86, Місцеві цільові та позабюджетні фонди у зарубіжних країнах

З метою вирішення певних економічних і соціальних проблем, органи місцевого самоврядування багатьох закордонних країн мають право створювати позабюджетні фінансові фонди (резервні, страхові, гарантійні й амортизаційні фонди).

Так, наприклад, комунам у Франції за рахунок їхніх субсидій дозволяється брати участь в утворенні гарантійних фондів при кредитних установах, які дають гарантії по кредитах новоутвореним підприємствам. Комуна укладає із кредитною установою договір, у якому визначаються мета, сума коштів і функціонування гарантійного фонду, умови повернення внесених субсидій, у випадку зміни або припинення діяльності цього фонду.

У США й у багатьох інших країнах створюються страхові фонди для забезпечення гарантованих умов повернення коштів муніципальних позик.

У Російській Федерації передбачено законодавством, створювати цільові позабюджетні фонди представницьким органам місцевого самоврядування.

Законодавством про територіальне самоврядування Республіки Польща не передбачені права на утворення позабюджетних фондів. Але на рівні воєводств функціонують позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища.

У країнах-експортерах нафти в 70-х роках були створені нафтові фонди: у Саудівській Аравії – Фонд індустріального розвитку, у Кувейті – Фонд майбутніх поколінь, у провінції Альберта (Канада) був заснований Фонд майна, на Алясці (США) – Фонд перспективного розвитку. Нафтовий фонд утворений у Норвегії для фінансування заходів, зв'язаних у майбутньому з видобутком нафти. У Нідерландах організований фонд розвитку для структурної перебудови й розв'язання проблем зайнятості. Кошти регіональних цільових фондів формуються за рахунок частини доходу від реалізації мінерально-сировинних ресурсів, від рентних доходів. Накопичені таким шляхом кошти дозволяють компенсувати витрати регіонів внаслідок вичерпаних запасів їхньої ресурсної бази. Ці кошти є джерелом фінансових ресурсів для підтримки економіки регіонів, що добувають копалини; утворення нових робочих місць; розвитку соціальної сфери.

За своїм статутом регіональний фонд включає у свій склад інвестиційну корпорацію. Кошти фондів вкладаються в активи, облігації, цінні папери, у нерухомість і земельні ділянки.

З метою фінансування інвестицій утворюються муніципальні амортизаційні фонди. Такі фонди формуються за рахунок амортизаційних відрахувань муніципальних підприємств і є організаційною формою концентрації фінансових ресурсів для відновлення устаткування.

87, Місцеве оподаткування у зарубіжних країнах

У міжнародних практиках більшості розвинених країн, місцеві податки й збори є основною статтею доходів місцевих бюджетів. За рахунок місцевих податків формується до 61% комунальних доходів у Швеції, 51%- у Данії, 46%- у Швейцарії, 43%- у Норвегії, 36%- у Франції, 34%- у Фінляндії, 31% - в Іспанії. Найвищий цей показник у США. Одночасно в Греції він доходить лише 2%, у Словаччині, Румунії, Нідерландах-5%, в Угорщині-4%, у Болгарії-1%, у Латвії-6%.

Внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгладжена система місцевих податків і зборів, характерною рисою якої є:

- чисельність: у Бельгії впроваджено більше 100 місцевих податків і зборів, в Італії-70, у Франції більше 50. Разом з тим у деяких країнах застосовується лише кілька місцевих податків і зборів, а у Великобританії, наприклад, - лише один (до 1990 р. це був податок з нерухомого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінили на подової податок, що став також майновим);

- масовість: податки сплачуються фактично всіма, незалежно від соціального стану й рівня доходів. Наприклад, у США в бюджети родини із чотирьох осіб з річним доходом 50 тисяч доларів, платежі по всім місцевих податкам становлять у середньому 4,4 тисячі доларів, щорічно - 8,9% їхніх доходів. У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний і становить 3,5%, а в інших - досягає 14% доходів родин зазначених категорій;

- регресивність: частина місцевих податків і зборів зменшуються щодо сукупного розміру доходів, якщо доходи зростають. У той же час частина країн застосовують прогресивні ставки оподатковування (Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія) при оподатковуванні особистого майна громадян;

- застосування права податкової ініціативи. В унітарних країнах місцеві органи влади, такого права не мають. Всі види місцевих податків установлюються законами, які схвалюються парламентом країни.

У компетенцію місцевих органів влади включене право приймати рішення про встановлення місцевих податків, певних законодавством. У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду по місцевих податках. Місцеві органи влади самостійно встановлюють місцеві податки й збори, а центральна влада обмежує їхні максимальні ставки. З 1983р. така практика діє в Норвегії й Бельгії. У Федеративних державах питання місцевого оподатковування перебувають у компетенції суб'єктів федерації.

Місцеві податки за формою встановлення їх і способом зарахування в місцеві бюджети діляться на три групи:

- перша група: прямі й непрямі місцеві податки, які застосовуються у всіх країнах місцевими органами влади й повністю надходять у їхні бюджети. Прямими вважаються в цій групі податок на промисел, податок на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автономний й ін. Непрямими є індивідуальні й універсальні акцизи. Це акцизи на бензин, алкогольні напої й інші товари. У Японії - акцизи на споживання газу й електроенергії.

- друга група: податки, які встановлюються місцевими органами влади, як надбавки до загальнодержавних податків або як відрахування від них ( в Італії надбавки до земельного й с/г податкам, відрахування на прибуток корпорацій у США, надбавка на податок на додану вартість у Франції й ін).

- третя група: місцевих податків найбільша. Серед них: податки на торгівлю, на собак, на власників транспортних засобів, на осіб, які володіють двома квартирами, на рибальство, на рекламу й ін.

Основну роль у країнах з розвитий ринковою економікою грають майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних й юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується майже-45% всіх доходів місцевих бюджетів, у Франції - 40%.

У Федеративних державах суб'єкти федерації мають власні служби, які займаються збором місцевих податків. Муніципальні податкові служби є й в органах місцевого самоврядування в багатьох федеративних й унітарних державах. Контроль за стягненням загальнодержавних податків, які надходять у центральний бюджет, здійснюють державні податкові служби.