Праця як сфера життєдіяльності та фактор виробництва

1. Соціально-економічна суть праці

Природа людини тісно пов’язана з процесом праці. Праця – це унікальне явище, яке на відміну від багатьох інших явищ має поступальний прогресивний характер розвитку та не піддається законам циклічності. Людина, задіяна у процес праці, має можливість постійно розвиватися і вдосконалюватися. Адже завдяки трудовій діяльності людина впливає на природу, пристосовуючи її умови до своїх потреб, змінюючи не тільки предмети праці і навколишнє середовище, а й саму себе.

Історично так склалося, що праця є першоосновою життєдіяльності людини, її прояви мають глибоке коріння. В результаті свого історичного розвитку людина через необхідність виживання була змушена перейти до цілеспрямованої діяльності, до створення і вдосконалення засобів праці.

Роль праці аналізувалася багатьма мислителями, і на різних етапах розвитку людства відношення до цього процесу було різним, часом кардинально протилежним. У Стародавній Греції і Римі на ранніх етапах праця була прокляттям, християни концентрували свою увагу на тому, щоб через працю заслужити вічне життя в раю. Надалі працю стали вважати важливою умовою для фізичного та розумового здоров’я, як засіб особистого успіху і можливість для самоствердження та самовдосконалення.

З подальшим розвитком суспільства змінювалися і ставлення до праці, і понятійний апарат у сфері праці. Первинною є робота, але це фізичне поняття – її можуть виконувати не тільки людина, а й тварини, машини, роботи. Поняття праці можна застосовувати лише щодо людини, вона має суспільний характер, оскільки передбачає використання інтелектуальних, емоційних, духовних, фізичних здібностей та здатності до творчості в тісному взаємозв’язку між індивідами. У процесі праці люди вступають у відносини не тільки з природою, а й між собою, задовольняючи при цьому матеріальні і духовні потреби не тільки окремо взятої людини, а й суспільства в цілому. На перший погляд, праця – це звичайна буденна повсякденність, однак при більш детальному аналізі вона постає складним соціально-психологічним явищем, яке включає не лише меркантильні потреби та крайню економічну необхідність, а й самобутню моральну гідність, є регулятором соціальної поведінки в життєзабезпечувальному циклі людського буття. Людина не може існувати відокремлено від суспільства, задовольняючи всі свої потреби, навпаки – вона використовує результати діяльності інших осіб і водночас так само забезпечує інших результатами своєї діяльності. Отже, саме люди, з їх багатовіковим досвідом, практичними навичками й теоретичними знаннями є головною продуктивною силою суспільства, держави.

Кожен новий етап розвитку науково_технічного прогресу, суспільства і продуктивних сил змінює як зміст праці так і економічні, організаційні, психофізіологічні й інші її характеристики. На сучасному етапі, з розвитком ринкових відносин, демократизацією суспільства, найбільш суттєві перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, викликаючи закономірне протистояння між суб’єктами суспільних відносин, зокрема між роботодавцями та найманими працівниками. Без глибокого, комплексного теоретико_практичного підходу до питань сфери праці, як предмета економічного дослідження неможливо ефективно використати потенційні можливості суспільства.

Узагальнюючи літературні джерела та досягнення сучасної економічної науки, яка розглядає працю не лише з суто виробничого погляду, можна дати таке визначення праці, як економічної категорії. Праця – це свідома, цілеспрямована, творча діяльність людини через прикладання розумових та фізичних зусиль для перетворення ресурсів природи в матеріальні і духовні цінності під дією економічних стимулів та внутрішніх спонукань, як прояв людської особистості. Як самостійна економічна категорія, праця має свої кількісні і якісні характеристики. Кількісна характеристика проявляється в таких поняттях як інтенсивність, трудомісткість, чисельність працівників, тривалість робочого періоду, винагорода за працю тощо. Якісними ж характеристиками виступають соціальний статус, професійна специфіка, умови праці, якість продукції тощо.

Як кожна економічна категорія, праця потребує систематизації всіх її складових, що дало б змогу встановити взаємозв’язок між її елементами для вдосконалення процесів праці та її ефективну організацію. Організація праці, як будь_яка інша система, складається з певних частин і елементів. Охарактеризуємо головні з них. Ринок праці – система суспільних відносин між працівниками, роботодавцями та державою. Зайнятість населення – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Розподіл праці – передбачає чіткий розподіл встановленого діапазону робіт окремих виконавців, закріплення за кожним з них певного кола обов’язків, виробничих функцій. Кооперація праці – це форма об’єднання трудових зусиль окремих виконавців для більш ефективного досягнення спільної кінцевої мети їх трудової діяльності. Організація робочого місця – передбачає його раціональне оснащення, а також наявність і розміщення в зоні робочої дії працівників необхідних предметів і засобів праці. Прийоми і методи праці – способи і послідовність виконання робіт, ритмічність і повторюваність рухів. Умови праці – сукупність факторів, що впливають у процесі виробництва на здоров’я та працездатність. Режими праці та відпочинку – певний порядок чергування роботи та відпочинку працівників протягом робочої зміни, доби, тижня, місяця і року. Нормування праці – це встановлення для кожного працівника певної міри затрат праці, необхідної для виконання конкретної роботи чи певних функцій. Стимулювання праці – система матеріальних і моральних стимулів, які спонукають працівників до активної трудової діяльності. Детальне вивчення зазначених елементів, що всебічно віддзеркалюють гармонізацію з питань праці, дадуть змогу використати всі резерви трудових ресурсів і досягти максимальних результатів виробництва.

Економіка праці та соціально_трудові відносини ґрунтуються на методологічних засадах економічної науки та законах розвитку суспільно-виробничих відносин, які діють на всі сфери виробництва. З’ясування механізму дії цих законів і врахування їх вимог дають змогу досягти високопродуктивної праці і суттєво розширити та підвищити потенційні можливості, синтезувати її економічні та соціальні функції. Такими законами, насамперед, є закон вартості, який регулює виробництво та обмін товарів відповідно до їх суспільно необхідних витрат, тобто ціна продукції повинна відшкодовувати затрати живої і уречевленої праці на її виробництво. Закон зростання продуктивності суспільної праці передбачає зростання продуктивності праці швидшими темпами, ніж витрати живої праці на виробництво продукції, що дає змогу знижувати частку живої праці в собівартості одиниці продукції. Закон економії часу диктує мінімізацію затрат часу на здійснення робіт шляхом запровадження ефективних організаційних рішень та використання новітніх технологій, досягнень науки і техніки. Вимоги закону вартості робочої сили зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою від того рівня, який дає змогу підтримувати стан постійної працездатності й утримувати членів сім’ї. Закон попиту і пропозиції регулює заробітну плату, на розмір заробітної плати впливають закони зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів суперечлива і взаємопов’язана, але саме вони зумовлюють загальну тенденцію динаміки розвитку продуктивних сил і суспільства.