МОДУЛЬ III. ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОВЕДІНКА

Тема 9. Психологія груп

(лекція 6 годин)

План

1. Поняття груп: визначення, види та функції.

2. Структура та міжособистісні стосунки в малих групах.

3. Рівні соціально-психологічного розвитку малих груп.

4. Особистість у групі.

Поняття групи. Велика та мала групи. Види малих груп. Функції групи: соціалізація, інструментальна, експресивна та підтримуюча.

Структура малої групи: формальна та неформальна. Роль, статус і позиція. Офіційні та неофіційні стосунки в малій групі. Ділові, особистісні стосунки. Керівництво та лідерство в групі.

Становлення малої групи. Рівні соціально-психологічного розвитку груп: конгломерат, номінальна, асоціація, кооперація, автономія, колектив (корпорація).

Особистість у групі. Вплив групи на особистість. Ефективність групової діяльності.

Рекомендована література до теми:

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Изд-во Мос. ун-та, 1988.

2. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл-бук, К: Ваклер, 1999. – 523 с.

3. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – С. 236 - 239.

4. Немов Р.С. Психология: В 3-х т.- Т. 1. – Общие основы психологии. – М.: Владос, 1998. – 576 с.

5. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. – К.: Изд-во «Лыбедь», 1990. – 192 с.

6. Основи психології / за ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1999. – 632 с.

7. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: Политиздат, 1982. – 255 с.

1. Поняття груп: визначення, види та функції.

Кожний із нас значну частину свого часу проводить в різних групах: дома, на роботі або в навчальному закладі, на заняттях спортивної секції тощо. При цьому ми вступаємо в певні контакти з іншими людьми, тобто взаємодіємо з ними – допомагаємо один одному або навпаки конкуруємо. Взаємодія, спілкування між людьми, а також виконання ними сумісної діяльності завжди відбувається в певній групі.

Різного роду групи з давніх-давен є об’єктом соціально-психологічного аналізу. Разом із тим, далеко не кожну сукупність індивідів можливо назвати групою в науковому смислі цього терміну. Так, декілька людей, які стовпилися на вулиці та спостерігають за наслідками дорожньої аварії, являють собою не групу, а агрегацію – випадкове сполучення людей, які знаходяться разом у даний момент. Ці люди не мають загальної мети, між ними немає взаємодії, через хвилину вони розійдуться назавжди та ніщо не буде їх об’єднувати. Якщо ж ці люди почнуть допомагати постраждалим, тобто виконувати певні сумісні дії, то вони на короткий час стануть групою. Отже, для того щоб певна спільність людей вважалася групою в науковому сенсі, необхідна наявність суттєвих ознак або характеристик групи. До числа таких соціально-психологічних характеристик відносять:

1) просторово-часові стосунки (присутність людей один для одного в певному місці та часі);

2) функції та сумісна діяльність (що робить група) - сумісні дії та розподіл ролей, зумовлених цілями, умовами та засобами їх реалізації, складом, рівнем кваліфікації осіб;

3) відчуття членства до групі («Ми-почуття») - люди, що взаємодіють повинні вважати себе членами даної групи, ототожнювати (ідентифікувати) себе зі своєю групою та відокремлювати свою групу від іншої («Вони»). Саме наявність усіх перелічених соціально-психологічних ознак і дозволяє застосовувати поняття групи як наукового поняття. Надамо його визначення.

Соціальна група – це сукупність людей, які поєднані спільною діяльність, певним чином взаємодіють один з одним та усвідомлюють себе членами групи й сприймаються іншими як члени даної групи.

При такому розумінні групою є об’єднана згідно певній ознаці, обмежена кількість людей, які перебувають між собою у безпосередніх взаєминах і виконують конкретний вид соціальної діяльності.

Однією з найважливіших проблем у соціально-психологічному аналізі груп в соціальній психології – їх класифікація. Адже опис різних типів групи дозволяє розглядати її як цілісне явище.

В історії соціальній психології виникли різні класифікації, що різняться між собою критеріями (ознаками), які були покладені в їх основу. До таких критеріїв належать: розмір або чисельність (кількість людей, які є членами групи); безпосередність взаємозв’язків між членами групи; значущість, характер ставлення особистості до норм групи та специфіка структури групи. Відповідно розглянемо ці 4 класифікації.

Перша класифікація зв’язана з критерієм розмір чисельності. За розміром існуючи групи розподіляються на великі й малі.

1. Велика група – це численна спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (народності, безробітні, студенти, інваліди тощо).

Велика група може нараховувати від декілька десятків до декількох мільйонів людей. Специфічним регулятором поведінки людей у великих групах виступають традиції, ідеологія, культура, спосіб життя.

2. Мала група – це невелика за обсягом кількість безпосередньо взаємодіючих людей, які об’єднані спільною діяльністю.

Можливо зазначити, що мала група – це група, в якій усі люди особисто знайомі один із одним і знаходяться в безпосередньому особистісному спілкуванні. Сюди відносять: родину, навчальну групу, об’єднання близьких друзів, виробничий колектив тощо.

Визначення малої групи пов’язане з її розміром. Дискусійним у соціальній психології залишається питання стосовно кількісних характеристик, нижньої та верхньої кількісних меж малої групи. Одні психологи найменшою її кількістю вважають дві особи (діада), аргументуючи це тим, що більшість досліджень особливостей малої групи проведена саме на діадах. Інші доводять, що найменшою малою групою є тріада (три особи), оскільки: 1) під час конфлікту група з двох осіб може легко розпастися. Третя особа може взяти на себе роль «третейського судді» або, підтримавши чиюсь позицію, зберегти групу; 2) діада фіксує лише найпростішу форму спілкування, в основі якої - емоційний контакт, а це ускладнює виділення спілкування, опосередковане спільною діяльністю.

Щодо верхньої кількісної межи малої групи, то тут теж існують різні погляди. Так, деякі автори (Солом Аш, К.Л. Хайєр) визначають кількість 7+2 членів групи. Такі міркування мали в своїй основі обґрунтування американського психолога Джеймса Міллера «магічного числа» 7+2, що означає кількість предметів, котрі одночасно утримуються пам'яттю. Цим числом позначалась кількість осіб, які безпосередньо контактують і з якими можна здійснювати спілкування без посередника. Інші дослідники визначають максимальну кількість малої соціальної групи - 30-40 осіб (Джекоб Морено). При такій кількості людей така група, як правило розбивається на підгрупи.

Величина, структура і склад групи визначаються цілями й завданнями виконуваної діяльності, заради якої вона й створена.

Друга класифікація пов’язана з таким критерієм, як безпосередність взаємозв’язків між членами групи. Тут розрізнюють первинні або контактні групи та вторинні або номінальні групи.

Такий розподіл малої групи був запропонований американським психологом Чарльзом Кулі.

1. Первинна або контактна група – це спільність людей, в якій вони не тільки безпосередньо взаємодіють, але й об’єднані емоційною близькістю.

Індивіди, які належать до первинної групи, знають одне одного особисто, їхні контакти не дозовані, кожний може спілкуватися з іншим згідно зі своїм бажанням і необхідністю. Належність до певної первинної групи сама по собі є цінністю для її членів. Одночасно людина може належати до кількох первинних груп.

Прикладом такої групи, є родина, круг колег на роботі, студентська група, спортивна команда, військовий підрозділ тощо.

2. Вторинна або номінальна група – це спільнота людей об’єднаних за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, темперамент тощо) та, які можуть не мати між собою безпосередніх стосунків.

У таких групах взаємодія обумовлена певними офіційними організаційними стосунками. Члені групи можуть ніколи не зустрічатися один із одним, а для спілкування використовуються різноманітні «посередники» (наприклад, засоби зв'язку). Вторинні групи – це сукупність первинних груп. Прикладом можуть бути виробничі організації, професійних союз, політична партія.

Третя класифікація спирається на такий критерій, як значущість, характер ставлення особистості до норм групи. За цим критерієм розрізнюють референтну (від лат. refero — той, хто доповідає) та нереферентну групи.

Такий розподіл малої групи запропонував в 1942 році американський дослідник Герберт Хаймен, який у процесі експериментів відкрив феномен «референтна група».

1. Референтна група – це реальна або уявлена спільність, яка виступає для людини як еталон, взірець, орієнтир у оцінці себе й інших.

Референтна група тлумачиться людьми як важливе коло спілкування, утворене з осіб, які є особливо значущі для них і на погляди та цінності яких вони орієнтуються. Група членства може бути або ні референтною. Якщо референтна група існує для особистості поза реальної, то такий стан може істотно ускладнювати взаємини членів групи. В умовах, коли група членства одночасно для особистості є референтною, гармонізуються її стосунки, створюються комфортні умови для розвитку.

У кожного є декілька референтних груп у залежності від різних видів стосунків і діяльності. Наприклад, родина, спортивна секція, певний клуб, компанія друзів тощо.

2. Нереферентна група – це група, психологія та поведінка якої є чужими для індивіда або байдужими для нього.

Наприклад, для абітурієнтів, що вступають до ВНЗу, референтною групою є група студентів, а нереферентною, навіть антіреферентною – група наркоманів.

Вітчизняний психолог С.Д. Максименко доповнює класифікацію Г. Хаймена ще одним типом – колектив.

Колектив – це група людей, які об’єднані спільною діяльністю та мають єдині цілі, підпорядковані цілям суспільства.

Взаємини між членами колективу основуються на взаємоповазі, довірі, взаємодопомозі, солідарності з цілями та програмами діяльності колективу, на готовності активно обстоювати їх.

В основу 4 класифікації покладений характер структури групи, тобто існуючи в групі міжособистісні стосунки та їхнє походження.

За цим критерієм або ознакою розрізнюють: офіційні (формальні) й неофіційні (неформальні).

1. Офіційна (від. лат officialis - посадовий) група – реальна або умовна спільність, яка має юридично фіксований статус і члени якої взаємодіють на основі зовнішньої регламентації.

Такі групи існують лише в рамках офіційно прийнятих організацій. Специфіка діяльності людей в офіційній групі зафіксована службовими інструкціями, наказами тощо. Взаємодія членів групи відбувається відповідно до такій регламентації і ґрунтується на виконанні соціальної ролі. Прикладом є виробнича бригада, комісії, групи консультантів тощо.

2. Неофіційна група – реальна соціальна спільність, добровільне об’єднання людей на основі інтересів, дружби й симпатій або на основі прагматичної користі (компанія друзів, злочинці). Такі групи можуть виступати як ізольовані спільності та складатися всередині офіційної.

Створюючи групи, люди дуже дорожать своїм членством у них. Групи забезпечують задоволення певних потреб, як суспільства в цілому, так і кожного її членів. Виділяють наступні функції груп: 1) соціалізація; 2) інструментальна; 3) експресивна; 4) підтримуюча:

1) Соціалізація – процес включення особистості в певне соціальне середовище та засвоєння його норм і цінностей. Саме в групі, насамперед родині, індивід оволодіває рядом необхідних соціальних умінь і навичок. Первинні групи, в яких знаходиться дитина, сприяють її включенню в систему більш широких соціальних зв’язків.

2) Інструментальна функція групи складається в тому, що в ній здійснюється певна сумісна діяльність людей. Більшість видів діяльності неможливі в одиночку. Наприклад, конвеєр, хореографічний ансамбль, загін рятівників тощо. Участь у таких групах, як правило, забезпечує людині матеріальні кошти до життя, надають їй можливості до самореалізації.

3) Експресивна функція – складається в задоволенні потреб людини в схваленні, повазі та довіри. Так, знаходячись у неформальній первинній групі, людина отримує задоволення від спілкування із психологічно близькими їй людьми.

4) Підтримуюча функція проявляється в тому, що люди намагаються до об’єднанню в тяжких для них ситуаціях. Вони шукають психологічну підтримку в групі, щоб послабити неприємні відчуття. Підтримуюча функція може ярко проявлятися в процесі групової терапії. При цьому іноді людина психологічно настільки зближується з іншими членами групи, що закінчення курсу дуже тяжко переживається нею.

Отже, ми познайомилися з поняттям групи як сукупності людей, які певним чином взаємодіють один із одним, усвідомлюють себе членами групи й сприймаються іншими як члени даної групи. Розглянули види груп: велика, мала, первинна, вторинна, референтна, не референтна, офіційна та неофіційна. Познайомилися з основними функціями груп, такими як соціалізація, інструментальна, експресивна та підтримуюча.