3. Сутність підприємницької діяльності

Слід зазначити, що підприємництво — це не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, що характеризується такими відчутними ознаками.

По-перше, це самостійна діяльність, діяльність «за свій ра­хунок». Основою підприємницької діяльності є власність під­приємця.

По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В основі здійс­нення підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.

По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяль­ність має бути постійною, пов'язаною з відтворювальним про­цесом і обов'язково офіційно зареєстрованою.

По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну економічну (майнову) відповідальність.

По-п'яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або і власного доходу.

Отже, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб'єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу.

Не треба ототожнювати поняття «підприємництво» та «під­приємливість». Підприємливість — це здатність людини (особистості) до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні й можуть бути підприємцями. Як показує світовий досвід, лише 5-8% населення країни є пред­ставниками підприємницьких кіл.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з цим кодексом підприємництво — це самостійна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення еко­номічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розглянемо всі складові цього поняття.

Підприємництво — особлива форма економічної активності, що передбачає:

• орієнтацію на досягнення комерційного успіху;

• інноваційний характер підприємницької діяльності;

• постійний характер господарювання, укладання регулярних, а неодноразових угод(бізнес-операцій);

• перспективність, спрямування на подальший розвиток, роз­ширення масштабів і сфери розповсюдження;

• залучення у господарську діяльність різних учасників під­приємницької активності;

• свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;

• наявність фактора ризику;

• майнова відповідальність підприємця за результати госпо­дарювання.

Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу та самостійну ініціативу суб'єктів у виборі виду та напрямків госпо­дарювання, у прийнятті управлінських рішень та способів їхньої реалі­зації, у формуванні програм та цінової політики, у визначенні джерел фінансування, постачальників та покупців, каналів збуту продукції, встановленні систем і розмірів заробітної плати, напрямків викорис­тання прибутку.

Самостійність у прийнятті рішень формує таку поведінку під­приємця, яка забезпечує зацікавленість у процвітанні своєї справи. Це змушує його працювати з більшою віддачею, шукати найбільш прий­нятні варіанти виходу із скрутних ситуацій. В основі такої поведінки підприємців лежать ділові мотиви підприємницької діяльності. Підприємцю не властиві застій, сплячка, він не чекає команд згори; внутрішні спонукання підштовхують його бути активним, настирли­вим, цілеспрямованим у досягненні мети.

Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі. Тут мова йде про систематичну, організовану господарську діяльність, яка має цільову спрямованість у вигляді кінцевого результату з орієнтацією на подальший розвиток та розширення. А це передбачає успішне вирі­шення організаційних і фінансових проблем та зростання доходу; ак­тивне виявлення нових технологічних, коопераційно-інтеграційних, диверсифікаційних можливостей, спроможних забезпечити ефектив­не функціонування та стабільний розвиток фірми; прагнення включи­тись у нову сферу бізнесу.

Діяльність підприємців носить стратегічну орієнтацію, яка включає: визначення сфери бізнесу та місії організації, розробку довгострокових та короткострокових цілей, формування стратегії та бізнес-планування.

Стратегічний процес розпочинається з визначення сфери під­приємницької діяльності, що передбачає виявлення потреби, яку слід за­довольнити, сегмента ринку, засобів задоволення потреб конкретних груп покупців. Ці складові використовують при формуванні свого бізнесу.

Стратегічна сфера бізнесу — це сфера діяльності, в якій під­приємство працює у даний момент або буде здійснювати свою діяльність у подальшому, враховуючи при цьому, що воно може функціонувати не тільки в одному, але й у декількох напрямках. Кожна стратегічна сфера бізнесу включає товари або послуги, їхні види, об'єднані однією загальною ознакою, наприклад, характером потреб, що задовольняють­ся, технологією, типами споживачів, географічними районами збуту.

Кожну стратегічну сферу бізнесу розкривають такі показники:

1) об­сяг ринку, тобто обсяг реалізації продуктів, послуг усіма виробниками, у тому числі конкурентами;

2) частка підприємства в обсязі ринку (у відсот­ках);

3) стадія життєвого циклу товару;

4) конкурентна позиція підприєм­ства (сильна, середня, слабка) у даній стратегічній сфері.

Виходячи зі сфер бізнесу фірми, формується її місія.

Місія організації— виражене словами основне соціально значуще функціональне призначення організації у довгостроковому періоді.

Місія визначає місце, роль та становище підприємства у суспільстві, його громадський статус. Ії можна розглядати як стратегічний інстру­мент, що характеризує цільовий ринок та бізнес, або як основну діяльність підприємства. Формування місії повинно бути чітке; до про­цесу обговорення залучаються працівники фірми або інші учасники підприємницької активності, що допомагає оцінити перспективи і мож­ливості фірми. Це необхідно для забезпечення довгострокової конку­рентоспроможності. Крім цього, корпоративна місія відіграє важливу комунікаційну роль — як внутрішню (для роз'яснення цілей діяльності підприємства), так і зовнішню (для інформування акціонерів, поста­чальників, споживачів).

Підприємницька діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Це обумовлено ринковими умовами господарювання.

За ступенем пріоритетності існують такі цілі підприємницької діяльності: кінцева ціль; проміжні цілі.

Кінцева ціль — це одержання прибутку. Переважна частина чистого прибутку спрямовується не на особисте споживання, а вкладається у подальший розвиток фірми, найбільш перспективні сфери бізнесу.

Проміжними цілями можуть бути: найбільш повне задоволення спо­живчого попиту на товари та послуги, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми та зміцнення її позицій на ринку, економія часу споживачів, клієнтів. Вони відобра­жають отримання соціального ефекту.

Після того як сформульована місія організації, необхідно визначити довгострокові (стратегічні) та короткострокові (тактичні) цілі. Подаль­ший розподіл може бути продовжений до рівня завдань. Як правило, вони об'єднуються у ієрархічну модель — «дерево цілей».

У процесі постановки цілей необхідно, щоб вони відповідали та­ким вимогам: були конкретними, кількісно вимірюваними; зорі­єнтованими у часі; реалістичними, практично досяжними і збалансо­ваними з можливостями фірми; взаємно узгодженими; сформульо­ваними письмово.

Результативність цілей підприємництва залежить від того, на­скільки обґрунтовано вони розроблені, як широко і повно про них інформований персонал фірми, як організоване стимулювання їх прак­тичного здійснення.

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадсь­ке благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішува­ти особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г.Форд за­йнявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх роз­витку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.

Підприємництво як певний стиль і тип господарської поведінки має такі характерні риси:

• мобільність, гнучкість, динамічність;

• цілеспрямованість і настирливість у здійсненні бізнесу;

• ініціативність, творче ставлення до справи і підприємливість;

• пошук нетрадиційних рішень, нових дій у сфері бізнесу;

• готовність до ризику та вміння ним управляти;

• комунікативний характер діяльності;

• оперативність рішень та дій;

• орієнтація на потреби споживачів, їхню поведінку на ринку;

• дотримання морально-етичних принципів та ділового етикету.

Підприємець безперервно шукає нові способи дій, які, за задумом, спроможні призвести до успіху. Він удосконалює якісні характеристики продукції, що виробляється, впроваджує прогресивні технології та все нове, що є у практиці вітчизняного та зарубіжного бізнесу, замислюється над питаннями розміщення web-сайта фірми як рекламного майданчика у мережі Інтернет для розширення клієнтури та просування по­слуг на зовнішніх ринках. Підприємець ретельно формує маркетинго­ву політику, встановлює договірні ціни відповідно до вимог економіч­ної ситуації, співвідношення між попитом і пропозицією.

Пошук партнерів, клієнтури, фінансових ресурсів, матеріалів і си­ровини, обладнання, транспортних засобів, приміщення, вигідних ділових контактів, документів, інформації — завжди у полі зору справжнього підприємця. Він завжди поспішає, оскільки вважає, що «час — гроші». І саме це дає імпульс до напруженої праці, у тому числі у вихідні дні, пе­ріод відпустки. Така поведінка у сфері бізнесу відрізняється від зви­чайної праці у державних структурах.

Характерними особливостями підприємництва є також:

• обмін діяльністю між суб'єктами ринку, прагнення кожного учасника нав'язати та реалізувати свої інтереси;

• виявлення особистої чи колективної ініціативи у формуванні комерційних відносин з партнерами по бізнесу, перспектив по­дальшого співробітництва на вигідних умовах;

• готовність та уміння проводити різні форми ділового спілку­вання, здатність йти назустріч контрагентам із збереженням своєї позиції на товарному ринку;

• уміння виявляти серед запропонованих комерційних пропо­зицій привабливу угоду на основі проведення попередніх підприємницьких розрахунків, оцінки ринкової ситуації.

Існують дві моделі підприємництва:

класична — орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство;

• інноваційна — передбачає впровадження прогресивних техно­логічних та новаторських рішень, інших можливостей у сфері бізнесу, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо.