18.Вчення к.К Гедройца про вбирну здатність грунтів.Взаємодія з грунтом мінеральних добрив.

Вбирна здатність ґрунту — це властивість його поглинати (затримувати в собі) іони і молекули різних речовин, гази, рідини, сольові розчини, тверді часточки. Її величина визначається кількістю та якістю колоїдів ґрунту. Академік К. К. Гедройц створив вчення про вбирну здатність ґрунту. Сукупність ґрунтових колоїдів, мулуватих часточок і частково часточок дрібного пилу разом з увібраними іонами він назвав ґрунтовим вбирним комплексом (ГВК). К. К. Гедройц виділив п'ять видів вбирної здатності ґрунтів: механічну, фізичну, хімічну, фізико-хімічну і біологічну. Механічна вбирна здатність зумовлена пористістю ґрунтової маси. Ґрунт затримує у своїй товщі часточки, що більші за розміри його пор. Величина механічного вбирання залежить від гранулометричного і структурного складу, складення ґрунтів. Завдяки механічному вбиранню утворюється мулуватий осад у заплавних і зрошуваних ґрунтах, проходить очищення стічних вод у полях фільтрації та у відстійниках, утворюється ілювіальний горизонт у ґрунтах з промивним типом водного режиму. Фізична вбирна здатність ґрунтів означає зміну концентрації розчиненої речовини на межі розділу дисперсійного середовища і дисперсної фази. Фізичне вбирання залежить від кількості колоїдів ґрунту, що здатні фізично (на основі дії електростатичних сил) вбирати заряджені часточки (диполі води, катіони, аніони), ст Хімічна вбирна здатність ґрунтів зумовлена здатністю аніонів розчинених солей утворювати з катіонами нерозчинні сполуки, що випадають в осад і примішуються до твердої фази ґрунту. Якщо в ґрунт внести суперфосфат Са(Н2Р04)2, то ця розчинна сіль може вступати в реакцію з солями заліза, утворюючи нерозчинний осад РеР04. З солями кальцію в такому випадку може утворюватись важкорозчинний у воді ортофосфат кальцію Са3(Р04)2. Дуже часто в ґрунтах при хімічному вбиранні проходить нагромадження в карбонатному горизонті важкорозчинного у воді кальциту СаС03. ворюючи різну концентрацію їх у ґрунтовому розчині.

Встановлено, що добрива підвищують врожай всюди. Наприклад, на ґрунтах дерново-підзолистого типу, сірих лісових та вилужених чорноземах добре діють три основних елементи живлення,- N, P, K. При цьому роль фосфору з збільшенням вмісту рухомих фосфатів в цих ґрунтах, а вплив калію стійкий та високий, але виявляється значно менше ніж N та P. На вказаних ґрунтах виявлена висока ефективність вапнування, а на легких ґрунтах, — також ефективність внесення Mg та позитивна дія S. Взагалі такі ґрунти характеризуються інтенсивним застосуванням органічних та мінеральних д.

В Сибірі, наприклад, в порівнянні з вищевказаними типами ґрунтів, добрива менш ефективні і норми їх внесення повинні бути набагато меншими. На звичайних та південних сіроземах особливо сильно впливає на врожай внесення фосфатів. Дія N за відсутності зрошення суттєво слабша, але в роки, багаті на опади, та в умовах зрошення значення азоту росте. Роль К, як правило, незначна і обмежується посівами цукрового буряку.

В зоні сіроземних ґрунтів при зрошуванні на бавовні найбільш сильна дія N; вплив P на старопахотних ґрунтах зменшується внаслідок його накопичення у великих кількостях. Через підвищений винос рослинами K калійні добрива стають важливим фактором високого врожаю бавовни.

При визначенні доз внесення фосфорних та калійних добрив застосовують спеціальні агрохімічні картограми; при цьому дані туки слід концентрувати на перелічених вище ґрунтах, а на інших ґрунтах (звичайних та південних чорноземах, каштанових та ін.) рекомендується зазвичай обмежуватись рядковим внесенням P₂O₅ і K₂O.