2. 4. Семантичний спосіб будування слів

На відміну від морфологічного словотворення, семантичний шлях збагачення словникового складу полягає не стільки в утворенні нових лексем, скільки нових значень вже існуючих слів.

Слово – мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об’єктивного світу. Особливістю слова є його внутрішня форма. Слово власне виражає не усю думку, яку приймають за зміст, а тільки одну її прикмету. Образ столу може мати багато прикмет, однак «стіл» позначає лише «простелений» (корінь - стл - той же, що й у дієслові «простилати»), і тому воно може однаково позначати усілякі столи, незалежно від їх форми, розміру, матеріалу.

Під словом «вікно» ми розуміємо звичайну раму зі склом. Тоді як, судячи із подібністю до слова «око», воно означає: те, куди дивляться чи куди проходить світло, і не вміщує у собі ніякого натяку не тільки на раму і таке інше, але й на поняття «отвір».

У слові є два змісти: один, який називається об’єктивним (найближче етимологічне значення слова) і вміщує у собі тільки одну ознаку; інший – суб’єктивний зміст, у якому кількість ознак може бути безліч.

Внутрішня форма є відношенням змісту думки до свідомості. Тільки цим можна пояснити, чому в одній і тій же мові може бути багато слів на позначення одного й того ж предмета, й, навпаки, одне слово, цілковито узгоджене з вимогами мови, може позначати різні речі. Так, у слові «радуга» корінь дуг, «доїти», тобто «пити» і «напувати»; той же, що й у слові «дощ». Але в українській мові «веселка» названа «світлянкою» (тією, що світиться): корінь вес - «світити», звідки «весна» та «веселий».

Історію мають не тільки слова, але й їх значення. Вони змінюються за закономірностями, які носять назву семантичних процесів та правил утворення переносного значення.

Причиною зміни значення слова є його вживання. Уже у момент створення слова, його словотвірне та лексичне значення повністю не збігаються. Подальше вживання слова у різних умовах спілкування, як і зміна самих речей, веде до збагачення семантичної структури слова та його окремих значень. Відбуваються два протилежних процеси – розширення та звуження значення.

Існує три основних види мотивації переносних значень слів – метафоричний, метонімічний та функціональний. Всі вони спираються на зв'язок значення та вживання вже існуючого слова з поняттям та предметом. Різниця полягає в опорі на різні сторони цього зв’язку.

Метафора – це перенесення назви за схожістю. Пізнання оточуючого середовища людиною й створення нею мови є творчим актом, що призводить до спрощення дійсності, але таке спрощення необхідне і в цілому не суперечить теорії відображення (наприклад, крик душі; останній крик моди).

У реченнях типу «ліс (вітер, вода) шумить; річка тече; дощ іде; завиває вітер» відбувається явна персоніфікація предметів неживої природи.

Тенденція до спрощення комунікативної техніки призвело до викривлення дійсності, але не до усунення відображуючої здатності людини. У дійсності ця різниця людиною усвідомлюється.

Метонімія – це перенесення назви за суміжністю, що здійснюється на основі постійного зв’язку у часі та просторі обох предметів, їх частин, дій чи результату. Наприклад:

«Скрегоче залізом округа» (О. Гончар); «Стояла я і слухала весну» (Леся Українка); «Тікають струни з - під пальців» (Т. Мельничук).

Функціональний перехід – це зміна значення слова на основі спільності чи близькості функцій, які виконуються предметами чи особами. Наприклад, дієслово «стріляти» первинно мало значення «пускати стріли»; з плином часу це дієслово набуває значення «створювати постріли» та «вбивати».

Утворення переносних значень та їх використання призводить до того, що між прямим та переносним значеннями слова, між різними значеннями одного й того ж слова іноді втрачається семантичний зв'язок, виникає занепад внутрішньої форми, утворюються нові слова.

Проілюструємо на конкретних прикладах використання слів, які вжиті у переносному значенні для утворення нової художньої якості (в нашому дослідженні це позначення звукосприйняття) :

Скрипка так і говорить, аж вимовляє. [54]

Через поле глухий гомін; ячать здалека людські голоси, наче та хвиля на морі перед бурею. [55]

А у тому кутку регіт, наче хто у дзвіночки срібні видзвонює. [52]

Іноді тут як в казані кипит: і співи йдуть, і сварки, і так крик та буркіт; а іноді – як у пустці, лиш вітер гуде. [56]

Отже, тропи розкривають багатство поетичного мовлення, його асоціативних відтінків, посилюють та увиразнюють емоційне й оцінне забарвлення, динамізують семантичні поля, вказують на домінантні ознаки авторського стилю.

Наступним граматичним етапом від слова стає словосполучення, що є найпростішою синтаксичною мовною одиницею, яка утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов’язаних між собою в граматичному плані і за змістом.

Усталений зворот, стійке поєднання слів, що виступає в мові як єдиний, неподільний і цілісний за значенням вислів називається фразеологізмом. Головною знаковою рисою фразеологізмів як стереотипних позначень, на відміну від вільних словосполучень, є неістинність значення певної частини або всіх компонентів звороту, відповідно до його семантики [23].

Фразеологізми розглядаються як результат безпосереднього сприйняття, сукупність неусвідомлених почуттів, емоцій, прагнень, вірувань. Крім того, фразеологізми є результатом застиглого відбитка індивідуальної свідомості, що завдяки мові стала загальним надбанням.

Наведемо декілька прикладів фразеологізмів звукових позначень:

• як муха дзижчить;

• як віл реве;

• шептати, як рак у торбі;

• мов свиня хрюка;

• говорити під ніс;

• кишки заграють марш;

• як грім гримить;

• вибивати зубами чечітку;

• дзигорити язиком;

• аж у вухах лящить (від потужного звуку чи від тиші);

• аж за вухами тріщить;

• давитися плачем / реготом;

• пустий / порожній звук;

• стріляти словами;

• різати / тішити слух;

• глуха ніч;

• мертва тиша.

Формування фразеологізмів проходить як семантичне переосмислення сполучення у цілому і представляє собою особливий випадок вторинної номінації.

Основним засобом формування та вираження думки є стійка фразова одиниця, яка є граматично та інтонаційно оформлена. Вона є результатом номінації, що позначає «уривки», фрагменти дійсності (в нашому випадку це репрезентація звукового простору).

Як розступиться дерево, а сонце як заблищить саме в тім місці, де вода рине через каміння, то ти б сказав, що то дорогий кришталь рине з гори і б’ється на дрібнії склянки об каміння.[55]

Голос тонкий, гнучкий, дзвінкий, так і розходився на всі боки: то розлягався в високім просторі, то слався по землі, по зелених житах, то завмирав оддалеки на полях розлогих, то вливався в душу якимсь несвідомим щастям. [52]

Музика гра, що є духу: риплять скрипки, бряжчать цимбали, а замість баса сам скрипник скрізь зуби гуде та прицмокує. От і розколихались наші дівчата: вийшла пара, а там друга, пішли у дрібушки. Ніжками тупотять, підківками бряжчать, побравшись за рученьки. [57]

Наталка кричала. Щосили кричала, але не чула свого голосу, нiхто не чув, бо крик вмирав у горлi. [58]

Для створення звукового ефекту в тексті використовуються описові конструкції (комбінаторика знаків різного статусу в межах граматичної конструкції).

Його відволік звук, рідкий, хиткий звук; голос тік, без направлення, напору, без кінця і початку, і вливався, слабо і пронизливо - тоненько і без будь - якого сенсу в голос без віку, статі, голос древнього струменя, що б'є з - під землі. [53]

І такий іде по траві чаклунський передзвін (можливо, це часто - часто гуде машина). [53]

Федiр витягує ще одне вiдро води, зачиняє ляди криницi, обтягує цямрини полiетиленовою плiвкою, старою цератою i забиває цвяхами. Лунко розлiтаються над Городищами удари його молотка. Знову цей холодний звук, наче наспiх забивають домовину. [58]

Текст дозволяє розглядати акт номінації у його взаємозв’язку з попередньою роботою сприйняття та мислення, яка спрямована на дискретизацію певного фрагмента досвіду та його наступного найменування.

ВИСНОВКИ

Породження мовлення – це один із найголовніших процесів мовної діяльності (разом зі сприйняттям та розумінням мови), що полягає в плануванні та реалізації мови в звуках або графічних знаках.

У лінгвістичній літературі поряд із терміном «породження мови» виникає термін «вербалізація». Породження мови безпосередньо пов’язане з мисленням, мовою та її розумінням.

У результаті проведення дослідження було розроблено цілий спектр питань. Ми з’ясували поняття про мовну картину світу; розглянули принцип антропоцентризму; виявили типові чинники, які зумовлюють формування та подальшу репрезентацію звукосприйняття носіями мови; опрацювали відповідну теоретичну літературу з питань теорії номінації (ономасіологія), основні операції її механізму, первинні та вторинні процеси номінації.

Під час роботи виявлено, систематизовано та описано біля 500 номінацій звукосприйняття навколишнього середовища, різних за структурою та значенням (лексичним та граматичним). Ми відібрали зі словників та художніх текстів, зареєстрували, проаналізували та описали вербальні знаки сприйняття звукового простору засобами української мови.

Аналіз фактичного матеріалу дозволяє зробити такі висновки.

Відбір ознаки для найменування проходить у мові стихійно, без заздалегідь обміркованого плану, і можуть бути обрані ознаки, виокремлюючи здатність яких доволі слабка.

Слово виражає не усю думку, яку приймають за зміст, а тільки одну її прикмету (так у складі групи за акустичними ознаками (сили, висоти та інше) трапляється більше слів із значеннєвим відтінком «інтенсивності звуків»).

Початкові, чи первинні, процеси номінації – досить рідке явище у сучасній мові: номінативний інвентар мови поповнюється в основному за рахунок вторинної номінації чи запозичень, тобто використання в акті номінації фонетичного вигляду вже існуючої одиниці в якості імені для нового позначення. Значення первинних номінацій може бути розкрите тільки при етимологічному чи історичному аналізі, результати вторинної номінації розглядаються як похідні за морфологічним складом чи за змістом.

В основу усіх видів вторинної номінації покладений асоціативний характер людського мислення.

Будь - яка номінація є перш за все лінгвістичною технікою, але ця техніка має ментальну основу й здійснюється за різних умов.

Основу мови складають понятійні чи ономасіологічні категорії: формування нового слова проходить перш за все в опорі на найзагальніші граматичні класи, представлені у мові, – частини мови.

Найменування звукосприйняття навколишнього середовища може проходити на основі звуконаслідування чи використання звуконаслідувальної символіки. Доволі поширеним є спосіб найменування, який заснований на деривації чи утворенні слова від іншого слова.

Звуконаслідувальні дієслова трапляються значно частіше, ніж іменники.

Побудова ідіоматичних виразів також представляє собою особливий тип номінації.

Одним із засобів поновлення безперервно діючої мови за рахунок мовного матеріалу є тропи.

До способів номінації слід віднести калькування та запозичення.

Відсутні конкретні звукові позначення характерних ознак музичних інструментів, а також звуків ірреального світу за відсутністю можливості дослідити їх з наукової точки зору.

Морфологічний спосіб творення слів виступає найпродуктивнішим способом збагачення словникового складу мови.

Словотворчий потенціал усіх частин мови визначається семантикою породжуючого слова, складом його семантичних компонентів. На цей потенціал слів різних частин мови впливають також наступні фактори: вживання (частотність), стилістичне забарвлення, широта сполучуваності, зв'язок семантики слова із життям людини (прагматика).

Аналіз процесу вербалізації дозволяє зробити висновок про те, як сприймається та усвідомлюється нашим мисленням екстралінгвістична реальність, якими виявляються мотиви позначення та які ономасіологічні категорії отримують відображення на словотворчому, граматичному чи лексичному рівнях, бо зазвичай саме словотворчі категорії формують особливі поля найменування у мові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анисимова Е. Е. Паралингвистика и текст / Е. Е. Анисимова // Вопросы языкознания. – 1992. – №1. – С. 16 – 31.

2. Апресян Ю. Д. Образ человека по данным языка / Ю. Д. Апресян // Вопросы языкознания. – 1995. – №1. – С. 37 – 67.

3. Арутюнова Н. Д. Наивные размышления о наивной картине мира // Арутюнова Н. Д. Язык о языке: Сборник статей / Под общ. рук. и ред. Н. Д. Арутюновой / Нина Давидовна Арутюнова. – М.: Языки русской культуры, 2000. – 624 с.

4. Архангельська А. М. До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації / А. М. Архангельська // Мовознавство. – 2007 – №4 – 5. – С. 20 – 35.

5. Бацевич Ф. С. Когнітивне і лінгвальне в процесах вербалізації / Ф. С. Бацевич // Мовознавство. – 1997. – №6. – С. 3 – 36.

6. Гак В. Г. Языковые преобразования / Владимир Григорьевич Гак. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 764 с.

7. Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации / Илья Наумович Горелов . – М.: Наука, 1980. – 104 с.

8. Демьянков В. З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего подхода / В. З. Демьянков // Вопросы языкознания. – 1994. – №4. – С. 6 – 18.

9. Касевич В. Б. Языковые структуры и когнитивная деятельность // Язык и когнитивная деятельность / Вадим Борисович Касевич. – М.: Наука, 1989. – 321с.

10. Колшанский Г. В. Объективная картина мира в познании и языке / Отв. ред. Б. С. Серебренников; АН СССР, Ин – т языкознания / Геннадий Владимирович Колшанский. – М.: Наука, 1990. – 103 с.

11. Колшанский Г. В. Паралингвистика / Геннадий Владимирович Колшанский. – М.: Наука,1974 – 181 с.

12. Кононенко І. В. Національно - мовна картина світу: зіставний аспект (на матеріалі української та російської мов) / І. В. Кононенко // Мовознавство. – 1996. – №6. – С. 39 – 45.

13. Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности / Отв. ред Б. А. Серебренников; АН СССР, Ин – т языкознания / Елена Самойловна Кубрякова. – М.: Наука, 1986. – 156 с.

14. Логический анализ языка. Языки пространств / [отв. ред.: Н. Д. Арутюнова, И. Б. Левонтина]. – М.: Языки русской культуры, 2000. – 448 с.

15. Ломов Б. Ф. Вербальное кодирование в познавательных процессах / Ломов Б. Ф. , Беляева А. В. , Носуленко В. Н. – М.: Наука, 1986. – 128с.

16. Николаева Т. М. Языкознание и паралингвистика // Лингвистические исследования по общей и славянской типологии / Т. М. Николаева, Б. Л. Успенский. – М.: Наука, 1965. – 126 с.

17. Петрова Л. А. Лингвокогнитивные основы художественной картины мира: монография / Луиза Александровна Петрова. – Симферополь: ОАО «СГТ», 2006. – 310с.

18. Пирс Дж. Символы, сигналы, шумы. Закономерности и процессы передачи информации / Джон Пирс. – М.: Наука, 1967. – 355 с.

19. Постовалова В. И. Картина мира в жизнедеятельности человека // Роль человеческого фактора в языке / Валентина Ильинична Постовалова. – М.: Наука, 1988. – 263 с.

20. Потебня А. А. Мысль и язык. Собрание трудов / Александр Афанасьевич Потебня. – М.: Лабиринт, 1999. – 269 с.

21. Почепцов О. Г. Языковая ментальность: способ представления мира / О. Г. Почепцов // Вопросы языкознания. – 1990. – №6. – С. 110 – 122.

22. Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология: Монография / Елена Александровна Селиванова. – Киев: Фитосоциоцентр, 2000. – 247 с.

23. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти): Монографія / Олена Олександрівна Селіванова. – Київ – Черкаси: Брама, 2004. – 276 с.

24. Селіванова О. О. Складне слово: мовні моделі світу / Олена Олександрівна Селіванова. – Черкаси: Брама, 1996. – 297 с.

25. Серебренников Б. А. Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира / Серебренников Б. А. , Кубрякова Е. С. , Постовалова В. И. – М.: Наука, 1998. – 216 с.

26. Стеценко А. П. Понятие «образ мира» и некоторые проблемы онтогенеза сознания / А. П. Стеценко // Вестник Московского Университета. – 1987. – сер.14, Психология. - №3 – С. 26 – 37.

27. Телия В. Н. Вторичная номинация и ее виды // Языковая номинация: Виды наименований / Вероника Николаевна Телия. – М.: Наука, 1977. – 376 с.

28. Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных едениц / Вероника Николаевна Телия. – М.: Наука, 1986. – 253 с.

29. Тищенко К. Метатеорія мовознавства / Костянтин Тищенко. – К.: Основа, 2000. – 350 с.

30. Уфимцева А. А. Роль лексики в познании человеческой деятельности и формировании языковой картины мира // Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира / Анна Анфилофьевна Уфимцева. – М.: Наука, 1988. – 194 с.

31. Хомский Н. Язык и мышление / Ноам Хомский. – М.: Наука, 1972. – 254 с.

32. Чанышева З. З. Взаимодействие языковых и неязыковых факторов в процессе речевого общения / Зульфира Закиевна Чанышева. – Уфа.: Башкирский государственный университет, 1984. – 138 с.

33. Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи / [ отв. ред. Кубрякова Е. С.] . – М.: Наука, 1991. – 240 с.

34. Ченки А. Современные когнитивные подходы к семантике: сходство и различия в теориях и целях / А. Ченки // Вопросы языкознания. – 1996. – №2. – С. 23 – 29.

35. Шкатова Л. А. Развитие ономасиологических структур / Людмила Александровна Шкатова. – Иркутск: изд-во Иркут. ун-та, 1984. – 152с.

36. Шумков А. И. Когнитивно – деятельный аспект механизмов лексической номинации / А. И. Шумков // Сборник научных трудов МГПИИЯ. – М., - 1989. Вып.№335. – С. 62 – 69.

37. Щур Г. С. О семасиологическом и ономасиологическом подходе к лингвистике / Г. С. Щур // Вопросы лингвистики – Учёные записки Томского государственного университета. – 1975. – Вып. №3. – С. 62 – 68.

38. Языковая номинация. Виды наименований / [отв. ред. Б. А. Серебренников]. – М.: Наука, 1977. – 350 с.

39. Языковая номинация. Общие вопросы / [отв. ред. Б. А Серебренников]. – М.: Наука, 1977. – 376 с.

40. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Наука, 1966. – 635 с.

41. Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. – Львів: Видавниче об’єднання «Вища школа», 1979. – 120с.

42. Етимологічний словник української мови у п’яти томах / [Головний редактор О. С. Мельничук]. — К.: «Наукова думка», 1982.

43. Мифологический словарь / [Гл. ред. Е.М. Мелетинский]. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 635 с.

44. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля, 2006. – 716 с.

45. Словарь традиционной лексической сочетаемости слов русского языка / [ под ред. П. Н. Денисова]. – М.: Наука, 1983. – 688 с.

46. Словник іншомовних слів / [За ред. О. С. Мельничука]. – К.: Головна редакція УРЕ, 1974. — 775 с.

47. Словник синонімів української мови, у 2-х томах / [укл. Бурячок А. А., Гнатюк Г.М та ін.].  – К.: Наукова думка, 1999.

48. Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень / НАН України. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні / [Уклад. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк]. — К.: Довіра, 2006. — 789 с.

49. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К.: Ірпінь, ВТФ Перун, 2007. – 1736 с.

50. Фразеологічний словник української мови у 2-х кн. / АН України; Інститут української мови / [уклад. В. М. Білоножко, В. О. Винник, І. С. Гнатюк та ін.]. — К.: Наукова думка, 1993.

51. Энциклопедия символов, знаков, эмблем / [сост. В. Андреева и др.]. – М.: Локид; Миф, 2001. – 576 с.

52. Вовчок М. Вибрані твори / Марко Вовчок. – К.: Молодь, 1956.– 496 с.

53. Вулф В. Миссис Дэллоуэй / Вирджиния Вулф. – М.: Художественная литература, 1988. – 224 с.

54. Гончар О. Собор / Олесь Гончар. – К.: Дніпро, 1989. – 270 с.

55. Кобилянська О. Земля / Ольга Кобилянська. – К.: Дніпро, 1983. – 209с.

56. Куліш П. О. Чорна рада: Хроніка 1633 року / Пантелеймон Олександрович Куліш. – Харків: Основа, 1990. – 272 с.

57. Свидницький А. П. Люборацькі / Анатолій Патрикійович Свидницький. – К.: Художня література, 1995. – 248 с.

58. Яворівський В. О. Марія з полином у кінці століття / Володимир Олександрович Яворівський. – К.: Дніпро , 1988. – 608 с.

58