33. Інфекційні захворювання: дифтерія

Дифтерія - гостре інфекційне захворювання, що викликається бактеріями дифтерії, передається переважно повітряно-крапельним шляхом, характеризується запаленням, найчастіше слизових оболонок рото-і носоглотки, а також явищами загальної інтоксикації, ураженням серцево-судинної, нервової та видільної систем.

Джерелом інфекції є людина. Передача збудника здійснюється переважно повітряно-крапельним шляхом, але зараження можливо і контактно-побутовим шляхом (через інфіковані предмети). Для дифтерії характерна осінньо-зимова сезонність. У сучасних умовах, коли хворіють в основному дорослі люди, дифтерія зустрічається протягом усього року.Інкубаційний період при дифтерії коливається від 3 до 7 днів. Прояви дифтерії різноманітні і залежать від локалізації процесу і його тяжкості.

Дифтерія характеризується в більшості випадків гострим початком хвороби, підвищенням температури тіла до 38 - 39 ° С протягом 2 - 3 днів, симптомами загальної інтоксикації (нездужання, головний біль, слабкість), болем у горлі при ковтанні, причому її інтенсивність залежить від поширеності процесу на піднебінних мигдалинах. Мигдалини набрякають, збільшуються, на їх опуклої поверхні з'являються островчатой або суцільні біло-сірого кольору плівки.

Основним методом терапії є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС). Сироваткова терапія виявляється ефективною лише в тих випадках, коли вона вводиться в перші години хвороби, тобто до того, як значна частина токсину буде пов'язана клітинами тканин внутрішніх органів.

ПДС може вводитися внутрішньовенно і внутрішньом'язово. Великі дози і тривале повторне введення ПДС призводять до зростання ускладнень, розвитку сироваткової хвороби, почастішання випадків летального результату.

При важких формах дифтерії доцільно двох-триразове проведення плазмаферезу.

Одночасно з введенням ПДС призначаються антибактеріальні препарати (курс п'ять - сім днів). У випадку наростання дихальної недостатності потрібно трахеостомія.

В основі профілактики дифтерії лежить активна імунізація.

34. Класифікація нс техногенного і природного характеру

НС природного характеру – це наслідки небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, деградація ґрунтів чи надр, природних пожеж, зміни стану повітряного басейну, змін стану водних ресурсів та біосфери, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, тощо.

Ситуації природного характеру:

А) Геологічні небезпечні явища (землетруси, виверження вулканів, обвали, зсуви, просідання земної поверхні)

Б)Гідрометеорологічні і геліогеофізичні небезпечні явища (сильний вітер,сильний дощ (зливи), крупний град; смерчі, шквали, сильний снігопад; сильна хуртовина; сильна ожеледь; повені, сильний мороз або спека);

В) Природні пожежі (лісові, польові, торф’яні).

Стихійні явища, як правило, виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний вплив.

Техногенна надзвичайна ситуація − це стан, при якому внаслідок виникнення джерела техногенної надзвичайної ситуації наоб'єкті, визначеній території або акваторії порушуються нормальні умови життя і діяльності людей, виникає загроза їх життю і здоров'ю, завдається шкода майну населення, економіці і довкіллю.

Джерело техногенної надзвичайної ситуації – це небезпечна техногенна подія, внаслідок чого на об'єкті, визначеній території або акваторії виникла техногенна надзвичайна ситуація.

Всі НС техногенного характеру поділяються на:

• транспортні аварії, пожежі (вибухи);

• наявність у довкіллі шкідливих речовин понад ГДК (гранично допустимі концентрації);

• аварії зі загрозою викиду (викидом) хімічних небезпечних речовин і біологічних небезпечних засобів;

• аварії з загрозою викиду (викидом) радіоактивних речовин,

• раптове руйнування будівель і споруд;

• аварії на системах життєзабезпечення;

• аварії на електроенергетичних спорудах;

• аварії на очисних спорудах, гідродинамічні аварії.