3. Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці.

У Стародавньому Єгипті здійснювався ретельний облік трудових та матеріальних ресурсів. Тому періодично проводилися переписи населення з урахуванням вікових і професійних особливостей, складалися земельні кадастри, обліковувалась худоба та інші матеріальні ресурси. В IV тисячолітті до н.е. рабство виникає в стародавньому Єгипті. Це було пов'язано з вигідним стратегічним та географічним положенням цих земель. Зокрема, на поливних долинах ріки Ніл розвивалося землеробство. Іншою важливою галуззю господарства стало тваринництво. Єгиптяни навчилися виготовляти з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Та найбільшим господарським досягненням Стародавнього Єгипту стала зрошувальна система землеробства. Побудувати цей складний гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли лише великі вільні сільськогосподарські общини.

Оскільки на півночі розвивалося в основному тваринництво, а на півдні - землеробство, то між цими областями виникає жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія, та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревом, рабами. В країні існували ринки, де вільно купували і продавали невільників.

Що стосується розвитку економічної думки, то важливе місце у давньоєгипетській літературі належить повчанням — творам дидактичного характеру, в яких розглядаються питання управління державним господарством на найрізноманітніших його рівнях. Так, наприклад, «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.) дає уявлення про політичні та економічні функції фараона — глави держави, про класовий характер староєгипетської влади. Автор говорить про необхідність ворожого ставлення до незаможних та придушення натовпу, з одного боку, і возвеличування, нагородження царем своїх вельмож, жерців — з іншого. У «Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» (XXI — XVIII ст. до н.е.) не тільки узагальнюється життєвий досвід, а й описується соціальна структура Стародавнього Єгипту. При цьому оспівується та прославляється професія писаря (чиновника), яка давала змогу посісти високе місце в ієрархічній державній системі.

Заслуговують на увагу такі пам'ятки, як «Проречення Іпусера» (відома копія початку XVIII ст. до н.е.) та «Пророцтво Неферті». Вони розповідають про соціальний переворот, що стався у XXIII—XXI ст. до н.е., описують розпад централізованої системи управління, розкрадання податкових декларацій, знищення сувоїв законів судової палати та ін.

4. Особливості економічного розвитку Індії та Китаю.

Для економічного розвитку Індії та Китаю характерним є розвиток східного рабства. Вже в IV тис. до н.е. в долині Інду зароджується зрошуване землеробство, розвивається тваринництво. Виникають ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялись як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. В II -І тис. до н.е. спостерігається швидке піднесення економіки Індо-Гангскої рівнини. Переважно використовуються залізні знаряддя праці.

На зрошених полях збирали два врожаї на рік, культивуючи цукрову тростину, пшеницю, просо, льон, бавовну, рис. Розвивалися ремесла. З'являлися ковалі, металурги, ткачі, ювеліри, гончарі, різьбярі та ін. Цілі райони Індії включилися в обмінну торгівлю — Кашмір торгував вовною, Гімалаї — золотом, Пенджаб - кіньми, Південь - дорогоцінними каменями, Схід - слонами і т. д. З'явилися купці-професіонали, в тому числі лихварі. Грошовий обіг був слабкий, та й справжні монети з'явилися у формі злитків з печаткою лише у V ст. до н.е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община й далі зберігала панівне становище в економіці країни.

В Індії головною метою економічної політики держави є поповнення скарбниці. Основними джерелами доходів староіндійської держави були прибутки від державних (царевих) підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. Важливою складовою регламентації торгівлі був нагляд за цінами та отримуваним прибутком. Ринкові наглядачі могли встановлювати «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалася — для місцевих товарів у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів — 10%.

У давньоіндійській літературі вже наявні відомості про економічний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення господарства, подано рекомендації щодо управління ним, зокрема щодо організації оподаткування та з інших питань економічної політики.