викладом матеріалу в популярній доступній формі.

Пізнання – активна діяльність людей, спрямована на придбання знань.

Підручник – книга, у якій системно викладено інформацію з певної галузі знань і яку використовують в системі освіти на різних рівнях, а також для самостійного навчання.

Плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.

Поняття – відображення найбільш суттєвих і властивих предмету чи явищу ознак.

Послуга пропуску трафіка – телекомунікаційна послуга щодо здійснення термінації та/або транзиту трафіка, що надається оператором телекомунікацій іншим операторам.

Постулат (від лат. postulatum) – твердження, припущення, що його при побудові наукової теорії приймають без доказів як вихідне, аксіома. Постулат не потребує доведення, а витікає з фактів, систематичних та практичних (емпіричних) пояснень.

Предмет дослідження – все те, що знаходиться в межах об’єкта дослідження у визначеному аспекті пізнання. Це досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об’єкту. Конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття.

Предмет науки – та сторона об’єкта, на вивчення якої спрямовані конкретні дослідження у цій сфері наукових знань.

Принципи – головні вихідні положення будь-якої теорії, вчення, науки; внутрішні переконання людини, її стабільний погляд на те чи інше питання.

Проблема – велика множинність наукових питань майбутніх досліджень; складне теоретичне або практичне питання, що потребує дослідження.

Провайдер телекомунікацій – суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку.

Проводовий електрозв'язок – передавання і приймання інформації із застосуванням проводових ліній з металевими або волоконнооптичними жилами.

Прогнозування – спеціальне наукове дослідження конкурентних перспектив розвитку будь-якого явища; процес наукового передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого й сучасного, систематична, науково-обґрунтована інформація про якісні і кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перспективі.

Професія (фах) — виокремлений ("окреслений") у рамках суспільного поділу праці комплекс дій та відповідних знань, що вимагає відповідної освіти чи кваліфікації, які особа може виконувати відносно постійно, та які становлять засоби утримання для неї.

Процес:

- послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком;

- сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.

Резюме – короткий висновок, що містить основні положення доповіді, промови, наукові праці, дискусії.. Вказівка на зміст первинної роботи, гранично лаконічна, може бути у вигляді одного речення. Розміщується в кінці статті і містить інформацію оцінного характеру.

Релятивність – відносність людських знань.

Ресурси телекомунікаційних мереж – наявні в телекомунікаційних мережах кількість номерів (номерний ресурс), кількість і пропускна спроможність проводових ліній з металевими жилами, оптичними волокнами, радіоліній, каналів, трактів для передавання інформації, комутаційних станцій та вузлів, радіочастотний ресурс.

Реферат – письмова форма доповіді на певну тему, зміст лише повідомляє про щось, а не переконує в чомусь; інформативне видання, яке визначає короткий виклад змісту наукового дослідження.

Рецензія – публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка. Рецензія оприлюднюється у пресі, на радіо чи телебаченні.

Ринок телекомунікаційних послуг – сфера обігу визначених телекомунікаційних послуг, на які протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

Роумінг національний – телекомунікаційна послуга, яка забезпечує можливість абонентам одного оператора телекомунікацій, що надає послуги рухомого (мобільного) зв'язку на території України, отримувати телекомунікаційні послуги в телекомунікаційній мережі іншого оператора (операторів) у межах України.

Рухомий (мобільний) зв'язок – електрозв'язок із застосуванням радіотехнологій, під час якого кінцеве обладнання хоча б одного із споживачів може вільно переміщатися в межах усіх пунктів закінчення телекомунікаційної мережі, зберігаючи єдиний унікальний ідентифікаційний номер мобільної станції.

Семінар – форма групових занять із якого-небудь предмета або теми студентів вищих навчальних закладів , учнів школи тощо, що відбувається під керівництвом викладача.

Синергетика (англ. Synergetics, від грецького. син - «спільне» і ергос - «дія») – міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір.

Синергізм (грецьк. sunergos – той, що діє разом) – додаткові економічні переваги, що утворюються у разі успішного об'єднання двох чи декількох підприємств (їх злиття чи поглинання). Джерелом цих переваг є ефективніше використання їх сукупного фінансового потенціалу, взаємодоповнення технологій та продукції, яку вони виробляють, можливість зниження рівня їхніх поточних витрат, зокрема адміністративних, та інші аналогічні чинники. Образно ефект синергізму можна описати формулою (1+1)=3. Ефект синергізму використовують для прогнозування потенційного прибутку чи ринкової вартості сукупних активів підприємств, які об'єднуються.

Синтез – поєднання раніше виділених частин предмета дослідження в єдине ціле.

Система (від дав.-гр. σύστημα — «сполучення») – множина взаємопов'язаних елементів, відокремлена від середовища й взаємодіюча з ним, як ціле

Споживач телекомунікаційних послуг (споживач) – юридична або фізична особа, яка потребує, замовляє та/або отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб.

Споруди електрозв'язку – будівлі, вежі, антени, що використовуються для організації електрозв'язку.

Спостереження – це метод цілеспрямованого дослідження об’єктивної дійсності, в тому вигляді, в якому вона існує в природі та суспільстві і доступна безпосередньо для сприйняття людиною без втручання в неї.

Стандарт – норма, зразок, мірило.

Стандарти – це нормативні документи, в яких установлені єдині вимоги до основних властивостей будь-якої продукції або виду робіт.

Судження – це форма думки про певний предмет чи явище.

Теза – стислий виклад основних положень, наукової праці, статті, доповіді, який передбачає попереднє ознайомлення учасників семінарів, конференцій, симпозіумів з результатами наукового дослідження.

Тезаурус – одномовний тлумачний або тематичний словник, який прагне максимально охопити лексику даної мови, словник, що подає лексику певної мови в усьому її обсязі з прикладами їх використання в тексті, словник, в якому слова, що належать до якої-небудь галузі знань, розташовано за тематичним принципом і показано семантичні відношення між лексичними одиницями.

Телекомунікації (електрозв'язок) – передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.

Телекомунікаційна мережа – комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Телекомунікаційна послуга (послуга) – продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.

Телемережі – телекомунікаційні мережі загального користування, що призначаються для передавання програм радіо- та телебачення, а також інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг і можуть інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування.

Тема – наукове завдання, яке охоплює визначну галузь наукового дослідження.

Тенденція і тенденційність (від лат. tendo - направляю, прагну) – можливість тих чи інших подій розвиватися в даному напрямку.

Термінологія – це:

• сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

• розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Теорія – вчення, система ідей або принципів, висока форма узагальнення і систематизації знань, спрямованих на визначення того чи іншого явища. Це форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань.

Теорія – система знань, що описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об’єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. Теорія має бути ефективною, конструктивною і простою.

Теорія пізнання (гносеологія) – вчення про природу пізнання та його можливості, основні закономірності, форми та методи пізнання людиною навколишньої дійсності.

Трафік – сукупність інформаційних сигналів, що передаються за допомогою технічних засобів операторів, провайдерів телекомунікацій за визначений інтервал часу, включаючи інформаційні дані споживача та/або службову інформацію.

Тренд – тривала тенденція зміни показників.

Узагальнення – логічна дія, в процесі якої здійснюється перехід від одиничного до загального. Узагальнення відбувається шляхом абстрагування при утворенні понять, суджень, теорії.

Умовивід – це така форма мислення, в результаті якої з одного або кількох суджень, що відображають зв’язки і відношення предметів об’єктивної дійсності виводиться нове судження, міркування, нова думка, що містить вже нове знання про досліджувані предмети, явища, процеси.

Управлíння

1. Перетворення інформації про стан об'єкта в командну інформацію від суб'єкта.

Це цілеспрямований програмований чи довільний вплив на об'єкти задля досягнення кінцевої мети за допомогою процесорів, явищ, процесів, коли є з ними взаємодія в режимі детермінованої чи довільної програми/регламенту. Управління проектом/об'єктом-системою, її компонентами та процесами, з метою підвищення ефективності функціонування систем відбувається ще на етапі системного проектування, створення/утворення, формування, розвитку, становлення, функціонування/життя системи. Ефективність управління визначається адекватністю дій управління що до об'єкта управління.

Управління є першим етапом тактичного рівня в алгоритмі системно-організаційній діяльності. Управління є координуючим, адміністративним, виконавчим рівнем в тактиці. Стратегічне управління пов'язане з аналізом проблем, виявленням крайових умов задач, пошуку оптимальних моделей рішень, забезпечення виконавчими процесорами, ресурсами, програмою дій, в т.ч. керівними процесорами чи кадровими управлінцями для тактичного, виконавчого рівня проекту/об'єкту-системи.

Ситуаційне управління — прийняття стратегічних рішень в міру виявлення потенційних проблем.

Цільове управління — метод управлінської діяльності, оснований на виділенні найбільш важливих у даний період завдань, на здійснення яких спрямовуються головні зусилля керуючої організації.

2. Управління (установа) — адміністративна установа або відділ якоїсь установи, організації, що відає певною галуззю господарської, наукової, військової і т. ін. діяльності. // (розмовне) Працівники такої установи або відділу.

Уява – психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, думок, на основі її попереднього досвіду. Особливим видом уяви є мрія.

Факт науковий – реальність, дійсність, складовий елемент основи наукового знання, віддзеркалення об’єктивних властивостей речей і процесів. Характерні властивості наукового факту - новизна, точність, об’єктивність, достовірність. На основі фактів будуються теорії, виводяться закони.

Фактор (лат. "facere" — "діяти", "виробляти", "примножувати") - умова, рушійна сила будь-якого процесу, явища; чинник.

Фактор виробництва –у промисловості - використовувані у виробництві ресурси, від яких, головним чином, залежить обсяг продукції, що випускається;

Фактор попиту – у торгівлі - підвищення рівня сукупного попиту, що викликає економічне зростання у масштабі всього господарства країни.

Фактор пропозиції – у економіці - збільшення наявної кількості якого-небудь ресурсу, підвищення його якості або розширення технічних знань, технологічних можливостей, впровадження нововведень, що створюють можливість виробництва більшого обсягу товарів і послуг, що сприяють підвищенню їх пропозиції.

Фактор ризику – обставина, яка сприяє виникненню небезпечної ситуації (ризику), наприклад, фактор, що збільшує можливість виникнення певного захворювання, ризику дефолту, девальвації.

Фактор розподілу – у економіці - здатність економіки перерозподіляти ресурси з метою досягнення величини економічного росту, що дозволяє забезпечити фактор пропозиції.

Екологічні фактори:

• абіотичні (кліматичні, орографічні, гідрологічні);

• біотичні (відносини між організмами — симбіоз, паразитизм, нейтралізм та ін.);

• антропогенні (вплив людини).

Фіксований зв'язок – телекомунікації, що здійснюються із застосуванням стаціонарного (нерухомого) кінцевого обладнання

Фундаментальні наукові дослідження – наукова діяльність, яка веде до відкриття нових законів та їх взаємозв’язків: розширення, приріст наукових знань найчастіше формулюється у вигляді нових логічних висновків, понять, теорій, концепцій, гіпотез.

Функція (лат. functio – звершення, виконання) – це:

Функція (філософія) – термін, що вживається для опису діяльності або зв'язку різних категорій.

Функція (системи) – діяльність, роль об'єкта в рамках деякої системи, робота, що виконується органом, організмом; роль, значення чого-небудь.

Функція (математика) (відображення) – функціональне бінарне відношення.

Цитата – дослівний уривок з твору, чийсь вислів, що наводиться (письмово або усно) як підтвердження або заперечення певної думки чи ілюстрації до фактичного матеріалу.

Член-кореспондент – академічне звання, що надається вченому, обраному до складу академічних наук.

Якість (англ. Quality) — сукупність властивостей продукції, які визначають ступінь придатності її для використання за призначенням; ступінь досконалості, яким володіє товар, послуга чи інший вихідний продукт бізнес-процесу. Згідно визначення Загального управління якістю, якість – це відповідність вимогам споживача.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Про державну статистику: Закон України // Відом. Верховної Ради України. – К., 2000. - № 43.

2. Про інформацію: Закон України № 97 // Голос України. – 13 листоп.

3. Ананьин О. Может ли наука быть руководством к действию? // Вопр. Экономики. – 2001. - № 2. – С. 48 - 63.

4. Андрейчиков A.B. Анализ, синтез, планирование решений в экономике / A.B. Андрейчиков, О.Н. Андрейчикова. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 368 с.

5. Аришнов В.И. Синергетика как феномен постнеоклассической науки / В.И. Аришнов. – М., 1999. – 112 с.

6. Баканов М.И. Теория экономического анализа: учебник / М.И. Баканов, А.Д. Шеремет. – [4-е изд., доп. и перераб.]/ – М.: Финансы и статистика, 2002. – 416 с.

7. Басаков А.Я. Методология научного исследования: учеб. пособие / А.Я. Басаков, Н.В. Туленков – К.: МАУП, 2004. – 315 с.

8. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень / М.Т. Білуха. – К., 2002.

9. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: підручник / М.Т. Білуха. – К.: АБУ, 2002. - 480 с.

10. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: підруч. [для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.] / М.Т. Білуха. – К.: Вища шк., 1997. – 271 с.

11. Блауг М. Методология экономической науки, или Как экономисты объясняют: [пер. с англ.] / М. Блауг. – М.: НП, 2004. – 185 с.

12. Блюменау Д.И. Проблемы свертывания научной информации / Д.И. Блюменау. – Всесоюз. ин-т науч.-техн. информ. АН СССР. – Л., 1982. – 166 с.

13. Борисов В.Н. Уровни логического процесса и основные направления их исследования / В.Н. Борисов. – Новосибирск: Наука, 1967. – 108 с.

14. Бороненкова С.А. Управленческий анализ: учеб. пособие / С.А. Бороненкова. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 384 с.

15. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. Синергетика / В.В. Василькова. – М., 1999. – 48 с.

16. Войтко С.В. Менеджмент у телекомунікаціях: Навч. посіб. / за наук. ред. В.Г. Герасимчука. – К.: Знання, 2007. – 295 с.

17. Воробієнко П.П. «Інформаційно-комунікаційні технології в освіті: позитивні і негативні фактори та психолого-педагогічні аспекти» / Воробієнко П.П. – доповідь на засіданні Академії педагогічних наук. – вересень, 2009 р.

18. Гофман К.Л. Планирование и управление научными исследованиями / К.Л. Гофман, Н.И. Комков, Л.Э. Миндели. – М.: Наука. – 1971. – 187 с.

19. Гранатуров В.М. Аналіз конкурентоспроможності телекомунікаційних послуг: [монографія] / За наук. ред. проф. В.М. Гранатурова. – К.: «Освіта України», 2009. – 254 с.

20. Грушко И.М. Основы научных исследований / И.М. Грушко, В.М. Сиденко. – X.: Изд-во при Харьков, гос. ун-те издат. объединения; Вища шк.,1983. – 223 с.

21. Душенко К. Большая книга афоризмов / К. Душенко. – [11-е изд., испр.]. – М.: Эксмо, 2009. – 1056 с.

22. Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація): Навч. пос. / [Геєць В.М., Мазаракі А.А., Корольчук О.П. та ін.], за ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг.- економ. ун-т, 2010. – 280 с.

23. Єріна A.M. Методологія наукових досліджень: навч. посіб. / A.M. Єріна, В.Б. Захожай, Д.Л. Єрін. – К.: Центр навч. л-ри, 2004. – 212 с.

24. Загорський ВС. Рекомендації з експертизи дисертаційних робіт у експертній раді ВАК України: економічні спеціальності / B.C. Загорський, О.М. Тищенко. – X.: ІНЖЕК, 2008. – 38 с.

25. Ильин В.В. Теория познания. Введение, общие проблемы / В.В. Ильин. – М., 1994. – 118 с.

26. Ильин В.В. Теория познания. Эпистемология / В.В. Ильин. – М., 1994. – 26 с.

27. Клименюк О.В. Методологія та методи наукового дослідження: навч. посіб. / О.В. Клименюк. – К.: Міленіум, 2005. – 214 с.

28. Ковальчук В.В. Основи наукових досліджень: навч. посібник для ВНЗ / В.В. Ковальчук, Л.М. Моїсеєв; ред. В.О. Дроздов. – К.: Професіонал, 2004. – 145 с.

29. Концепція розвитку ОНАЗ ім. О.С. Попова на 2006 - 2013 рр. / Проект. – Одеса: ОНАЗ, 2006. – 36 с.

30. Корсак К. Світло в тіні «Болонського процесу» / Корсак К. Поберезька Г. // Науковий світ. – 2003. – с. 18 - 23.

31. Кохановский В.П. Философия и методология науки: учеб. [для вузов] / В.П. Кохановский. - Ростов н/Д : Феникс, 1999. – 215 с.

32. Кремень В.Г. Освіта і наука України шляхом модернізації (факти, роздуми, перспективи) / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2003. – 58 с.

33. Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових досліджень: навч. посіб. / О.В. Крушельницька. – К.: Кондор, 2006. – 206 с.

34. Кузнецов И.Н. Подготовка и оформление рефератов курсовых и дипломных работ / И.Н. Кузнецов. – Минск: ООО «СЭР-ВАТ», 2000. – 243 с.

35. Кузьмин В. Microsoft Office Excel 2003: учеб. курс / В. Кузьмин. - М.: Диалектика, 2003. - 493 с.

36. Лакатос И. Методология исследовательских программ: сборник [пер. с англ.] / И. Лакатос. - М.: ACT; Ермак, 2003.

37. Лапішко МЛ. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів: підруч. [для підготовки молодих спеціалістів] / МЛ. Лапішко. - Л.: Світ, 1995. - 327 с.

38. Лудченко O.A. Основы научных исследований: учеб. пособие /O.A. Лудченко, Я.А. Лудченко, Т.А. Примак. - К : Знання; КОО, 2000. - 114 с.

39. Макогон Ю.В. Основи наукових досліджень в економіці: навч. посіб. / Ю.В. Макогон, B.B. Пилипенко. - Донецьк: Альфа-прес, 2007. – 156 с.

40. Мельник В.М. Основи економічного аналізу (короткий теоретикометодологічний курс): навч. посіб. / В.М. Мельник. - Ірпінь: Акад. ДПС України, 2000. - 182 с.

41. Методичні рекомендації з використання статистичної інформації та методів її аналізу в дипломних роботах для студентів всіх спеціальностей та форм навчання. - К.: КТНЕУ, 2007. - 128 с.

42. Мочерний С.В. Методологія економічного дослідження / С.В. Мочерний. - Л.: Світ, 2001. – 416 с.

43. Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій / Бюл. ВАК України. - К., 2007. - № 6. - С. 9-16.

44. Поппер К. Логика научного исследования: пер. с англ. / К. Поппер. - М.: Республика, 2005. – 120 с.

45. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 р. № 672 «Про затвердження Державної цільової економічної програми розвитку поштового зв’язку на 2009-2013 роки». – Урядовий кур’єр. – Документи. – 21 липня 2009 р., № 129. – С. 11.

46. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 787 «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра». – Урядовий кур’єр. – Орієнтир № 37. – 22 вересня 2010 р., № 175. – С. 12-15.

47. Притульська Н.В. Положення про дипломну магістерську роботу / Н.В. Притульська, Т.А. Ротова, Л.Є. Калиновська. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2007. - 26 с.

48. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 1728-р «Про затвердження плану заходів щодо розвитку вищої освіти на період ло 2015 року». – Урядовий кур’єр. – Документи. – 28 листопада 2010 р., № 177. – С. 12.

49. Сабитов P.A. Основы научных исследований: учеб. пособие /P.A. Сабитов; Челябин. гос. ун-т. - Челябинск, 2002. - 138 с.

50. Сергієнко Л.П. Основи наукових досліджень у психології: кваліфікаційні та дипломні роботи: навч. посіб. / Л.П. Сергієнко. - К.: Професіонал, 2009. - 240 с.

51. Соловйов СМ. Основи наукових досліджень: навч. посіб. / СМ. Соловйов. - К.: Центр навч. л-ри, 2007. - 176 с.

52. Стеченко Д.М. Методологія наукових досліджень: підручник /Д.М. Стеченко. – К.: Знання, 2007. -317с.

53. Сурмін Ю. Майстерня вченого : підруч. для науковця / ІО. Сурмін. - К.: НМЦ, 2006. – 187 с.

54. Ткаченко Т.І. Дипломна магістерська робота: метод, рек. до виконання / Т.І. Ткаченко, В.В. Білик. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008.-28 с.

55. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки: пер. с англ. / П. Фейерабенд. - М., 1986. – 55 с.

56. Фельс Э. Методы экономических исследований / Э.Фельс, Г. Тинтнер. – М.: Прогресс. – 1971. – 151 с.

57. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень: навч. пос. / Г.С. Цехмістрова. – К.: Вид. Дім «Слово», 2003. – 240 с.

58. Чернілевський Д.В. Методологія наукової діяльності: навч. пос. / Д.В. Чернілевський, О.М. Гандзюк, В.І. Захарченко, І.М. Козловська, К.О. Кольченко, Г.Ф. Нікуліна, В.О. Подоляк / за ред. проф. Д.В. Чернілевського. К.: вид-во Ун-ту «Україна», 2008. – 478 с.

59. Що захищаємо: дисертації в цілому чи лише положення для захисту/ Бюл. ВАК України. - 2009. - № 2. - С 19 - 24.

60. Яцкевич І.В. Основні проблеми та заходи щодо інноваційної діяльності підприємств телекомунікаційній сфері / І.В. Яцкевич // матеріали V міжн. наук.-практ. конф. [«Стратегічні питання світової науки – 2009»], (Прага, 7-15 лютого 2009 р.). – Т.4. – Економічні науки. – прага: Наука і освіта, 2009. – С. 60 - 62.

Інтернет-ресурси

61. Корняков M.B. Как написать кандидатскую диссертацию, или Курс молодого бойца / М.В. Корняков, Д.Е. Махно. [Эллектроныый ресурс]. – Режим доступа : http://www.twirpx.eom/fi1e/l1975.

62. Требования к квалификационной (дипломной) работе. [Эллектроныый ресурс]. – Режим доступа: http://www.ksocpol.rags.ru/diplom.htm.

63. Что такое плагиат, или О западных стандартах научной этики. [Эллектроныый ресурс]. - Режим доступа: http://www.osvita.org.ua /articles/68.html .

64. Інформаційно-пошукова система (ІПС). [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://inpos.com.ua/203.

65. Основы научных исследований. [Эллектроныый ресурс]. - Режим доступа: http://student-iee.narod.ru/ond/ONDtaPz_Chapter_2_brief.doc.

66. НДР студентів. [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://www.edu.playex.org/index.php?option=com_content&task=view&id=270&Itemid=88888960.

67. Сторінка Кабінету Міністрів України. [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http:www.kmu.gov.ua.

68. Сторінка Верховної Ради України. [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http:www.rada.gov.ua.

69. Сторінка Державного комітету статистики України. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http:www.ukrstat.gov.ua.

70. Scientific methods (English). Sci-Tech Encyclopedia: McGraw-Hill Encyclopedia of Science and Technology, 5* edition. [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://www.answers.com/topic/scientific-method

71. Scientific methods (English). The American Heritage Dictionary of the English Language, 4^th edition. [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://www.answers.com/topic/scientific-method.

72. Scientific methods (English): home page of prof. Frank L.Y. Wolfs. Department of Physics and Astronomy, University of Rochester, NY 14627, USA. [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://teacher.pas.rochester.edu/phylabs/appendixe.html.

Додатки

Додаток А

{У тексті Закону слова "Міністерство економіки України" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики" у відповідному відмінку згідно із Законом № 860-IV (860-15) від 22.05.2003}

{У тексті Закону слова "Міністерство України у справах науки і технологій" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності" у відповідному відмінку згідно із Законом № 2261-IV (2261-15) від 16.12.2004}

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження;

- науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання;

- науково-педагогічна діяльність - педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації, пов'язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю; (Статтю 1 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 1646-III (1646-14) від 06.04.2000)

- науково-організаційна діяльність - діяльність, що спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності; (Статтю 1 доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом № 1646-III (1646-14) від 06.04.2000);

- фундаментальні наукові дослідження - наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку;

- прикладні наукові дослідження - наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей;

- вчений - фізична особа (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), яка має повну вищу освіту та проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні результати;

( Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1646-III (646-14) від 06.04.2000, № 1316-IV (1316-15 ) від 20.11.2003);

- молодий вчений - вчений віком до 35 років; (Статтю 1 доповнено абзацом дев'ятим згідно із Законом № 581-IV (581-15) від 20.02.2003);

- науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації; (Абзац дев'ятий статті 1 в редакції Закону № 1646-III (1646-14) від 06.04.2000);

- науково-педагогічний працівник - вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації;

(Статтю 1 доповнено абзацом десятим згідно із Законом № 1646-III (1646-14) від 06.04.2000);

- науково-дослідна (науково-технічна) установа (далі – наукова установа) - юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт;

- наукова робота - дослідження з метою одержання наукового результату;

- науковий результат - нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну

роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо;

- науково-прикладний результат - нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Стаття 2. Мета і завдання

Метою цього Закону є врегулювання відносин, пов'язаних з науковою і науково-технічною діяльністю, та створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їх результатів для забезпечення розвитку усіх сфер суспільного життя.

Основними завданнями цього Закону є визначення:

- правового статусу суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, матеріальних та моральних стимулів забезпечення престижності та зумовленої суспільними потребами пріоритетності цієї сфери людської діяльності, залучення до неї інтелектуального потенціалу нації;

- економічних, соціальних та правових гарантій наукової і науково-технічної діяльності, свободи наукової творчості;

- основних цілей, напрямів та принципів державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

- повноважень органів державної влади щодо здійснення державного регулювання та управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Стаття 3. Законодавство України про наукову і

науково-технічну діяльність

Законодавство України про наукову і науково-технічну діяльність складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у процесі здійснення такої діяльності.

Р о з д і л II

ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ НАУКОВОЇ І

НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 4. Суб'єкти наукової і науково-технічної діяльності

Суб'єктами наукової і науково-технічної діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації у науковій та науково-технічній діяльності (далі - громадські наукові організації).

Стаття 5. Вчений

Вчений є основним суб'єктом наукової і науково-технічної діяльності.

Вчений має право:

- обирати форми, напрями і засоби наукової і науково-технічної діяльності відповідно до своїх інтересів, творчих можливостей та загальнолюдських цінностей;

- об'єднуватися з іншими вченими в постійні або тимчасові наукові колективи для проведення спільної наукової і науково-технічної діяльності;

- брати участь у конкурсах на виконання наукових досліджень, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел відповідно до законодавства України;

- здобувати визнання авторства на наукові і науково-технічні результати своєї діяльності;

- публікувати результати своїх досліджень або оприлюднювати їх іншим способом, у порядку, встановленому законодавством України;

- брати участь у конкурсах на заміщення вакантних посад наукових і науково-педагогічних працівників;

- отримувати, передавати та поширювати наукову інформацію;

- здобувати державне і громадське визнання через присудження наукових ступенів, вчених звань, премій, почесних звань за внесок у розвиток науки, технологій, впровадження наукових, науково-технічних результатів у виробництво та за підготовку наукових кадрів.

Вчений при здійсненні наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності зобов'язаний:

- не завдавати шкоди здоров'ю людини, її життю та довкіллю;

- додержуватися етичних норм наукового співтовариства, поважати право на інтелектуальну власність.

Стаття 6. Науковий працівник

Науковий працівник може виконувати науково-дослідну, науково-педагогічну, дослідно-конструкторську, дослідно-технологічну, проектно-конструкторську, проектно-технологічну, пошукову, проектно-пошукову роботу та (або) організовувати виконання зазначених робіт у наукових установах та організаціях, вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації, лабораторіях підприємств.

Науковий працівник має право:

- об'єднуватись в професійні спілки, бути членом і брати участь в діяльності громадських об'єднань і політичних партій;

- на мотивовану відмову брати участь в науковій (науково-технічній) діяльності, результати якої можуть мати негативні наслідки для людини, суспільства або довкілля;

- на матеріальну підтримку виконуваних досліджень за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування відповідно до законодавства України;

- на іменні та інші стипендії, а також премії, що встановлюються державою, юридичними та фізичними особами;

- на об'єктивну оцінку своєї діяльності та отримання матеріальної винагороди відповідно до кваліфікації, наукових результатів, якості та складності виконуваної роботи, а також одержання доходу чи іншої винагороди від реалізації наукового або науково-прикладного результату своєї діяльності;

- займатися викладацькою діяльністю, надавати консультативну допомогу, а також бути експертом відповідно до законодавства України;

- займатися підприємницькою діяльністю відповідно до законодавства України.

Науковий працівник зобов'язаний:

- провадити наукові дослідження відповідно до укладених договорів (контрактів);

- представляти результати наукової і науково-технічної діяльності шляхом наукових доповідей, публікацій та захисту дисертацій;

- у встановленому порядку проходити атестацію на відповідність займаній посаді;

- постійно підвищувати свою кваліфікацію.

Прийняття на роботу наукових працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Науковий працівник не може бути примушений провадити наукові дослідження, якщо вони або їх результати викликають або можуть викликати шкідливі для здоров'я людини, її життя та довкілля наслідки, а також не може бути притягнутий до відповідальності за відмову від участі у таких дослідженнях.

Стаття 7. Наукова установа

Наукова установа діє на підставі статуту (положення), що затверджується в установленому порядку.

Управління науковою установою здійснює її керівник.

Керівник наукової установи, як правило, обирається таємним голосуванням на зборах колективу наукових працівників на визначений статутом (положенням) наукової установи термін і затверджується власником наукової установи або уповноваженим ним органом, якщо інше не передбачено статутом (положенням) наукової установи.

Керівники структурних підрозділів наукової установи обираються на посади на конкурсних засадах у порядку, встановленому статутом (положенням) цих установ.

Стаття 8. Державні наукові установи

Державними науковими установами є наукові установи, засновані на державній власності.

Державні наукові установи створюються, реорганізуються та ліквідуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Державним науковим установам передаються в постійне користування земельні ділянки згідно із законодавством України.

Стаття 9. Права і обов'язки керівника наукової установи

Керівник наукової установи:

- вирішує питання її діяльності відповідно до статутних завдань;

- представляє наукову установу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності;

- відповідає за результати діяльності наукової установи перед власником або уповноваженим ним органом;

- в межах своєї компетенції видає накази і розпорядження;

- визначає функціональні обов'язки працівників;

- призначає частину складу вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи;

- здійснює інші повноваження, передбачені статутом (положенням) наукової установи.

Керівник наукової установи щорічно звітує перед колективом наукових працівників про свою діяльність.

Стаття 10. Вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада наукової установи

Вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада наукової установи є колегіальним дорадчим органом управління науковою і науково-технічною діяльністю наукової установи.

Кількісний склад членів вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи визначається статутом (положенням) наукової установи. Не менш як три чверті складу вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради обирається таємним голосуванням колективу наукових працівників, а решта її членів призначається наказом керівника цієї наукової установи.

Керівник наукової установи, його заступники і вчений секретар наукової установи є членами вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи за посадою.

З метою представництва інтересів трудового колективу до складу вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи може входити керівник первинної профспілкової організації (профспілковий представник) наукової установи (за згодою).

(Частина четверта статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1096-IV (1096-15) від 10.07.2003)

Вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада наукової установи:

- визначає перспективні напрями наукової і науково-технічної діяльності;

- здійснює наукову і науково-технічну оцінку тематики та результатів науково-дослідних робіт;

- розглядає та затверджує поточні плани наукових досліджень;

- затверджує теми дисертацій здобувачів та аспірантів, їх наукових керівників (консультантів);

- затверджує результати атестації наукових працівників;

- обирає за конкурсом на вакантні посади наукових працівників;

- в межах своєї компетенції розглядає питання про присвоєння вчених звань;

- вирішує інші питання діяльності наукової установи, визначені її статутом (положенням).

При науковій установі можуть створюватися спеціалізовані вчені ради для захисту дисертацій за відповідними спеціальностями у порядку, передбаченому законодавством України.

Стаття 11. Державна атестація наукових установ

З метою оцінки ефективності діяльності наукових установ, відповідності одержуваних ними результатів державним науково-технічним пріоритетам та завданням науково-технічного розвитку, а також з метою визначення необхідності надання їм підтримки держави не менше одного разу на п'ять років провадиться державна атестація наукових установ у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державній атестації підлягають наукові установи усіх форм власності, що внесені або претендують на внесення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Стаття 12. Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави

Для надання державної підтримки науковим установам усіх форм власності, діяльність яких має важливе значення для науки, економіки та виробництва, створюється Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави. Положення про Державний реєстр наукових установ затверджується Кабінетом Міністрів України.

Наукові установи включаються центральним органом виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності до Державного реєстру наукових установ за умови проходження державної атестації.

Наукові установи, включені до Державного реєстру наукових установ:

- користуються податковими пільгами відповідно до законодавства України;

- не можуть змінювати наукову і науково-технічну діяльність на інші види діяльності;

- зобов'язані не менш як 50 відсотків доходу від своєї діяльності спрямовувати на проведення ініціативних науково-дослідних робіт та розвиток дослідницької матеріально-технічної бази.

Наукові установи, включені до Державного реєстру наукових установ, виключаються з нього у разі недодержання ними вимог, передбачених цим Законом.

Стаття 13. Національний науковий центр

Статус національного наукового центру може бути надано науковій установі, вищому навчальному закладу IV рівня акредитації (об'єднанню наукових установ чи вищих навчальних закладів IV рівня акредитації), що проводять комплексні наукові дослідження загальнодержавного значення та мають світове визнання своєї діяльності.

Надання і позбавлення статусу національного наукового центру здійснюються Указом Президента України за поданням Кабінету Міністрів України.

Статус та особливості діяльності національних наукових центрів визначаються Положенням про національний науковий центр, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Державний реєстр наукових об'єктів, що становлять національне надбання

З метою збереження унікальних наукових об'єктів: колекцій, інформаційних фондів, дослідних установок та обладнання, а також заповідників і дендропарків, наукових полігонів тощо, які мають виняткове значення для української та світової науки, -

створюється Державний реєстр наукових об'єктів, що становлять національне надбання.

Порядок формування і ведення Державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання, визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про віднесення наукових об'єктів до таких, що становлять національне надбання, приймає Кабінет Міністрів України

а поданням центрального органу виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Фінансування заходів щодо утримання і збереження наукових об'єктів, які включені до Державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання, щорічно передбачається у Державному бюджеті України.

Стаття 15. Національна академія наук України та галузеві академії наук

Національна академія наук України та галузеві академії наук - Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України (далі - академії) є державними науковими організаціями, що засновані на державній власності.

Кошти на забезпечення діяльності академій щорічно визначаються у Державному бюджеті України окремими рядками. Фінансування академій може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством України.

До складу академій можуть входити наукові установи, підприємства, організації, об'єкти соціальної сфери, що забезпечують їх діяльність.

Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності академій здійснюється згідно з законодавством України у межах, що не порушують їхньої самоврядності у вирішенні питань статутної діяльності і свободи наукової творчості.

Самоврядність академій полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків.

Академії виконують замовлення органів державної влади стосовно розроблення засад державної наукової і науково-технічної політики, проведення наукової експертизи проектів державних рішень і програм.

Академії щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України про результати наукової і науково-технічної діяльності та використання коштів, виділених їм із Державного бюджету України.

Національна академія наук України - вища наукова організація України, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень в наукових установах та організаціях незалежно від форм власності. При Національній академії наук України створюється міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень в Україні (далі - рада). Положення про раду та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Галузеві академії координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки.

Держава передає академіям у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності основні фонди, а також обігові кошти. Використання майна, переданого академіям, здійснюється ними відповідно до законодавства та статутів

академій. Земельні ділянки надаються академіям у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства України. (Частина десята статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1377-IV (1377-15) від 11.12.2003).

Національна академія наук України здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та свого статуту, який затверджується загальними зборами Національної академії наук України та реєструється Міністерством юстиції України.

(Частина одинадцята статті 15 в редакції Закону № 3065-III (3065-14) від 07.02.2002).

Галузеві академії наук України здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України та своїх статутів, які приймаються загальними зборами академій. Статути галузевих академій наук затверджуються Кабінетом Міністрів України (210-2000-п). (Статтю 15 доповнено частиною дванадцятою згідно із Законом № 3065-III (3065-14) від 07.02.2002).

Загальні збори Національної академії наук України та галузевих академій наук мають виключне право вибирати вчених України дійсними членами (академіками) та членами-кореспондентами, а іноземних вчених - іноземними членами відповідних академій.

Стаття 16. Наукова і науково-технічна діяльність у системі вищої освіти

Наукова і науково-технічна діяльність є невід'ємною складовою частиною навчального процесу вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації.

Наукова і науково-технічна діяльність у системі вищої освіти здійснюється відповідно до законів України "Про освіту" (1060-12), "Про вищу освіту" (2984-14) та цього Закону. (Частина друга статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1316-IV (1316-15) від 20.11.2003).

На вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації поширюються права, передбачені цим Законом для наукових установ.

Стаття 17. Громадські наукові організації

Громадські наукові організації є об'єднаннями вчених для цілеспрямованого розвитку відповідних напрямів науки, захисту фахових інтересів, взаємної координації науково-дослідної роботи, обміну досвідом.

Громадські наукові організації підлягають реєстрації та діють відповідно до законодавства про об'єднання громадян з урахуванням положень цього Закону.

Громадські наукові організації можуть створювати тимчасові наукові колективи, утворювати для виконання статутних завдань науково-дослідні, проектно-конструкторські, експертні, консалтингові, пошукові організації, співпрацювати із іноземними та міжнародними організаціями, бути колективними членами міжнародних науково-фахових об'єднань, спілок, товариств відповідно до законодавства України.

Стаття 18. Взаємовідносини органів державної влади і громадських наукових організацій

Органи державної влади можуть залучати громадські наукові організації за їхньою згодою до участі у підготовці та реалізації рішень стосовно наукової і науково-технічної діяльності, наукової і науково-технічної експертизи, науково-технічних програм,

проектів і розробок та у взаємодії з ними інформувати населення про безпеку, екологічну чистоту, економічну та соціальну значущість, екологічні та соціально-економічні наслідки реалізації відповідних програм, проектів і розробок.

Р о з д і л III

Державні гарантії діяльності вчених, наукових працівників Стаття 19. Підготовка наукових кадрів та підвищення їх кваліфікації

Основними формами підготовки наукових кадрів є аспірантура та докторантура. Порядок вступу та навчання в аспірантурі та докторантурі встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наукові працівники проходять стажування у відповідних наукових, державних установах, організаціях як в Україні, так і за її межами.

Наукова установа забезпечує проходження курсу підвищення кваліфікації науковому працівникові кожні п'ять років із збереженням середньої заробітної плати.

Результати підвищення кваліфікації враховуються при атестації наукових працівників.

Стаття 20. Наукові ступені і вчені звання

Вчені мають право на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук та присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника, доцента і професора.

Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Атестати доцента і професора видаються Міністерством освіти України, а дипломи кандидата і доктора наук та атестат старшого наукового співробітника - Вищою атестаційною комісією України.

Наявність відповідного наукового ступеня або вченого звання є кваліфікаційною вимогою для зайняття науковим працівником відповідної посади.

Стаття 21. Атестація наукових працівників

Атестація наукових працівників провадиться в наукових установах не рідше одного разу на п'ять років з метою:

- оцінки рівня професійної підготовки наукового працівника, результативності його роботи;

- визначення відповідності кваліфікації наукового працівника займаній посаді;

- виявлення перспективи використання здібностей наукового працівника, стимулювання підвищення його професійного рівня;

- визначення потреби в підвищенні кваліфікації, професійної підготовки наукового працівника.

Положення про атестацію наукових працівників затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 22. Правовий режим наукового і науково-технічного результату

Правовий режим наукового і науково-технічного результату як об'єкта права інтелектуальної власності визначається законами України.

Стаття 22-1. Посади наукових працівників

Посадами наукових працівників наукових установ та організацій (їх філіалів, відділень тощо) є:

- керівник (президент, генеральний директор, генеральний конструктор, директор, начальник);

- заступник керівника (віце-президент, заступники генерального директора, генерального конструктора, директора, начальника) з наукової роботи;

- академік-секретар (його заступники);

- головний учений секретар, учений секретар (їх заступники);

- керівник (завідувач) та заступники керівника (завідувача) наукового підрозділу (відділу, лабораторії, сектору, бюро, групи);

- головний конструктор, головний інженер, головний технолог з основного напряму діяльності наукової установи, організації, закладу та їх заступники;

- провідний конструктор, провідний інженер, провідний технолог з основного напряму діяльності наукової установи, організації, закладу;

- головний науковий співробітник;

- провідний науковий співробітник;

- старший науковий співробітник;

- науковий співробітник;

- науковий співробітник-консультант;

- молодший науковий співробітник;

- докторант.

До наукових працівників належать також особи, які мають науковий ступінь і працюють за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей галузі науки, з якої присуджено науковий ступінь. (Закон доповнено статтею 22-1 згідно із Законом № 1316-IV (1316-15) від 20.11.2003)

Стаття 22-2. Посади науково-педагогічних працівників

Посади науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації визначаються відповідно до частини другої статті 48 Закону України "Про вищу освіту" (2984-14). (Закон доповнено статтею 22-2 згідно із Законом № 1316-IV (1316-15) від 20.11.2003)

Стаття 22-3. Стаж наукової роботи

До стажу наукової роботи зараховується:

- час роботи на посадах наукових працівників, визначених статтею 22-1 цього Закону;

- час роботи на посадах науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, визначених у частині другій статті 48 Закону України "Про вищу освіту" (2984-14);

- час роботи осіб, які мають науковий ступінь, за спеціальністю відповідно до групи спеціальностей галузі науки, з якої присуджено науковий ступінь, з дня зайняття посади за цією спеціальністю;

- час роботи наукових (науково-педагогічних) працівників на посадах, зазначених у статті 118 Кодексу законів про працю України (322-08), якщо цій роботі безпосередньо передувала і після неї слідувала робота, передбачена абзацами другим, третім і четвертим цієї статті;

- час навчання в аспірантурі чи ад'юнктурі за денною (очною) формою навчання випускникам аспірантури, ад'юнктури. (Закон доповнено статтею 22-3 згідно із Законом № 1316-IV (1316-15) від 20.11.2003).

Стаття 23. Оплата і стимулювання праці наукового працівника

Оплата праці наукового працівника повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для ефективної самостійної творчої діяльності, підвищення престижу професії наукового працівника, стимулювати залучення талановитої молоді в науку та підвищення кваліфікації наукових працівників.

Заробітна плата наукових працівників складається з посадових окладів (ставок), премій, доплати за наукові ступені, вчені звання, надбавки за стаж наукової (науково-педагогічної) роботи та інших надбавок, доплат та винагород за наукову (науково-педагогічну) діяльність, передбачених законодавством. {Частина друга статті 23 в редакції Законів № 1646-III (1646-14) від 06.04.2000, № 1316-IV (1316-15) від 20.11.2003, № 190-V (190-16) від 22.09.2006}.

Дійсним членам та членам-кореспондентам Національної академії наук України та галузевих академій наук встановлюється довічна плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України (1229-2007-п).

Держава гарантує встановлення ставок (окладів) науковим працівникам наукових установ, діяльність яких фінансується з бюджету, на рівні не нижче посадових ставок (окладів) викладачів відповідної кваліфікації вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації.

Умови оплати праці наукових працівників державних наукових установ визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. Пенсійне забезпечення та соціальний захист наукового працівника

{Установити, що у 2007 році працюючим пенсіонерам, на яких поширюється дія цього Закону, достроково призначена пенсія за віком (з урахуванням підпункту "г" пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" (803-12), пункту "в" частини другої статті 12 Закону України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему" (309-14) та статті 21 Закону

України (3721-12) "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні") у період до досягнення пенсійного віку, передбаченого законодавством для відповідної категорії осіб, не виплачується згідно із Законом № 489-V (489-16) від 19.12.2006; додатково див. Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 (v0 a6о 710-07) від 09.07.2007} {Установити, що у 2007 році пенсія за віком відповідно до цього Закону призначається лише при досягненні пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) згідно із Законом № 489-V (489-16) від 19.12.2006}

Установити, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2006-2007 роках відповідно до цього Закону не може перевищувати 12 мінімальних першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), а по інших категоріях пенсіонерів розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2007 році, не може перевищувати 10 тисяч гривень на місяць згідно із Законом № 489-V (489-16) від 19.12.2006}.

Держава встановлює для наукових (науково-педагогічних) працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів.

Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику призначається при досягненні пенсійного віку:

- чоловікам - за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років;

- жінкам - за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років.

{Дію частини третьої статті 24 зупинено на 2007 рік щодо обрахунку максимального розміру пенсії згідно із Законом № 489-V (489-16) від 19.12.2006; додатково див. Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.200} Пенсії науковим (науково-педагогічним) працівникам призначаються в розмірі 80 відсотків від сум заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника, яка визначається відповідно до статті 23 цього Закону та частини другої статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та на яку відповідно до законодавства нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (внески).

За кожний повний рік роботи понад стаж наукової роботи, визначений частиною другою цієї статті, пенсія збільшується на один відсоток заробітної плати, але не може бути більше 90 відсотків середньомісячної заробітної плати.

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата наукового працівника за основним місцем роботи за будь-які 60 календарних місяців наукового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв та за весь період наукового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

За вибором особи, яка звернулася за пенсією, з періоду, за який враховується заробітна плата для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості наукового стажу.

У всіх випадках період, за який враховується заробітна плата, з урахуванням виключення, передбаченого цим Законом, не може бути меншим ніж 60 календарних місяців.

Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на

пенсію (257-2004-п) відповідно до цієї статті, затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням положень статей 22-1, 22-2 цього Закону.

Різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується:

- для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, у тому числі в сільському господарстві, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики.

При цьому заробіток для обчислення пенсії в усіх випадках не може перевищувати граничну суму заробітку (доходу), з якої справляється збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

У разі коли величина середньої заробітної плати в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня кожного року розмір пенсії підвищується у порядку, встановленому частиною другою статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15).

При визначенні середньомісячного заробітку наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації для обчислення пенсії враховується заробітна плата, яку вони отримували під час перебування на посадах, зазначених у Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до цієї статті, затвердженому Кабінетом Міністрів України, розмір якої не перевищував:

- для керівників, заступників керівників недержавних наукових установ, організацій - максимального розміру посадового окладу (ставки) керівника, заступника керівника науково-дослідної установи Національної академії наук України з урахуванням доплати за науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно із законодавством, обчислених із зазначеного максимального розміру посадового окладу (ставки), а для керівників, заступників керівників недержавних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - максимального розміру посадового окладу (ставки) ректора, проректора відповідного державного вищого навчального закладу III-IV рівнів акредитації з урахуванням доплати за науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно із законодавством, обчислених із зазначеного максимального розміру посадового окладу (ставки);

- для інших наукових працівників недержавних наукових установ, організацій, закладів - максимального розміру посадового окладу (ставки) старшого наукового співробітника науково-дослідної установи Національної академії наук України з урахуванням доплати за науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно із законодавством, обчислених із зазначеного максимального розміру посадового окладу (ставки), а для науково-педагогічних працівників недержавних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - максимального розміру посадового окладу (ставки) аналогічних посад відповідного державного вищого навчального закладу III-IV рівнів акредитації з урахуванням доплати за науковий ступінь та надбавки за стаж наукової роботи згідно із законодавством, обчислених із зазначеного максимального розміру посадового окладу (ставки).

Положення цієї статті поширюються також на пенсіонерів із числа наукових працівників, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.

Пенсія науковим (науково-педагогічним) працівникам відповідно до цього Закону призначається з дня звернення за призначенням пенсії та за умов звільнення з посади наукового (науково-педагогічного) працівника, за винятком осіб, які працюють за строковим трудовим договором (контрактом), що укладений після досягнення пенсійного віку.

Пенсіонерам, які після призначення пенсії відповідно до цього Закону працювали за строковим трудовим договором (контрактом) на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників не менш як два роки, проводиться перерахунок пенсії з урахуванням стажу наукової роботи після призначення пенсії. Перерахунок пенсії здійснюється із заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника, з якої була обчислена пенсія, або із заробітної плати, визначеної у порядку, передбаченому частинами третьою - сьомою цієї статті.

Право на призначення пенсії відповідно до цього Закону поширюється також і на осіб, які на момент звернення за призначенням пенсії працюють на будь-яких посадах на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та мають стаж наукової роботи, передбачений частиною другою цієї статті.

При виході на пенсію з посади наукового (науково-педагогічного) працівника відповідно до цього Закону науковому (науково-педагогічному) працівнику видається грошова допомога в розмірі шести місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок і доплат за наявності стажу роботи на посадах, зазначених у Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до цієї статті ( 257-2004-п ), затвердженому Кабінетом Міністрів України, не менше:

для чоловіків - 12,5 року;

для жінок - 10 років.

Пенсія по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також унаслідок каліцтва чи захворювання у зв'язку з Чорнобильською катастрофою науковому (науково-педагогічному) працівнику призначається в таких розмірах:

інвалідам I групи - 80 відсотків заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника;

інвалідам II групи - 60 відсотків заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника;

інвалідам III групи - 40 відсотків заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника.

Науковим (науково-педагогічним) працівникам, які стали інвалідами I, II, III груп, призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника незалежно від віку та за наявності стажу згідно з частиною другою цієї статті.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого наукового (науково-педагогічного) працівника (годувальника), які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:

80 відсотків пенсії наукового (науково-педагогічного) працівника - на трьох і більше непрацездатних членів сім'ї;

60 відсотків - на двох непрацездатних членів сім'ї;

40 відсотків - на одного непрацездатного члена сім'ї.

До непрацездатних членів сім'ї померлого наукового (науково-педагогічного) працівника належать особи, зазначені в статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15).

Право на призначення пенсії відповідно до цього Закону поширюється на всіх осіб, які вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом та мають стаж наукової роботи, передбачений частиною другою цієї статті. Призначення пенсій таким працівникам здійснюється відповідно до частин третьої - сьомої цієї статті з дня звернення за призначенням пенсії та за умови звільнення з посади наукового (науково-педагогічного) працівника, за винятком осіб, які працюють за строковим трудовим договором (контрактом), що укладений після досягнення пенсійного віку.

Право на призначення пенсії відповідно до цього Закону поширюється також на непрацездатних членів сім'ї наукового (науково-педагогічного) працівника, який помер до набрання чинності цим Законом. Пенсія встановлюється в розмірах, передбачених частиною двадцять другою цієї статті.

Для осіб, які працюють на посадах, що згідно із законодавством належать до посад державного службовця, попередній стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях, закладах, зараховується до стажу державної служби незалежно від наявності перерв у роботі, а для осіб, які працювали (працюють) на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників, попередній стаж державної служби зараховується до стажу наукової роботи незалежно від наявності перерв у роботі.

Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику виплачується в незалежно від його доходів, одержуваних після виходу на пенсію. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15). {Частина двадцять сьома статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI (107-17) від 28.12.2007}

{Щодо дії частини двадцять сьомої статті 24 додатково див. Закон N 489-V (489-16) від 19.12.2006, Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 (v0 a6о 710-07) від 09.07.2007}

Науковим працівникам, які зробили вагомий внесок у розвиток науки, можуть встановлюватися державні стипендії, а для підтримки наукової молоді - стипендії для молодих учених відповідно до законодавства.

Науковим працівникам, які мають науковий ступінь кандидата або доктора наук, для забезпечення умов для наукової діяльності надається в установленому законодавством порядку додаткова жила площа у вигляді кімнати (кабінету) або в розмірі до 20 кв. метрів. Зазначена додаткова жила площа оплачується в одинарному розмірі.

Окремим категоріям наукових (науково-педагогічних) працівників (за переліком, затвердженим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки, президіями Національної та галузевих академій наук) науковими організаціями та установами можуть надаватися службові жилі приміщення.

Дія цієї статті поширюється на наукових (науково-педагогічних) працівників наукових установ та організацій недержавної форми власності, які пройшли державну атестацію згідно із цим Законом, недержавних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, що діють відповідно до Закону України "Про вищу освіту" (2984-14), міжнародних наукових організацій, відкритих на території України відповідно до міжнародних договорів, установчі документи яких затверджено Кабінетом Міністрів України, а також на наукових (науково-педагогічних) працівників наукових установ і вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, що належали партійним та громадським організаціям колишніх Української РСР, інших республік СРСР та СРСР.

{Стаття 24 в редакції Закону № 1646-III (1646-14) від 06.04.2000; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2905-III (2905-14) від 20.12.2001, № 380-IV (380-15) від 26.12.2002; в редакції Закону № 1316-IV (1316-15) від 20.11.2003; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1344-IV (1344-15) від 27.11.2003, № 3108-IV (3108-15) від 17.11.2005; додатково див. Закон № 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005; в редакції Закону № 190-V (190-16 ) від 22.09.2006}

Р о з д і л IV

ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ'ЄКТІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА

УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ НАУКОВОЇ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 25. Повноваження Верховної Ради України у сфері

наукової і науково-технічної діяльності

Верховна Рада України:

здійснює державне регулювання у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

визначає основні засади і напрями державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та загальнодержавні програми науково-технічного розвитку України; {Абзац четвертий статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006}

здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Стаття 26. Повноваження Президента України у сфері наукової і науково-технічної діяльності

Президент України як глава держави і гарант її державного суверенітету сприяє розвиткові науки і техніки з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального достатку суспільства і духовного розквіту нації.

Президент України відповідно до Конституції та законів України:

визначає систему органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності в Україні;

забезпечує здійснення контролю за формуванням та функціонуванням системи державного управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

для здійснення своїх повноважень у науковій і науково-технічній сфері створює консультативно-дорадчу раду з питань науки і науково-технічної політики, яка сприяє формуванню державної політики щодо розвитку науки, визначенню пріоритетних науково-технічних напрямів, виробленню стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, розглядає пропозиції щодо ефективного використання коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на розвиток науки, технологій та інновацій, щодо удосконалення структури управління наукою, системи підготовки і атестації кадрів.

Стаття 27. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері наукової і науково-технічної діяльності

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади:

здійснює науково-технічну політику держави;

подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та їх матеріально-технічного забезпечення;

забезпечує реалізацію державних цільових науково-технічних програм; {Абзац четвертий статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006}

затверджує в межах своєї компетенції державні цільові науково-технічні програми відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. {Абзац п'ятий статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006}

Стаття 28. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності

Центральний орган виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Центральний орган виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності:

розробляє засади наукового і науково-технічного розвитку України;

забезпечує розвиток наукового і науково-технічного потенціалу України;

організує та координує інноваційну діяльність;

координує розвиток загальнодержавної системи науково-технічної інформації;

організує прогнозно-аналітичні дослідження тенденцій науково-технічного та інноваційного розвитку; (Частину другу статті 28 доповнено абзацом згідно із Законом № 2261-IV (2261-15) від 16.12.2004)

формує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності на підставі довгострокових (понад десять років) і середньострокових прогнозів науково-технічного та інноваційного розвитку; (Частину другу статті 28 доповнено абзацом згідно із Законом № 2261-IV (2261-15) від 16.12.2004)

координує діяльність органів виконавчої влади щодо розроблення державних цільових наукових та науково-технічних програм, наукових частин інших державних цільових програм і контролює їх виконання; {Абзац восьмий частини другої статті 28 в редакції Закону № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006}

здійснює керівництво системою наукової і науково-технічної експертизи;

забезпечує інтеграцію вітчизняної науки у світовий науковий простір із збереженням і захистом національних пріоритетів;

здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України.

Стаття 29. Повноваження інших центральних органів виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності

Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх

повноважень:

здійснюють управління у сфері наукової та інноваційної діяльності і відповідають за рівень науково-технічного розвитку відповідних галузей;

визначають напрями розвитку наукового і науково-технологічного потенціалу галузей, спрямовують і контролюють діяльність підпорядкованих їм наукових організацій;

беруть участь у формуванні пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні, державних цільових наукових та науково-технічних програм і державного замовлення; {Абзац четвертий статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006}

формують програми науково-технічного розвитку відповідних галузей та організують їх виконання;

організують розроблення, освоєння та виробництво сучасної конкурентоспроможної продукції на основі використання нових високоефективних технологій, устаткування, матеріалів, інформаційного забезпечення;

готують пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму забезпечення науково-технічного розвитку відповідних галузей;

здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством України.

Стаття 30. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади щодо наукової та науково-технічної діяльності відповідно до їх компетенції:

забезпечують виконання державних цільових наукових та науково-технічних програм; {Абзац другий статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006}

розробляють та організують виконання регіональних (територіальних) програм науково-технічного розвитку;

створюють місцеві інноваційні фонди відповідно до законодавства України;

сприяють розвитку технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів;

залучають відповідні наукові установи (за їх згодою) до вирішення проблем науково-технічного розвитку регіону.

Р о з д і л V

Форми і методи державного регулювання та управління у науковій і науково-технічній діяльності Стаття 31. Цілі та напрями державної політики в науковій і науково-технічній діяльності

Основними цілями державної політики у науковій і науково-технічній діяльності є:

примноження національного багатства на основі використання наукових та науково-технічних досягнень;

створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку через використання сучасних досягнень науки і техніки;

зміцнення національної безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень;

забезпечення вільного розвитку наукової та науково-технічної творчості.

Держава забезпечує:

соціально-економічні, організаційні, правові умови для формування та ефективного використання наукового та науково-технічного потенціалу, включаючи державну підтримку суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності;

створення сучасної інфраструктури науки і системи інформаційного забезпечення наукової і науково-технічної діяльності, інтеграцію освіти, науки і виробництва;

підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку наукових кадрів;

підвищення престижу наукової і науково-технічної діяльності, підтримку та заохочення наукової молоді;

фінансування та матеріальне забезпечення фундаментальних досліджень;

організацію прогнозування тенденцій науково-технічного та інноваційного розвитку на довгостроковий та середньостроковий періоди; (Частину другу статті 31 доповнено абзацом згідно із Законом № 2261-IV (2261-15) від 16.12.2004)

підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, державних цільових наукових і науково-технічних програм та концентрацію ресурсів для їх реалізації;

{Абзац восьмий частини другої статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006}

створення ринку наукової і науково-технічної продукції та впровадження досягнень науки і техніки в усі сфери суспільного життя;

правову охорону інтелектуальної власності та створення умов для її ефективного використання;

організацію статистики в науковій діяльності;

проведення наукової і науково-технічної експертизи виробництва, нових технологій, техніки, результатів досліджень, науково-технічних програм і проектів тощо;

стимулювання наукової та науково-технічної творчості, винахідництва та інноваційної діяльності;

пропагування наукових та науково-технічних досягнень, винаходів, нових сучасних технологій, внеску України у розвиток світової науки і техніки;

встановлення взаємовигідних зв'язків з іншими державами для інтеграції вітчизняної та світової науки.

Стаття 32. Основні принципи державного управління та регулювання у науковій і науково-технічній діяльності

При здійсненні державного управління та регулювання науковою діяльністю держава керується принципами:

органічної єдності науково-технічного, економічного, соціального та духовного розвитку суспільства;

поєднання централізації та децентралізації управління у науковій діяльності;

додержання вимог екологічної безпеки;

визнання свободи творчої, наукової і науково-технічної діяльності;

збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва;

свободи поширення наукової та науково-технічної інформації;

відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва, забезпечення інтеграції української науки в світову в поєднанні із захистом інтересів національної безпеки.

Стаття 33. Фінансово-кредитні та податкові важелі державного регулювання у сфері наукової і науково-технічної діяльності

Держава застосовує фінансово-кредитні та податкові важелі для створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення наукової і науково-технічної діяльності відповідно до законодавства України.

Стаття 34. Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності

Одним із основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування.

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України.

Видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захищеними статтями видатків Державного бюджету України.

Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування.

Базове фінансування надається для забезпечення:

фундаментальних наукових досліджень;

найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони;

розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності;

збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання;

підготовки наукових кадрів.

Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:

науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;

проектів, що виконуються в межах міжнародного науково-технічного співробітництва.

Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності здійснюється відповідно до законодавства України. Видатки Державного бюджету України, передбачені для проведення фундаментальних досліджень, здійснюються за наявності висновку про доцільність проведення витрат по кожній науковій темі, наданого Експертною радою при Національній академії наук України із залученням експертів центрального органу виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності {Частина восьма статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007}

Стаття 35. Державний фонд фундаментальних досліджень

Для підтримки фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що провадяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими, створюється Державний фонд фундаментальних досліджень (далі - Фонд).

Діяльність Фонду регулюється Положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

У Державному бюджеті України кошти для Фонду визначаються окремим рядком.

Кошти Фонду формуються за рахунок:

бюджетних коштів;

добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних).

Кошти Фонду розподіляються на конкурсній основі.

Стаття 36. Державні цільові наукові та науково-технічні програми у сфері наукової і науково-технічної діяльності

Державні цільові наукові та науково-технічні програми є основним засобом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу держави для розв'язання найважливіших природничих, технічних і гуманітарних проблем.

Державні цільові наукові та науково-технічні програми з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки формуються центральним органом виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності на основі цільових проектів, відібраних на конкурсних засадах. {Стаття 36 в редакції Закону № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006}

Стаття 37. Державне замовлення на науково-технічну продукцію

Державне замовлення на науково-технічну продукцію щорічно формується центральним органом виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на основі переліку найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій та продукції, і затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Стаття 38. Державний інноваційний фонд

З метою фінансового забезпечення проведення державної політики у науковій і науково-технічній діяльності і заходів, спрямованих на розвиток та використання досягнень науки в Україні, створюється Державний інноваційний фонд, положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державний інноваційний фонд підпорядковується центральному органу виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Державний інноваційний фонд здійснює на конкурсних засадах фінансову та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження пріоритетних науково-технічних розробок та новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску нових видів конкурентоспроможної продукції.

( Дію частини четвертої статті 38 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV

(1344-15) від 27.11.2003) (Дію частини четвертої статті 38 зупинено на 2003 рік згідно із Законом № 380-IV (380-15) від 26.12.2002). (Дію частини четвертої статті 38 зупинено на 2002 рік згідно із Законом № 2905-III (2905-14) від 20.12.2001) Кошти Державного інноваційного фонду формуються за рахунок зборів до цього фонду, встановлених законодавством України, а також позабюджетних коштів, одержаних від повернення позик, інвестиційних вкладів, лізингових платежів, надходжень від сумісної діяльності з виконавцями інноваційних проектів, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб, та інших надходжень, що не суперечать законодавству України.

Стаття 39. Забезпечення розвитку кадрового потенціалу науки

З метою постійного поновлення інтелектуального потенціалу суспільства, розвитку та поширення наукової і технічної культури, розвитку новаторства, сприяння творчості працівників наукової та науково-технічної діяльності держава:

забезпечує підвищення престижу наукової праці;

організує підготовку та підвищення кваліфікації наукових і науково-педагогічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах;

забезпечує пошук і відбір талановитої молоді, сприяє її стажуванню;

сприяє підготовці та перепідготовці наукових і науково-педагогічних кадрів за межами України;

запроваджує систему атестації кадрів, сприяє визнанню дипломів про вищу освіту, наукових ступенів та вчених звань на міждержавному рівні;

встановлює в освітніх програмах обов'язковий мінімум наукових та науково-технічних знань для кожного рівня освіти.

Стаття 40. Наукова і науково-технічна експертиза

Наукова і науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом державного регулювання та управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності і проводиться відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу"

(51/95-ВР).

Стаття 41. Система науково-технічної інформації

Для забезпечення розвитку науки і сприяння науково-технічній творчості держава створює систему науково-технічної інформації, функціонування і розвиток якої регулюється законодавством України.

Стаття 42. Захист права інтелектуальної власності

Захист права інтелектуальної власності забезпечується відповідно до законів та інших нормативно-правових актів органами державної влади України.

У разі порушення права інтелектуальної власності його захист здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Обов'язковими умовами договору (контракту), на підставі якого виконуються науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, є визначення суб'єктів права інтелектуальної власності, зобов'язання сторін щодо забезпечення охорони прав на створені об'єкти інтелектуальної власності, визначення сторони, яка буде сплачувати винагороду суб'єктам права інтелектуальної власності згідно із законодавством України. (Стаття 42 в редакції Закону № 1407-IV (1407-15) від 03.02.2004)

Стаття 43. Стандартизація, метрологічне забезпечення і

сертифікація у науковій і науково-технічній діяльності

Стандартизація, метрологічне забезпечення і сертифікація у науковій і науково-технічній діяльності здійснюється відповідно до законодавства України.

Стаття 44. Державна підтримка міжнародного наукового та

науково-технічного співробітництва

Держава створює необхідні правові та економічні умови для здійснення суб'єктами наукової і науково-технічної діяльності вільних та рівноправних відносин з науковими та науково-технічними організаціями, іноземними юридичними особами, міжнародними науковими організаціями, іноземними та міжнародними науковими товариствами і об'єднаннями, якщо ці відносини не суперечать законодавству України.

Міжнародне наукове та науково-технічне співробітництво здійснюється через:

провадження спільних наукових досліджень, технічних і технологічних розробок на основі кооперації, спільних науково-технічних програм;

провадження досліджень та розробок за спільними координаційними угодами;

виконання робіт, передбачених угодою, однією зі сторін якої є організація іноземної держави або міжнародна організація;

спільні дослідження та розробки у міжнародних колективах спеціалістів, міжнародних інститутах та спільних підприємствах,

використання власності на науковий та науково-технічний результат на основі договорів між суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності;

взаємний обмін науковою та науково-технічною інформацією, використання об'єднаних міжнародних інформаційних фондів, банків даних;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів;

взаємний обмін науковими, науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а також спільну підготовку спеціалістів.

Суб'єкти наукової і науково-технічної діяльності можуть брати участь у виконанні міжнародних науково-технічних програм і проектів та укладати угоди з іноземними організаціями і юридичними особами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій і союзів на правах їх членів, укладати контракти з іноземними організаціями та юридичними особами, брати участь в міжнародних симпозіумах та інших заходах відповідно до законодавства України.

Центральний орган виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності проводить державну реєстрацію міжнародних науково-технічних програм і проектів, що виконуються в рамках міжнародного науково-технічного співробітництва українськими вченими, а також грантів, що надаються в рамках такого співробітництва в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Обмеження у сфері міжнародного наукового та науково-технічного співробітництва встановлюються законодавством України.

Р о з д і л VI

Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування за винятком статей 11, 12, 13, 14, 15, 19, 20, 21, 23, 24, 34, 36, які набирають чинності через шість місяців після набрання чинності цим Законом.

2. Кабінету Міністрів України:

забезпечити в шестимісячний термін прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести у двомісячний термін свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом.

3. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Кошти, необхідні для реалізації положень частин четвертої та сьомої статті 24 цього Закону, передбачаються у розділі "Фундаментальні наукові дослідження і сприяння науково-технічному прогресу" Державного бюджету України.

5. Частина друга статті 34 цього Закону реалізовуватиметься поетапно з 1999 до 2001 року шляхом щорічного збільшення частки видатків на науку, починаючи з одного відсотка валового внутрішнього продукту.

Президент України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 13 грудня 1991 року

N 1977-XII

Додаток Б

Міністерство транспорту та зв’язку україни

ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗВ’ЯЗКУ

Одеська національна академія зв'язку ім. О.С. Попова Кафедра ___________________________________________________

(назва кафедри)

Магістерська робота

НА ТЕМУ:

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

(Назва теми магістерської роботи)

студента ___ курсу, інституту (факультету) _________ групи ___________

_____________________________________________________________________________________

(прізвище, ім’я та по батькові)

Спеціальність ________ ____________________________

(шифр) (назва)

Спеціалізація ________ ____________________________

(назва)

Тему затверджено наказом по академії № від " " 201_ р.

Випускник _____________

Керівник _____________

Рецензент _____________

Одеса 201_

Міністерство транспорту та зв’язку україни

ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗВ’ЯЗКУ

Одеська національна академія зв'язку ім. О.С. Попова Кафедра ___________________________________________________

(назва кафедри)

Дипломна робота

НА ТЕМУ:

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

(Назва теми дипломної роботи)

студента ___ курсу, інституту (факультету) _________ групи ___________

_____________________________________________________________________________________

(прізвище, ім’я та по батькові)

Спеціальність ________ ____________________________

(шифр) (назва)

Спеціалізація ________ ____________________________

(назва)

Тему затверджено наказом по академії № від " " 201_ р.

Випускник _____________

Керівник _____________

Рецензент _____________

Одеса 201_

Додаток В

Приблизний план-графік виконання дипломної (магістерської) роботи Затверджую

Керівник дипломної(магістерської) роботи

_______________________________________

«_____» __________________________201_ р.

План-графік

виконання дипломної (магістерської) роботи на тему:__________________

____________________________________________________________________

студента _________________________________________________________

Підпис студента ______________________________

«____» _________________ 201_ р.

Додаток Г

Варіант відгуку наукового керівника на

дипломну (магістерську) роботу студента

ВІДГУК

наукового керівника на дипломну роботу

студентки Інституту економіки та менеджменту

Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова

В.О. Котової на тему:

«Управління формуванням та облік власного капіталу підприємства (на прикладі ВАТ «Укртелеком»)»

У роботі проведено дослідження сутності, структури, формування і використання власного капіталу підприємства (на прикладі ВАТ «Укртелеком»). Крім того, розглянуто методику аналізу власного капіталу досліджуваного підприємства зв’язку.

У своїй роботі Котова В.О. провела аналіз фінансового стану ВАТ «Укртелеком», розглянула системність і комплексність в аналізі капіталу та систему показників оцінки капіталу й ефективності його використання. Також було досліджено методологію аналізу структури капіталу та управління капіталом підприємства, а також надані рекомендації щодо управління капіталом підприємства з використанням методології аналізу структури капіталу.

Дипломниця виявила наполегливість і творчий підхід до розробки теми, показала вміння користуватися науковою і навчальною літературою та здатність з урахуванням отриманих знань проводити дослідницьку роботу, ставити задачі і їх розв’язувати.

Роботу студентки оцінюю „відмінно” й вважаю, що вона заслуговує присвоєння кваліфікації спеціаліста зі спеціальності «Економіка підприємств».

Науковий керівник _________________

Додаток Д

Зміст рецензії на дипломну (магістерську роботу) рецензія

на ДИПЛОМНУ (МАГІСТЕРСЬКУ) РОБОТУ студента Інституту економіки і менеджменту Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова ______________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові повністю)

на тему: ___________________________________________________________

____________________________________________________________________

Зміст рецензії

В рецензії необхідно відобразити переваги і недоліки роботи. Зазвичай вона пишеться за наступною схемою:

– актуальність і новизна теми;

– ступінь вирішення дипломником поставлених завдань;

– оцінка плану і структури роботи;

– повнота викладення питань з теми;

– ступінь науковості (методи дослідження, постановка проблем, аналіз наукових поглядів, обґрунтованість і аргументованість висновків і пропозицій, їхня значимість, ступінь самостійності автора у розкритті питань з теми і т.д.);

– обсяг, достатність і достовірність практичних матеріалів, уміння аналізувати і узагальнювати практику;

– повнота використання нормативних актів та інших літературних джерел;

– помилки, неточності, суперечні положення, зауваження з окремих питань і в цілому по роботі (із зазначенням сторінок);

– правильність оформлення роботи;

– висновок про відповідність роботи висунутим вимогам і пропозиції щодо оцінювання за чотирибальною системою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно).

Оцінка рецензента _________________________

Рецензент ________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

_________________________________________

(науковий ступінь, вчене звання)

_________________________________________

(місце роботи, посада)

Дата Підпис Печать

Навчальне видання

Василь Миколайович Орлов

Світлана Сергіївна Новицька

Інна Володимирівна Яцкевич

Основи методології наукових досліджень в економіці зв’язку

Навчальний посібник

Видавець ОНАЗ ім. О. С. Попова

(Свідоцтво ДК № 3633 від 27.11.09)

м. Одеса, вул. Ковальська, 5

Тел. 720-78-94

249