Виваженість корекції міжособистісних взаємин вихованців

Людина як істота соціальна не може існувати відчуже­но від інших людей, поза системою різноманітних між­особистісних відносин. Тільки активно долучаючись до них, вона може стати повноцінною особистістю.

Прагнення дитини "бути у взаєминах" з'являється дуже рано. Саме завдяки цьому в неї виникає процес спілкування, без якого неможливий її психічний розвиток.

Зростаюча особистість відчуває себе обділеною, якщо з якихось причин перебуває поза межами взаємин як з дорослими, так і з ровесниками.

Проте далеко не завжди дитина актуалізує у взаєми­нах свій лише позитивний потенціал. Через це її система взаємин часто стає деструктивною, як для неї самої, так і для людей, які її оточують. Отже, у виховному процесі потрібно забезпечити нормовідповідність дитячих між­особистісних стосунків.

Виокремимо найбільш руйнівні типи міжособистісних взаємин вихованців:

1. глузування над своїм ровесником, який зробив зау­важення стосовно несхвальних дій вихованця. Той, кому зроблене зауваження, образившись і не маючи іншого за­собу захиститися, засипає ровесника насмішками, сподіваючись таким чином прикрити свої недоліки;

2. дорікання ровесникові, що спричинюється необду­маністю з боку вихованця. Здебільшого, таке дорікання виявляється необ'єктивним;

3. несправедливе звинувачення вихованцем ровесника на підставі лише чуток, без перевірки їх достовірності, чи підозри.

Педагог у своїй виховній діяльності має дотримува­тись чіткої корекційної тактики. По-перше, вихованця, який зазнає несправедливого звинувачення та інших не­обгрунтованих негативних впливів з боку однокласника, вихователь мусить переконати у тому, що не буде корис-

5.4

Педагог у просторі вчинку

ним їх надто побоюватися чи нехтувати ними, по-друге — вчити його способів гасіння таких деструктивних взаємин, встановлюючи тісніше особистісне спілкування з цим вихованцем. Якщо вихованець — ініціатор неспра­ведливості — позитивно не змінюється, тоді той, хто заз­нає несправедливості, має виявити зневагу, щоб виклика­ти в образника самоосудження.

Корисними щодо цього є ширші корекційно-виховні впливи педагога, спрямовані на формування дружніх і морально відповідальних стосунків у колективі вихо­ванців. Це означає, що педагогові не слід нехтувати по­ведінкою вихованців, схильних до деструктивних вчинків, потрібно не відвертатися від них, а зміцнювати в них віру у власні позитивні особистісні зміни.

5.4.3

Наполегливість педагога у виховній діяльності

Ефективність процесу виховання зумовлена значною мірою якістю дій, які використовує педагог стосовно конкретного вихованця. При цьому слід враховувати, що результативність виховної дії залежить не лише від її змістовної характеристики (тобто від того, чи достатньо суджень підібрано й висловлено педагогом для впливу на свідомість вихованця), а й від її динамічної сторони (дот­римання належної старанності в її застосуванні).

Виховні прорахунки нерідко є результатом того, що педагог, по-перше, має недостатні знання про самі пара­метри виховної дії, по-друге, не дотримується їх,- виявля­ючи недостатню заповзятливість. Вибудовуючи виховну дію, він орієнтується на вихованців, які легше піддають­ся виховному впливу. Під час зустрічі з вихованцями, які внаслідок своїх психологічних особливостей чинять пев­ний опір, такий педагог виявляється професійно безпо­радним і перекладає всю відповідальність на них.

Можна систематично застосовувати певні заборони або приписи, що за своєю сутністю мають бути дієвими, проте якщо вони пред'явлені вихованцям безтурботно, не

240

9 Бех І. Д. 241

Розділ 5

Вчинок як духовна константа особистості

наполегливо, то вихованець не реагує на них або реагує не тією мірою, яка влаштовує педагога.

Отже, виховний акт педагога має характеризуватися належною психологічною силою й наполегливістю, три­вати стільки, скільки потрібно, і бути цілковито зосере­дженим на кожному вихованцеві. В іншому разі виховну дію не можна вважати високоефективною щодо її пере­творювальних можливостей.

5.4.4

Колізія морально-духовної вищості особистості у виховному процесі

Для успішного перебігу виховного процесу слід зважа­ти не лише на процесуальну складність (коли розгор­тається взаємодія вихователя й вихованця), а й на поста­новку загальної виховної мети. Саме на цьому етапі мо­жуть виникати істотні перепони, які не даватимуть змоги піднятися у виховній діяльності до прийнятих розвиваль-них стандартів.

Виходячи із традиційних методичних порад, педагог в організованому виховному процесі передусім докладає зу­силь, щоб вихованець усвідомив межову мету, яка пов'яза­на з духовністю особистості, до якої він мусить прагнути. Зауважимо, що така виховна дія властива лише спеціально організованому виховному процесові: для моральної соціалізації вона не характерна, оскільки тут той чи інший вплив (батьків, дорослих) обмежується конкретною етич­ною вимогою або приписом належного узагальнення.

Коли педагог наголошує на суспільній цінності духов­ної особистості, не розкриваючи її компонентної структу­ри, вихованець сприймає цю інформацію з внутрішнім спокоєм. Його психологічний стан може якісно змінитися, якщо він осягне моральну систему духовної особистості. Розуміння цієї системи може збентежити вихованця, вик­ликати трепет чи страх. Зрозуміло, що такі емоційні пере­живання не сприятимуть його позитивній налаштованості на взаємодію з вихователем. Ситуація може ускладнювати­ся й тим, що вихованець так чи інакше ототожнює

5.4

Педагог у просторі вчинку

(певною мірою) цю морально-духовну систему, зокрема особистісні цінності, безпосередньо з вихователем. Тепер може виявлятися чинник морально-духовної вищості осо­бистості педагога порівняно з вихованцем. Учень нама­гається внутрішньо дистанціюватися від вихователя, що є небажаним. На думку вихованця, він і вихователь — вели­чини у цьому плані непорівнянні, отже, й недоцільно док­ладати зусиль для усунення цієї різниці.

Таким чином, перед педагогом постає складне завдан­ня подолання цієї суперечності. Його дії мають бути спрямовані на те, щоб звільнити вихованця від пережи­вання збентеження і допомогти йому повернути нормаль­ний психологічний стан. Інакше кажучи, вихователь має зняти у вихованця установку на відчуження від нього.

Єдиним педагогічним засобом розв'язання цієї проб­леми має стати тактика "полегшення" взаємин із вихо­ванцем, її сутність полягає у тому, щоб, з одного боку, зберегти морально-духовну гідність і вірність відповідним особистісним цінностям, а з іншого — наблизитися до розуміння і внутрішнього досвіду вихованця. Тож педагог повинен знайти спільну мову з вихованцем. Слід наголо­сити, що попереднє сходження педагога до внутрішніх можливостей вихованця не повинно бути постійним, оскільки це може навіяти йому хибну думку про недосяж­ну морально-духовну вищість свого наставника. Цього не можна допускати, але педагог, прилаштовуючись до ро­зуміння вихованців, має дати їм можливість відчути вагу його морально-духовних надбань.

Отже, первинна полегкість у системі "вихователь — вихованець" на етапі визначення межової виховної мети мусить відповідати вимозі: педагог як носій духовності демонструє її тією мірою, якою вихованець здатний сприйняти її. Тут момент прилаштовування особистості вихованця до особистості вихователя має вирішальне зна­чення. Лише після такого психологічного прийому вихо­ванець без внутрішнього конфлікту осягне об'єктивовану через особистість вихователя межову морально розви-вальну мету і прагнутиме досягнення її.

242

243

Розділ 5

Вчинок як духовна константа особистості

5.4.5