Правове регулювання використання та охорони земель

Питання:

1. Земля як об'єкт екологічних відносин.

2. Система законодавства щодо охорони та використання земель.

3. Використання землі на праві власності.

4. Використання землі на праві користування.

5. Використання землі на підставі інших речових прав.

6. Охорона земель.

Земля як об'єкт екологічних відносин

Зміст терміна «земля» розглядається в різних аспектах в залежності від контексту його вживання:

• по-перше, під землею розуміється космічний об'єкт - планета Земля як частина всесвіту;

• по-друге, земля розглядається як елемент навколишнього природного середовища, що забезпечує існування людини, поряд з повітрям. водами, тваринним та рослинним світом;

• по-третє, як розташована над надрами частина земної поверхні, ґрунтовий шар, в межах території конкретної держави.

Саме в останньому контексті земля виступає об'єктом екологічних відносин та виконує наступні функції:

1. Виступає територіальним базисом:

а) визначає кордони територіального суверенітету держави;

б) встановлює межі конкретного землекористування відповіді суб'єктів.

2. Є природним ресурсом, що забезпечує життєдіяльність людини, тварин, рослинного світу, та важливішим елементом екосистеми.

3. Використовується як основний засіб виробництва. Родючість ґрунтового шару земель виступає базою для успішного розвитку сільського та лісового господарства.

Особливість землі як об'єкта суспільних відносин пов'язана з її специфічними властивостями, до яких відносяться:

• незамінність: виявляється у тому, що її неможливо замінити на інший об'єкт, який міг би виконувати аналогічні функції;

• обмеженість у просторі: площа землі чітко фіксована і не може бути збільшена людьми залежно від їх потреб;

• локальність: кожна земельна ділянка знаходиться у певній географічній точці, і такої ж самої ділянки в іншому місці немає;

• нерухомість: вона не може бути переміщена в інше місце.

Все це вимагає від суспільства запровадження низки специфічних заходів а саме: встановлення режиму цільового використання земель, визначення максимальної площі земельної ділянки, переданої у власність або користування, здійснення державного контролю за експлуатацією й охороною земель, її раціональним використанням та ін.

Відповідно до ч. З ст. 2 ЗК України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Таким чином, потрібно відрізняти один від одного три терміна: земля; земельна ділянка та права на землю.

Земля - поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею (ст. 1 ЗУ «Про охорону земель»).

Термін «земля» характеризує усі землі в межах території України, виступає в якості загального об'єкта земельних правовідносин. Саме в цьому сенсі землі поділені на відповідні категорії в залежності від цільового використання.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ст. 19 ЗКУ).

Земельна ділянка є безпосереднім об'єктом екологічних відносин. Це індивідуалізована частина земної поверхні з визначеним щодо неї правовим режимом. Вона належить до більш загальної категорії - землі; здатної ділитися на частини (ділянки) й виконувати належну функцію.

Права на землю - речові права на землю: право на земельну частку (пай), право користування земельною ділянкою, право земельного сервітуту, емфітевзис, суперфіцій.

Емфітевзиc - це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.

Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.

Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст.22 ЗК). Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.