5. Сутність і систематизація методів державного управління.

Метод державного управління - це спосіб практич­ної реалізації функцій державного управління шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об'єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей.

Управлінські методи можна систематизувати таким чином:

а) за функціональним змістом:

1. адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи - це сукупність прийомів, впливів, за­снованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління. Виділяють три основні групи адміністративних методів управління:

   1. регламентаційні - розмежування і закріплення обов'язків, за­вдань, функцій, прав і відповідальності, встановлення взаємозв'язків; здійснюються за допомогою законів, статутів, положень, регламентів, штатного розпису, посадових інструкцій;

   2. розпорядчі - відображають поточне використання встановлених організаційних зв'язків, їх коригування в разі зміни умов роботи; в основі лежать повноваження органів виконавчої влади - їх права та обов'язки; документальне оформлення: указ, постанова, розпорядження, наказ, доручення, інструкція, правила, акт;

   3. нормативні - призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків за допомогою дисциплінарних вимог і систем відповідальності; документальне оформлення: стандарт, класифікатор, норма, норматив, табель, довідник, ліцензія, дозвіл, сертифікат.

2. економічні - запровадження фінансово-економічних законів і грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, що за­безпечують досягнення високих економічних результатів:

   1. індикативне планування - централізоване планування з суворою систе­мою моніторингу господарської діяльності, що органічно поєднує планові та ринкові чинники;

   2. державне регулювання;

   3. грошово-кредитна та фінансова політика;

   4. конкурентна політика;

   5. вплив на ринкове ціноутворення;

   6. податкова політика;

   7. економічне стимулювання: державне замовлення, державні дотації та субсидії, бюджетні позики, пільгове оподаткування.

3. правові - використову­ються для юридичного закріплення управлінських відно­син:

   1. правове регулювання;

   2. переконання і примус;

   3. субординація і координація.

4. соціально-психологічні - застосовуються з урахуванням індивідуальних і профе­сійних якостей працівників:

   1. соці­альні - спрямовані на створення надійної системи соціального захисту, підвищення соціального статусу державних службовців;

   2. морально-етичні - ґрунтуються на зверненні до гідності, честі і совісті людини та засвоєнні персоналом державної служби морально-етичних норм;

   3. психологічні - засоби впливу на процес формування і розвитку колективу, що складається з фор­мальних і неформальних груп, системи взаємовідносин, соціальних потреб.

б) за спрямованістю впливу методи управління розрізняють три групи:

• орієнтовані на загальнодер­жавний рівень;

• різноманітні структури (галузі, сфери, регіони, устано­ви, організації тощо);

• окремих працівників.

в) за організаційними формами методи управління реалізуються у різ­них видах:

• тип впливу (акт, норма, стандарт);

• спосіб здійснення впливу (одноособовий, колективний, колегіальний);

• часова характеристика впливу (разові та періодичні, тактичні та стратегічні, короткотермі­нові та довготермінові);

• особливості впливу (виправляти результати або запобігати їм, активно втручатися чи вичікувати).

г) за характером управлінського впливу розрізняють методи:

• прямої дії - передбачають досягнення конкретного результату;

• непрямої дії - передбачають створення сукупності умов для досяг­нення кінцевих результатів.

ґ) за механізмом впливу на людину, її свідомість і поведінку:

• позитивні (стимулювання);

• негативні (примус).