22. Які проблеми реалізації трансформаційних потенціалів регіональної економіки і стратегії ринкових реформ існують в перехідній економіці

Виробничий потенціал РГК можна розглядати як результат взаємодії потенціалів усіх факторів трансформації (на основі потенціалу основних фондів).

Отже, виробничий потенціал РГК за своєю величиною може бути меншим за будь-який з трансформаційних потенціалів (рис. 1.3а), дорівнювати лише потенціалу основних фондів (рис. 1.36) або дорівнювати усім трансформаційним потенціалам

Сучасні обсяги випуску промислової і сільськогосподарської продукції в регіоні свідчать переважно про наявний рівень виробництва (реалізований виробничий потенціал РГК), залишаючи в тіні його І можливості (нереалізований потенціал). Тоді як в умовах значного і трансформаційного спаду виробництва важливо виявити саме останній потенціал [Геєць та ін., 2003].

Значний нереалізований виробничий потенціал РГК визначається недостатніми частковими трансформаційними потенціалами: трудового (працівники промисловості, сільського господарства та інших галузей часто мають недостатній кваліфікаційний рівень), природно-ресурсного лінійно-вузлову, елементами якої є інтегральні виробничотериторіальні системи у єдності з політранспортними магістралями

(ця єдність утворює економічний каркас регіону).

Територіально-галузева структура РГК у такому розумінні "віддзеркалює" насамперед статичні характеристики комплексу. Для вивчення ж динамічних характеристик важливе значення в ринкових умовах має виділення у якості територіальних елементів РГК - економічних "полюсів зростання". Ринок надає їм особливої ваги, тому що вони мають значний інвестиційний та інноваційний потенціал. Завдяки цьому зміцнюються конкурентні позиції не лише цих специфічних інтегральних

виробничо-територіальних систем, але й РГК загалом.

Формування полюсної структури РГК обумовлює ущільнення, ускладнення і просторове переплетення його територіальних елементів. Але й при цьому зберігається тісний зв'язок елементів територіальної (полюсної) структури й розселення.

За умов планової економіки РГК конструювалися за принципом

районних комбінатів, що формувалися на основі сприятливого поєднання

природних, трудових та інших ресурсів. Відповідно їх каркас складали жорсткі виробничо-технологічні зв'язки У ринкових умовах жорсткий каркас РГК практично розпався. Тому помітним є процес зміни цілісності й типу РГК. Його активізація пов'язана зі скороченням обсягів виробництва, розривом внутрішньорегіональних господарських зв'язків та послабленням важелів державного управління процесами

регіональної економічної інтеграції. В результаті більшість РГК перетворилося

на аморфні утвореннями, які підтримуються хіба що межами адміністративних одиниць.

Отже, важливим завданням структурної перебудови РГК стає підвищення їх цілісності. Остання передбачає широке використання місцевих ресурсів, поглиблення внутрішньорегіональних коопераційних зв'язків тощо. Важливе значення має й формування нових центрів економічної активності (інноваційно-інвестицйних полюсів зростання), які здатні перекомбіновувати зв'язки не тільки між собою, але і

з периферією. В результаті може змінитися не тільки цілісність, але й тип РГК. Але цілісним, у повному розумінні цього слова, РГК може стати лише за умови органічної його єдності з усіма соціальними та природними складовими регіону [Поповкін, 1993, с. 16]. Це створює передумови для управління РГК як єдиним цілим і в нових умовах господарювання.

23. Мпп, як фактор формування світової торгівлі.

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей.

До них належать такі:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту.

Країни, що розвиваються у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обраної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандароизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинути країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих “драконів” – Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до “нових індустріальних країн”.

2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо по детальної та технологічної спеціалізації.

3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між 3-ма основними центрами – США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на іншій основі.

5. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтеграціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об’єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МИРР тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що привело до змін в структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об’єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП та МЕВ в цілому. Вони не можуть розвиватись стихійно, тому, що це може призвести до непередбачених наслідків.