Інструменти для квілінгу:

- шило;

- пінцет;

- ножиці;

- клей;

- папір для квілінгу.

 

Шило. Шило повинно бути діаметром близько одного міліметру. Використовується для намотування спіралі з паперової смужки.

Замість шила можна використовувати звичайну зубочистку.

 

Пінцет. Використовують для приклеювання.

 

Ножиці. Повинні бути невеличкого розміру з загостреними кінцями. Використовують для нарізання бахроми.

 

Клей. Повинен швидко висихати та не залишати слідів. Можна користуватися ПВА.

 

Папір для квілінгу. Можна купити в спеціалізованих магазинах або нарізати за допомогою різака. Папір повинен бути кольоровим з обох боків.

Стандартна ширина смужок для квіллінгу 3 мм.

Ширина залежить від того, що Ви хочете зробити.

Техніка:

Трикутник

Око

Крапелька

чотирикутник

18.Мистецтва пластичні, також мистецтва просторові, поняття, об'єднуюче види мистецтва, твори яких існують в просторі, не змінюючись і не розвиваючись в часі, і сприймаються зором. Твори І. п. мають наочний характер, виконуються шляхом обробки речового матеріалу, формування якого істотно визначає характер їх образних буд. І. п. діляться, у свою чергу, на образотворчих і необразотворчих. До перших відносяться живопис, скульптура, графіка, фотомистецтво, відтворюючі з різною мірою плотської достовірності візуально сприйману дійсність або за допомогою реальних тривимірних об'ємів (скульптура), або шляхом їх зображення на двомірній поверхні (живопис, графіка, фотомистецтво). До необразотворчих І. п. відносяться архітектура, декоративно-прикладне мистецтво і художнє конструювання, де зрітельно-просторові форми не передбачають, як правило, аналогій в реальній дійсності.

  Кордони між образотворчим і необразотворчим мистецтвами не абсолютні. У декоративно-прикладному мистецтві широко використовуються більш менш умовні образотворчі мотиви, а незрідка і закінчені зображення, що власне відносяться до одного з видів образотворчої творчості (наприклад, фігурні судини як різновид малої скульптури). У архітектурі інколи відтворюються органічні форми (Індія, Давній Єгипет); у архітектурному декорі уживаються рослинні мотиви (наприклад, антична капітель Корінфа), зооморфні (звірині маски у владіміро-суздальськом архітектурі 12—13 вв.(століття)), антропоморфні (каріатиди, атланти). Образотворчі мистецтва інколи користуються відвернутими мотивами (наприклад, книжкова графіка, плакат монументально-декоративний живопис і скульптура). Така область І. п., як орнамент, користується як образотворчими, так і необразотворчими мотивами.

  Від інших пологів художньої діяльності І. п. відрізняються, по-перше, відсутністю тимчасового розвитку образу; форма в них не змінюється в часі, не має характеру процесу, як, наприклад, в музиці. По-друге, твори І. п. сприймаються зором, а інколи і за участю дотику (скульптура і декоративно-прикладне мистецтво); для повноцінного освоєння архітектурного образу, а у відомих випадках і монументальному живописі і скульптури, необхідне також рухово-моторне сприйняття, що вимагає певної тривалості, але тут часовий момент лише суб'єктивний, само ж твір залишається незмінним. І. п. входять до складу багатьох синтетичних мистецтв більш менш повноправним елементом. Живописець, архітектор, а інколи і скульптор беруть участь в створенні театрального спектаклю, кінофільму, в оформленні масових свят. Існують спроби поєднувати засоби живопису з музикою (наприклад, «світломузика» композитора А. Н. Ськрябіна). У середньовічному Китаї і Японії живопис органічно поєднується в одному творі з поезією: вірш, накреслений на зображенні пейзажу, об'єднується з ним не лише сенсом, але і за допомогою каліграфічного зображення; каліграфія є на Далекому Сході особливим родом І. п.

22.У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.

Декоративно-ужиткове мистецтво (ДУМ) – великий розділ мистецтва, що охоплює різні види творчості, які направлені на створення художніх виробів побутового призначення. Разом із розподілом ДУМ по їх практичному призначенню в науковій літературі з другої половини XIX століття затвердилася класифікація галузей ДУМ за їх матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево) або по техніці виконання (різьблення, розпис, вишивка, набійка, литво, чеканка, інтарсія тощо).

22.Види декоративно-прикладного мистецтва – головна структурна одиниця морфології. Це – художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кістки й рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння, в’язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, фотофільмодрук, вибійка, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ковальство, скань, просічний метал, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів тощо. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цілого, мають відповідні спільні риси і своєрідні ознаки. Кожен з видів унікальний за специфікою матеріалів і технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів 

19.Доступні даному виду мистецтва широта і повнота охоплення реальної

дійсності позначаються й у достатку властивих їй жанрів (історичний,

побутовий, батальний, анімалістичний та ін.).

За призначенням та особливостями художнього виконання живопис

поділяється на монументальний, декоративний та станковий.

Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння

дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський

пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії

тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою,

підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну

єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез

тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю

ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний

живопис виконує також і декоративну роль.

Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу

архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва.

Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що

не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення

функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться

приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин)

об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним

ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях,

установах, музеях.

За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний,

детальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний,

анімалістичний.

17. Загальною тенденцією у розвитку образотворчого мистецтва на Україні з II пол. XVII ст. стає дедалі ширший відхід художників від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Під впливом стилю барокко багато творів живопису відзначались пишністю, декоративністю, яскравим колоритом, грою кольорів. У розписах є безліч життєво конкретних подробиць, архітектурних і пейзажних мотивів облич. Найважливішими пам’ятками монументального живопису II пол. XVII ст. є іконостаси, зокрема іконостас Єлецького монастиря в Чернігові (1669-1676), Богородчанський іконостас, створений для Манявського скиту майстром Іовом Кондзелевичем з Волині, іконостаси, виготовлені в 1667-1700рр. Іваном Рутковичем із Жовкви. Палітра Рутковича обмежена. Його улюблені кольори: вишневий, кіноварний, жовтий, синьо-зелений. Руткович був світською людиною, вдача якої, відбита в його творах, поєднала поривчастий темперамент життєлюбця з міщанським прагматизмом. Іншої вдачі був його сучасник – Іов Кондзелевич – ієромонах Білостоцького монастиря поблизу Луцька. В його шедеврах-іконах з Манявського скиту нема нічого буденного. Уміння Кондзелевича відтворювати найтонші порухи людської душі виявились тут на повну силу.  Будинки прикрашалися різьбою по дереву, різноманітним орнаментом, картинами, зокрема популярними малюнками на теми “Козак Мамай” і “Чайки”. Розвивалося писання портретів гетьманів, полковників, іншої старшини. Портрети, як криторські, так і світські, малювалися на Україні, зокрема у Львові, і раніше, але з XVII ст. починається історія власне українського портрета. Високого рівня у цей час досягла гравюра, особливо на міді.  У XVIII ст. значний крок уперед зробила на Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель – адміністративних, господарських, житлових та ін. Велику кількість чудових будівель було зведено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й кош-том гетьмана І.Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін. У першій половині XVIII ст., переважно у стилі барокко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. У 1731-1745 рр. під керівництвом архітектора Йоганна Готфріда Шеделя збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври. У 1747-1753 рр. за проектом архітектора В.Растреллі під керівництвом архітектора І.Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, а в 1752-1755 рр. - царський палац. Із 60 – 70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі приходить так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель, світлі фарби. Велике значення для розвитку архітектури на Україні мала діяльність видатних російських архітекторів, що працювали на Україні, - В.Ростреллі, А.Квасова, П.Неєлова та ряду ін. Найвидатнішими українськими архітекторами XVIII ст., які працювали в тісній співдружності з архітекторами російськими, були С.Ковнір (1695-1786) та І.Григорович-Барський (1713-1785).  Кріпак Києво-Печерської лаври, С.Ковнір навчився будівельної справи і створив оригінальні архітектурні споруди, які виділяються мальовничістю і багатством ліпного оздоблення стін і фронтонів. Це так званий Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Кловський палац, над яким Ковнір працював разом з П.І.Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського монастиря, дзвіниця і церква у Василькові.  Вихованець Київської академії, талановитий учень Растреллі, І.Григорович-Барський став автором багатьох архітектурних будов: церков Покровської і Миколи Набережного на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козельці та ін. У XVIII ст. розвивалася й дерев’яна архітектура. Найбільш видатною пам’яткою дерев’яної архітектури є Троїцький собор у Новомосковську, споруджений народним майстром Якимом Погребняком у 1773-1778 рр. Маючи 65 м у висоту, цей собор був найвищою дерев’яною будівлею XVIII ст. в Україні. Продовжував розвиватись в Україні живопис. У ньому дедалі сильнішими ставали елементи реалізму. Найбільш видатними майстрами живопису тоді були Д.Левицький (1735-1773), В.Боровиковський (1757-1825) і А.Лосенко (1737-1773). Вони спочатку навчалися в Україні, потім в Петербурзькій академії мистецтв, стали її академіками, працювали там. Особливо великі їхні заслуги в розвитку портретного живопису.  Таким чином, на Україні в XVI-XVII ст. достатньо розвивалося образотворче мистецтво та архітектура. Вони мали свої особливості, пов`язані з особливими історичними умовами, з розвитком західноєвропейської та російської культури. Та не дивлячись ні на що, українське мистецтво та архітектура були своєрідними, зберігаючи місцеву самобутню народну основу.

29.Хоча достовірно походження квіллінгу не відоме, вважається що він з`явився одразу після винайдення паперу, в Китаї у 105 н.е. Інші джерела стверджують, що квіллінг практикувався у Давньому Єгипті. Одне можна сказати напевно – квіллінг має дуже багату історію. Вважається у 300 – 400-ті роки срібні та золоті дротики були закручені навколо стовпів та ваз, гарні ювелірні вироби було зроблено саме за допомогою техніки квіллінг. До 1200-х це захоплення було дуже популярним. Головним матеріалом був метал, тож коли він став недоступним для мирянина, змінився на папір. Вперше документально згаданий квіллінг у 1200-х, але фактично почав використовуватись у 1500-1600-ті французькими та італійськими черницями. Вони використовували рвані шматочки бібельдруку (особливо тонкий непрозорий папір) [2]. та гусяче пір`я, щоб прикрасити релігійні догмати та картини. Саме використання гусячого пір`я породило термін quilling. Починаючи з кінця 1600-х квіллінг став досить популярним захопленням у Європі та Англії серед молодих дам. У школах дівчата вивчали квіллінг разом із вишиванням. Приклади таких робіт все ще існують із назвою школи та ім’ям дівчинки на звороті. Квіллінг ніколи не був розвагою у вільний час для жінок робочого класу. І лише дами вищого класу мали час на квіллінг, не маючи потреби у роботі, доки підходящий наречений не зробить пропозицію. Цю техніку використовували для прикрашання та декорування меблів, ваз, підставок, корзин, шкатулок та ін. Тільки люди з грошима могли дозволити собі купівлю матеріалів для квіллінгу. У якості фону використовували фольгу та флюди. Поселенці привезли із собою квіллінг у Америку, і там він пережив переродження. У наші часи квіллінг став досить відомим і доступним, тож кожен охочий тепер може створювати неповторні шедеври у себе вдома.

28.Паперопластика - це конструювання об'ємних та напівоб'ємних форм з паперу шляхом його механічної обробки та трансформації. А саме: складання, скручування, згинання, вирізування, прорізування, гофрування, склеювання тощо.

14.Вік від п'яти до десяти років називають золотим віком дитячого малюнку. Перші роки навчання - один з найбільш значимих періодів в розвитку особистості дитини. Відбувається формування контекстної і діалогічної ситуативної мови, вдосконалюється спілкування. Саме тому, у молодших школярів з різних причин можуть виникнути труднощі в комунікативній діяльності, вербалізації почуттів і думок, але вони з задоволенням "говорять невербально". Ще К.Юнг розглядав символічну мову образотворчого мистецтва як найбільш адекватну, точнішу й об'ємнішу, ніж слова. Малюючи, дитина ніби формує об'єкт чи думку по-новому, графічно оформляє своє знання, вивчає закономірності, що стосуються предметного і соціального світу. Усвідомлення оточуючого відбувається у дитини скоріше, ніж накопичення слів і асоціацій. Малювання дає їй можливість більш легко, в образній формі виразити те, що вона знає і переживає, не дивлячись на нестачу слів. Слід зазначити, що образотворча діяльність - своєрідний аналог графічної мови. Малюнок для дитини виступає не мистецтвом, а мовою, - це своєрідне експериментування з символами в якості замінників реальних об'єктів. Окрім цього, малювання реалізує потребу особистості в самовираженні. Саме спонтанна образотворча діяльність для дитини найбільш природна і цікава, вона не вимагає виняткових інтелектуальних зусиль, близька до гри і не викликає тривожних переживань. Заняття образотворчим мистецтвом сприяють розкриттю внутрішніх сил людини, а вихідний продукт образотворчої діяльності сублімує руйнуючі, агресивні тенденції автора і цим попереджає їх безпосередній прояв у вчинках. Дитинство - період інтенсивного становлення фізіологічних і психічних функцій. "Дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями" - вважав К. Д.Ушинський, закликаючи дорослих опиратися на ці особливості дитячого мислення. Відомо, що чим менша дитина, тим вона емоційніше сприймає оточуючий світ, тим більший "емоційний дискомфорт", який, як правило, щезає під впливом позитивних емоцій, джерелом яких може і повинна бути арт-терапія. Загалом, арт-терапія - один із методів психологічної роботи, що використовує можливості мистецтва для досягнення позитивних змін в інтелектуальному, емоційному та особистісному розвитку людини. Арт-терапія передбачає використання спеціалістом певних прийомів, які допомагають клієнту усвідомити відображення в образотворчій продукції змісту свого внутрішнього світу. Вона базується на переконанні, що внутрішнє "Я" людини відображується в зорових образах кожен раз, коли вона спонтанно малює. Також, арт-терапія має явні переваги над іншими формами психотерапевтичної роботи, а саме: - практично кожна людина, незалежно від свого віку, культурного досвіду, соціального положення, може брати участь в арт-терапевтичній роботі, яка не вимагає здібностей до художньо- образотворчої діяльності; - арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, кому складно словесно описати свої переживання (особливо це стосується дітей).  - cимволічна мова малюнку дозволяє людині точніше виразити свої переживання, по-новому подивитись на власні проблеми і знайти шлях до їх вирішення;  - образотворча діяльність виступає засобом зближення людей, своєрідним "мостом" між спеціалістом (арт-терапевтом, психологом, педагогом) і клієнтом. Це особливо цінно в ситуаціях взаємного відчуження, при труднощах в налагодженні контактів, в спілкуванні з приводу складних і делікатних питань, при роботі з агресивними, замкнутими в собі дітьми; - арт-терапевтична робота у більшості випадків викликає у людини  позитивні  емоції,  допомагає  подолати  апатію  і безініціативність, сформувати активну життєву позицію;  - підвищує адаптаційні можливості організму, понижує втомлюваність, негативні емоції, пов'язані з навчанням; - арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмах саморегуляції і зцілення.  - вона відповідає фундаментальній потребі в самоактуалізації – розкритті широкого спектру можливостей людини.

25.Силует (графіка)- різновид графічної техніки ( гравюра , малюнок ) в мистецтві портрета, що мав поширення в 18 столітті. Техніка використовувалась для чітко профільного зображення людини.

27.Техніка створення колажу полягає в приклеюванні чи прикріпленні будь-яким іншим способом (наприклад, за допомогою скотчу, скріпок, степ­лера, пластиліну тощо) на основу (найчастіше паперову) найрізноманітніших вирізок (фотографій, зображень з журналів, газет, листівок, плакатів, а також якихось їхніх деталей, слів, букв, символів) на визначену тему. Використання вирізок у колажу відбувається за рахунок вибору образів, їхньою просторо­вою організацією у визначеному порядку, наділення образів власними значеннями.

Щодо діагностичних можливостей арт-техніки “колаж”, то передусім важливо відмітити, що індивідуальний колаж є додатковим психо­діагностичним засобом, дає змогу висвітити як особисті переживання люди­ни, визначити її психологічний стан, так і дослідити певні аспекти її досвіду.

Діагностичні критерії можуть бути використані як з метою психологічної оцінки, так і для розгорнутого діалогу з клієнтом, зворотного зв’язку, що допомогло б йому краще зрозуміти свою внутрішню реальність.

Можна виділити низку опорних елементів трактування колажів.

1.       Вибір основи для колажу. Розташування паперу (чи будь-якої іншої основи колажу) горизонтально може свідчити про прагнення людини до стабільності, опори, до зв’язку з зем­лею, а по вертикалі – до росту й розвитку. Розмір обраної основи може бути по­в’язаний із потребами автора у розширенні своєї активності чи зменшенні її.

2.       Процес створення. Інформативно значущим є сам процес створення колажу. Різним може бути підхід до вибору зображень: реалізація задуманого образу, ідеї через зовнішні об’єкти, або ж пошук тих образів, що найбільше емоційно відкликаються. На створення роботи витрачається різний час, що вказує на значущість процесу, наявність або відсутність сформованості уявлень щодо запропонованої тематики. Спонтанні дії стосовно вирізок-образів можуть символічно відображати реальні або бажані дії клієнта щодо об’єктів реальності. Розміщення й переміщення картинок відображають процес внутрішньої динаміки, планування змін. Коментарі автора, його емоційні реакції є  невід’ємними частинами діагностики в арт-терапевтичному процесі.

3.       Ступінь хаотичності або упорядкованості елементів колажу. Елементи колажу, що розташовані в певному порядку, однакові за розміром і пов’язані за змістом, вказують на високу ступінь самоконтролю автора, раціональний підхід. Хаотично розташовані елементи, мало зв’язані між собою, що, зазвичай, розміщуються імпульсивно, вказують на домінування емоційних станів. Прояв хаотичності може бути пов’язаний із переживанням сильного афекту, актуалізацією позиції дитини.

4.       Характер розташування вирізок. Можна помітити різний ступінь дистанції між картинками. У деяких випадках доцільно провести паралель із відносинами представлених образів у реальному житті. Так, накладення еле­ментів один на одний може свідчити про прояви слабких особистісних меж, особливо, якщо картинки нібито наїжджають на образи, пов’язані з уяв­леннями про своє Я. Можливі прояви злиття, поглинання одним образом іншого. Заклеювання однієї картинки іншою асоціюється із прагненням прихо­вати якусь інформацію, подавити або витиснути якийсь психічний матеріал.

5.       Просторова організація картинок. Аналізуючи колаж, варто врахову­вати символічне значення простору аркуша. Співвіднесення символів, образів з їхньою просторовою організацією може дати додаткову інформацію.

При аналізі колажу можна також враховувати “діагональ розвитку”, що йде з лівого нижнього кута в напрямку до правого верхнього. Розглядаючи колаж з цієї позиції, можна припустити, що розташоване в центрі листа зоб­раження (чи композиція) говорить про те, що найбільш актуально для осо­бистості на даний момент часу “тут і тепер”. Відповідно лівий нижній кут го­ворить про минуле, а правий верхній – про майбутнє, перспективи людини. Таким чином, важливо враховувати місце розташування елементів колажу на основі.

6.       Заповнювання – порожнеча. Порожні місця, не заповнені інформацією, можуть вказувати на проблемні переживання, пов’язані з життєвим досвідом. Надлишок елементів може вказувати на схильність до сверхкомпенсації.

7.       Вихід за межі основи. Елементи, розташовані за межами основи, часто асоціюються із чимось, що виходить із загального простору внутрішньої реальності або не приймається. Особливу увагу варто звернути на образи, розташовані на зворотному боці основи. Постає питання: що заважає даному образу бути пред’явленим світу явно?

8.       Символіка. Під час трактування образів і символів колажу вирішальне значення мають пояснення автора, його асоціації, почуття. Важливо звертати увагу на змістовні взаємозв’язки символів, протилежні за змістом образи, що доповнюють один одного, повторюються, розвивають одну тему. Значущим є розгляд кожного символу у контексті усього колажу, тематики, запиту клієнта, психотерапевтичних відносин. На думку А. І. Копиті­на [4], варто враховувати, що той самий образ може включати декілька “шарів” значень – деякі з них лежать на поверхні й відображають усвідомлюваний психічний матеріал, тоді як інші є важкодоступними й можуть відбивати більш глибокий шар психологічного.

Створюватися колаж може як індивідуально, так і групою – залежно від мети арт-терапевтичної роботи.