1.2. Джерела авторського права

Джерела авторського права – це нормативні акти, передусім конституційні та законодавчі, які визначають основні засади авторського права.

Особливу групу джерел сучасного авторського права станов­лять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літе­ратурних та художніх творів, яка неодноразово допов­нювалась і змінювалась; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право; Римська конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, та організацій мовлення; Угода про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності по авторському праву; Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; Угода про торгівельні аспекти прав на інтелектуальну власність.

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

Авторське право України становить не розрізнену сукупність чинних нормативних актів, а є системою законодавства про охорону авторського і суміжних прав.

Конституція України відносить авторське право до прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Так, у ст. 54 Конституції України зазначається, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, інших авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку із різними видами інтелектуальної діяльності⁷.

Цивільно-правовій охороні творчої діяльності та її результатів присвячується книга 4 Цивільного кодексу України, до якої увійшли загальні норми авторського права і суміжних прав⁸. Її основним завданням є правове регулювання в одній із найбільших сфер суспільних відносин – інтелектуальної діяльності, результати якої охороняються в тому числі авторським правом та суміжними правами.

Провідне місце займає Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р., який проголошує, що об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об’єктами права інтелектуальної власності⁹.

До нормативних актів, присвячених регулюванню авторських відносин, належать такі законодавчі акти: Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р., який займає центральне місце, Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм” від 23 березня 2000 р., Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р. (авторське право телерадіоорганізацій визначене в ст. 36 цього закону); Закон України “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 р. (дотримання норм авторського права поставлено за обов’язок видавця); Закон України “Про професійних творчих працівників та професійні спілки” від 7 жовтня 1997 р. (держава “гарантує професійний і соціальний захист членів творчих спілок, захист їх авторських прав”); Закон України “Про кінематографію” від 13 січня 1998 р. (відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об’єкта авторського права); Закон України “Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 р. (авторському праву на твори архітектури присвячується 4 розділ)¹⁰.

Окрім того, до галузі авторського права відносяться окремі статті законодавчих актів, присвячені в цілому регулюванню інших суспільних відносин. Це, зокрема, ст. 176 Кримінального кодексу України; норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачається кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення авторських і суміжних прав.

Відносини в сфері авторського права регулюються також підзаконними нормативними актами, а саме: Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 773/2000; Положенням про Державний департамент інтелектуальної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997/2000; Постановою Кабінету Міністрів про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються прав автора на твір від 27 грудня 2001 р. № 1756/2001; Положенням про державного інспектора з питань інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 634/2002.

Для правильного та однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова прак­тика розгляду справ, що виникають в разі порушення автор­ських прав. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р.

Таким чином, авторське право є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки.

Недосконалість законодавства, яке регулює відносини у сфері авторського права створює деякі проблеми для авторів творів, це може завдати матеріальної та моральної шкоди.

Очевидним є те, що значення і роль авторського права для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність й уміло використовують її здобутки.

Проблема полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, що не легше, ніж створити.