Галина курбатова

(м. Бучач)

(г. «Нова доба»)

Бучач - невелике, тихе і затишне містечко в Тернопільській області , засноване в кінці 14 століття на крутих берегах річки Стрипа.

Назва міста – Бучач походить від старослов’янського слова “буча” – в значенні “вода напровесні, бистрина і глибінь”.

Літературний Бучач відомий такими іменами, як Володимир Масляк, його син Степан Юрій Масляк, отець Василь Мельник, Осип Назарук, отець Тит Теодосій Галущинський, Михайо Островерха (Осика), Агнон, Всеволод Нестайк о та багато інших.

Агнон

В Єрусалим, до берегів Кедрону, дорога довга слалася Агнону, вона від рідних Стрипи берегів його вела в країну прабатьків. А він, морські здолавши серцевини, в душі беріг обидві батьківщини, — в епоху сатанинську і жахну любив Ізраїль і Галичину.

Душа і серце у співця німіли, як димарі в концтаборах диміли, в котрих творці облудливих ідей вогнем палили морених людей. І світ прокляв катівське плем'я враже, що попирало Бога і Закон, про це живим казав і нині каже ізраїльтянин бучацький Агнон.

Петро тимочко

(г. «Нова доба», № 29 від 24.07.1998)

БУЧАЧ

Сивий Бучаче мій, місто ти моє рідне,

Мудрий погляд твій сяє з прадавніх часів.

Славна доля твоя. Хай було ти багате чи бідне.

Та завжди мало ти шану дочок своїх і синів.

Тут на Стрипу закохано дивиться Федір.

Місто ніжно обняло високі Башти.

Замок варту несе, як колись в давнину і тепер він

Береже спокій наш і кохання замріяні сни.

Передмістя взяло за рученьку Поташню,

Чорним мостом у Місто вздовж Стрипи ідуть.

А назустріч біжать із Цегольні, Нагірянки, Замку

Вулички, мов річки, щоби ратуші голос почуть.

Дзвони храмів твоїх пісню знов заспівали.

Голос їх нас усіх до молитви зове.

Пам'ятаймо, живі, тих, що волю для нас здобували.

Поважаймо старе і плекаймо, навчаймо нове.

Я люблю Бучач мій. Тож прийми це признання

Ти від сина свого, що у світі бував.

Бачив досить я міст, що достойні мого милування,

Але кращих ніж ти я, мій Бучаче, не зустрічав.

Юний Бучаче мій, місто ти моє рідне,

Шлях твій стелиться в далеч прийдешніх віків.

Хай шлях світлим буде. Та чи будеш багате, чи бідне,

Вічно матимеш ти шану дочок своїх і синів.

Т. Анчаківський

(Під псевдонімом Микола СМЕРЕКА,

г. «Нова доба», №35 від 09.09.1994;

з авторськими змінами і доповненням

останньої строфи, вересень 2010 р.)

Бучацька ніч

Нічка туманами

Тихо спускається.

Сонце за обрій зайшло.

Пташка в гніздечку

На дубі гойдається,

Взявши пташат під крило.

Липа пелюсточки

Сіє по Бучачі

Слізьми із Федір-гори.

А понад Стрипою,

А поміж кручами

Тихне луна дітвори.

Десять пробамкав

Годинник на ратуші,

Час відпочинку прийшов.

Тільки для юності

Мить світла, радісна —

Час зустрічати любов.

Ангел Господній

Людей заколисує,

Адже втомились вони.

А понад хмарами

Місяць поблискує

Мирні віщуючи сни.

Сонно, спокійно,

Затихло все в Бучачі.

Тепла, свята, літня ніч

Сіє над Стрипою

Долами, кручами

В росах відбитки зір-свіч.