Соціологія освіти
Освіта — багатозначне поняття. Насамперед — це визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення нагромаджених знань, досвіду, традицій. У цьому контексті освіту можна розглядати і як процес навчальної та виховної діяльності, і як результат цього процесу. Причому освіта — це не просто діяльність, а діяльність в особливий спосіб організована, з певною ієрархією ролей і нормативним регулюванням.
Освіта є складним соціальним феноменом, і вивчає цей феномен багато наук. Вітчизняна наука найбільшу увагу приділяє вивченню змісту, мети та організації освітньої діяльності, методів та процедур навчання, системи управління тощо.
Соціологія освіти — галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, її функції в суспільстві і взаємозв’язок з іншими соціальними інститутами, освітні установи як соціальні організації, соціальну політику у сфері освіти.
Об’єктом соціології освіти є те соціальне середовище, де функціонують інституційні й неінституційні освітні організації, відбуваються процеси навчання та виховання, взаємодіють їх суб’єкти.
Предметом соціологічного вивчення є освіта як соціальний інститут, як соціальна система, механізм взаємодії її з іншими складовими суспільства, його соціальною структурою.
Щоб ліпше зрозуміти роль і місце інституту освіти в загальній системі суспільних відносин, слід коротко ознайомитися з еволюцією освіти, історією її розвитку.
У первісному суспільстві освіта була складовою соціально-виробничих процесів. Не було ні шкіл, ні вчителів. Передавання знань, досвіду, культури здійснювали всі члени суспільства. Навчання дітей, залучення їх до трудового процесу починалося з 4—5 років. Хлопчиків навчали чоловіки, а дівчаток — жінки. Підлітки нарівні з дорослими брали участь у випасанні худоби, риболовлі тощо.
Коли діти дорослішали, вони проходили церемонію «ініціації», тобто своєрідного посвячення в дорослі, демонструючи свою силу й трудові навички.
З поглибленням поділу та спеціалізації праці, утворенням державності і появою соціальної нерівності починається поступова інституалізація освіти. Перші ознаки соціального інституту освіти з’являються вже в античному світі, коли діти багатих батьків здобували освіту в спеціальних учителів.
Соціальні інститути освіти зароджуються у Стародавній Індії, Стародавньому Римі, де в школах за певну плату вчителі навчали дітей з аристократичних сімей граматики, філософії, музики, красномовства, юриспруденції, медицини тощо. Діти з інших родин, як правило, навчалися безпосередньо в процесі трудової ді- яльності. За таких умов визначальну роль у навчанні й вихованні дітей продовжувала відігравати сім’я.
У середньовіччі освіта набирає більш організованого характеру, але існує ще в межах соціального інституту релігії. Християнська церква в Європі запроваджує цілу систему спеціальних на- вчальних закладів для підготовки осіб духовного стану. У Парижі, Оксфорді та інших містах виникають перші університети. Згодом культурно-освітні функції університетів розширюються, там починають навчати юриспруденції та медицини, опрацьовують перші наукові дослідження з математики, логіки, фізики. Але освіта була доступна лише дітям з багатих і «шляхетних» родин.
Сучасна освіта перетворилася на диференційовану, багатоступеневу систему, яка дає змогу людині постійно працювати і освоювати раніше набуті людством знання й навички. Вона стала визначальним чинником у процесі соціалізації особистості, формуванні її соціального статусу, який визначається передовсім престижністю професії. Здобута освіта значною мірою визначає дальшу кар’єру людини, її місце в житті.
Соціологія вивчає освіту як відносно самостійну соціальну систему, метою котрої є систематичне навчання й виховання членів суспільства, орієнтоване на опанування ними певних професійних і наукових знань, моральних цінностей, умінь, навичок, норм поведінки, зміст яких визначається політичним устроєм суспільства, соціально-економічним рівнем його розвитку.
Як самостійна галузь науки соціологія освіти сформувалася на рубежі ХІХ—ХХ ст. Ще Е. Дюркгейм, Д. Дьюї та інші соціологи того часу у своїх працях звертали увагу на необхідність спеціального аналізу проблем, що стосувалися ролі, призначення і функцій освіти.
Сучасні вчені називають такі завдання соціології освіти:
вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини;
оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості;
аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності;
виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу;
визначення міри впливу освіти на динаміку моральних потреб і інтересів.
Разом з тим система народної освіти має різні рівні і форми, у кожної з яких — свої особливості, мета, завдання.
Освіта як соціальна система існує в Україні на 3-х рівнях — дошкільна, шкільна (початкова й середня), вища — і у 2-х формах — непрофесійна (дошкільні дитячі заклади, середні школи, гуртки тощо) і професійна (навчання на робочих місцях, курси професійної підготовки, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, інститути, університети, курси підвищення кваліфікації, магістратура, аспірантура, докторантура).
Що стосується, наприклад, дошкільного навчання, то соціологія виходить з того, що основи виховання людини, її працелюб- ство, інші моральні якості закладаються ще в ранньому дитинстві, а отже, дуже велике значення має соціальна позиція й ціннісні орієнтації тих людей, які виховують дітей.
Велика роль у цьому належить дошкільним закладам, які відвідує майже кожна друга дитина. Проте значення цих установ у формуванні особистості людини часто недооцінюють. Інколи забувають, що дитячі садки, ясла — це не просто місця, де дітей годують і доглядають, а й що тут відбувається їхній фізичний, розумовий і духовний розвиток. Нині, на жаль, через усеохоплюючу суспільну кризу дитячі дошкільні заклади здебільшого перестали функціонувати. Суспільство болісно відчує це років через десять, коли сьогоднішні дітлахи подорослішають.
На відміну від дошкільних закладів, які завжди охоплювали лише частину дітей (на бажання батьків), шкільне виховання є обов’язковим. Це означає, що молоді гарантується право здобуття повної середньої освіти.
У соціологічному аналізі загальної середньої освіти вивчаються її цінності, орієнтири батьків і дітей, їхня реакція на запровадження нових форм освіти, бо закінчення загальноосвітньої школи є для молоді одночасно й моментом вибору життєвого шляху, професії, виду занять.
Однак глобальна криза суспільства дається взнаки й тут: значно поглибився розрив між рівнем знань, що його забезпечують звичайні школи, і рівнем знань учнів привілейованих гімназій та ліцеїв, де навчаються діти заможних батьків. Через це й перспективи продовжити навчання у вузі теж дуже неоднакові. Діти з матеріально незабезпечених сімей втрачають можливість одночасно із середньою здобути професійну освіту, оскільки значно скоротилася кількість ПТУ, особливо в сільській місцевості. Скорочення мережі позашкільних дитячих установ (спортивних, музичних, природничо-технічних тощо) призвело до значного зростання кількості неформальних груп підлітків, котрі демонструють здебільшого не найліпші взірці поведінки й моральних цінностей.
Особливе місце в соціологічному вивченні посідає професійна освіта — професійно-технічна, середньоспеціальна й вища.
Професійно-технічне навчання зв’язане безпосередньо з потребами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою формою включення молоді в життя. Соціологів цікавлять мотиви і ефективність навчання, його роль у підвищенні кваліфікації, у розв’язанні народногосподарських проблем.
Щодо середньої спеціальної і вищої освіти, то для соціології важливо виявити соціальний статус цих видів навчання, оцінку можливостей і ролі в майбутньому житті, відповідність суб’єктивних намагань молоді та об’єктивних потреб суспільства, якість і ефективність її професійної підготовки.
Особливо актуальним є питання професіоналізму майбутніх фахівців, тобто того, щоб якість і рівень їхньої підготовки відповідали реаліям сьогоднішнього дня.
Соціологічні дослідження свідчать, що продовжує залишатися невисокою стійкість професійних інтересів молоді. Більше половини випускників змінюють професію, сотні тисяч фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою працюють на посадах, що не потребують такого рівня підготовки. З розвитком ринкових відносин ця тенденція посилюється.
Стан освіти та науки в Україні
10 лютого 2012 року перший секретар ЦК КПУ, керівник фракції комуністів у Верховній Раді Петро Симоненко в рамках Медіа-клубу “На власний погляд” зустрівся з представниками регіональних засобів масової інформації. Темою розмови став критичний стан системи освіти і науки в Україні, системні провали у вихованні молоді, формуванні моральних цінностей підростаючого покоління. Поряд з оцінкою стану справ в цих сферах, Петро Симоненко розповів про механізми виправлення даної ситуації, детально зупинився на тих законопроектах, які розробила фракція КПУ у Верховній Раді по цим питанням.
Разом з руйнуванням радянської системи освіти, визнаної міжнародними експертами однією з кращих у світі, було серйозно втрачено якість освіти на всіх рівнях, від початкової до вищої школи. Втрачена доступність вищої освіти, і цей процес носить лавиноподібний характер – з кожним роком кількість бюджетних місць у вузах скорочується. Система освіти погрузла у корупції, побори і хабарі стали нормою не тільки для вузів, але й для шкіл. Комерцізація освіти призвела до того, що сьогодні все продається і купується – і дипломи, і екзамени, і вступ в учбовий заклад. Окрема і ще більш кричуща проблема – стрімка руйнація і знищення освітянської інфраструктури у сільській місцевості, де масово закривають школи, дошкільні дитячі заклади, де діти втрачають будь-які перспективи на нормальне повноцінне навчання. Повністю зруйнована радянська система і після вузівського працевлаштування, виходить, що інститути в нас в Україні видають своїм випускникам диплом безробітного, і цією проблемою ніхто не займається. Що стосується виховання і формування моралі молоді, то тут ситуація дійшла до крайнощів: Україна – лідер по поширенню СНІДу, зрозуміло, ця хвороба не пенсіонерів, а молоді. Злочинність стрімко молодшає – кожне третє вбивство в країні здійснюють молоді люди. Куріння і вживання алкоголю стало масовим ледь не з початкової школи. Це все страшні симптоми хвороби, що охопила не тільки підростаюче покоління, але і саму ту систему, яка була покликана переломити ситуацію. Ситуація з молоддю дзеркально відображає те, що якісна освіта і виховання в країні фактично відсутні. Компартія завжди, і в радянські часи, і сьогодні питанню освіти і виховання молоді приділяла першорядну увагу. Виховання і турбота про здоров’я дітей починалося з дошкільного закладу, яких було вдосталь, продовжувалось в оздоровчих піонерських таборах, безплатний відпочинок дітей був доступний кожній сім’ї, не було жодного райцентру, в якому не працював би Будинок піонерів, станції юних техніків і натуралістів. Сьогодні цього усього просто фізично не існує – інфраструктура виховання і оздоровлення дітей розграбована, розпродана, зруйнована. Петро Симоненко детально зупинився на тих законопроектах, які Компартія підготувала для того, щоб повернути життя в систему освіти, повернути її обличчям до народу, зробити ефективною і доступною для всіх. Законодавчі ініціативи КПУ, ставлять за мету повернути те, що було найкраще за радянських часів і що сьогодні є найбільш актуальним в освіті, науці та роботі з молоддю. «Ми робимо усе, щоб законодавчо захистити молодь і забезпечити їй майбутнє, – підкреслив Петро Симоненко. – Наші законопроекти стосуються усіх етапів освіти та виховання, від шкільного до вищого, в тому числі вони стосуються і кадрових питань системи освіти, і питання науки в них є також». Щодо дошкільної освіти, то керівник фракції КПУ у ВР розповів про розробку законопроекту «Про відновлення мережі дошкільних навчальних закладів» (підготовлений депутатами П.М.Симоненко, К.С.Самойлик, В.О. Дем`янчук) Мета цього законопроекту – забезпечити реалізацію конституційного права на доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних навчальних закладах та здобуття обов’язкової дошкільної освіти дітьми старшого дошкільного віку за рахунок відновлення дитячих садків у раніше ними займаних приміщеннях, які використовуються не за цільовим призначенням іншим організаціям, повернення цих приміщень у користування або власність територіальних громад. Метою ще однієї нової законодавчої ініціативи КПУ – проекту Закону України «Про гарантії права громадян України на доступну і безоплатну повну загальну середню освіту»,- є формування системи гарантованого забезпечення права громадян України на безоплатну повну загальну середню освіту. Реалізація положень цього закону передбачає: забезпечення розробки цільових загальнодержавних і регіональних програм, консолідацію зусиль держави, політичних партій, громадських організацій, комерційних структур щодо реального забезпечення гарантій права громадян України на безоплатну повну загальну середню освіту. На думку Петра Симоненка ще один законопроект комуністів «Про внесення змін до законодавства України щодо соціальних гарантій педагогічним та медичним працівникам, які працюють у сільській місцевості» також надзвичайно сьогодні актуальний. Необхідність прийняття цього законопроекту продиктована, по-перше, низьким рівнем освіти та медичного забезпечення у сільській місцевості, по-друге, катастрофічно низьким рівнем соціального захисту працівників закладів охорони здоров’я та освіти на селі. Метою законопроекту комуністів «Про гарантії працевлаштування та соціального захисту випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» є гарантоване працевлаштування – у відповідності із отриманою спеціальністю – випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за державний кошт. Згідно з цим законопроектом, молодим спеціалістам також гарантується службове житло на початку їх професійної діяльності та закріплення за ними зазначеного житла у випадку, якщо вони продовжують працювати у державному секторі. Необхідність переходу України на інноваційний шлях розвитку на основі обраних пріоритетів зумовлює потребу в додатковій державній підтримці та державних гарантіях наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Це потребує, у свою чергу, змін у державному управлінні сферою науки і, зокрема, у правовому регулюванні даної сфери суспільного життя. Саме на це спрямований законопроект “Про державні гарантії розвитку фундаментальної та прикладної науки в Україні”. Усі ці та багато інших аспектів, яких стосуються презентованих на прес-конференції законопроектів, відображені в антикризовій програмі Компартії, зазначив лідер українських комуністів. Комуністи не лише говорять, вони працюють. Нажаль, але соціальні ініціативи не знаходять підтримки з боку олігархічної влади. Зокрема, законопроект 4352, яким передбачалась відстрочка оплати за отримання вищої освіти в кризовий період, коли люди масово втрачають роботу, зростає заборгованості по зарплаті, коли вирує інфляція, був відхилений провладною більшістю у парламенті. Лідер українських комуністів Петро Симоненко звернувся до молодих журналістів з проханням про допомогу – донести позицію партії до молоді. Побажав молоді бути більш активною, приєднатись до боротьби комуністів за майбутнє молоді і усієї країни. Петро Симоненко сказав: «Я знаю, що молодь найбільш активна і дієва сила в країні, яка може примусити дослухатись до себе любу владу. І в нас є достатньо прикладів цього і нашій країні, і за кордоном. А наша партія підтримувала і далі буде підтримувати соціально орієнтовані ініціативи студентської, робочої і сільської молоді». Лідер комуністів запросив соціально активну молодь до лав Компартії, щоб разом відстоювати інтереси підростаючого покоління, боротися за права трудящих. Петро Симоненко наголосив, що тенденція омолодження Компартії йде активно, до її лав вливається все більше молоді, а 7-% партійних лав складають люди, які вступили до КПУ після 1991 року. Набирає ваги і зростає комсомол.