Роксоланці.

Я так боюсь тебе про щось спитати

Щоб не наврочити, не налякати.

Та як тебе від болю вберегти?

Як від помилок ще застерегти?

Ну як скажи за тебе відболіти,

Щоб ти не розчаровувалась в світі

І як пізнати би твої думки,

Коли ти далі віддстані руки.

Як хочеться тебе в житті зігріти…

Але давно самій пора прозріти

Хоч ти одна у нас на всі світи

Сама свій шлях ти мусиш перейти.

05.09.08.

Сині очі

Вечір тихо опускався на подвір’я. Втомлено заглядало, востаннє сьогодні, сонячне проміння, так обнадійливо зігріваючи кімнату.

- Вже осінь! – вічиняючи двері в вітальню зайшла мама. Вона взяла з журнального столика стареньку, колись її учнями подаровану вазу і запхала туди оберемок кольорового кленового листя. – Вже осінь, доню. Як там Віталька, дзвонив?

- Так, в нього все добре,- відповіла з кухні ще молода жінка, з надзвичайно, не по віку втомленим поглядом .– У них з Катею сьогодні культпохід на ринок.

Витираючи руки в рушничок, жінка зайшла в кімнату:

- Вже справді осінь - нахилилась до букету і завмерла. Все життя пробігло перед очима. Школа, ПТУ, токарний станок в цеху, і хлопчисько з синіми – синіми очима, по сусідству в бабусі , що прибігав в дитинстві до них гратись, а в юності, лиш один раз запросив її в кіно. Інститут, вагітність, заміжжя, важко хвора дитина, розлучення, і все життя між роботою, лікарнею, дитсадком, і школою. Вона по доброму заздрила сусідам по палаті її сина, в яких були батьки, що своїми широкими плечима пробивали броню людсткого егоїзму, на руках виношуючи своїх дітей, тим хто був опорою в житті своїх дружин. А вона все життя сама. В день, чергуючи біля класу, а в ночі біля ліжка свого сина. Вона вже давно перестала плакати, і сміятись також.

І навіть тепер, коли її син далеко, закінчує ВУЗ і збирається одружуватись, вона всеодно не всміхається,… і не плаче, постійно чатуючи, що в наступну хвилину задзвенить телефон і на другому кінці дроту важкий хриплий голос, задихаючись, скаже : « Мам, мені погано»…

Вона так живе, хтось співчутливо поглядає в її сторону, хтось неподумавши закидує, що давно могла знайти собі чоловіка, щоб подбав про неї. Але вона так живе, і не хоче в жодному разі перекладати вантаж своїх проблем на когось.

Запах осіннього листя заповнив кімнату. Осінній болиск сонечка пропав, і в дім опустилися сутінки.

- Йдемо вечеряти – покликала мама. А на столі піснею групи « Тар Так» заголосив телефон. Навіть на дивлячись на номер швидко відкрила слухавку і застигла:

- Ну накінець – то! Привіт. Ір, то ти? – Хвилинне мовчання. – Ти не впізнала – не дивно, стільки часу! То я,Сергій!

Далі все наче в сні – години розмов по телефону, розповіді і знайомства, смуток і радість. Вона за стільки років вперше всміхнулась. А потім була сповідь. Перша в житті сповідь і перші, за стільки часу, сльози.

- Ти знаєш, на дворі ще осінь. Вона так надовго затяглась!.. Я знаю чому. Вона старається продовжити мені мою вже осінь.

- Ні , вона просто сподівається, що, не порушуючи українських звичаїв, ми ще встигнемо одружитись.

- Якщо врахувати, що ти на іншому континенті, то шансів в нас не так і багато.

- А ти тільки скажи, що хочеш мене побачити!..

- Хочу!

- То я пішов за квитком.

Вже на другий день з порогу її дому на неї дивились ті самі сині очі з її дитинства. « Сині – то добрі»- казала колись бабуся. І не помилилась.

Народилася 26 лютого 1997 року в Бучачі. Навчається в Бучацькій гімназії ім. В. Гнатюка. Тричі була призером третього етапу міжнародного конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика.

Немов розпечена жарина

Упало сонце в скирту сіна.

Те сіно – хмароньки перисті,

Біленькі, ясні, ніжні, чисті.

І тільки сонце в хмари впало –

Усе навколо запалало.

Замріяно спустився вечір,

Мов плащ, прикрив він лісу плечі.

І ліс тихенько позіхнув,

Туманом вкрився і заснув.

В траві десь коник засюрчав.

Деревам колискову,

Берізки тихо задрімали

Схиливши ніжні крони.

Усюди тиша…

Лиш на вітрі

Листочок десь залопотить,

Розбурхує довкола спокій

Ізнов тихенько шарудить…

Матусина вишивка

Я бачила в матусі

Чарівне полотно,

Чистеньке і біленьке

Було тоді воно.

Взяла його у руки

Матуся дорога –

І сіла на краєчок

Натомлена бджола.

І під її руками

Барвіночок зацвів,

До китички бузочку

Метелик прилетів

А потім і калина

Рум’яно зацвіла,

І віти похилила

Спечалена верба…

Усе це під рукою

У мами ожило…

І на душі у мене

Так радісно було.

Народилася 28 квітня 1993 року в м. Бучачі. Навчається в Бучацькій гімназії ім.. В. Гнатюка. Закінчила музичну школу.

Лауреат численних конкурсів і премі