1. Геополітичне становище України у повоєнний період.

Війна і післявоєнне врегулювання державних кордонів привели до змін у нац. складі нас.України. У рез. нім. політики винищення євреїв їхня частка зменшилася до 2% нас. + зменш к-сті ін. національностей через депортації і обміни

Збільшення національної однорідності сільських жителів викликало включення у склад Української РСР Західної України. Ніколи раніше нас. У РСР не було таким національно однорідним, як після 1945 р. Об’єднання Зх і Сх.України прискорило справу нац. консолідації.

На Кримській конференції в лютому 1945 р. була досягнута домовленість про скликання 25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско конференції ООН для підготовки статуту цієї організації. На конференції Сталін порушив питання про введення УРСР і БРСР до складу первісних членів ООН. Це мало підняти в очах світової громадськості статус майбутніх членів ООН. Ці республіки як суверенні повинні мати власні військові формування.Зміни в Конституції УРСР у лютому 1944 р. надавали таке право. Саме тоді у радянській пресі розпочалась кампанія за створення збройних сил республіки. –формально. А де-факто розмови про нац. військові формування припинилися одразу ж після того, як УРСР і БРСР були прийняті до ООН.

Сталінські деформації внутрішньої політики неминуче призводили до значних деформацій у зовнішній політиці. В 1945-1947 pp. з'явився рідкісний шанс: сприяти створенню вздовж західних кордонів Радянського Союзу смуги дійсно дружніх країн від Фінляндії на півночі до Румунії на півдні. У Східній Європі склалася зовсім інша, ніж до війни-стали на шлях народної демократії.

В державному устрої цих країн забезпечували верховенство народної влади, політичний плюралізм на основі багатопартійності, вільні вибори, парламентська система з урахуванням національних особливостей, традицій і рівня розвитку кожної країни. Робітничі та комуністичні партії у цих країнах і багато їх керівників вважали, що цей шлях розвитку правильніший, здатний привести до встановлення в них демократичного режиму.

Тоталітарний, антидемократичний тип влади постійно схиляв Сталіна до варіанту розширення сфери радянського впливу в Європі: 1948— 1949 pp. відбувся поворот цих країн до "радянської-моделі" та керівної ролі правлячої комуністичної партії.За таких обставин провідним напрямом розвитку міжнародних відносин для України були економічні зв'язки, передусім з країнами - членами РЕВ (утвореної 1949), де переважала зовнішня торгівля. УРСР постачала країнам - членам РЕВ вугілля, чавун, продукцію машинобудування, цінну сировину й інші товари, а отримувала з цих країн промислове обладнання, предмети широкого вжитку. Україна надавала технічну допомогу в будівництві промислових і народногосподарських об'єктів за кордоном, надсилала кваліфіковані технічні кадри, а з 1953 р. щороку вносила понад 500 тис. доларів у фонд ООН для країн, що розвивалися

У 50-х - на початку 60-х років XX ст. участь УРСР у виборних органах ООН стала мінімальною. Представники України також не посідали впливових постів у Секретаріаті й інших органах, як і в адміністративному апараті ООН. Щоправда, 1961 р. суддею Міжнародного суду в Гаазі було обрано на дев'ять років українця В.Корецького, але не як представника України, а від СРСР, хоч Україна залишалась членом суду.Суперечливим був розвиток міжнародних культурних і наукових зв'язків України у повоєнний період. У роки сталінщини, ідеологічного догмату вони обмежувалися обміном делегаціями літераторів і вчених, театральними і мистецькими колективами, переважно з соціалістичними країнами у дні великих свят, ювілеїв.

У повоєнні роки помітну роль почала виконувати народна дипломатія. Набував сили й організаційно зміцнювався рух прихильників миру. Представники України були делеговані на Конгрес захисту миру, що відбувався в серпні 1948 р. у польському м. Вроцлаві.Делегація Української РСР взяла активну участь у роботі Першого Всесвітнього конгресу прихильників миру в квітні 1949 p., одночасно в Парижі та Празі. Все доросле населення підписало Відозву Постійного комітету Всесвітнього конгресу прихильників миру (Стокгольмську відозву) в березні 1950 р. У 1951 р. у Києві відбулася Перша Українська республіканська конференція прихильників миру. Масовим був і рух громадськості республіки на підтримку Конгресу народів на захист миру (грудень 1952).Геополітичні вчення післявоєнного періоду розвивалися на українській еміграції, а після здобуття Україною незалежності – в умовах державотворення. Перші кроки української геополітики у власній державі показали необхідність глибокого вникнення у суть геополітичної проблематики та розробку геостратегічного курсу незалежної держави, яка на сьогодні балансує між двома світовими силами – Заходом та Росією. Геополітична ситуація України в таких умовах потребує виваженого й обміркованого рішення щодо своєї зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. При виборі такого курсу необхідно мотивуватися інтересами народу і держави та враховувати всі геополітичні чинники для України, які матимуть вплив після прийняття рішення

2. Україна – співзасновниця оон. Діяльність України на міжнародній арені.

Наприкінці ІІСВ. Україна знову виходить на зовн- політ. арену. Проте, залишаючись складовою частиною Рад. Союзу, вона була не спроможною проводити самостійну зовн.політику.27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП (б0- рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. Х сесія Верховної Ради (28 січня – 1 лютого 1944 р.) прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський. А в березні 1944 р. ВР УРСР прийняла закон про створення Народного комісаріату закордонних справ республіки – очол. Д.Мануїльський.6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилася в її роботу. Д.Мануїльський очолив комітет з підготовки тексту преамбули і першого розділу Статуту ООН. Інші члени української делегації – І.Сенін, О.Палладін, В.Бондарчук, М.Петровський, П.Погребняк – взяли активну участь у роботі комітетів.На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1946 р. Україну було обрано до складу Економічної і соціальної ради, а в 1948-1949 рр. – непостійним членом Ради Безпеки.На чолі з наркомом Д.Мануїльським – участь у Паризькій мирній конференції (29 липня – 15 жовтня 1946 р.).

Працюючи в Комісії з прав людини, українські дипломати зробили вагомий внесок у розробку і прийняття "Загальної декларації прав людини" Генеральною Асамблею ООН 10 грудня 1948 р. У травні 1945 р. УРСР стала членом Міжнародної організації праці Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).В умовах "холодної війни" укр. дипломатії вже не можна було виявляти особливих ініціатив. Застосовувався метод гострої конфронтації. Так, заохочений між нар. визнанням України низкою європ. країн, уряд ВБ запропонував у травні 1947 р. встановити дипломатичні зв'язки з УРСР, але ця пропозиція не мала відповіді. Провідним напрямом розвитку між нар. відносин для України були економічні зв'язки, передусім з країнами - членами РЕВ (утвореної 1949), де переважала зовн. торгівля. Укр. надавала технічну допомогу в будівництві промислових і народногосподарських об'єктів за кордоном, надсилала кваліфіковані технічні кадри, а з 1953 р. щороку вносила понад 500 тис. доларів у фонд ООН для країн, що розвивалися.У повоєнні роки помітну роль почала виконувати народна дипломатія. Набував сили й організаційно зміцнювався рух прихильників миру. Представники України були делеговані на Конгрес захисту миру, що відбувався в серпні 1948 р. у польському м. Вроцлаві.

Делегація Української РСР взяла активну участь у роботі Першого Всесвітнього конгресу прихильників миру в квітні 1949 p., одночасно в Парижі та Празі. У 1951 р. у Києві відбулася Перша Українська республіканська конференція прихильників миру.