6. Організаційна структура державного управління.

Організаційна структура державного управління — об'єднує держав­ні організації, їх персонал, матеріальні та інформаційні ре­сурси.

Ланка держав­но-управлінської системи (міністерства, інші центральні орга­ни виконавчої влади, місцеві державні адміністрації тощо) – це органи державної влади, що характеризуються однаковим організаційно-правовим статусом і однорідністю здійснюваних управлінських функцій.

Основні вимоги побудови організаційної струк­тури державного управління:

• забезпечення мінімальної кількості рівнів у ієрархічній структурі управління;

• спрощення організаційної структури управління;

• забезпечення гнучкості організаційних структур управ­ління;

• оптимальне поєднання централізації і де­централізації управлінських функцій;

• виключення дублювання функцій.

Визначальним фактором побудови організаційної структу­ри державного управління виступає державний устрій.

Форма державного устрою — це спосіб територіально-полі­тичної організації держави. Основними формами державного устрою є унітарна і федеративна держава.

Унітарна держава — єдина централізована держава, не роз­ділена на самоврядні одиниці. Характеризується такими ознаками:

• єдина територія;

• єдина конституція;

• єдина система вищих органів державної влади;

• єдина система права і судова система (у тому числі — єдине громадянство);

• єдиний державний бюджет, фінансова, податкова та інші системи;

• усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють цент­ральні органи.

Різновиди унітарної держави: централізована і децентралізована унітарна держава.

Централізовані унітарні держави - держави, в яких під­леглість регіональних органів державному центру здійснюєть­ся за допомогою посадових осіб, що призначаються центром (Норвегія, Швеція, Фінляндія).

Децентралізовані унітарні держави - держави, в яких регіональні органи влади формуються незалежно від центру і діють самостійно під наглядом вищих урядових інститутів (Велика Британія, Нова Зеландія, Японія).

Унітарна держава може утворювати автономію в своєму складі.

Автономія - надання певним регіонам держави прав на самовряду­вання в адміністративній сфері.

Автономія, як правило, надається етнонаціональним спіль­нотам і тому вважається однією з форм самовизначення наро­ду, гарантованого міжнародним правом.

Характерні ознаки автономії:

• дія на території автономії разом з загальнодержавними за­конами і законів автономії з певного кола питань;

• формування незалежно від центру власного автономного уряду і парламенту.

Автономія набуває певних ознак державного утворення (конституція, державна символіка, уряд, парламент), але цим не визнається.

Україна є унітарною державою, що має в своєму складі Ав­тономну Республіку Крим (АРК). На другій сесії Верховної Ради АРК було прийнято Кон­ституцію Автономної республіки Крим.

Представницьким органом АРК є Верховна Рада АРК (ВР АРК). Вона складається із 100 депутатів, які обираються на 4 роки на основі рівного і прямого виборчого права шляхом тає­много голосування.

До виконавчих органів АКР належать Рада Міністрів АРК (РМ АРК), республіканські міністерства і комітети, районні в АРК державні адміністрації. РМ АРК формується ВР АРК на строк її повноважень. РМ АРК очолює голова, який признача­ється ВР АРК з поданням Голови ВР АРК і за погодженням з Президентом України.

Імперія - об'єднання під жорсткою централізованою владою національно-територіальних або адміністративно-територіальних утворень. Імперії в своєму розвитку пройшли такі етапи існування: народження, піднесення, застій, криза, загибель. У сучасному світі імперій немає.

Федеративна держава — союзна держава, яка складається з відносно самостійних з політичного та юридичного поглядів державних утворень як членів федерації. Характеризується такими ознаками:

• має федеративно-територіальний поділ;

• суб'єкти федерації володіють відносною юридичною, політичною, економічною самостійністю;

• суб'єкти федерації не володіють суверенітетом у повному обсязі і, як правило, не мають права на односторонній вихід із федерації;

• суб'єкти федерації можуть мати власні конституції, по­ложення яких не суперечать конституції федерації;

• суб'єкти федерації мають своє законодавство, мають право видавати законодавчі та інші нормативні акти;

• суб'єкти федерації мають свої системи органів законо­давчої, виконавчої та судової влади.

Федеративні держави можуть бути побудовані за територі­альним (США, ФРН, Канада) і етнотериторіальним принци­пом (Російська Федерація, Індія, Бельгія). Федеративні дер­жави налічують від 2 (Бельгія) до 90 (РФ) суб'єктів федерації. Суб'єкти федерації мають різні назви: республіки, штати, кан­тони, провінції, землі.

Конфедерація — міждержавний союз, утворений шляхом підписання міжнародного договору, члени якого повністю зберігають свій державний суверенітет.

Основними ознаками конфедерації є такі:

• відсутність єдиної території міждержавного союзу;

• кожна держава — член конфедерації має власну незалеж­ну систему органів влади й управління, самостійне громадянс­тво, свою валюту, національну армію, незалежне законодавс­тво і судову систему;

• для координації дій держави члени конфедерації ство­рюють один або декілька політико-адміністративних органів;

• держави — члени конфедерації мають необмежене право виходу із союзу;

• фінансові засоби конфедерації формуються із внесків членів союзу;

• держави — члени конфедерації проводять спі­льну, узгоджену міжнародну політику;

• юридично всі держави — члени конфедерації є рівноправ­ними.

Конфедерації створюються з метою реалізації спільних ін­тересів: економічних, політичних, військових. Прикладом кон­федерації є Європейський Союз, СНД.

В організаційних структурах, у тому числі державного управління, використовують такі організаційні основи, що формують відповідні типи структур: лінійна; функціональна; лінійно-функціональна/штабна; програмно-цільова; проектна та матрична; мережева.

Лінійна основа створює структуру, за якою переважає вер­тикальна підлеглість органів державної влади — ієрархічна піраміда.

Функціональна основа передбачає формування органів дер­жавної влади, пристосованих спеціально до виконання конк­ретних функцій управління.

Лінійно-функціональна основа забезпечує поєднання пере­ваг лінійної та функціональної засад.

Програмно-цільова основа закладає в організаційну струк­туру орієнтацію на ціль, забезпечує комплексний системний підхід до ви­рішення певної проблеми.

Під проектною структурою розуміють тимчасову організа­цію, що створюється для вирішення конкретного комплексно­го завдання.

Матрична структура поєднує лінійну і програмно-цільову структури.

Мережевій організації притаманні такі характеристики: об'єднання державних, громадських та бізнес-організацій, які мають пев­ний спільний інтерес.

Запобігання появі та усунення наведених організаційних патологій виступають важливою передумовою формування ефективних організаційних структур державного управління:

• панування структури над функціями;

• автаркія підрозділів – їх надмірна зосе­редженість на власних внутрішніх завданнях;

• несумісність особи з функцією;

• бюрократизація організації.