Умови грунтотвореня

Українське Полісся — плоска, з розвиненим мезорельєфом низовина, яка у фізико-географічному відношенні є частиною лі­сової зони Руської рівнини. Правобережна частина Українського Полісся ділиться на західну і центральну провінції.

Західне Полісся України займає північну частину Волинської і Рівненської областей. Східна межа його проходить по лінії Ко­рець — Соснове — Клесів — Сехи, на півдні —- по лінії населених пунктів Устигул — Володимир-Волинський — Торчин — Луцьк — Піддубці — Клевань — Оржів — Тучин — Межиричі — Корець [244]. Площа Західного Полісся сягає понад ЗО тис. км².

Ґрунтовий покрив Західного Полісся України мозаїчний, представлений складними комплексами і характеризується висо­ким ступенем диференціації площ ґрунтових виділень, значною контрастністю ґрунтів.

Переважають у Західному Поліссі дерново-слабопідзолисті та дерново-середньопідзолисті ґрунти, які поширені на моренних горбах і пасмах, зандрових і терасних рівнинах. Значні площі за­ймають лучні дернові ґрунти, які простежуються на слабо дрено­ваних пониженнях і вододілах. На крейдяних породах формують­ся дерново-карбонатні ґрунти, які займають незначну територію.

Чималу площу Західного Полісся займають гідроморфні ґрунти. Вони формуються в умовах періодичного або постійного перезволоження та залягають у межах древніх і сучасних долин на моренно-зандрових рівнинах і схилах моренної гряди, а також на денудаційних рівнинах.

1.1. Геологічна будова та ґрунтотворні породи

У геоструктурному відношенні територія Західного Полісся України знаходиться в межах північної частини Волино-Подільської плити та Галицько-Волинської западини, яка слугує акумулятивною рівнинною низиною, відображеною у сучасному рельєфі Поліською низовиною.

У геологічній будові корінних порід цієї низовини лежать докембрійські кристалічні породи (граніти), глибина залягання яких сягає 1500—2000 м. Кристалічний фундамент товщею 1000—1250 м перекривається відклада­ми рифейської системи і представлений різнокольоровими пісковиками та базальтами. Залягають вони також глибоко під відкладами молодших гео­логічних періодів.

У геологічній будові Західного Полісся України беруть участь породи різного віку, походження і літологічного складу. Найдавнішою геологічною структурою є Український кристалічний щит, глибина залягання якого ко­ливається від 100 до 2000 м.

Український кристалічний щит є піднятою ділянкою платформи. Крис­талічні породи, що його складають, можна спостерігати в долинах річок, де вони часто виходять на поверхню. Щит складений найдавнішими гірськи­ми породами (гранітами, гнейсами, кварцитами, пісковиками та ін.), вік яких становить 3,5—4 млрд. р. Докембрійська по верхня щита є нерівною, її перекриває потужна товща палеозойських, мезозойських і кайнозойських осадових гірських порід. Український кристалічний щит розбитий густою мережею глибинних розломів на окремі, зміщені один щодо одного, блоки. З розломами пов'язана значна кількість річкових долин. Такими ж розло­мами щит відокремлюється від Дніпровсько-Донецької западини, Причор­номорської западини та Волино-Подільської плити. У місцях, де осадових порід мало, кристалічні породи виходять на поверхню.

На захід від Українського щита розташована Волино-Подільська плита. В її межах докембрійський фундамент залягає на глибинах 2000— 2500 м. На північ від неї знаходиться Галицько-Волинська западина, де докембрійський фундамент опущений на глибину 3000—7000 м. На його поверхні залягають потужні товщі палеозойських, мезозойських і кайно­зойських відкладів.

До складу палеозойської групи належать такі системи: рифсйська, кембрійська, ордовицька, силурійська, девонська, карбонова. У поширенні палеозойських відкладів спостерігається певна закономірність: окремі системи простягаються смугами вздовж західного і східного країв Українського кристалічного щита.

На території Західного Полісся найпоширеніші відклади мезозойсько­го віку, серед них — відклади крейдової системи, які суцільно вкривають значну частину території.

Крейдові відклади представлені утвореннями верхньої крейди. Нижньокрейдові (альбські) породи пов'язані з глибокими западинами, які пору­шують кристалічний фундамент. Крейдові відклади в західній частині території репрезентовані сеноманськими ярусами. Найбільше поширення мають туронсеноські крейдяні відклади. За літологічним складом вони представлені крейдою чи крейдяними мергелями. Ближче до поверхні крей­дяні відклади перекриті неоген-палеогеновими відкладами і здебільшого відкладами харківського ярусу. Проте останні значною мірою розмиті по­тужними водами льодовика та залягають лише островами під четвертинни­ми відкладами у вигляді сизо-зелених чи сизо-голубуватих глин і супісків.

Кайнозойські відклади належать до неоген-палеогенової і четвертинної систем. Неоген-палеогенові відклади розподіляються дуже нерівномірно і складаються з кількох горизонтів. На заході досліджуваної території від­клади залягають на найвищих точках поверхні крейди, існують у вигляді кварцових і глауконітових пісків, а також глин з чітко вираженою шарува­тістю.

Четвертинні відклади виконують дуже важливу роль у формуванні ландшафтів Західного Полісся. Як стверджує П. В. Климович (2000), така складність природних комплексів, мозаїчність їхньої будови і хаотич­ність поширення зумовлені передусім різноманітністю генезису, мозаїчніс­тю і хаотичністю поширення четвертинних відкладів. Вони вкривають усю територію і мають такі генетичні типи порід: льодовикові, флювіогляціаль­ні, алювіальні та алювіально-озерні, еолові та елювіальні.

Материнські породи впливають на гранулометричний, хімічний і міне­ралогічний склад ґрунту, його фізичні і фізико-механічні властивості, водно-повітряний, тепловий і поживний режими, значною мірою визначають його родючість.

Четвертинний покрив Західного Полісся має неоднорідну будову та потужність, яка доволі коливається. Основними четвертинними ґрунтотвор­ними породами на досліджуваній території є моренні, водно-льодовикові флювіогляціальні, елювіальні та алювіальні відклади.

Моренні відклади представлені в Західному Поліссі жовто-бурими та червонуватими суглинками, насиченими уламками кременю та гранітів Моренні відклади утворені внаслідок нагромадження основної морени дніпровського льодовика, яка залягає на флювіогляціальних відкладах або безпосередньо на розмитій поверхні дочетвертинних (здебільшого крейдиних) порід. Перекриваються ці відклади післяльодовиковими флювіогля­ціальними пісками і нерідко виходять на поверхню, утворюючи своєрідні валунні смуги (Сарненський, Володимирецький, Дубровицький райони). Потужність моренних відкладів незначна і в середньому становить від 0,5 до 5 м. Найбільшої потужності (до 25 м) моренні відклади сягають у меж­ах Любомиль-Столинського (Волинського) моренного пасма, залишки якої збереглися поблизу смт. Володимирця, сіл Рафалівка, Бережниця, Дубровиця.

Водно-льодовикові відклади є продуктом відкладення льодовика і слу­гують невідсортованою породою червоно-бурого кольору з наявністю різних за розміром валунів кристалічних порід. Залягають вони на породах різного віку. Найпоширенішими підстеляючими породами є флювіогляціальні піски або крейда, рідше — неоген-палеогенові піски.

Водно-льодовикові відклади за гранулометричним складом здебільшо­го є піщаним легким суглинком чи піщано-супіщані. Вміст мулу в них коли­вається в межах 10—18%, а фракція піску становить 53—81%. За фізич­ними властивостями — це пориста, вологовмісна порода. Отож її близьке залягання до поверхні позитивно впливає на умови зволоження піщаних чи супіщаних ґрунтів, які на ній утворилися.

Флювіогляціальні відклади складаються з середньо-, грубо-, рідше дрібнозернистих пісків. У їхньому складі простежуються уламки кременю, пісковиків, кварцу, граніту та інших порід. Піщані та супіщані флювіогляці­альні відклади займають великі площі на сході й північному сході Західного Полісся. Вони залягають на морені дніпровського зледеніння, на різного віку дочетвертинних породах у місцях, де льодовикові води розмивали ниж­ньочетвертинні породи.

Елювіальні відклади слугують продуктом вивітрювання крейдяних від­кладів. Вони є материнською породою для дерново-карбонатних ґрунтів. Потужність елювіальних відкладів крейди коливається від 0,3 до 4,0 м.

Алювіальні відклади утворені водами рік у давні геологічні періоди і в своїй будові мають виявлену шаруватість з прошарків різного гранулометричного складу. Здебільшого сучасний алювій — це сірі та вохристо-сірі різнозернисті піски. Загальна потужність сучасних алювіальних відкладу, на заплавних терасах коливається від 3 до 20 м.

Перелічені ґрунтотворні породи Західного Полісся відрізняються гранулометричним і хімічним складом, характеризуються різними фізичними і фізико-хімічними властивостями, отож по-різному впливають на утворення ґрунтів, зумовлюють їхні властивості.

Властивості материнських порід є однією з причин перезволоження ґрунтів. Ґрунтотворні породи маловодопроникні, що є результа­том високої щільності будови і низької шпаруватості. Відповідно, дощові і снігові води тут застоюються, внаслідок чого ґрунти перезволожуються.

Отже, на території Західного Полісся найпоширеніші четвертинні від­клади, які виконують важливу роль у формуванні ландшафтів. Моренні та водно-льодовикові відклади є ґрунтотворними породами для основних ти­пів ґрунтів і визначають напрям, характер і швидкість процесів ґрунтотворення.