4. Природа соціально-трудових відносин

Однією з ознак цілеспрямованої, організованої та регульованої праці є те, що її можна характеризувати як систему взаємодії учасників цього процесу. З одного боку, це власники засобів виробництва або їх уповноважені представники, яких прийнято називати роботодавцями. З іншого боку – це власники робочої сили, в яких виникла потреба її реалізувати, або наймані працівники. Є ще й третій учасник – держава, яку в цьому випадку уособлюють урядові та галузеві установи, організації, що розробляють акти з регулювання цієї взаємодії. Відносини, що виникають у процесі взаємодії суб’єктів такого трикутника з приводу створення умов формування, відтворення, найму та ефективного використання робочої сили, і є соціально_трудовими відносинами.

Термін «соціально-трудові відносини» виник порівняно недавно (якщо виходити зі змісту, що вкладають в нього сучасники), в другій половині ХХ ст. Проте самі відносини в сфері праці існують з тих пір, як з’явилася потреба в залученні людей до праці, тобто з диференціацією праці, виникненням та поглибленням її поділу. Утвердження терміну «соціально-трудові відносини» як і більш високий розвиток цих відносин пов’язані з поглибленням досліджень про роль людського фактора в розвитку економіки. Інша причина – поява держав із соціально-орієнтованою економікою, де досягнуто високого рівня соціального захисту всіх учасників трудового процесу і, в першу чергу, тих верств населення, що потерпають унаслідок поглиблення диференціації доходів, а також проголошення урядом України курсу на становлення саме таких відносин і в нашій країні. Варто також підкреслити, що акцентування уваги на якомусь з напрямів завжди супроводжувалося поглибленням досліджень у цій сфері. В принципі, якщо ігнорувати проблему нерівності в розподілі, за рахунок праці живуть всі, бо тільки вона створює споживчі вартості. Тому узгодження зусиль у сфері соціально_трудових відносин на сучасному рівні всіх суспільних інститутів покликане, насамперед, сприяти розвитку економіки за рахунок високої продуктивності праці, підвищенню стандартів життя населення. І ще одне. З ускладненням суспільних відносин поглиблюються проблеми і трудових відносин. Людство майже вичерпало багато видів ресурсів, і на цьому етапі воно повинно консолідуватися в забезпеченні раціоналізації і гуманізації використання одного з найголовніших видів ресурсів – трудових, що може компенсувати втрату інших.

В терміні «соціально-трудові відносини» відображено єдність та взаємообумовленість соціальних і трудових відносин. Якщо абстрагуватися від того, що праця за будь_яких умов має суспільний характер, дві складові терміну все ж мають певну самостійність. Трудові відносини – це відносини між працею і капіталом, між власниками засобів праці і найманими працівниками – практично завжди реалізуються в соціальному середовищі, за спільної праці в умовах обов’язкових суперечностей, конфліктів тощо – як основи розвитку соціуму. Зміст соціально-трудових відносин, їх структура випливає з чотирьох фаз, що характеризують відтворення специфічного товару робоча сила: виробництво, обмін, розподіл і споживання: стан, формування та відтворення трудових ресурсів; ринок праці, зайнятість, соціальне партнерство; стан робочого місця за сучасного поділу праці; елементи раціональної організації праці; мотивація та стимулювання високопродуктивної праці; умови соціального та економічного захисту працюючих та ін.

Вище вже згадувалося про наявність трьох учасників або суб’єктів соціально-трудових відносин. Трансформації, що проходять в економіці, у відносинах, впливають на свідомість суб’єктів чи їх носіїв і врешті формують цивілізовані відносини. Суб’єкти соціально-трудових відносин у ринковій економіці мають такі характеристики:

– найманий працівник – особа, що на основі трудового договору про найом на роботу виконує обов’язки працівника на підприємстві власника, які визначаються вимогами робочого місця. Як правило, інтереси найманих працівників у суспільстві захищають професійні спілки;

– роботодавець – особа, що є власником засобів праці або його представником і для здійснення процесу виробництва постійно наймає виконавців трудових функцій. У найманого працівника та роботодавця відзначається спільна зацікавленість в ефективному функціонуванні підприємства;

– держава, як суб’єкт соціально-трудових відносин, через законодавчу та виконавчу систему формує та забезпечує дотримання правил взаємовідносин між роботодавцями та найманими працівниками, певною мірою регулює ці відносини, захищає інтереси суб’єктів трудових відносин.

Становлення ринкових відносин докорінним чином впливає на характер соціально_трудових відносин, як на економічне, так і соціальне становище основних суб’єктів цих відносин. Основні трансформаційні процеси перехідної економіки – роздержавлення, приватизація, створення нових форм господарювання. На місці державних або напівдержавних підприємств виникають підприємства, засновані на приватній формі власності, що впливає на менталітет, світогляд суб’єктів відносин, сприяє диференціації доходів та формуванню нових прошарків та груп, відношення яких до засобів праці змінилося, а отже змінились їх соціальні ролі, статус, соціально_трудова поведінка та ін. Звичайно, за таких умов з’явився новий тип роботодавця – як на приватних, так і на державних підприємствах з більш вузькими дещо меркантильними інтересами з характерним для ринкових відносин відношенням до законодавства та суспільних інтересів. Становище найманого працівника також набуло нових форм: в умовах низької соціальної захищеності (виховання дітей, утримання сім’ї, освіта, здоров’я тощо) рівень його доходів, а разом з тим і можливостей різко впав. Більшість потреб працівника за цих умов не може бути реалізована.

Відбулися певні статистичні зміни: спостерігається постійне зменшення загальної кількості найманих працівників. Наприклад, протягом 2001–2005 рр. у сільському господарстві це зменшення становило близько 40 %.

Крім демографічних, проявилися структурні зміни у виробництві продукції – стало менше продукції тваринництва, продукції технічних культур; більша частка сільськогосподарської продукції виробляється у дрібних селянських господарствах. Значна частина найманих працівників зайняті у сфері дрібного бізнесу. Спостерігається перерозподіл робочої сили між сферами виробництва та послуг – понад 55 % працюючих зайняті у сфері надання послуг. Нерівномірно розподіляються ресурси і в регіональному аспекті – в західних регіонах країни зайнято близько 1/5 загальної кількості населення.

Довготривале становлення ринкових відносин призвело до того, що багато підприємств не мають стабільних трудових колективів. У першу чергу це стосується робітничих колективів. Особливо значний відтік робочої сили у 2005 р. спостерігався в сільському та рибному господарстві.