Міністерство освіти та науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра теорії та історії права та держави України.

Курсова робота

на тему :

Загальнотеоретична характеристика законів України

Виконала

Студентка групи ЮРД 18с

Біла Ірина

Перевірив

__________________

Львів-2012

Зміст

Вступ 3

Види законів 8

Роль закону в забезпеченні режиму народовладдя 10

Заходи з підвищення ролі закону 12

Основний Закон України – Конституція України 14

Місце Конституції серед нормативних актів 14

Верховенство Конституції 15

Основні ознаки Конституції України 16

Чинність законів України 19

Шляхи удосконалення українського законодавства 21

Висновки 23

Список використаних джерел 25

Вступ

Основою будь-якого сучасного суспільного життя, цивілізованих суспільних відносин складає законодавство. Найголовнішою метою законодавства є створення справедливих та рівних правил співжиття членів суспільства – громадян певної держави. Основне навантаження по встановленню таких правил поведінки несуть закони, адже правилам саме цих джерел притаманна загальнообов‘язковість.

Однією із формальних ознак правової держави є неухильне дотримання законів та інших нормативних актів держави усіма суб‘єктами права. І лише знаючи про усі владні веління держави, можна забезпечити режим законності, а відповідно і будувати правову державу. Цього можна досягти правильним розумінням правових категорій, серед яких, в першу чергу, “закон”.

Поруч з іншими державами Україна, незважаючи на те, що вона є ще досить молодою державою, має ґрунтовну систему законодавства, що складається як із власноприйнятих нею нормативних актів, так і з нормативних актів, одержаних нею у спадок від колишнього Союзу РСР. Ця система містить близько 30 тис. нормативно-правових актів, серед яких 1295 законів, 26 кодексів, 58 декретів Кабінету Міністрів України, які мають силу закону, та 33 укази Президента України, що були прийняті згідно з п.4 розділу ХV “Перехідні положення” Конституції України і набрали чинності та діють як закони.¹ Отже, закони відіграють провідну роль серед інших нормативно-правових актів, а тому заслуговують на посилену увагу.

У зв‘язку з цим тема курсової роботи “Загальнотеоретична характеристика законів України” – видається актуальною і цікавою для дослідження.

Закон в системі нормативних актів України.

Поняття закону

Нормативно-правові акти неоднозначні з огляду на їх формальну обов‘язковість, зокрема, тому, що вони приймаються різними суб‘єктами. Ця властивість актів відображається поняттям їх юридичної сили.

Таким чином, юридична сила – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов‘язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Тому, за юридичною силою є такі нормативно-правові акти як закони і підзаконні акти.

П.М.Рабінович дає наступне визначення поняття “закон” – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення та втілює основні права людини та інші загальнолюдські цінності і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. ²

Керуючись даним визначенням можна виділити основні ознаки закону. Першою з них є те, що закон приймається спеціальним органом законодавчої влади держави – парламентом (в Україні таким законодавчим органом є Верховна Рада України) або безпосередньо народом (шляхом проведення всеукраїнського референдуму).

Закон володіє вищою юридичною силою, верховенством серед всіх інших джерел права. Це проявляється в тому, що:

ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх;

усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

у разі виникнення колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону.

Отже, закон представляє собою ядро всієї правової системи держави, іншими словами, вони обумовлюють структуру всієї сукупності нормативно-правових актів, юридичну силу кожного з них, субординацію нормативно-правових актів по відношенню один до одного.

За загальним правилом закон України вважається прийнятим, коли за його прийняття у парламенті проголосувало більше половини народних депутатів від кількості, встановленої Конституцією України (конституційний склад Верховної Ради України – 450 народних депутатів)³, або на референдумі за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто прийняв участь у референдумі (необхідно враховувати, що референдум вважається таким, що не відбувся, коли у ньому прийняло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування)⁴. Тобто в Україні закон виражає волю й інтереси більшості населення і приймається самим населенням прямо чи опосередковано. Крім цього закони не підлягають контролю або затвердженню з боку будь-якого іншого органу держави. Вони можуть бути скасовані або змінені тільки законодавчою владою. Конституційний або інший аналогічний суд може визнати закон, прийнятий парламентом, неконституційним, однак скасувати його може лише законодавчий орган.

Закон, на відміну від інших нормативно-правових актів, видається з найбільш важливих питань державного та суспільного життя, які вимагають оптимального задоволення інтересів особи. Завдання врегулювати законодавчо абсолютно всі суспільні відносини не ставиться: в законах повинні міститись найбільш суттєві приписи, які в багатьох випадках одержують конкретизацію в інших нормативних документах. Закони регулюють суспільні відносини, що стосуються державного і суспільного ладу, державного режиму, прав і свобод громадян, організацій та діяльності державних органів, встановлюють основи внутрішньої та зовнішньої політики. Так, лише законами відповідно до Конституції України регулюються питання: про права, свободи й обов‘язки людини і громадянина в Україні; про правовий статус іноземців в Україні та громадянство України; про статус національних меншин в Україні та регулювання імміграційних процесів у державі; про власність, порядок використання природних ресурсів України; про організацію і діяльність політичний партій та інших об‘єднань громадян, засобів масової інформації; про порядок організації, систему й основні принципи діяльності органів державної влади; про територіальну організацію держави; про систему місцевого самоврядування тощо. Лише закони України встановлюють державний бюджет, систему оподаткування, статус національної валюти, порядок скерування підрозділів Збройних Сил України до інших держав та умови перебування військ інших держав на території України, порядок використання і захисту державних символів тощо.⁵

Закон приймається, змінюється і доповнюється в особливому процедурному порядку, що не властиво підзаконним нормативно-правовим актам. Важливими елементами цього порядку є: порядок порушення законодавчої процедури – законодавча ініціатива; порядок обговорення; можливість всенародного обговорення; процедура прийняття закону (порядок голосування). Так, прийняття закону Верховною Радою України включає в себе чотири обов‘язкові стадії: внесення законопроекту в законодавчий орган; обговорення законопроекту; прийняття закону; його опублікування (оприлюднення). Законодавча процедура існує у кожній державі і закріплюється, як правило, особливими актами – положеннями або регламентами вищих органів державної влади. В Україні процедура прийняття законів встановлена Регламентом Верховної Ради України⁶, а також Законом України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Особливий порядок прийняття закону є гарантією адекватності вираження політичної волі народу.⁷