Перианальний дерматит

Перианальний дерматит - це запалення шкіри, яке характеризується свербіжем в ділянці анального отвору.

Етіологія. Якщо причини виникнення вторинного анального дерматиту, відомі, то етіологія первинного анального дерматиту достеменно не вивчена. Заслуговують уваги вчення які вказують на велику роль приховано протікаючого проктосигмоїдиту. Різкий зсув калу прямої і сигмоподібної кишок в лужну сторону (рН до 8,5 - 10,0) у хворих з хронічним анальним дерматитом, наявність у калі нерозщеплених протеолітичних ферментів які підвищують рівень залишкового азоту в перианальній шкірі, який діє на нервові закінчення перианальної шкіри викликаючи свербіж.

Класифікація:

- первинний (істинний, криптогенний, ідіопатичний, нейрогенний, есенціальний)

- вторинний, який в якості основного симтому супроводжує такі захворювання як: геморой, анальна тріщина, глистні інвазії, проктосигмоїдити різної етіології, недостатність заднього проходу і т.п.

Клініка. Розрізняють гострий і хронічний перианальний дерматит. Для першої форми характерний гострий початок, постійне протікання, велика інтенсивність і місцеві зміни шкіри по типу вологої єкземи з мацерацією,слідами розчухів, гіпертрофією перианальних складок. При хронічному перианальному дерматиті, навпаки, початок повільний, шкіра суха, гіпотрофована, депігментована, складки шкіри мало виражені.

Діагностика. Передусім потрібно встановити чи: 1) пов'язаний свербіж з дефекацією (геморой, тріщини); 2) посилюється свербіж після прийому алкоголю, гострої чи соленої їжі (проктосигмоїдит); 3) немає у хворого в побуті або на виробництві шкідливих чинників (опромінення, висока температура, запилені приміщення); 4) тісно контактує хворий з тваринами (глистна інвазія); 5) наявність у хворого чи родичів цукрового діабету, грибкових уражень, запорів, проносів.

Лабораторні методи:

- аналіз крові на вміст цукру

- трьохкратний аналіз калу на яйця глистів

- бактеріологічний аналіз калу

- ректороманоскопія

Лікування. Лікування потрібно розпочинати з причини виникнення перианального дерматиту. Якщо при ректороманоскопії виявлений проктосигмоїдит, то необхідно провести повний курс відповідного лікування. Якщо виявлений кишечний дисбактеріоз без проктосигмоїдиту, лікування проводять бактеріальними препаратами. Однак найбільш частіше протікають ті форми перианального дерматиту, при яких опитування хворого, клінічні і лабораторні дослідження патології не виявляють. В таких випадках лікування потрібно починати з проктосигмоїдиту. Для зняття патологічного рефлексу з сверблячої перианальної шкіри у таких хворих доцільно використовувати різні види блокад.

Кондиломатоз промежини

Періанальні кондиломи – щільнуваті бородавчасті вузлики, які утворюють в перианальній ділянці розростання типу кольорової капусти або апельсиноподібної маси, різні за формою і розмірам, вегетивні, рухомі, рожево-коричневі і часто розташовані настільки густо, що закривають задній прохід.

Етіологія. Причини утворення періанальних кондилом повністю не вивчені, але є дані про їх вірусне походження: викликаються ДНК-ланцюговим папіломавірусом ВПК-6 та ВПК-11. Вони скла­дають­ся з витягнутих гіпертрофованих сосочків шкіри, в структурі яких є розширені лімфатичні та кро­во­носні судини, субепітеліальна інфільтрація. По формі вони нагадують півнячий гребінець чи кольо­рову капусту, довжиною від 1 до 10 мм і більше, блідо-червоного кольору. Ураження конди­ло­мами може бути поодиноким, або груповим. За даними Козлової В.І та Пухнера П.Ф. (2000) гострокінцеві кондиломи перианальної ділянки зустрічаються в 2 – 4% населення.

Клініка. Хворі з перианальними кондиломами скаржаться на відчуття чужорідного тіла в області промежини, відчуття вологості шкіри цієї ділянки, іноді болі при дефекації і анальне свербіння. При зовнішньому огляді на шкірі навколо заднього проходу визначаються описані вище утворення, а при пальцевому дослідженні прямої кишки іноді можна пропальпувати маленькі щільнуваті вузлики-кондиломи і в задньопроходному каналі. При ректороманоскопії зазвичай не виявляють патологічних змін; лише зрідка у таких хворих є катаральний проктосигмодіт, ще рідше - дрібні гранули на слизовій оболонці. У останньому випадку зміни слизової оболонки дуже нагадують картину лімфофолікулярної гіперплазії.

Диференціальний діагноз необхідно проводити із специфічними сифілітичними періанальними кондиломами. Вони зазвичай більші (кожна окремо), білого кольору, плоскої форми (не загострені), вологіші і мають ворсинчастий вигляд. Практично у всіх випадках періанальних розростань необхідний аналіз крові (реакція Вассермана), а в підозрілих випадках (анамнез) навіть при негативних результатах дослідження крові хворого повинен оглянути венеролог.

Лікування. Для лікування хворих, що страждають папіломавірусною інфекцією, розроблено безліч методів, що включають застосування кріотерапії, смоли подофіліума, розчину подофілотоксина, трихлороцтової кислоти, фторурацила, альфа-інтерферона, лазерного опромінення, електрохірургічного висічення, рентгенівськими променями, психотерапія, тощо. Але ні один із вище­перерахованих методів не являється панацеєю, так як доволі часто спостерігаються рецидиви, особливо у пацієнтів зі зниженим імунітетом.

Ефективним є використання комплексної терапії: проводять курс лікування подофіліума (мазь на шкіру і на кондиломи), потім розростання коагулюють струмом (декілька сеансів) або видаляють під місцевою анестезією. Досить поширеним консервативним способом лікуванням є використання конділіну. Засіб наносять обережно лише на розростання та їх основу спеціальною петльою вродовж двох – трьох разів. Кондилін викликає некроз розростань, які самостійно відпадають, не залишаючи рубців.