Додатки

Киммерийцы, скифы и сарматы на территории Украины

Киммерийцы - древнейший народ украинской истории, который был южным соседом праславян в X-VII вв. до н. э Киммерийцы жили в южноукраинских степях от Дона до Дуная. Их окончательное происхождение не выяснено. Киммерийский народ состоял из племен, объединенных в союзы во главе с царями-вождями. Войско киммерийцев формировалось из отрядов всадников, которые были хорошо вооружены. Эти племена занимались скотоводством, в котором ведущее место занимало коневодство. Широкое развитие в киммерийцев приобрело искусство, которое носило прикладной характер. На каменных изделиях высекались изображения разнообразной военной амуниции. По языку киммерийцы, вероятно, были иранцами. Развитие их общества был остановлен нашествием скифов.

Скифы - один из древнейших народов Древнего мира. Они появились на территории Украины в первой половине VII в. до н. н.э., придя с востока, из степей между Каспием, Уралом и Кавказом. В конце VII в. до н. э скифы окончательно покорили местные племена, завершив политическое формирование Скифии.

О жизни скифов, их быт, обычаи, религию, общественный строй, внешний вид подробно рассказывает греческий историк и географ Геродот в своей работе «История». Его рассказы подтверждаются археологическими исследованиями скифских памятников. Ядро Скифии составляли племена царских скифов и скифов-кочевников, которые господствовали над всеми другими племенами. Вблизи древнегреческого города Ольвия жили каллипиды или еллиноскифы. Далее на север жили скифы-пахари, к востоку от них - скифы-земледельцы. Последние два народа, считают исследователи, не были этническими скифами, а принадлежали к праславянских, попавших под скифское влияние. Северо-причерноморская Скифия достигла своего расцвета в IV в. до н. н.э., во времена правления царя Атея, который вел частые войны за контроль над причерноморскими землями. Ударной силой скифского войска была конница. Воин-скиф был одет преимущественно в панцирь, имел боевой пояс и щит, а его голову защищал шлем. Арсенал скифского оружия состоял из небольшого сложного лука, копья, дротиков, топоров, кинжалов, коротких мечей.

Лесостепные племена скифов занимались пахотным земледелием, у них развивалось скотоводство, садоводство, различные промыслы и ремесла. О социальном расслоении скифского общества красноречиво свидетельствуют многочисленные захоронения скифских властителей в виде курганов, в которых найдены уникальные изделия из золота и серебра. Скифская религия была политеистической. Все боги изображались в виде человека. В изобразительном искусстве скифов преобладал звериный стиль (образы коня, оленя и др.).

Итак, в своем развитии скифское общество достигло стадии перехода от варварства к цивилизации. На рубеже IV-III вв. до н. э начался упадок этого могущественного государства и на большей ее территории появились новые кочевые племена.

Сарматы - Сформировались в заволжских степях на рубеже III-II вв. до н. э, волнами двигались на запад в поисках новых территорий, новых пастбищ. Античные авторы в своих произведениях подчеркивали агрессивность и воинственность сарматов. Под конец II в. до н. н.э. начинается массовое переселение сарматских племен на территорию Северного Причерноморья, а уже на рубеже нашей эры они осваивают степи между Доном и Днепром, проникая вплоть до Южного Буга и Дуная. Постоянные сарматские набеги и требования платить дань обусловили переселение раннеславянского населения Среднего Поднепровья на новые территории.

Апогея развития сарматское общество достигло в I в. н. э Хозяйство сарматов носило характер предшественников, а общество находилось на переходном этапе от родоплеменных до раннеклассовых отношений. Сарматы были более умелыми, чем скифы в военном деле, использовали более совершенное оружие. Со временем часть сарматского населения была ассимилирована местными славянскими племенами.

Гуни на території України

Найпершу звістку про гунів, що жили між аланами і бастармами (останні мешкали в Карпатах), ми дістаємо від давньогрецького географа Птолемея, який жив у II ст. На своїй мапі Птолемей помістив їх в околиці Дніпра. Інший ґеоґраф II ст. (т. зв. Діонісій Періеґета) поміщає “Уннів” (Ού̃ννοι) на західному березі Каспійського моря. Вірменські письменники знають гунів під іменем “Гунк”.

Михайло Грушевський пише, що “найповніші вісті про Гунів з’являються тільки після їхнього нападу на Ґотів: письменники уміщують тоді Гунів уже недалеко Дону, на північнім сході і просто на сході від нього. Десь коло 370 p. Гуни знищили Алянів, що сидїли коло Меотиди і на лівім боці Дону, силу їх вирізали, інших прилучили до себе і зі збільшеними силами кинулись на Остроґотів”.

В останніх сучасних дослідженнях (особливо, в англомовних) впевнено заявляють, що намагання знайти етнічні і географічні корені гунів залишаються безплідними.

Поки що вважалося, що це тюрко-монголо-фіно-угорсько-єнісейсько-тунгусько-кавказько-іранська суміш народів центрально-азійського походження, яка якось пов'язана з кочовою імперією Хунну (Xiongnu) і проти якої китайці збудували Велику Китайську стіну. Буцімто гуни є залишками Хунну, яких було розгромлено імперією Хань і витіснено на захід.

З тих пір, як французький вчений Жозеф де Гуінь (Joseph de Guignes) у 18 столітті ототожнив гунів з Хунну, гунів розглядали (і тепер часто розглядають) лише як азійських нащадків.

Але цьому немає твердих обгрунтувань, так само, як і тому, що гуни з’явилися зразу ж після того, як зникла Хунну. І навіть якщо це так, до імперії гунів входили найрізноманітніші народи зі своїми культурами. Але всі вони були під тоталітарним управлінням однієї аристократії. Припускається, що мовою гунів була тюркська мова, але існують також свідчення, що вказують на використання германських мов, які були рідними на тих землях, що завойовували гуни.

Цікаво, що за 150-літній проміжок часу, який минув відколи гуни покинули Китай і прибули в Європу, немає жодних записів і згадок того, що з ними за цей час відбулося. The Columbia Encyclopedia, Sixth Edition (2001-05) так і каже, що походження гунів – справжня таємниця. Енциклопедія пише, що етнологічна якость гунів невідома, але повторює традиційні уявлення істориків про гунів: це кочовий і скотарський народ, який географічно походить з Центральної Азії, а в Європі з’являєтся в IV столітті і створює там могутню військову імперію. При цьому зауважує, що гунів безпідставно пов’язувати з мадярами та тюрками.