Семінар 5

1. Нормоутворюючі фактори та основні положення

нормування механізованих польових робіт

Більшість сільськогосподарських робіт у рослинництві, як відомо, виконується за допомогою машин і механізмів. Ефективність їх використання визначається рівнем нормування праці зайнятих на них виконавців. Величина норм праці визначається багатьма нормоутворюючими чинниками. Урахування цих факторів при польових механізованих роботах здійснюється шляхом диференціації норм виробітку на одні й ті самі види польових робіт.

Під нормоутворюючими факторами розуміють умови виробництва, які прямо або опосередковано впливають на норму праці. Нормоутворюючі фактори за характером впливу на нормативи праці умовно поділяються на змінні й постійні.

Змінні фактори впливають безпосередньо на норми виробітку на механізованих польових роботах, але ступінь їх впливу змінюється з року в рік. За своєю техніко_технологічною і біологічною однорідністю ці фактори утворюють декілька груп:

– технічна група факторів, до неї належать тяглові й енергетичні показники комбайнів та інших сільськогосподарських машин, конструктивні особливості цих машин, зокрема швидкість руху, ширина захвату, пропускна здатність, місткість бункерів, насіннєвих ящиків резервуарів, трудомісткість обслуговування тощо. У міру оновлення машинно-тракторного парку параметри машин також змінюються;

– технологічна група факторів визначається особливостями технології виробництва й агротехнічними вимогами. Серед них глибина обробітку ґрунту, норми висіву насіння і внесення добрив, ширина міжрядь, способи виконання робіт та ін. Зміна технології виробництва передбачає перегляд норм праці, що застосовуються;

– біологічна група факторів визначається біологічними особливостями розвитку сільськогосподарських культур та свійських тварин. У цьому відношенні норми праці залежать від урожайності культур, соломистості хлібів, їх полеглості, густоти рослин, забур’яненості полів, вологості ґрунтів, продуктивності тварин тощо. Ці фактори найбільше змінюються з року в рік і потребують особливої уваги економічних служб.

Постійні фактори безпосередньо впливають на величину норм праці, проте самі вони відносно консервативні і практично не змінюються в часі. До них відносять довжину гону, рельєф, висоту над рівнем моря, конфігурацію ділянок, наявність перешкод на полях у вигляді ліній електропередач, ярів, окремо стоячих дерев, кам’янистість ґрунту і т.д. Залежно від зазначених факторів усі норми виробітку на польових механізованих роботах диференціюються на декілька груп. Крім того, нормативи залежать від механічного складу ґрунту, через що норми праці, пов’язаної з обробітком ґрунту, теж диференціюються на декілька груп. Кількісні параметри всіх зазначених постійних факторів ураховуються завдяки паспортизації полів та пасовищ.

Організаційні фактори включають у себе організацію матеріально-технічного постачання трудових процесів, схеми руху агрегатів, рівень оснащеності й обслуговування робочих місць, узгодженість робіт у часі, ступінь дотримання дисципліни й оплати праці, добросовісність виконавців тощо. Через неможливість об’єктивної кількісної оцінки перераховані фактории при розрахунку норм виробітку до уваги не беруться. Технічно обґрунтовані норми праці зорієнтовані на оптимальний їх рівень при даних умовах виробництва.

Наведені групи нормоутворюючих факторів по-різному впливають на рівень норм виробітку, однак, врешті_решт, визначають робочу ширину захвату й припустиму швидкість руху агрегатів, а це, у свою чергу, впливає на тривалість роботи машини протягом зміни.

На механізованих польових та інших роботах норми праці можна встановлювати двояким способом за допомогою раніше розроблених нормативів праці на окремі елементи трудових операцій і на основі визначення погодинної продуктивності агрегатів чи виконавців. Помноживши погодинну продуктивність на розрахункову кількість годин основного часу, визначають змінну норму виробітку.

При розрахунку норм виробітку за нормативами необхідно передбачати конкретні умови (довжину гону, рельєф, конфігурацію поля і т.ін.), що досягається паспортизацією полів і пасовищ. У другому випадку проводяться хронографічні спостереження, розробляються на їх основі обґрунтовані нормативи на окремі елементи трудових операцій і в подальшому за допомогою аналітичних розрахунків визначаються норми виробітку. Одночасно розраховують витрати палива, електроенергії, інших матеріалів на фізичну одиницю роботи.

2. Паспортизація полів та визначення групи поля

Типові норми виробітку і витрати палива на механізовані польові роботи розробляються з урахуванням режиму їх використання. При цьому необхідними умовами виступають рельєф поля, прямокутна його конфігурація, відсутність перешкод і ступінь кам’янистості ґрунту, висота над рівнем моря. Варіації цих умов передбачають диференціацію механізованих робіт на чотирнадцять груп, з яких перші 7 груп охоплюють рівнинні райони України, а решта – гірські та передгірні райони Карпат та Криму.

Постійні нормоутворюючі фактори по-різному впливають на нормативи праці. Так, зі збільшенням висоти над рівнем моря знижується потужність двигуна, при обробітку полів складної конфігурації потрібний додатковий час на маневрування агрегату, на рельєфних полях продуктивність сільгоспмашин зменшується через сповзання, пробуксовку і т.ін. Цілком зрозуміло, що чим важчі умови виконання роботи, тим нижча продуктивність тракторних агрегатів і більші витрати палива.

Для обліку ступеня впливу постійних нормоутворюючих факторів на продуктивність сільськогосподарських машин усі фактори відповідним чином класифікують. Зокрема, до І класу відносять земельні угіддя з довжиною гону понад 1000 м, правильною (прямокутною чи квадратною) конфігурацією, кутом схилу до 1°, висотою над рівнем моря до 500 м, без перешкод і наявності каміння в орному шарі. До цього класу відносять також ґрунти з питомим опором ґрунту до 0,35 кг/см2.

Систематизація постійних нормоутворюючих факторів і віднесення їх до класів наведені в таблиці 12.3. При цьому ділянки правильної конфігурації, незалежно від їх розмірів, відносять до І класу. За фактором наявності на полях перешкод враховується середня площа перешкод.

Нормоутворюючі фактори класифікуються кожний окремо за своїм критерієм. Так, за довжиною гону до І класу відносять поля з довжиною гону понад 1000 м, до II класу – 600-1000 м і т.д. За рельєфом клас визначається кутом схилу, всього існує 5 класів. Аналогічно класифікують й інші постійні фактори.

Оцінка нормоутворюючих факторів у конкретних умовах здійснюється за допомогою паспортизації сільськогосподарських угідь. Вихідними матеріалами паспортизації є плани землекористування, карти ґрунтових і агрохімічних обстежень.

Отже, паспортизація сільськогосподарських угідь – це кількісна і якісна оцінка постійних нормоутворюючих факторів з метою групування угідь (полів, сіножатей і пасовищ) відносно ступеня впливу факторів на норму праці.

При паспортизації полів використовують плани землекористування господарства, ґрунтові карти та матеріали щодо рельєфу, висоти над рівнем моря, ґрунтових та агрогосподарських обстежень.

У процесі паспортизації встановлюють довжину гону полів, їх конфігурацію і визначають їх клас. Аналогічно діють і з іншими факторами. Одночасно вимірюють площу поля, що відповідає конкретному класу, наприклад за довжиною гону чи конфігурацією поля. Наприклад, одне з полів сівозміни має за замірами три ділянки з класом довжини гону 300-400 м, 200-300 м, 120-150 м і площею відповідно 36, 28 і 6,8 га. За конфігурацією перша й третя ділянки – правильної конфігурації, друга має складну конфігурацію і належить до III класу. За рельєфом перша й друга ділянки мають кут схилу до 1°, а третя – 2-3°. Площа поля з перешкодами у вигляді ліній електропередач та ярів становить 0,7 % загальної площі, а значить, поле за даним фактором належить до II класу. Для досліджуваної ділянки висота над рівнем моря становить менше 500 м, а каміння в орному шарі ґрунту відсутнє. Одночасно визначають механічний склад ґрунту і його питомий опір робочим органам.

Результати досліджень заносять у відомість паспортизації полів і з кожної сівозміни визначають середні величини (класи) постійних нормоутворюючих факторів. Виходячи з цих даних, для кожного поля чи групи полів розраховують середньозважений показник класу поля (Ксрв) для кожного фактора за формулою:

де S1,S2,…,Sn – площа ділянок поля відповідного класу, м2; 1, 2,…,n – середнє значення показника нормоутворюючого фактора по кожному класу; Sзаг – загальна площа поля, га.

Середній показник класу конкретного фактора (1,…,n) являє собою відношення часу на обробіток ділянки поля певного класу до часу на обробіток ділянки такої самої площі при найсприятливіших умовах, тобто ділянки І класу. У нашому прикладі за класом довжини гону:

За наявністю перешкод показник дорівнюватиме 1,04, оскільки площа, яку займають перешкоди, становитиме 0,7 % загальної площі поля, і тому належить до II класу. За кам’янистістю ґрунту й вистою над рівнем моря поле відповідає І класу, а показник становлять відповідно 1.

Вище зазначалося, що залежно від класу постійних нормоутворюючих факторів всі поля, сіножаті й пасовища поділяють на 14 груп. Для того щоб віднести конкретне поле до однієї з цих груп, визначають узагальнений показник для місцевих умов, що паспортизуються, як добуток середньозважених показників для кожного нормоутворюючого фактора:

де К1, К2, К3, К4, К5, К6 – середньозважені значення для перерахованих нормоутворюючих факторів. У нашому випадку для конкретного поля:

Узагальнений показник використовують для визначення групи полів за спеціальною таблицею.

Таблиця Узагальнені показники для визначення груп полів, багаторічних насаджень та інших сільськогосподарських угідь

Група поля	Середнє значення показника	Діапазон зміни показників
1	1,022	До 1,046
2	1,062	1,046-1,079
3	1,102	1,080-1,124
4	1,154	1,125-1,184
5	1,219	1,185-1,254
6	1,294	1,255-1,334
7	1,379	1,335-1,424
8	1,479	1,425-1,534
9	1,599	1,535-1,664
10	1,747	1,665-1,824
11	1,919	1,825-2,014
12	2,124	1,015-2,234
13	2,364	2,235-2,472
14	2,580	Понад 2,473

Кількісне значення узагальненого показника відповідає шостому діапазону, а це означає, що наше поле належить до шостої групи. Як правило, поля сільськогосподарського підприємства відносять до однієї чи двох груп, а в передгірних та гірських районах – декількох.