- •Як козаки дивували французів
- •Глава 1. Іван Сірко на березі Ла-Маншу.
- •Глава 2. Україна – очима французів.
- •Глава 3. Яким був український люд?
- •Глава 4. Козацька доблесть.
- •Глава 5. Козаки – мореплавці.
- •Глава 6. Як козаки обирали владу.
- •Глава 7. Козацька віра.
- •Глава 8. Українське жіноцтво.
- •Глава 9. Як козаки пили-гуляли.
- •Глава 10. Про древню минувшину України.
- •Глава 11. Подих рідної землі.
Глава 11. Подих рідної землі.
Уважне око, тонке сприйняття великих французів налаштовують на роздуми, цікавинки і здогадки з погляду дня сьогоднішнього:
– Оті дивні древні руїни вздовж Дніпра і на Дніпрових островах – якої цивілізації це слід? Яка історична минувшина на островах, які сховались під Каховським морем? Мені доводилось чути легенди, що від великих островів в низині Дніпра до берегів вів дуже древній підземний (підводний?) хід... Десь там, на дні моря, козацька Військова Скарбниця і козацька церква...
– Дивовижна краса Софійського собору. Глечики з гіпсом в склепінні собору, мабуть, слугували не лише для міцності куполу, але і для підсилення акустики, підсилення потоку цілющої небесної, космічної енергії...
– Завидна відданість українського люду православній вірі і стійка непохитність козацтва в справі захисту своєї духовності. Дотримання Великого посту, пасхального обряду, святкові вітання, христосування в Великдень – і через 400 років по суті не змінились, особливо в сільській місцевості.
– Дух древніх войовничих амазонок на протязі кількох тисячоліть живучий в нашому краї. 400 років тому українські дівчата гордо і красиво несли себе, дипломатичне і водночас владно вирішували свою сімейну долю: їхня воля вела генетику нації. Українське жіноцтво було вільним від принизливих умовностей і безправ'я, якими обтяжувались жінки інших, особливо східних народів. Дяка сильним чоловікам: вони шанували свободолюбне і мудре жіноцтво. Проте вхід в Запорізьку Січ жінкам був суворо заборонений. Нікому ніякого винятку.
– Знали козаки де, коли і з ким пити, гуляти. Суворі пости, на які, за словами Боплана, припадало не менше 8 місяців на рік, військові походи, сезонні роботи – не до гулянок. В родинні свята широка козацька душа давала собі гультяйську волю. Не гарним словом назвав Боплан невмілих пияк на панському частуванні у світлий понеділок. Отакої! Сумлінно 40 днів попостувавши до Великодня, чоловіки у світлий понеділок, подарувавши панові домашню птицю, старанно себе спиртували, з ласки пана, аж до заходу сонця. Не маючи чим закусити – знову ж таки з ласки пана. Треба було мати козацьку міць, щоб втриматись на ногах і не вляпатись обличчям в калюжу... Чи не відтоді; "Після першої не закусюю?" І сьогодні слушне оте прапрапрадідівське: "Не вмієш пити горілку – пий воду".
– Козаки колективною волею обирали собі військового керівника – кошового отамана. Бувало, що й помилялись. Та довго не роздумували, якщо невміле керівництво шкодило загальній справі. Боплан говорить: "Брат" – так вони себе називають." Дивує Боплана шанобливе вітання рукостисканням новообраного кошового отамана. Зрозуміло, у інших народів: хто низенько вклонявся чи падав ниць перед правителем, хто довгенько розкланювався із помахом здійнятого капелюха... Ми не дивуємось, коли сьогоднішні президенти інших держав, демонструючи свою демократичність, вітаються за руку зі своїми співгромадянами. В Україні – це національна форма вітання. Особливо по селах чоловіки при зустрічі завжди вітались рукостисканням зі словами: "Помагай Бог", "Боже поможи", "Доброго здоров'я".
– Козацький флот Запорізької Січі; човни-чайки, скріплені дерев'яними цвяхами. Чому – "чайки"? Нехитрий парус, стрімкий легкий рух по воді, чи, можливо, ще й оті в'язанки очерету з обох боків для підсилення плавучості робили їх схожими на чайки?
– Козаки, – говорить Боплан, – "захищали кожний клаптик землі". Були вправними і розумними воїнами, чотириста років тому все було при них: гармати, рушниці, ядра, порох, крива шабля, компас, відданий кінь або легкий човен-чайка... І головне: мудра стратегія і тонка тактика в справі захисту рідної землі від поневолювачів.
Скільки ото мало бути пам'ятників кошовому отаману Івану Сірку на рідній Україні?!
Такі вони, наші прапрадіди: "той благородний люд", "відважні і сміливі", "вправні і енергійні", "кмітливі і проникливі", які дуже любили свободу, "без якої не уявляли собі життя".
Вслухаємось: важкий подих української землі від чужоземної навали, посвист козацьких куль і гарматних ядер, блискавичний бій між життям і смертю... А ще – пісня, що піднімає над землею і завжди утримує дух нації: похідна козацька чи тужлива сумна, весела, безтурботна чи лірично-мрійлива. Наша генетична пам'ять... – Українське козацтво, козацька слава – міцне, могутнє коріння нашої нації, святиня наша, наша честь і гордість, які ми черпаємо з козацького минулого, намагаємось тримати і бережно переносити в майбутнє.